Постанова № 35687198, 26.11.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/11847/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Маруліна Л.О.

Суддя-доповідач: Мацедонська В.Е.

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 листопада 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Мацедонської В.Е.,

суддів Грищенко Т.М., Лічевецького І.О.,

при секретарі Горяіновій Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Адміністратор недержавного пенсійного фонду «Пенсійне забезпечення» на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 20 вересня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Адміністратор недержавного пенсійного фонду «Пенсійне забезпечення» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, про визнання протиправним та скасування розпорядження №2042 від 27 червня 2013 року,-

в с т а н о в и в:

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 20 вересня 2013 року у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Адміністратор недержавного пенсійного фонду «Пенсійне забезпечення» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, про визнання протиправним та скасування розпорядження №2042 від 27 червня 2013 року відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати як таку, що прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права і постановити нове судове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі. Як вбачається з доводів скарги, апелянт посилається на неповне з'ясування судом обставин справи, неправильне дослідження доказів, що призвело до помилковості висновків суду про відсутність підстав для задоволення позову

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що в період з 25 січня 2013 року по 24 березня 2013 року інспекційною групою Нацкомфінпослуг була проведена планова виїзна перевірка TOB «Адміністратор недержавного пенсійного фонду «Пенсійне забезпечення» щодо дотримання останнім вимог чинного законодавства України у сфері фінансових послуг, а також вимог Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму» та інших нормативно-правових актів з питань фінансового моніторингу за період з 01 січня 2011 року по 02 січня 2013 року.

За результатами проведеної перевірки інспекційною групою складено Акт планової виїзної перевірки (інспекції) TOB «Адміністратор недержавного пенсійного фонду «Пенсійне забезпечення» від 26 березня 2013 року №26/14-4ФП, яким встановлено низку порушень позивачем вимог законів та інших нормативно-правових актів.

На підставі вищезазначеного акту планової виїзної перевірки від 02 квітня 2013 року відповідачем складено акт про правопорушення позивачем вимог законодавства про фінансові послуги №01/14/4-п-2.

24 квітня 2013 року за результатами розгляду акту про правопорушення директором департаменту регулювання та нагляду за установами накопичувального пенсійного забезпечення Нацкомфінпослуг винесено постанову №01/14/4-п-2-НПЗ про застосування штрафної санкції за правопорушення, вчинені на ринках фінансових послуг, згідно якої до позивача застосовано штраф у розмірі 200 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (3400,00 грн.) та закрито справу про правопорушення, зазначене у третьому пункті констатуючої частини цієї постанови (заниження вартості активів та збільшення суми зобов'язань (витрат) на суму зайво списаної дебіторської заборгованості), у зв'язку з тим, що факт вчинення порушення законодавства про фінансові послуги не доведено.

27 червня 2013 року відповідачем проведено засідання, на якому було винесено розпорядження від 27 червня 2013 року №2042 про тимчасове зупинення дії ліцензії ТОВ «Адміністратор недержавного пенсійного фонду «Пенсійне забезпечення» на провадження діяльності з адміністрування пенсійних фондів, не погодившись з яким позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.

Як вбачається з вищезазначеного розпорядження, відповідачем встановлено порушення позивачем наступних вимог законодавства:

1. абзацу другого частини четвертої статті 55 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення», якою передбачено, що у разі розірвання пенсійного контракту вкладником він повинен укласти, крім випадків, передбачених ст.65 цього Закону, новий пенсійний контракт щодо участі в іншому пенсійному фонді або відкрити в банку пенсійний депозитний рахунок, а у разі досягнення пенсійного віку, визначеного відповідно до закону, - укласти із страховою організацією договір страхування довічної пенсії, та абзацу третього підпункту 4.4.5 пункту 4.4 розділу 4 Положення про провадження діяльності з адміністрування недержавного пенсійного фонду, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг від 20 липня 2004 року №1660, в частині того, що у разі виникнення підстав для переведення пенсійних коштів (частини пенсійних коштів) учасника фонду такий учасник або його представник подає (надсилає) адміністратору письмову заяву та копію відповідного договору, укладеного на його користь: пенсійного контракту, укладеного з новим пенсійним фондом, або договору страхування з обраною страховою організацією, або договору про відкриття пенсійного депозитного рахунку в банку, або договору про виплату пенсії на визначений строк, укладеного з іншим фондом;

