Ухвала суду № 35696752, 04.06.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2013 р.Справа № 818/151/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.

Суддів: Курило Л.В. , Русанової В.Б.

за участю секретаря судового засідання Мурги С.С.

за участю: представника позивача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 06.03.2013р. по справі № 818/151/13-а

за позовом Закритого акціонерного товариства "Цант"

до Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби

про визнання нечинним та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

04 січня 2013 року Закрите акціонерне товариство "Цант" (надалі - позивач) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби (надалі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 01 червня 2012 року № 0004221503/19641 та № 0004211503/16639.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 06.03.2013 р. адміністративний позов закритого акціонерного товариства "Цант" до державної податкової інспекції в місті Суми про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень було задоволено. Визнано нечинними та скасовано податкові повідомлення - рішення від 01 червня 2012 року № 0004221503/19641, яким зменшено розмір від'ємного значення по податку на додану вартість на 12 862 грн. 00 коп. та № 0004211503/16639, яким збільшено суму зобов'язання по податку на додану вартість на 92 350 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції в сумі 23 087 грн. 50 коп. Стягнуто з Державного бюджету України на користь закритого акціонерного товариства "Цант" судовий збір в розмірі 1073 грн. 00 коп., сплачений при зверненні до суду.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 06.03.2013 р. та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на неповне зясування обставин справи та порушення норм матеріального та процесуального права.

В судове засідання представнк відповідача не прибув та надав заяву про розгляд справи за його відсутністю за наявними документами.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції було встановлено, що відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку позивача з питань достовірності визначення податкового кредиту за грудень 2010 року.

За наслідками перевірки 01 червня 2012 року винесено два податкові повідомлення-рішення, якими зменшено від'ємне значення суми податку на додану вартість на 12862 грн. та збільшено зобов'язання з податку на додану вартість на 92350 грн., застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 23087 грн. 50 коп. (а.с.8-9).

Відповідно до акту перевірки підставою для прийняття таких рішень став висновок відповідача про безпідставне віднесення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, що сплачена за нікчемним договором з ТОВ "Промспец Консалтинг". Відповідач вважає договір, укладений позивачем з вказаним товариством таким, що не спричиняє настання правових наслідків через неможливість ТОВ "Промспец Консалтинг" здійснювати господарську діяльність через відсутність основних засобів та трудових ресурсів. В зв'язку з цим, при укладенні договору порушено публічний порядок, а тому він є нікчемним.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що позивачем доведено отримання у контрагента послуг та подальше їх використання в своїй господарській діяльності, що підтверджується укладеним договором, реальність виконання якого підтверджується наявними у справі документами та з того, що у позивача є в наявності передбачені чинним законодавством підстави для віднесення сум податку на додану вартість за цією операцією до складу податкового кредиту.

Колегія суддів погоджується з таким висновками суду першої інстанції та зазначає.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме акту перевірки від 09.04.2012 р. № 183/15-319/13998939, підставами для висновку про заниження позивачем податку на додану вартість став висновок податкового органу про те, що відповідачем був отриманий акт перевірки контрагентіа позивача ТОВ "Промспец консалтинг", в якому було встановлено факт відсутності реального вчинення господарських операцій, в зв'язку з чим отримані роботи та послуги визнанні відповідачем такими, що не призначені для використання у господарській діяльності платника податку.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що 02 листопада 2010 року укладено з ТОВ "Промспец Консалтинг" договір № 16-10/Х про розробку програмного забезпечення для АСУТП "Жомосушука". Загальна вартість робіт за договором 631272 грн., в тому числі ПДВ 105212 грн. (а.с.10-11).

На підтвердження виконання умов договору надано копії акту сдачі-приймання технічної продукції від 17.12.2010 року, податкової накладної № 2639 від 17.12.2010 року, платіжного доручення від 30.12.2010 року № 576 (а.с.12-14).

Отримана від контрагента податкова накладна відображена позивачем в реєстрі, а сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті в ціні товару відображена позивачем в складі податкового кредиту (а.с.15-21).

Будь-яких зауважень щодо змісту та форми вказаних документів відповідачем ні в акті перевірки.

