Ухвала суду № 35696366, 18.06.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2013 р.Справа № 2070/2а-7491/12Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.

Суддів: Русанової В.Б. , Курило Л.В.

за участю секретаря судового засідання Мурги С.С.

за участю представників сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.02.2013р. по справі № 2070/2а-7491/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Електронні платежні системи"

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Електронні платіжні системи» (надалі - Товариство), звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (надалі - ДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень від 07.03.2012 року № 0002212302 та № 0002222302.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 07.02.2013 р. позовні вимоги задоволено, а саме: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ від 07 березня 2012 року №0002212302 та №0002222302.

Відповідач не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність рішення суду першої інстанції в зв'язку з ненаданням належної правової оцінки обставинам справи та невірним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.02.2013р. та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволені позову у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що полягають у неправильному застосуванні вимог ПК України, КАС України, ЦК України, Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та не відповідність висновків суду обставинам справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач, здійснив державну реєстрацію у порядку, визначеному чинним законодавством та набув статусу суб'єкта господарювання, код ЄДРПОУ 35521389 (місцезнаходження: вул. Мельникова, 2, м. Харків).

Товариство перебуває на обліку в ДПІ у Київському районі м. Харкова та з 22.02.2011 р. зареєстровано як платник податку на додану вартість.

Основним видом діяльності Позивача є оптова торгівля кодами та електронними одиницями поповнення абонентського рахунку споживача за телекомунікаційні послуги операторів зв'язку (мобільний зв'язок, інтернет та інші).

ДПІ було проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 р. по 30.09.2011 р. за результатами якої був складений акт від 10.02.2012 р. №453/23-5/35521389.

Зі змісту цього акту випливає, що товариство порушило: ч. 1 ст. 203, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів по придбанню товарів, робіт, послуг від постачальників та їх подальшою реалізацією покупцям ПП «Баварія-Ф», ТОВ «Валрус Ексім», ТОВ «Верес» у лютому 2011, у червні 2011, у серпні 2011, у вересні 2011 року; пп. 4.1.1 п. 4.1. ст. 4, пп. 4.1.6 п. 4.1. ст. 4, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 135.1, п. 135.2 ст. 135, п. 138.4, ст. 138 ПК України, в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток на суму 396600 грн., а саме за І квартал 2011 р. у розмірі 174149 грн.; за II квартал 2011 р. у розмірі 67390 грн., за III квартал 2011 року у розмірі 155062 грн. та п. 198.3 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 307335 грн., у тому числі за лютий 2011 р. в сумі 116906 грн. за червень 2011 р. в сумі 45966 грн., за серпень 2011 р. в сумі 88163 грн., за вересень 2011 р. на суму 56300 грн.

На підставі вищезазначеного акту перевірки були винесені податкові повідомлення-рішення від 07.03.2012 р. № 0002212302, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 343451,75, у тому числі 307335,00 грн. за основним платежем та 36116,75 грн. за штрафними санкціями і № 0002222302, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 396602,00 грн., у тому числі 396601,00 грн. за основним платежем та 1,00 грн за штрафними санкціями.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено правомірність прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 07.03.2012 р. № 0002212302 та № 0002222302.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З наявних у матеріалах справи письмових доказів вбачається, що у перевіряємому періоді позивач мав господарські взаємовідносини з такими підприємствами: ТОВ «Валрус ексім», ТОВ «Верес» та ПП «Баварія-Ф», що підтверджується договорами доручення, копії яких наявні в матеріалах справи (т.2.а.с.86-89, т.2.а.с.99-102, т.2.а.с.110-112).

Вказані договори доручення укладені з метою виконання дилерських (агентських) договорів укладених між Позивачем та ПАТ «Київстар», ТОВ «Інтернаціональні телекомунікації», ТОВ «Сіті Пей», ТОВ «Астеліт», ТОВ «Бізкомтрейд», ТОВ «Іннова Лаб», ТОВ «ЕПС».

Фактичне виконання сторонами умов договорів доручення підтверджується виписаними податковими накладними (т.2.а.с.97-98, т2.а.с.109, т.2.а.с.126-133).

Також, виконання вказаних договорів підтверджується актами приймання-передачі робіт таворів та послуг (т.2.а.с.92-93, 105, 113-118).