2. частини першої статті 51 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення», що полягало у використанні позивачем у своїй діяльності програмного продукту «Система персоніфікованого обліку адміністратора недержавного пенсійного фонду «Атлас СПО», який не обчислює суму пенсійних коштів, що належить кожному учаснику фонду, шляхом множення кількості одиниць пенсійних активів фонду, облікованих на індивідуальному пенсійному рахунку учасника фонду, на чисту вартість одиниці пенсійних активів фонду та не обліковує і не відображає на індивідуальних пенсійних рахунках учасників фонду загальну кількість одиниць пенсійних активів фонду, що належить кожному учаснику фонду;

3. абзацу першого частини четвертої статті 25 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» в частині того, що система персоніфікованого обліку учасників фонду не містила інформацію щодо обліку кількості одиниць пенсійних активів, що здійснюється окремо по учасниках недержавного пенсійного забезпечення;

4. частини шостої статті 21 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» в частині обов'язку адміністратора вести персоніфікований облік учасників пенсійного фонду відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» та інших нормативно-правових актів, пункту 2.3 розділу 2 Вимог до технічного забезпечення та інформаційних систем для ведення персоніфікованого обліку учасників недержавного пенсійного фонду, затверджених розпорядженням Держфінпослуг від 22 червня 2004 року №1101, в частині того, що інформаційна система повинна забезпечувати цілісність, актуальність та несуперечність інформації, що обробляється;

5. пункту 3.2. розділу 3 Ліцензійних умов провадження діяльності з адміністрування недержавних пенсійних фондів, затверджених розпорядженням Держфінпослуг від 13 листопада 2003 року №118, в частині того, що адміністратор повинен мати належне технічне забезпечення та інформаційні системи для ведення персоніфікованого обліку учасників пенсійного фонду, які відповідають вимогам, установленим Нацкомфінпослуг, і дають змогу провадити діяльність з адміністрування пенсійних фондів відповідно до вимог законодавства, що регулює діяльність з адміністрування пенсійних фондів;

6. частини шостої статті 25 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» в частині обов'язку надавати учаснику недержавного пенсійного фонду виписку з його індивідуального пенсійного рахунку один раз на рік безоплатно, оскільки позивачем не надано підтверджуючих документів щодо надання учасникам пенсійних фондів безоплатно один раз на рік (у 2011 та 2012 роках) виписок з їхніх індивідуальних пенсійних рахунків;

7. частини шостої статті 47 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» в частині того, що обчислення та визначення чистої вартості активів пенсійного фонду здійснюються адміністратором за методикою та у порядку, визначеними Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку;

8. підпункту 3 пункту 6.1 розділу 6 Ліцензійних умов провадження діяльності з адміністрування недержавних пенсійних фондів, затверджених розпорядженням Держфінпослуг від 13 листопада 2003 року №118, в частині недотримання відокремленим підрозділом адміністратора вимог, установлених пунктом 3.4 Ліцензійних умов, в частині розміщення в приміщенні, яке орендоване ним за договором (договорами) з власником на строк менше тридцяти шести місяців.

Оскаржуваним розпорядженням тимчасово зупинено дію ліцензії позивача на провадження діяльності з адміністрування пенсійних фондів за порушення, зазначене у пункті 1 констатуючої частини розпорядження; закрито провадження у справі в частині порушень, зазначених в пункті 7 констатуючої частини розпорядження; приписано усунути позивачу виявлені порушення законодавства та повідомити Нацкомфінпослуг про усунення порушень з наданням підтверджуючих документів до 26 липня 2013 року.

Як вбачається з оскаржуваної постанови, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з правомірності доводів та обґрунтувань відповідача щодо порушень зазначених в п.п.1, 6, 8 констатуючої частини розпорядження, а також недоведеності позивачем, що порушення, встановлені п.п.2, 3, 4, 5 цього ж розпорядження були усунуті ним самостійно до прийняття відповідачем оскаржуваного розпорядження.

Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції погоджується лише частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для висновку Нацкомфінпослуг про порушення, зазначене в п.1 розпорядження, та у зв'язку з яким до позивача було застосовано захід впливу - тимчасове зупинення дії ліцензії на провадження діяльності з адміністрування пенсійних фондів, стало те, що позивачем у 2012 році без наявності правових підстав було переведено до ПАТ «Імексбанк» 43450474,40 грн. пенсійних коштів 7021 учасників НТ «ВНПФ «Перший національний відкритий пенсійний фонд» на депозитні рахунки, відкриті цими учасниками в ПАТ «Імексбанк». При цьому судом встановлено та не заперечується сторонами, що переведення коштів здійснювалося позивачем на підставі поданих учасниками НТ «ВНПФ «Перший національний відкритий пенсійний фонд» заяв про переведення пенсійних коштів до банківської установи із завіреними банком копіями договорів банківського вкладу «ПН Стандарт».

