Ухвала суду № 35693529, 21.11.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/1752/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Панченко Н. Д. Суддя-доповідач: Беспалов О.О.

У Х В А Л А

Іменем України

21 листопада 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Беспалова О.О.

суддів: Губської О.А., Грибан І.О.

при секретарі: Тур В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 02 липня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Союз ВВ» до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,-

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Союз ВВ» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 02 липня 2013 року адміністративний позов було задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутністю представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду - без змін з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, 30.11.2012 року на підставі наказу ДПІ у Вишгородському районі Київської області від 29.11.2012 року № 433 та повідомлення від 29.11.2012 року №4084/10/22-00/1689 посадовою особою відповідача проведена документальна позапланова невиїзна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю «Союз ВВ» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово - господарських операцій з ТОВ «ТЕХНО ЛАЙН» за грудень 2011 року та січень 2012 року.

За результатами перевірки відповідачем складено акт № 2098/22-00/33317294 від 30.11.2012 року, яким встановлено порушення позивачем наступних норм законодавства України: п.138.1 ст. 138, п. 198.1. ст. 198, п. 200.1. ст. 200 Податкового кодексу України від 12.12.2010 р. № 2755 - VI, в результаті чого встановлено завищення податку на прибуток на загальну суму 5866,00 грн., а саме 1466,00 грн. за грудень 2011 року, що включено до IV податкового кварталу 2011 року; 4400, 00 грн. за січень 2012 року, що включено до І податкового кварталу 2012 року та заниження податку на додану вартість на загальну суму 5465,00 грн., а саме 1275,00 грн. за грудень 2011 року та за січень 2012 року у розмірі 4190, 00 грн; ч.1, 5. ст. 203, ч.1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України щодо недодержання вимог вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків та відсутність об'єкта оподаткування;

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято спірні податкові повідомлення - рішення: №0000051702 від 20.12.2012 року, №0002132300 від 20.12.2012 року якими позивачу збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 6832,00 грн.( в тому числі, за основним платежем - 5465,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 1367,00 грн.) і податку на прибуток на загальну суму 7333,00 грн.( у тому числі за основним платежем - 5866,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 1467,00 грн.).

Так між позивачем та ТОВ «ТЕХНО ЛАЙН» для здійснення господарської діяльності укладено договір поставки в усній формі з дотриманням і виконанням усіх необхідних умов. В якості доказі до матеріалів справи долучено: рахунки - фактури від 01.12.2011 року № 0112.7 на поставку для ТОВ «Союз ВВ» дошки обрізної, брусу, секції паркану нефарбованого та секції паркану фарбованого та від 23.01.2012 року № 2301.2 на поставку для ТОВ «Союз ВВ» - дошок та стояка для огорожі; видаткові накладні видані на користь ТОВ «Союз ВВ» від 01.12.2011 року № РН - 1201.16., від 23.01.2012 року № РН-0123.3; податкові накладні від 01.12.2011 року № 16 на загальну суму 7650,00 грн. в тому числі ПДВ - 1275,00 грн. та від 23.01.2012 року № 62 на загальну суму 25140, 00 грн. в тому числі ПДВ - 4190, 00 грн.; копії платіжних доручень розрахунків між позивачем та ТОВ «ТЕХНО ЛАЙН» за придбані товари від 26.12.2011 року № 144 на загальну суму 7650,00 грн. в тому числі ПДВ - 1275,00 грн. та від 30.01.2012 року № 16 на загальну суму 25140, 00 грн. в тому числі ПДВ - 4190, 00 грн.

Крім цього, позивачем в позові вказано, що ним було вчинено низку дій для перевірки у контрагента ТОВ «ТЕХНО ЛАЙН» спеціальної податкової правосуб'єктності та дієздатності (отримано від контрагента документи про наявність державної реєстрації; стан контрагента в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; наявність державної реєстрації як платника податку на додану вартість).

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія судді зазначає наступне.

Відповідно до п. 200.1. ст.. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

У розумінні підпункту 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, «податковий кредит» - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк);

У відповідності до п. 198.2 ст. 198 Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

П. 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

З огляду на вищенаведені норми, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо того, що первинні документи, які містяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим ст. 201 Податкового кодексу України, та з тим, що на момент здійснення господарських операцій та видання податкових накладних, контрагент позивача був платником податку на додану вартість, який зареєстрований відповідно до положень статті 183 Податкового кодексу України, що надає право останньому в межах правового поля підписувати відповідні рахунки - фактури, видаткові та податкові накладні.

Водночас, відповідно до пп 134.2.2 п. 134.1. ст. 134 Податкового кодексу України прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу;

Згідно абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України « Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»(далі - Закон № 996) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з абз. 11 ст. 1 Закону № 996 первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Колегія суддів на спростування доводів відповідача зазначає, що витрати за правочинами з ТОВ «ТЕХНО ЛАЙН», реальність вказаних господарських операцій та їх наслідковий зв'язок з податковими зобов'язаннями підтверджується наданими рахунками - фактурами, видатковими накладними, довіреностями на отримання ТМЦ, платіжними дорученнями, відомостями про наявність у позивача - активів складів та земельної ділянки для зберігання придбаного товару, первинними документами, які підтверджують факт реалізації ТОВ «Союз ВВ» придбаного товару.

Щодо висновків в Акті перевірки того, що укладений між позивачем та ТОВ «ТЕХНО ЛАЙТ», правочин в розумінні ст. ст. 203, 215,216, 228, 236 ЦК України є нікчемним, а отже, недійсним з моменту його вчинення, колегія суддів зауважує наступне.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 було звернуто увагу на наступне: «…вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо відвовідач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам відповідачу. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, колегією суддів не приймаються доводи відповідача, щодо визнання виконаних господарських зобов'язань по укладених договорах - нікчемними, оскільки наявні в матеріалах справи документи первинного бухгалтерського та податкового обліку містять усі дані стосовно змісту операції і фіксують факт здійснення господарської операції позивача. Докази того, що юридична особа ТОВ «ТЕХНО ЛАЙН» була припинена, доказів існування вироків суду у кримінальних справах, якими б встановлювався факт фіктивного підприємництва, в матеріалах справи відсутні.

З огляду на відсутність в матеріалах справи будь - яких документів, що спростовують реальність господарських відносин позивача з його контрагентом, а доводи відповідача не підтверджені жодними належними та допустимими доказами, колегія суддів підтримує позицію суду першої інстанції щодо відсутності у відповідача підстав для винесення спірних податкових повідомлень - рішень.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що згідно з частиною першою статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

Відповідач правомірності своїх дій при винесенні оспорюваного податкового повідомлення-рішення в судах першої та апеляційної інстанцій не довів.

Доводи апеляційної скарги не спростовують позиції суду першої інстанції.

Згідно статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 02 липня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Союз ВВ» до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 02 липня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: Беспалов О.О.

Суддя Грибан І. О.

Суддя Губська О. А.

(Повний текст ухвали виготовлено 26.11.2013 року)

.

Головуючий суддя Беспалов О.О.

Судді: Губська О.А.

Грибан І.О.