Ухвала суду № 35687566, 26.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" листопада 2013 р. м. Київ К/800/20519/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Вербицької О.В.

суддів: Маринчак Н.Є.

Муравйова О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Хмільницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби

на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 29.01.2013 року

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 26.03.2013 року

у справі № 2а/0270/5945/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Хмільницька будівельна компанія»

до Хмільницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Хмільницька будівельна компанія» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Хмільницька будівельна компанія») звернулось з позовом до Хмільницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач, ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 29.01.2013 року адміністративний позов задоволено у повному обсязі.

Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 26.03.2013 року апеляційну скаргу ОДПІ залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідач, не погоджуючись з вищевказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, оскаржив їх у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

У запереченні на касаційну скаргу ТОВ «Хмільницька будівельна компанія», посилаючись на те, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу ОДПІ залишити без задоволення.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, відповідно до вимог ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ОДПІ проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «Хмільницька будівельна компанія» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин ТОВ «Дніпротранснафта» за період з 01.04.2011 року по 30.09.2011 року та з ТОВ «Інтекссервіс-2011» за вересень-жовтень 2011 року, за результатами якої складено акт від 10.12.2012 року № 72-22-34680933.

В акті перевірки зазначено, що позивачем порушено пп. 14.1.36. пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4. п. 138.6, пп. 138.8.1 п. 138.8. ст. 138 Податкового кодексу України, а саме: занижено податок на прибуток у загальній сумі 538356 грн., та п. 44.1, п. 44.3, п. 44.5 п. 44.6 ст. 44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.4, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого TOB «Хмільницька будівельна компанія» занижено податок на додану вартість в сумі 468136 грн.

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки, ОДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 24.12.2012 року №0000262200, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 538356,00 грн. та № 0000272200 яким ТОВ «Хмільницька будівельна компанія» збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на 562882,00 грн.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до пп. 14.1.36. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Підпунктом 14.1.231. п. 14.1 ст. 14 ПК України передбачено, що розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Пунктом 138.1. ст. 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності та інших витрат.

Згідно пп. 138.1.1. п. 138.1. ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати.

Пунктом 138.2 ст. 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.4. п. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно п. 138.6 ст. 138 ПК України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Пунктом 138.8 ст. 138 ПК України передбачено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Підпунктом 138.8.1. п. 138.8 ст. 138 ПК України передбачено, що до складу прямих матеріальних витрат включено вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. г) пп. 138.8.5. п. 138.8. ст.138 ПК України до складу загально виробничих витрат включаються витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, оперативну оренду основних засобів, інших необоротних активів загально виробничого призначення.

Пунктом е) пп. 138.10.3. п. 138.10 ст. 138 ПК України передбачено, що до складу інших витрат включаються витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме витрати на транспортування, перевалку і страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки.

Згідно п. 138.2. ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.

Відповідно до вимог п. 138.4. та п. 138.5. ст. 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку, з урахуванням того, що датою здійснення витрат, нарахованих платником податку у вигляді сум податків та зборів, вважається останній день звітного податкового періоду, за який проводиться нарахування податкового зобов'язання з податку та збору.

Відповідно до вимог п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 44.3. ст. 44 ПК України передбачено, що платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у п. 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Згідно п. 44.5 ст. 44 ПК України у разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених в пунктах 44.1 і 44.3 цієї статті, платник податків зобов'язаний у п'ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити орган державної податкової служби за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності,та митний орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації.

Пунктом 44.6. ст. 44 ПК України передбачено, що у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Відповідно до вимог пп. «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до вимог п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Частиною 1 ст. 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно п. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 05.05.2010 року між ТОВ «Хмільницька будівельна компанія» (покупець) та ТОВ «Дніпротранснафта» (продавець) укладено договір купівлі-продажу № 050510 (далі - договір) відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність, а покупець прийняти та оплатити товар - бітум - в асортименті, кількості та цінам, які вказані в накладних, що супроводжують партію товару. Поставка товару здійснюється продавцем на умовах DDP, по реквізитам, вказаним покупцем. Додатковою угодою від 10.05.2011 року строк дії договору продовжено до 31 грудня 2011 року.

