Рішення № 35689702, 26.11.2013, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 3/86/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.11.2013 Справа № 908/3578/13

За позовом: Фермерського господарства "Воля 2008" (71400, Запорізька область, Великобілозерський район, с. Велика Білозерка, вул. Суворова, 60, ідентифікаційний код 35720149)

до відповідача: Приватного підприємця ОСОБА_1 (71600, АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1)

про стягнення 53 932, 68 грн.

Суддя Соловйов В.М.

при секретарі Осоцькому Д.І.

Представники:

від позивача: Черкез Є.В., довіреність № б/н від 28.08.2013р.

від відповідача: не з'явився

ФГ "Воля 2008" звернулось до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до відповідача ПП ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на користь позивача попередньої оплати в розмірі 53 800, 08 грн. за непоставлений товар за рахунком-фактурою від 24.11.2010р. № ПП-034 та 3 % річних за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до протоколу розподілу справ між суддями від 04.11.2013р. автоматизованою системою документообігу суду позовну заяву передано на розгляд судді Соловйову В.М.

Позовні вимоги мотивовані обставинами, викладеними у позовній заяві, та обґрунтовані ст. 526, 530, 610, 625 ЦК України та ст. 181, 193 ГК України.

Ухвалою від 05.11.2013р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 908/3578/13, справу до розгляду в засіданні господарського суду призначено на 14.11.2013р. о 10 год. 00 хв.

Ухвалою від 14.11.2013р. за письмовим клопотанням відповідача розгляд справи відкладений на 26.11.2013р. о 12 год. 00 хв.

Під час розгляду справи представник позивача вимогу про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявляла.

В судовому засіданні 26.11.2013р. представник позивача підтримала позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заві (а.с.3-4).

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 24.11.2010р. між ФГ "Воля 2008" та ПП ОСОБА_1 був укладений договір поставки селітри аміачної ДСТУ 2-85 у кількості 60 тон на загальну суму 161 400, 24 грн. у спрощений спосіб, передбачений ст. 181 ГК України.

24.11.2010р. відповідачем було виставлено для оплати відповідачу рахунок - фактуру № ПП-034 на суму 161 400, 24 грн. Платіжним дорученням № 85 від 24.11.2010р. ФГ "Воля 2008" оплатило вказаний рахунок та перерахувало відповідачу 161 400, 24 грн.

Проте, відповідач поставив позивачу лише 40 тон селітри аміачної.

21.09.2013р. позивач направив відповідачу претензію з вимогою виконання обов'язку по поставці селітри аміачної ДСТУ 2-85 у кількості 20 тон, що була передплачена ФГ "Воля 2008", з попередженням про відмову від договору укладеного 24.11.2010р. та вимогою повернення попередньої оплати за непоставлений товар у сумі 53 800, 08 грн.

Станом на час розгляду справи ФГ "Воля 2008" не отримало від відповідача ані відповіді на претензію, ані поставки товару, ані повернення коштів.

У зв'язку із чим відповідачу додатково нараховано 132, 60 грн. - 3 % річних за користування чужими грошовими коштами.

Відповідач в судове засідання 26.11.2013р. не з'явився.

26.11.2013р. на адресу суду надійшла телеграма в якій зазначено, що ОСОБА_1 повідомляє про направлення клопотання про перенесення розгляду у справі № 908/3578/13.

Відповідно до ст. 35 Правил користування телеграфним зв'язком, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.1997р. № 208 "Про затвердження Правил користування телеграфним зв'язком", телеграма - це документальне повідомлення, лист або інформація, які передаються засобами телеграфного зв'язку.

Як зазначено у ст. 53 Правил користування телеграфним зв'язком, телеграма повинна бути написана ручкою або надрукована відправником на друкарській машинці, комп'ютері без викреслювань та виправлень у такій послідовності:

1) позначка про категорію телеграми (УРЯДОВА, ТЕРМІНОВА тощо);

2) позначка про вид телеграми ("Вручити...", "Повідомлення телеграфом" тощо);

3) назва пункту призначення (із зазначенням номера відділення зв'язку, якщо телеграму адресовано у місто; із зазначенням району та області, якщо телеграму адресовано у сільську місцевість);

4) повна адреса;

5) прізвище адресата (у телеграмах, адресованих у сільську місцевість, крім прізвища адресата, необхідно зазначати також його ім'я та по батькові);

6) текст телеграми;

7) підпис відправника (за бажанням відправника);

8) у нижній частині телеграфного бланка зазначаються повна адреса, номер відділення зв'язку і найменування відправника.