Суд першої інстанції правильно встановив норми матеріального права, що підлягають застосуванню до взаємовідносин, пов'язаних з розірванням пенсійних контрактів, водночас, дійшов помилкового висновку про наявність порушення в діях TOB «Адміністратор недержавного пенсійного фонду «Пенсійне забезпечення».

Відповідно до абз.абз.1, 2 ч.4 ст.55 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» вкладник фонду, який є учасником фонду, має право в односторонньому порядку розірвати пенсійний контракт, який укладено з ним особисто, або вимагати зміни його умов. У разі розірвання пенсійного контракту таким вкладником він повинен укласти, крім випадків, передбачених статтею 65 цього Закону, новий пенсійний контракт щодо участі в іншому пенсійному фонді, або укласти договір зі страховою організацією, або відкрити в банку пенсійний депозитний рахунок. При цьому пенсійні кошти вкладника фонду, який є учасником фонду, передаються за його рахунок до іншої фінансової установи, яка надає послуги з недержавного пенсійного забезпечення, в сумі, що обліковується на його індивідуальному пенсійному рахунку в пенсійному фонді, зменшеній на суму витрат, пов'язаних з перерахуванням таких пенсійних коштів.

Згідно ч.3 ст.58 вищезазначеного Закону у випадку прийняття рішення про заміну пенсійного фонду вкладник фонду зобов'язаний: укласти пенсійний контракт з іншим пенсійним фондом або договір із страховою організацією чи банківською установою; надіслати адміністратору пенсійного фонду, участь у якому припиняється, заяву про розірвання пенсійного контракту та копію пенсійного контракту, укладеного з іншим пенсійним фондом, або договору із страховою організацією чи банківською установою.

Відповідно до вимог п.4.4.5 розділу 4 Положення про провадження діяльності з адміністрування недержавного пенсійного фонду, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг від 20 липня 2004 року №1660, у разі розірвання пенсійного контракту вкладником копія відповідного договору повинна бути скріплена печаткою адміністратора іншого фонду, страхової організації або банку, завірена підписом його (її) представника, що має відповідні повноваження.

Пунктом 4.4.6 вищезазначеного Положення передбачено, закриття адміністратором індивідуального пенсійного рахунка учасника фонду здійснюється у випадках, серед іншого, розірвання всіх пенсійних контрактів, укладених на користь учасника фонду, у т.ч. внесення змін до пенсійних контрактів, укладених на користь кількох учасників, щодо припинення дії таких контрактів стосовно такого учасника та переведення всіх належних йому коштів до іншого суб'єкта недержавного пенсійного забезпечення відповідно до Закону.

На думку колегії суддів, вищенаведена процедура розірвання контрактів була дотримана позивачем, оскільки останньому вкладниками пенсійного фонду були надані заяви про розірвання контрактів, до яких були додані договори, укладені ними з ПАТ «Імексбанк», що були належним чином завірені уповноваженою особою банку. Зазначені обставини також не заперечуються відповідачем.

Водночас, згідно визначення, наведеного у ст.1 Закону «Про недержавне пенсійне забезпечення», пенсійні депозитні рахунки - це вкладні (депозитні) рахунки фізичних осіб, що відкриваються банківськими установами з урахуванням умов, установлених законодавством, для накопичення заощаджень на виплату пенсії.

Як вбачається з оскаржуваної постанови, судом першої інстанції було встановлено, що договори банківського вкладу «ПН Стандарт», які були укладені між вкладниками НТ ВНПФ «Перший національний відкритий пенсійний фонд» та ПАТ «Імексбанк», містять всі істотні умови банківського вкладу - зокрема, ними встановлено строк дії договору, після спливу якого банк зобов'язаний виплатити вкладнику суму депозиту і відсотків. А отже зазначені договори не можуть вважатися договорами про відкриття пенсійного депозитного рахунку, цільовим призначенням якого є накопичення заощаджень на виплату пенсії. У зв'язку з цим та враховуючи можливість позивача ознайомитися з умовами договорів «ПН Стандарт» та встановити їх невідповідність вимогам Закону «Про недержавне пенсійне забезпечення», на думку суду першої інстанції, позивач не мав права розривати пенсійні контракти та здійснювати переведення коштів вкладників НТ ВНПФ «Перший національний відкритий пенсійний фонд» на їх депозитні рахунки в ПАТ «Імексбанк».

Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим з таких підстав:

З вищенаведених вимог Закону «Про недержавне пенсійне забезпечення» (ст.ст.55, 58) вбачається, що обов'язок щодо укладання нового пенсійного контракту про участь в іншому пенсійному фонді або відкриття в банку пенсійного депозитного рахунку тощо покладається на вкладника фонду, контракт з яким цей вкладник бажає розірвати в односторонньому порядку. При цьому, виходячи зі змісту абз.4 ст.55 Закону право на розірвання контракту в односторонньому порядку жодним чином не пов'язується з укладанням такого контракту з іншим пенсійним фондом, банківською установою. Вимогами ст.58 Закону, якою встановлено обов'язок вкладника надіслати адміністратору фонду, контракт з яким припиняється, належним чином засвідчену копію нового контракту, не встановлено прав чи обов'язків адміністратора фонду щодо здійснення перевірки факту дотримання таким вкладником імперативних вимог закону, не наділено адміністратора контролюючими функціями щодо аналізу змісту надісланого нового контракту. Не містять подібних вимог до адміністратора пенсійного фонду також інші статті Закону «Про недержавне пенсійне забезпечення». Відповідачем також не доведено порушення TOB «Адміністратор недержавного пенсійного фонду «Пенсійне забезпечення» вимог відомчих нормативно-правових актів, інструкцій, положень тощо, які регулюють діяльність адміністратора недержавного пенсійного фонду.

У зв'язку з цим висновок суду першої інстанції про наявність в діях позивача порушення, встановленого у п.1 оскаржуваного розпорядження, не відповідає обставинам справи.

Крім того, враховуючи викладене, колегія суддів не вважає необхідним досліджувати договори «ПН «Стандарт» на предмет їх відповідності вимогам, що ставляться до договорів пенсійного депозитного рахунку, оскільки встановлення зазначених обставин не має значення для розгляду цієї справи.

Також, суд апеляційної інстанції вважає, що при встановленні відповідачем невідповідності дій позивача вимогам законодавства України щодо розірвання пенсійних контрактів та переведення коштів учасників пенсійного фонду до банківської установи, захід впливу, застосований Нацкомфінпослуг - тимчасове зупинення ліцензії на провадження діяльності з адміністрування пенсійних фондів до усунення порушень, не може вважатися адекватним згідно вимог, що ставляться до рішення суб'єкта владних повноважень положеннями ч.3 ст.2 КАС України. Зокрема, встановлюючи строк усунення порушень до 26 липня 2013 року, відповідачем не обґрунтовано, яким чином позивач може такі недоліки усунути, враховуючи, що пенсійні контракти вже розірвано, а кошти переведено на депозитні рахунки колишніх вкладників НТ ВНПФ «Перший національний відкритий пенсійний фонд» в ПАТ «Імексбанк», внаслідок чого у позивача відсутні будь-які права та можливості щодо повернення ситуації в стан, який був до вчинення вказаних дій.

З огляду на викладене та зважаючи, що захід впливу застосовано Нацкомфінпослуг саме за порушення встановлені у п.1 констатуючої частини розпорядження №2042 від 27 червня 2013 року, колегія суддів дійшла висновку, що в цій частині зазначене рішення суб'єкта владних повноважень не можна вважати таким, що прийнято обґрунтовано та розсудливо.

Колегією суддів також встановлено, що порушення, зазначені в п.п.2, 3, 4, 5 констатуючої частини розпорядження, стосуються програмного продукту, який повинен відповідати Ліцензійним умовам провадження діяльності з адміністрування недержавних пенсійних фондів, затверджених розпорядженням Держфінпослуг від 13 листопада 2003 року №118, та Вимогам до технічного забезпечення та інформаційних систем для ведення персоніфікованого обліку учасників недержавного пенсійного фонду, затверджених розпорядженням Держфінпослуг від 22 червня 2004 року №1101.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач стверджує, що зазначені порушення ним виправлені до моменту застосування Нацкомфінпослуг заходів впливу.

