Рішення № 35697564, 25.11.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/17820/13 25.11.13

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Високі аграрні технології»до1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Лотуре-Агро» 2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрекс»за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на сторонівідповідачівПриватний нотаріус Донецького міського нотаріального округу провизнання недійсним договору заставиСуддя Босий В.П.

Представники сторін:

від позивача:не з'явився від відповідача 1:Кучерявий В.О.від відповідача 2:Зубенко В.М.від третьої особи:не з'явився

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Високі аграрні технології» (надалі - ТОВ «Високі аграрні технології») звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лотуре-Агро» (надалі - ТОВ «Лотуре-Агро») та Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрекс» (надалі - ТОВ «Агрекс») про визнання недійсним договору застави.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір застави майбутнього врожаю від 19.07.2013 р., укладений між відповідачами, не відповідає нормам чинного законодавства України, у зв'язку з чим позивач вказує на наявність підстав згідно ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання його недійсним.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.09.2013 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 16.10.2013 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.10.2013 р. розгляд справи відкладено до 25.11.2013 р., залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Приватного нотаріуса Донецького міського нотаріального округу.

В судове засідання представник позивача не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, що підтверджується підписом його представника в розписці в повідомленні про перерву від 16.10.2013 р.

Представники відповідачів 1 та 2 в судове з'явилися, на виконання вимог ухвали суду надали документи та відзиви на позовну заяву, в яких проти задоволення позовних вимог заперечували з огляду на те, що спірний договір застави жодним чином не порушує як норми чинного законодавства, так і права та законні інтереси позивача.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, на адресу суду направив клопотання, в якому розгляд справи просив здійснювати за його відсутності.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судовому засіданні складався протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 04.04.2013 р. стягнуто з ТОВ «Лотуре-Агро» на користь ТОВ «Високі аграрні технології» 4 832 342,42 грн. основного боргу; 143 056,20 грн. - пені; 286 849,81 грн. - 30% річних; 1 166 486,48 грн. - штрафу, 49 997,75 грн. - витрат на послуги адвоката, а також 68 816,91 грн. - судового збору.

03.07.2013 р. на виконання вказаного рішення господарським судом міста Києва було видано відповідний наказ.

08.07.2013 р. державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Григорян О.Г. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №3873567 по виконанню наказу господарського суду міста Києва від 030.7.2013 р. у справі №910/1239/13.

Крім того, 08.07.2013 р. в межах виконавчого провадження ВП№3873567 державним виконавцем було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою було накладено арешт на все майно, що належить ТОВ «Лотуре-Агро» та заборонено здійснювати відчуження будь-якого його майна.

19.07.2013 р. між ТОВ «Лотуре-Агро» (заставодавець) та ТОВ «Агрекс» (заставодержатель) було укладено договір застави майбутнього врожаю (надалі - «Договір застави»).

Відповідно до п. 1.1 Договору застави він забезпечує вимоги заставодержателя, що витікають з договору поставки №2554/11/03п від 11.03.2013 р., який було укладено між заставодержателем та заставодавцем, а також додаткових угод до нього, що можуть бути укладені в подальшому, за умовами якого заставодавець зобов'язується поставити та передати у власність заставодержателю 15 000,0 +/-10% тон соняшнику врожаю 2013 року, якість якого відповідає вимогам ДСТУ 7011:2009, а саме: вологість - не більше 8%; сміттєва дошка - не більше 3%, в троки та на умовах, передбачених основним договором, а також виконати інші умови основного договору та відшкодувати заставодержателю всі можливі збитки, понесені ним внаслідок невиконання чи неналежного виконання умов основного договору, а також сплатити заставодержателю штрафна санкції, у тому числі штрафи та пені.

Згідно з п. 1.2 Договору застави в забезпечення виконання зобов'язань, вказаних у п. 1.1 цього договору та у основному договору, заставодавець на умовах, передбачених цим договором, передає в заставу майбутній врожай соняшника 2013 року, що знаходиться на посівних сільськогосподарських угіддях загальною площею 7 547,10 га, які знаходяться в Луганській області.