На підтвердження факту використання програмного забезпечення, виготовленого за договором з ТОВ "Промспец Консалтинг" у власній господарській діяльності позивачем надано копії договору та ТОВ "Спецтехніка" про розробку, комплектацію та запровадження АСУТП "Дифузія + водопідготовка, жомосушка, випарювання" Яготинського цукрового заводу, протоколу угоди про договірну ціну, календарного плану робіт, кошторису до вартості робіт (а.с.22-33).

Суд першої інстанції оцінивши наявні в справі докази, відмітив, а суд апеляційної інстанції погодився, що матеріалами справи додатково підтверджено факт виконання позивачем та контрагентом позивача зобов'язань за спірним правочином. Копії витребуваних судом і долучених до матеріалів справи первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Питання формування податкового кредиту з податку на додану вартість на час існування спірних правовідносин було врегульовано підпунктом 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», згідно з яким податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.п. 7.4.5. п. 7.4. статті 7 вказаного Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п.п.7.2.1. п. 7.2 статті 7 згаданого Закону, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Положеннями п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачалось, що податкова накладна є звітним документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 вказаного закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.п. 7.7.1, п.п. 7.7.2 п. 7.1 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту кожного наступного податкового періоду лише в частині суми податку фактично сплаченої отримувачем постачальникам товарів (послуг) та при імпорті і включається до розрахунку бюджетного відшкодування наступного звітного періоду;

Колегія суддів зазначає, що ані в суді першої інстанції ані в суді апеляційної інстанції, Відповідачем не було доведено правомірності та обґрунтованості мотивів винесення спірних податкових повідомлень рішень. Доказів фактичної відсутності операцій по придбанню позивачем послуг (робіт) у свого контрагентіа відповідач не подав.

З огляду на викладене, суд першої інстанції та з чим погоджується суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про безпідставність висновку Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби стосовно порушення позивачем вимог п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п.7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п.7.5., п.п. 7.7.1, п.п.7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Також, в п.57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі "Булвес" АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами.

Тобто позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, відповідно до зазначеного рішення Європейського суду з прав людини є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Так, відповідачем ані в суді першої інстанції так ані в суді апеляційної інстанції не було доведено наявності між позивачем та контрагентом позивача, взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Так, угода між позивачем та вказаним контрагентом за період перевірки була укладена у відповідності до норм чинного законодавства та є такою, що відповідає всім вимогам, що встановлюються до даного виду договору доки зворотне не буде доведено в суді. Тому підстав для висновків щодо нікчемності або недійсності договору не було.

Чинне законодавство України встановлює принцип презумпції правомірності правочину, згідно якого, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За таких обставин суд апеляційної інстанції, так як і суд першої інстанції не може погодитися з висновком податкового органу, викладеним у акті перевірки відносно нікчемності укладених правочинів позивачем , оскільки в силу статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або, якщо він не визнаний судом недійсним. Будь-яких рішень суду, щодо визнання недійними правочинів, податковим органом не зазначено.

Цивільне право говорить, що зміст правочину становлять права та обов'язки про набуття, зміну або припинення яких учасники правочину домовилися.

В акті перевірки крім як про невідповідність змісту правочину, укладеному позивачем з ТОВ "Промспец Консалтинг" також стверджується про порушення публічного порядку з посиланням на ст. 228 Цивільного кодексу України, згідно з якою «правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним».

Однак суд апеляційної інстанції, як і суд першої інстанції, зазначає, що у вищезазначеному акті перевірки не міститься жодних фактів та не наведено, в чому саме полягає спрямованість укладених угод на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, тобто посилання на зазначену норму Цивільного кодексу України було зроблено перевіряючими безпідставно.

Додатково суд першої інстанції та суд апеляційної інстанції взяв до уваги той факт, що згідно з змістом суджень відповідача, котрі викладені в акті висновок суб'єкта владних повноважень про відсутність факту реального вчинення господарської операції спірного правочину вмотивований виключно посиланням на акт податкової інспекції на обліку в якій знаходиться контрагент позивача. Однак в силу ст.70 КАС України судження органу державної податкової служби України про нереальність укладених суб'єктами господарювання правочинів не може бути визнано належним, допустимим і достатнім доказом невідповідності правочину вимогам закону.

Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки матеріалами справи було підтверджено реальний характер спірної фінансово-господарської операції та встановлено відсутність підстав для зменшення позивачу суми податкового кредиту.

Таким чином, колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 06.03.2013р. по справі № 818/151/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Присяжнюк О.В.Судді Курило Л.В. Русанова В.Б.