Відповідно до вимог п.4.4 Положення про застосування Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, заходів впливу за порушення законодавства про фінансові послуги, затвердженого розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг 20 листопада 2012 року №2319, наявна в провадженні справа про правопорушення підлягає закриттю, зокрема, в разі, якщо порушення та його наслідки усунені порушником самостійно до застосування заходів впливу. Таким чином, на думку апелянта, у відповідача були відсутні підстави для здійснення провадження щодо правопорушень, пов'язаних з невідповідністю програмного продукту, що використовувався позивачем вимогам Держфінпослуг.

Згідно наявних у справі доказів, що були надані позивачем, 14 травня 2013 року ним було встановлено нову версію програмного продукту «Атлас СПО 2.0.1.0», яка повністю забезпечує ведення персоніфікованого обліку у відповідності до вимог чинного законодавства України. Про факт виправлення порушень TOB «Адміністратор недержавного пенсійного фонду «Пенсійне забезпечення» повідомило Нацкомфінпослуг листом від 23 травня 2013 року, до якого також були додані скріншоти (знімки з екрану), що підтверджують зазначені обставини. Однак, зазначені документи, як вбачається з розпорядження №2042 від 27 червня 2013 року залишилися поза увагою Нацкомфінпослуг.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову щодо протиправності розпорядження в частині п.п.2, 3, 4, 5, погодився з доводами відповідача про те, що надані позивачем скріншоти не дають змоги Нацкомфінпослуг перевірити дійсність факту виправлення встановлених недоліків, а також не спростовують факту наявного порушення станом на момент перевірки.

Колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції помилковими та такими, що не відповідають нормам КАС України з огляду на таке.

Відповідно до вимог ст.86 КАС України суд оцінює докази у справі безпосередньо, у зв'язку з чим посилання на неможливість встановлення Нацкомфінпослуг фактів чи дійсно були виправлені TOB «Адміністратор недержавного пенсійного фонду «Пенсійне забезпечення» недоліки програмного продукту на підставі наданих останнім скріншотів, є таким, що не відповідає вимогам закону. Окрім того, суд першої інстанції не звернув увагу, що у випадку, якщо подані сторонами докази викликають у суду сумнів, або не дають підстав достовірно встановлювати певні обставини, він також наділений КАС України правами щодо збирання доказів з власної ініціативи, в т.ч. шляхом надання пропозиції стороні (в даному випадку позивачу) щодо надання додаткових доказів, однак суд зазначеним правом не скористався.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. В даному випадку, враховуючи на надане позивачу законодавством право виправити встановлені порушення до прийняття рішення стосовно них суб'єктом владних повноважень, що має наслідком закриття справи про правопорушення, саме на Нацкомфінпослуг КАС України покладає обов'язок доказування, що задекларовані позивачем обставини щодо виправлення порушень, насправді не відповідають дійсності.

Також судом першої інстанції не досліджено лист №282 від 04 вересня 2013 року розробника програмного продукту «Атлас СПО 2.0.1.0» ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Медирент», яким останній підтверджує про встановлення зазначеної програми в TOB «Адміністратор недержавного пенсійного фонду «Пенсійне забезпечення» 14 травня 2013 року та зазначає, що встановлена версія «Атлас СПО 2.0.1.0» в повному обсязі забезпечує ведення персоніфікованого обліку у відповідності до вимог чинного законодавства України.

З огляду на вищенаведене також не може вважатися обґрунтованим висновок суду першої інстанції про законність п.п.2, 3, 4, 5 констатуючої частини розпорядження з підстав наявності порушень, встановлених цими пунктами на момент перевірки, оскільки виправлення цих порушень тягне закриття справи про правопорушення.

Також колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо порушень, зазначених в п.п.6, 8 констатуючої частини оскаржуваного розпорядження.

Так, рішення суду в частині вирішення питання щодо дотримання ТОВ «Адміністратор недержавного пенсійного фонду «Пенсійне забезпечення» вимог ч.6 ст.25 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення», якими встановлено обов'язок безоплатно надавати учаснику недержавного пенсійного фонду один раз на рік виписку з його індивідуального пенсійного рахунку, вмотивовано тим, що у 2012 році витрати позивача на поштові послуги складали 14,00 грн., тоді як у 2011 році таких витрат на поштові послуги не було взагалі, крім того, позивачем не надано доказів, які б підтверджували особисте надання ним учасникам пенсійних фондів виписок з індивідуальних пенсійних рахунків.