Розрахунки між контрагентами проводилися у безготівковій формі, про що свідчать виписки по банківському рахунку, копії яких наявні у матеріалах справи (т.2.а.с.94-96, 106-108, 119-124).

Належним чином завірені копії витребуваних, оглянутих судом і долучених до матеріалів справи первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу приписів ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст. 44 ПК України та п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затвердженонаказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняють втрату первинними бухгалтерськими документами юридичної сили і доказовості.

Приєднані до справи копії платіжних документів засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань по оплаті вартості послуг за вищевказаними правочинами шляхом перерахування безготівкових грошових коштів.

Відповідно до Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом», колегія суддів робить висновок про те, що операції суб'єктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб - через банківські установи. Наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагентів спільного інтересу щодо їх отримання (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), в матеріалах справи немає.

На момент складання податкових накладних, що були підставою для формування податкового кредиту позивача, контрагенти товариства (за перевіряємий період) були зареєстровані в Єдиному Державному реєстрі юридичних осіб та зареєстровані платниками податку на додану вартість, що не заперечується відповідачем.

Судовим розглядом встановлено, сторонами не заперечується, а матеріалами справи додатково підтверджено факт виконання позивачем та його контрагентами зобов'язань за наведеними вище правочинами.

Доказів фізичної відсутності товару у спірних правовідносинах, ненадання послуг, використання позивачем придбаного товару не за призначенням, несумісності товару з напрямом господарської діяльності відповідач, в ході розгляду справи до суду не надано.

Посилання податкового органу в акті перевірки на відсутність у контрагентів позивача фізичних, технічних та технологічних можливостей для вчинення задекларованих господарських операцій, а саме: відсутність транспортних засобів, примішення для зберігання товарів, не знаходження платника за місцемзнаходження, колегія суддів вважає хибним, оскільки, весь процес взаємодії учасників операції поповнення абонентського рахунку відбувається автоматично без втручання в цей процес людини та за допомогою мережі інтернет, а тому покупці товару ТОВ «Валрус Ексім», ТОВ «Верес» та ПП «Баварія-Ф», які є посередниками в мережі продажу одиниць поповнення, не повинні мати склади, транспортні засоби та чисельний склад співробітників.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що немає підстав стверджувати, що Позивачем було порушено ч. 1 ст. 203, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів по придбанню товарів, робіт, послуг від постачальників, оскільки всі господарські операції позивача підтверджені документами первинного бухгалтерського обліку, що зумовлює їх реальність.

Слід зазначити, що приходячи до висновку про нереальність та фіктивність господарських операцій позивача, податковий орган виходив також з того, що в нього була наявна податкова інформація у формі актів перевірки контрагентів позивача та актів про неможливість проведення зустрічної звірки, де були викладені відомості про порушення вчинені цими підприємствами.

Колегія суддів вважає, що доводи відповідача викладені в акті перевірки щодо неправомірності формування валових витрат та податкового кредиту в податковому обліку є хибними, оскільки єдиним мотивом для судження відповідача про неправомірність формування витрат та податкового кредиту є дані актів перевірки інших органів ДПІ (т.2.а.с.171-178, т.2.а.с.195-208, т.2.а.с.178-194, т.2.а.с.153-159, т.2.а.с.161-169).

Вказані вище доводи податкової інспекції та посилання відповідача на акти інших органів ДПІ, колегія суддів не бере до уваги, оскільки постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29.08.2011 р. у справі № 2а-8189/11/2070 визнано протиправними дії державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Валрус-Ексім» з питання правильності визначення, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість та з питання правильності визначення суми податку на додану вартість (т.2.а.с.218-228).

Окрім того, постановою Харківського окружного адміністративного суду від 09.09.2011р. у справі № 2а-8737/11/2070 скасовано рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова № 1246 від 07 червня 2011р. про проведення документальної позапланової перевірки ТОВ «Верес». Визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Верес» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства (т.2.а.с.233-233д).

Ухвалами Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2011 р. та від 07.02.2012 р. постанови Харківського окружного адміністративного суду від 29.08.2011 р. та від 09.09.2011 р. залишено без змін (т.2.а.с.229-232, т.2.а.с.234-235д).

Вищевказані судові рішення в силу ст. 254 КАС України набрали законної сили.

Згідно ст. 1 4 КАС України, постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.

