Ухвала суду № 35687721, 25.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" листопада 2013 р. м. Київ К/800/37794/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Муравйова О.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28.03.2013

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2013

у справі №815/7/13-а

за позовом Приватного підприємства «САНА КО»

до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 28.03.2013, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2013, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Приморському районі м.Одеси Одеської області ДПС від 24.12.2012 № 0007332210 про збільшення ПП «САНА КО» грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальній сумі 500608,00 грн., в т.ч. 500098,00 грн. основного платежу та 510,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ПП «САНА КО» судові витрати в сумі 2146,00 грн.

ДПІ у Приморському районі м.Одеси Одеської області ДПС подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та відмовити в задоволенні позову. Посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права: п. 138.2, п. 138.4, п. 138.11 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, ст. 152.3 ст. 152 ПК, п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», ст.ст. 2, 86 Кодексу адміністративного судочинства України, наголошуючи на тому, що відсутність під час перевірки оригіналів прибуткових накладних свідчить про непідтвердження витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Підставою для збільшення позивачеві за податковим повідомленням-рішенням від 24.12.2012 № 0007332210 грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальній сумі 500608,00 грн., в т.ч. 500098,00 грн. основного платежу та 510,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, слугували висновки перевірки, викладені в акті від 10.12.2012 № 7546/22-1/31117042, про порушення вимог п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (далі ПК), що полягало у віднесенні до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за IV квартал 2011 року, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, за господарськими операціями з придбання фармацевтичних препаратів та товарів медичного призначення в сумі 2174340,81 грн. у ТОВ «БаДМ», ВАТ «Гемопласт», ТОВ «Наша вата», ТОВ «Фра-М», не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Дійшовши такого висновку, орган державної податкової служби виходив з того, що до перевірки не було надано оригіналів всіх прибуткових накладних, перелік яких визначено в акті перевірки, а також не надано письмових заяв про знищення або зіпсуття зазначених документів, письмових доказів про здійснені заходи, необхідні для поновлення таких документів. При цьому, посилаючись на п. 44.6, п. 44.7 ст. 44 ПК, орган державної податкової служби наголошує на тому, що такі документи вважаються відсутніми у платника податків на час складання податкової звітності, оскільки не надані до закінчення перевірки або у терміни, визначені у п. 44.7 ст. 44 ПК.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень норм матеріального та процесуального права, на які посилається відповідач в касаційній скарзі, та вважає, що суди повно встановили обставини та надали їм правову оцінку.

Відповідно до п. 138.2. ст. 138 ПК витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 44.1. ст. 44 (розділу ІІ) ПК для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 ПК не включаються до складу витрат - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, у податковому обліку витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Також облік показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, в т.ч. витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, здійснюється на підставі регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити, перелік яких визначено у цій нормі.

Відповідно до ч. 3 ст. 9 цього ж Закону інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704, первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

Таким чином, всі документи в їх сукупності, складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, які за змістом та формою відповідають наведеним вище вимогам закону та які відображають реальні господарські операції, належать до первинних документів бухгалтерського обліку, які повинні братися до уваги під час перевірки правильності визначення платником податку витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування. При цьому також має враховуватися систематизована інформація регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством, на підставі яких за вимогами ПК також ведеться облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, господарські операції з придбання позивачем товару вчинені на підставі відповідних договорів, підтверджуються первинними документами: видатковими накладними, платіжними дорученнями, товарно-транспортними накладними, товар оприбутковано позивачем на склад, первинні документи занесені в регістри бухгалтерського обліку та враховані у податковій звітності підприємства. Натомість орган державної податкової служби, не заперечуючи реальності господарських операцій та наявності зазначених вище первинних документів, висновок про непідтвердження витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, формально обґрунтовує лише відсутністю під час перевірки оригіналів прибуткових накладних, що не є достатнім для такого висновку за встановлених судами обставин.

Зважаючи на дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, надану судами правову оцінку обставинам, на які посилалися сторони, обґрунтовуючи свої вимоги та заперечення, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28.03.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2013 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

О.В. Муравйов