Колегія суддів вважає таке обґрунтування суду таким, що не відповідає обставинам справи, а також не підтверджується вимогами законодавства щодо процедури надання відповідних виписок адміністраторами недержавних пенсійних фондів та необхідності підтвердження ними зазначених дій певними чітко визначеними нормативними актами доказами.

Відповідно до п.4.5.5 Положення про провадження діяльності з адміністрування недержавного пенсійного фонду, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг від 20 липня 2004 року №1660, виписки можуть надаватися адміністратором особисто учаснику фонду, надсилатися представнику учасника фонду за умови наявності в нього відповідних повноважень, підтверджених документально, або іншим способом та в порядку, передбаченими статутом фонду, пенсійним контрактом та внутрішнім положенням адміністратора.

Відповідно до п.6.8 Внутрішнього положення про здійснення адміністрування пенсійних фондів TOB «Адміністратор недержавного пенсійного фонду «Пенсійне забезпечення» виписки можуть надаватися Адміністратором особисто учаснику фонду, надсилатися на адресу учасника фонду, надаватися представнику учасника фонду або іншим способом.

Суд першої інстанції не звернув уваги, що вищенаведені вимоги Положення Держкомфінпослуг, а також внутрішнє положення позивача не містять вимог щодо необхідності підтвердження адміністратором недержавного пенсійного фонду фактів відправлення та (або) вручення відповідних повідомлень учасникам фонду, та крім того не зауважив про відсутність скарг учасників щодо ненадання їм виписок з їх індивідуальних пенсійних рахунків в Журналі обліку скарг учасників, який надавався відповідачу для перевірки. Обставини, які зазначені в ньому, відповідачем не спростовані. Судом першої інстанції також не перевірено твердження позивача про можливість кожного учасника фонду самостійно побачити кількість пенсійних коштів на його індивідуальному пенсійному рахунку на веб-сайті ВПНФ «Перший національний відкритий пенсійний фонд».

Суд першої інстанції не врахував, що обставини невиконання або (виконання) позивачем повідомлень учасників фонду, можуть та підлягають доведенню лише після того, як про відповідні порушення буде заявлено учасниками фонду, або іншими органами в їхніх інтересах, водночас, за відсутності таких скарг, а також за відсутності вимог щодо підтвердження направлення зазначених повідомлень рекомендованими листами, розписок учасників про особисте вручення їм таких повідомлень тощо, твердження Нацкомфінпослуг про допущене порушення не підтверджено належними та допустимими доказами.

Вирішуючи питання щодо порушення позивачем вимог пп.3 п.6.1 розділу 6 Ліцензійних умов в частині недотримання відокремленим підрозділом адміністратора вимог, установлених п.3.4 Ліцензійних умов, а саме розміщення в приміщенні, яке орендоване ним за договором з власником (ПАТ «Імексбанк) на строк менше 36 місяців (п.8 розпорядження), суд першої інстанції погодився з позицією відповідача щодо підтвердження правопорушення строком діючого договору оренди приміщення від 16 грудня 2008 року №161208/П/2, який становить 35 місяців (з 17 листопада 2011 року по 17 жовтня 2014 року). При цьому, суд першої інстанції не прийняв доводи позивача, що загальний безперервний строк оренди Одеської філії позивача вказаного приміщення становить 70 місяців, обґрунтовуючи тим, що договір оренди приміщення від 16 грудня 2008 року №161208/П, яким було встановлено строк оренди з 16 грудня 2008 року по 16 листопада 2011 року, був нечинним у звязку із закінченням строку його дії.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки як вбачається з вищезазначених вимог Ліцензійних умов, встановлений ними мінімальний строк - 36 місяців пов'язується саме з фактом безперервної оренди конкретного приміщення, а не з наявністю у договорі оренди такої обов'язкової істотної умови як мінімальний строк його дії. В даному випадку колегія суддів вважає, що правопорушення відсутнє, так як матеріалами справи підтверджується та не заперечується відповідачем, що Одеська філія TOB «АНПФ «Пенсійне забезпечення» орендувала приміщення у ПАТ «Імексбанк» з 16 грудня 2008 року. Припинення дії договору №161208/П у зв'язку із закінченням строку дії останнього не має жодного правового значення для висновку щодо недотримання позивачем вимоги про мінімальний строк оренди цього приміщення.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в частині правомірності доводів та обґрунтувань відповідача щодо порушень, зазначених в п.п.1, 6, 8 констатуючої частини розпорядження, недоведеності позивачем обставин щодо самостійного усунення ним порушень, встановлених п.п.2, 3, 4, 5 констатуючої частини цього розпорядження, є таким, що не відповідає обставинам справи, а отже підлягає скасуванню.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до прохальної частини позовної заяви, позивач просить визнати протиправним та скасувати розпорядження Нацкомфінпослуг №2042 від 27 червня 2013 року в цілому, а не тільки в частині встановлених відповідачем порушень, з якими не погоджується позивач. Водночас, як вбачається з тексту оскаржуваного розпорядження та не заперечується сторонами спору, провадження у справі про правопорушення, зазначене у п.7 констатуючої частини цього розпорядження було закрито відповідачем у зв'язку з недоведеністю факту вчинення порушення законодавства про фінансові послуги (п.3 резолютивної частини розпорядження).