Замість своєї адреси відправник може зазначити "До запитання" або поставити позначку "Проїздом" та своє прізвище.

Із даної телеграми суд позбавлений можливості ідентифікувати особу яка її відправляла оскільки вона не місить підпису особи яка її відправила.

Крім того, дана телеграма не містить обґрунтованих підстав для повторного відкладення розгляду справи.

ПП ОСОБА_1 проживає в м. Василівка Запорізької області, яке розташоване в 50 км від м. Запоріжжя. Саме з м. Василівка направлена телеграма. Отже, відповідач не був позбавлений прибути в судове засідання 26.11.2013р. самостійно чи направити до суду уповноваженого представника.

Тому телеграму залишено судом без розгляду.

Відповідач не скористався своїм правом бути присутнім у судовому засіданні, ознайомитись з матеріалами справи, направити належним чином оформлене письмове клопотання про відкладення розгляду справи та надати обгрунтований відзив на позовну заяву.

Питання про визнання явки представника відповідача у засідання господарського суду обов'язковою, відповідно до п.7 ч.1 ст.65 ГПК України, судом не вирішувалось.

Як зазначено в підпункті 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Надані позивачем матеріали свідчать про те, що неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, отже справу розглянуто відповідно до ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Клопотання відповідача від 25.11.2013р. вих. № 13/0074 про перенесення судового засідання господарським судом не розглядалось, оскільки надійшло до суду 28.11.2013р., тобто після прийняття судом рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

ПП ОСОБА_1 (Постачальник) виставило ФГ "Воля 2008" (Одержувач) рахунок - фактуру № ПП - 034 від 24.11.2010р. на оплату селітри аміачної ДСТУ 2-85 у кількості 60 тон, ціна без ПДВ 2 241, 67 грн., сума без ПДВ 134 500, 20 грн., сума з ПДВ 161 400, 24 грн.

Платіжним дорученням № 85 від 24.11.2010р. ФГ "Воля 2008" оплатило зазначений рахунок та перерахувало ПП ОСОБА_1 161 400, 24 грн.

Як стверджує ФГ "Воля 2008" та не спростовує відповідач, на виконання укладеного договору позивачу було поставлено лише 40 тон селітри аміачної.

21.09.2013р. ФГ "Воля 2008" направило на адресу ПП ОСОБА_1 претензію в якій вимагало виконати взяте на себе зобов'язання у семиденний строк від дня пред'явлення даної вимоги щодо поставки залишку обумовленого товару, а саме селітри аміачної ДСТУ 2-85 у кількості 20 тон, що була передплачена ФГ "Воля 2008". В цій же претензії зазначено, що у випадку невиконання у семиденний строк поставки вказаного товару, ФГ "Воля 2008" відмовляється від договору від 24.11.2010р. та вимагає повернення передоплати за непоставлений товар у сумі 53 800, 08 грн.

Претензія отримана відповідачем особисто 24.09.2013р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Доказів поставки на адресу ФГ "Воля 2008" товару на суму 53 800, 08 грн. або повернення передоплати відповідачем не надано.

Оцінивши представлені докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Правовідносини сторін є господарськими.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Підстави виникнення господарських зобов'язань визначені в ст. 174 ГК України. Так, господарські зобов'язання можуть виникати:

безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність;

з акту управління господарською діяльністю;

з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;

внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;

у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 ГК України.

Частинами 1-3 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.

Згідно ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 205 ЦК України правочин може вчиняться усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Зі змісту ст. 207 ЦК України випливає, що правочин в простій письмовій формі вчиняється сторонами шляхом фіксації його змісту в одному або кількох документах, листах, телеграмах тощо, якими сторони обмінялися за допомогою телетайпних, електронних або інших технічних засобів зв'язку.

Як зазначено в ч.1 ст. 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Як свідчать матеріали справи та надані суду документи, між сторонами склалися господарські відносини, що породили взаємні права та обов'язки.

Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Зважаючи на те, що сторони оформили свої господарські відносини за допомогою рахунку - фактури № ПП-034 від 24.11.2010р. та платіжного доручення № 85 від 24.11.2010р., суд дійшов висновку, що сторони досягли всіх істотних умов, що необхідні для укладення договору поставки.

Відповідно до 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.663 ЦК України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст. 530 ЦК якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 ЦК України).