Спір у справі виник у зв'язку із оспорювання позивачем дійсності Договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд приходить до висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.

Згідно із ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За приписом ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

За змістом постанови пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою законодавства, яке полягає у наданні особі, що вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб, встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст. 20 Господарського кодексу України.

Таким чином, відповідно до приписів ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України застосування судом будь-якого способу судового захисту вимагає наявності наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з точки зору адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями діючого законодавства).

Тобто, важливою умовою застосування судом певного способу захисту права або інтересу є його належність - встановлення судом тих обставин, що вжиття саме обраного позивачем способу захисту спроможне поновити порушені права особи, що звертається до суду з відповідним позовом.

Згідно із ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Статтею 54 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; законодавство, на підставі якого подається позов.

За таких обставин, враховуючи зміст ст.ст. 4-3, 33, 54 Господарського процесуального кодексу України при зверненні до суду з розглядуваним позовом позивачем повинно бути доведено належними та допустимими доказами факт порушення його прав та законних інтересів внаслідок укладення відповідачами Договору застави.

Як на підставу недійсності Договору застави позивач вказує на те, що такий правочин вчинено всупереч накладеному 08.07.2013 р. в межах виконавчого провадження ВП№3873567 арешту на все майно, що належить ТОВ «Лотуре-Агро» та забороні здійснювати відчуження будь-якого його майна, що суперечить приписам ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно з ч. 2 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо при відкритті виконавчого провадження державним виконавцем накладено арешт на майно та кошти боржника, боржник за погодженням з державним виконавцем має право у строк до початку примусового виконання рішення реалізувати належне йому майно чи передати кошти в рахунок повного або часткового погашення боргу за виконавчим документом. У разі продажу майна боржника покупець цього майна повинен внести кошти за придбане майно на рахунок органу державної виконавчої служби у строк до початку примусового виконання рішення. Після внесення покупцем коштів арешт з проданого майна боржника знімається за постановою державного виконавця.

В той же час суд відзначає, що приписи вказаної статті не містять заборони боржнику використовувати власне майно для забезпечення виконання зобов'язань, а лише передбачає право боржника до початку примусового виконання рішення реалізувати належне йому майно.

Крім того, спірний Договір застави був укладений з метою забезпечення виконання зобов'язань за основним договором поставки №2554/11/03п, укладеним відповідачами 11.03.2013 р., тобто раніше, ніж господарським судом міста Києва було винесено рішення у справі №910/1239/13 та накладено арешт на майно постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в межах виконавчого провадження ВП №3873567.

Таким чином, укладений між відповідачами Договір застави жодним чином не суперечить приписам ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження».

До того ж, позивачем належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України не доведено того, що, по-перше, Договір застави суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а, по-друге, факту порушення його конкретних прав чи інтересів на захист яких подано даний позов.

Крім того суд відзначає, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.11.2013 р. у справі №910/1239/13 визнано недійсною постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 08.07.2013 року (ВП№ 38735671), винесену відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві.

Вказана постанова мотивована тим, що такий вид забезпечення виконання рішення суду як арешт усього майна унеможливлює здійснення господарської діяльності, отримання оборотних коштів від реалізації врожаю посівної компанії 2013 року. Що, в подальшому, може призвести до втрати урожаю 2013 року, у зв'язку з неможливістю провести відповідні роботи щодо його збору та інших негативних наслідків, зокрема, неможливості задоволення вимог кредиторів.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що дії Відділу примусового виконання управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві є неправомірними та такими, що суперечать вимогам чинного законодавства, а постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 08.07.2013 року (ВП №38735671) є необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню.

Таким чином, позивачем не доведено, а судом не встановлено обставин з якими положення статей 203, 215 Цивільного кодексу України пов'язують можливість визнання Договору недійсним.

За таких обставин, у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору застави майбутнього врожаю від 19.07.2013 р., укладеного між відповідачами, необхідно відмовити.

За таких обставин, в задоволенні позову необхідно відмовити повністю з покладенням судових витрат згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Високі аграрні технології» відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 29.11.2013 р.

Суддя В.П. Босий