Колегія суддів звертає увагу, що з тексту позову, інших документів, які надавалися позивачем під час розгляду справи в суді першої інстанції, апеляційної скарги, не вбачається, що апелянт не погоджується з розпорядженням в частині рішення Нацкомфінпослуг щодо закриття провадження у справі про правопорушення (заниження вартості активів та збільшення суми зобов'язань (витрат) на суму зайво списаної дебіторської заборгованості). Таким чином, позивач, оскаржуючи розпорядження Нацкомфінпослуг повністю, в той же час фактично не оспорює по суті вищезазначене рішення суб'єкта владних повноважень в частині закриття справи про правопорушення, та не наводить будь-яких доказів щодо неправомірності розпорядження в цій частині.

Враховуючи вищевикладене та зважаючи на наявність у Нацкомфінпослуг повноважень на здійснення провадження у справах про правопорушення на ринку фінансових послуг, прийняття рішень у справах, що ними розглядаються, в т.ч. закривати провадження у справі, враховуючи, що позивачем фактично не оспорюється розпорядження Нацкомфінпослуг в частині закриття провадження у справі, водночас, ним помилково зазначено у прохальній частині адміністративного позову про скасування розпорядження в цілому, виходячи з того, що адміністративні суди зобов'язані розглядати справу у межах позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що у задоволенні позову позивача до Нацкомфінпослуг про визнання протиправним та скасування розпорядження №2042 від 27 червня 2013 року в частині п.3 резолютивної частини цього розпорядження має бути відмовлено. Більш того, закриття провадження у справі в частині порушення позивачем вимог ч.6 ст.47 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» у зв'язку з недоведеністю самого факту вчинення правопорушення є правомірним і по суті.

Колегія суддів критично оцінює доводи позивача відносно повторного закриття відповідачем провадження у справі стосовно тих самих порушень. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що оскаржуваним розпорядженням закрито провадження у справі за порушення позивачем ч.6 ст.47 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення», водночас, раніше постановою №01/14/4-п-2-НПЗ від 24 квітня 2013 року закрито справу з інших підстав, а саме в частині порушення позивачем вимог ст.14 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», а також ч.6 ст.21, ч.4 ст.25, ст.52 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення», п.1.4 розділу І Положення №674.

За таких обставин, підстави закриття провадження у справі є різними, що свідчить про правильність оскаржуваного розпорядження відповідача та обґрунтованість висновків суду першої інстанції в цій частині.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, тому постанова Окружного адміністративного суду м.Києва від 20 вересня 2013 року підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Адміністратор недержавного пенсійного фонду «Пенсійне забезпечення» - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 20 вересня 2013 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Адміністратор недержавного пенсійного фонду «Пенсійне забезпечення» задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати п.п.1, 2, 4, 5, 6, 7, 8 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 27 червня 2013 року за №2042 «Про тимчасове зупинення дії ліцензії на провадження діяльності з адміністрування пенсійних фондів товариству з обмеженою відповідальністю «Адміністратор недержавного пенсійного фонду «Пенсійне забезпечення».

В іншій частині позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст постанови виготовлено 02 грудня 2013 року.

Головуючий суддя В.Е.Мацедонська

Судді Т.М.Грищенко

І.О.Лічевецький

Головуючий суддя Мацедонська В.Е.

Судді: Лічевецький І.О.

Грищенко Т.М.