Відповідно до умов вищевказаного договору TOB «Хмільницька будівельна компанія» придбано в ТОВ «Дніпротранснафта» бітум нафтовий.

Фактичне виконання умов договору підтверджується матеріалами справи, зокрема - податковими накладними, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, тощо.

Оплата позивачем придбаного товару підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.

Документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, Закону України № 996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є документами первинного обліку.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.01.2011 року між ТОВ «ТК «Дніпротранснафта» та ТОВ «Дніпротранснафта» укладено договір транспортного експедирування №1/01, відповідно до умов якого здійснювалася доставка бітуму позивачу.

30.08.2011 року між ТОВ «Хмільницька будівельна компанія» та ТОВ «Інтехсервіс-2011» укладено договір купівлі-продажу № 30-08-11 відповідно до умов якого продавець зобов'язується відгрузити, а покупець прийняти та оплатити товар - бітум дорожний БНД, мазут. Асортимент, кількість, умови поставки вказуються в додатках до договору (заявках, специфікаціях).

Відповідно до зазначеного договору TOB «Хмільницька будівельна компанія» придбано в ТОВ «Інтекссервіс-2011» товар згідно накладних:

- № 9 від 13.09.2011 року, бітумна емульсія в кількості 5,5 т на суму 25208,33 грн., ПДВ 5041,67 грн.;

- № 17 від 22.09.2011 року, мазут М-100 в кількості 23,68 т на суму 108533,33 грн., ПДВ 21706,67 грн.;

- № 5 від 01.10.2011 року, бітум в кількості 20,76 т на суму 123695 грн., ПДВ 24739 грн.;

- № 2 від 01.10.2011 року, бітум в кількості 17,8 т на суму 106058, 33грн, ПДВ 21211,67 грн.

Реальність здійснення господарських операцій між позивачем і ТОВ «Інтекссервіс-2011» підтверджується наявними в матеріалах справи копіями податкових накладних, товарно-транспортних накладних, тощо.

Оплата позивачем придбаного товару підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.

Вищевказані документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, Закону України № 996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є документами первинного обліку.

Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що за період з 01.04.2011 року по 31.10.2011 року ТОВ «Хмільницька будівельна компанія» виготовлено 12242,064 тон асфальту для виконання договірних зобов'язань, в тому числі по закупівлі робіт за державні кошти використано 8683,216 тон асфальту та продано виробленого асфальту іншим підприємствам 3558,848 тон, що підтверджується даними оборотно-сальдової відомості по рахунку 26 та реєстром видаткових первинних документів.

Для виготовлення такої кількості асфальту ТОВ «Хмільницька будівельна компанія» використало 710,040 тон бітуму. В період, що перевірявся, позивач купив бітуму у ТОВ «Дніпротранснафта» всього 367,17 тон та у ТОВ «Інтекссервіс-2011» 38,56 тон. За відсутністю у ТОВ «Хмільницька будівельна компанія» стаціонарних вагів для зважування автотранспорту, таке зважування здійснювалося на ваговій ТОВ «Украгроторг», що підтверджується актами виконаних робіт.

Використання виготовленого асфальту позивачем в своїй господарській діяльності підтверджується матеріалами справи, зокрема - копіями договорів, актами виконаних робіт, календарними планами, довідками про вартість виконаних робіт, тощо.

Отже, з огляду на вищевказані обставини справи, колегія суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо реальності господарських операцій, укладених між ТОВ «Хмільницька будівельна компанія» та ТОВ «Дніпротранснафта», ТОВ «Інтехсервіс-2011».

Також, суди обґрунтовано не прийняли до уваги висновки ОДПІ щодо нікчемності правочинів, з урахуванням всіх обставин справи та вимог діючого на час спірних правовідносин законодавства.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій вірно застосували норми матеріального права, отже, прийняті податковим органом спірні рішення є неправомірними.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

В свою чергу, доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються вищезазначеними нормами права, отже, відсутні підстави для її задоволення.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а постанова Вінницького окружного адміністративного суду від 29.01.2013 року та ухвала Вінницького апеляційного адміністративного суду від 26.03.2013 року залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214-215, 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Хмільницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 29.01.2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 26.03.2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька Судді Н.Є. Маринчак О.В. Муравйов