Таким чином суд вважає, що відповідач не має права використовувати факти та відомості отримані іншими органами ДПІ у ході перевірок інших платників податків, адже такі дії про проведеню перевірки є протиправними у силу рішень судів.

Стосовно застосування відповідачем, як доказів у справі актів про неможливість проведення зустрічної звірки, колегія суддів відзначає, що відповідно до абз. 2 п. 73.5 ст. 73 ПК України, зустрічна звірка не є перевіркою, а під час проведення зустрічних звірок, на які посилається відповідач, первинні документи підприємств не вивчались, оскільки, як вбачається з назви згаданих вище актів, зустрічні звірки взагалі не були проведені.

Колегія суддів також зазначає, що згідно Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, а також Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, судження податкового органу відносно правильності справляння платником податків сум податків та зборів за відображеними в податковій звітності показниками господарських операцій можуть бути викладені виключно в акті перевірки або довідці зустрічної звірки. Чинним законодавством не передбачено відображення таких суджень в акті про неможливість проведення зустрічної звірки, де мають зазначатися лише обставини, котрі спричинили таку неможливість.

Отже, суд не приймає до уваги як докази на які послається відповідач акти перевірки та акти про неможливість проведення зустрічної звірки.

Колегія суддів вважає, що приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення та визначаючи позивачу податкові зобов'язання, відповідач фактично покладає на позивача відповідальність за правопорушення, які можливо були вчинені іншими суб'єктами господарювання.

Проте, належними та допустимими в розумінні ст. 124 Конституції України та ст. 70 КАС України - доказами вчинення платником податків нікчемного правочину можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі, або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Судовим розглядом встановлено, що відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно з положеннями ЦК України та ГК України позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами господарювання. За таких обставин, у розумінні ст. 61 Конституції України, межі юридичної відповідальності кожного платника податків носять індивідуальний характер та поширюються на діяння, що були вчинені саме цим субєктом. А тому, притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Ця позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС АД проти Болгарії» Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню.

Виходячи з вищевикладеного, немає законодавчо визначених підстав для притягнення позивача до юридичної відповідальності у вигляді визнаення йому податкових зобов'язань.

Стосовно доводів відповідача, щодо порушення позивачем пп. 4.1.1 п. 4.1. ст. 4, пп. 4.1.6 п. 4.1. ст. 4, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 135.1, п. 135.2 ст. 135, п. 138.4, ст. 138 ПК України та пункта 198.3 ст. 198 ПК України, як на підставу для визначння податкових зобов'язань податку на податку на прибуток, колегія суддів зазначає таке.

Виходячи зі змісту та системного аналізу п. 1.32 ст. 1; пп. 4.1.2 п. 4.1, п. 4.1. ст. 4; 5.1 ст. 5; пп. 11.3.6 п. 11.3 ст. 11; п. 7.11 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Відповідно до пп. 201.6, 201.7 та 201.8 ст. 201 ПК України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). У разі, якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст. 183 цього Кодексу. Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, виходячи із вищезазначеної норми, податкова накладна є документом, який підтверджує факт сплати покупцем податку на додану вартість у ціні товару.

У ході судового розгляду підтвердився той факт, що позивач виконав вимоги норм ПК України, що регулюють спірні правовідносини, сплатив ПДВ в ціні товару, придбаного у безпосереднього постачальника, який в свою чергу, виконав вимоги п. 201.10 ст. 201 ПК України, видавши позивачу належним чином оформлену податкову накладну.

Таким чином позивачем підтверджена правомірність віднесення до податкового кредиту суми ПДВ на підставі належно оформленими податковими накладними, зібрані по справі докази підтверджують виконання зобов'язань між сторонами спірних правочинів, тому колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість висновків податкового органу щодо заниження позивачем податку на додану вартість у перевіреному періоді.

Також, 04.01.2013 р. Харківським НДІСЕ ім. заслуженого професора М.С. Бокаріуса надано висновок судово-економічної експертизи № 10580, відповідно до якого висновки акту перевірки ДПІ у Київському районі м. Харкова № 453/23-5/35521386 від 10.02.2012 р. в частині визначення позивачу податку на прибуток та ПДВ не підтверджуються (т.3.а.с.185-207).

Таким чином, колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.02.2013р. по справі № 2070/2а-7491/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Присяжнюк О.В.Судді Русанова В.Б. Курило Л.В.

Повний текст ухвали виготовлений 21.06.2013 р.