Підстави для припинення зобов'язання за договором на поставку селітри аміачної ДСТУ 2-85, укладеним у спрощеній формі, які визначено главою 50 ЦК України, відсутні.

Відповідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 1 статті 32 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

На день звернення позивача до суду та на час прийняття цього рішення відповідач не надав суду жодного доказу про повернення суми попередньої оплати у розмірі 53 800, 08 грн. чи поставки товару на вказану суму товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частинами 1, 2 статті 693 ЦК України встановлено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь - яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Обмеження заявника у праві на судовий захист фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України.

В даному випадку ФГ "Воля 2008" 21.09.2013р. направило на адресу ПП ОСОБА_1 претензію в якій вимагало виконати взяте на себе зобов'язання у семиденний строк від дня пред'явлення даної вимоги щодо поставки залишку обумовленого товару, а саме селітри аміачної ДСТУ 2-85 у кількості 20 тон, що була передплачена ФГ "Воля 2008". В цій же претензії зазначено, що у випадку невиконання у семиденний строк поставки вказаного товару, ФГ "Воля 2008" відмовляється від договору від 24.11.2010р. та вимагає повернення передоплати за непоставлений товар у сумі 53 800, 08 грн.

Відповідно до приписів ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Як зазначено у ч.3 ст. 612 ЦК України, якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Враховуючи встановлений судом факт невиконання ПП ОСОБА_1 умов договору від 24.11.2010р. на поставку селітри аміачної в частині поставки товару в кількості 20 тон за ціною 2 241,67 грн. за 1 тону (без ПДВ), вимоги позивача про стягнення з відповідача суми попередньої оплати за цим договором у розмірі 53 800, 08 грн. є обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь на підставі ст. 625 ЦК України додатково 132, 60 грн. - 3 % річних за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з наведеної норми права, кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та 3 % річних від простроченої суми як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

Обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором, повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе зобов'язань, а з інших підстав.

Отже, в даному випадку стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, а є поверненням сплаченого авансу за непоставлений товар. За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не може розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України.

Згідно до ч. 2, 3, 4 ст. ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Як зазначено у ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Отже, якщо договором або чинним законодавством не передбачено розміру процентів за користування чужими коштами, то припис частини другої статті 625 ЦК України може бути застосований господарським судом лише за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

У разі несвоєчасного повернення сум попередньої оплати проценти за користування чужими коштами нараховуються на підставі статті 536 ЦК України. Якщо укладеним сторонами договором або законом розмір таких процентів не встановлено, то застосування приписів статті 625 названого Кодексу не є можливим.

Умовами договору, укладеного між сторонами у спрощеній формі, розмір процентів за користування чужими коштами не встановлено.

Враховуючи вищезазначене, у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 132, 60 грн. - 3 % річних за користування чужими грошовими коштами відмовляється.

Також суд роз'яснює позивачу, що за приписом частини п'ятої статті 11 ЦК України, грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак, якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду визнано грошовим (в даному випадку, щодо повернення суми попередньої оплати в зв'язку з не поставкою товару), відповідальність за невиконання такого зобов'язання настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.

Тому позивач не позбавлений права після набрання даним судовим рішенням законної сили звернутися до суду з окремим позовом про стягнення з відповідача 3 % річних від простроченої суми.

Відповідно до абзацу 2 ч.1 ст. 49 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З заявленої до стягнення позивачем суми 53 932, 68 грн. в частині 132, 60 грн. в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Отже, позивачем правомірно заявлено до стягнення з відповідача 53 800, 08 грн.

Таким чином, позивачу відмовлено в задоволенні 0,25 % позовних вимог.

Відтак, пропорційно задоволених позовних вимог підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 1 716, 20 грн. судового збору (99,75 % від належних до сплати 1 720, 50 грн.).

Керуючись ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємця ОСОБА_1 (71600, АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) на користь Фермерського господарства "Воля 2008" (71400, Запорізька область, Великобілозерський район, с. Велика Білозерка, вул. Суворова, 60, ідентифікаційний код 35720149) суму попередньої оплати в розмірі 53 800 (п'ятдесят три тисячі вісімсот) грн. 08 коп. та 1 716 (одну тисячу сімсот шістнадцять) грн. 20 коп. витрат на судовий збір.

3. В частині стягнення 132 (сто тридцять дві) грн. 60 коп. - 3 % річних за користування чужими грошовими коштами в задоволенні позову відмовити.

4. Повне рішення складено 02.12.2013р.

Суддя В.М. Соловйов