Ухвала суду № 35686429, 21.11.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/1996/13-а ( у 2-х томах) Головуючий у 1-й інстанції: Скрипка І.М. Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

21 листопада 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Бистрик Г.М., Усенка В.Г.,

при секретарі - Січкаренко Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Київської області державної податкової служби на постанову Київського окружного адміністративного суду від 18 травня 2013 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «СКД» до Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Київської області державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А :

Приватне підприємство «СКД» звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Київської області державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми "Р" від 24 грудня 2012 року №0000542300.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 18 травня 2013 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 18 травня 2013 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів відповідно до ч.4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у період з 26 листопада по 27 листопада 2012 року Переяслав-Хмельницькою об'єднаною державною податковою інспекцією Київської області проведено позапланову невиїзну документальну перевірку щодо підтвердження господарських взаємовідносин із контрагентом ПП «Зеліскон» (ПП «Темко») за період жовтень-листопад 2011 року.

За результатами зазначеної перевірки відповідачем було складено Акт перевірки № 197/23-1/31203068 від 3 грудня 2012 року, в якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог пункту 44.1 статті 44, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, а саме - занижено податок на додану вартість на загальну суму 67117,23 грн., у т.ч. за жовтень 2011 року - на 24829,69 грн., за листопад 2011 року - на 42287,54 грн., у зв'язку з включенням до податкового кредиту сум згідно податкових накладних, отриманих від ПП «Зеліскон» (до 28.08.2012 - ПП «Темко»).

На підставі висновків вказаного Акту перевірки Переяслав-Хмельницькою об'єднаною державною податковою інспекцією Київської області було прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.12.2012 року №0000542300 та визначено грошове зобов'язання за основним платежем - 67117,23 грн. і штрафні санкції у сумі 16779,31 грн.

Не погодившись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є безпідставними і підлягає скасуванню як протиправне.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п.п.198.2, 198.3 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п. 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України № 165 від 30.05.1997 затвердженим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за № 233/2037, визначено один випадок недійсності податкової накладної, а отже і неможливості формування на її підставі податкового кредиту - якщо вона заповнена особою, яка не зареєстрована як платник ПДВ.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Колегія суддів зазначає, що із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності.

З матеріалів справи вбачається, що в перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з ПП «Зеліскон» (ПП «Темко»).

Судом першої інстанції встановлено, що у жовтні 2011 року між позивачем та ПП «Зеліскон» (ПП «Темко») укладено договір купівлі-продажу № 01.10/3 від 1 жовтня 2011 року та договір про надання послуг №01.10/2 від 1 жовтня 2011 року.

За умовами договору купівлі-продажу ПП «Темко» (Продавець) передає у власність ПП «СКД» (Покупець), а Покупець приймає та оплачує вартість поставленого Товару згідно накладної. Відвантаження (передача) Товару здійснюється за фізичною адресою виробництва Покупця. Товар відвантажується згідно видаткових накладних.

Реальність виконання вказаного договору підтверджується наступними первинними і розрахунковими документами: рахунками, накладними, податковими накладними.

Оприбуткування такого товару на складі підтверджується прибутковими накладними.

Договором про надання послуг урегульовано, що ПП «Темко» (Виконавець) передає у власність ПП «СКД» (Замовник), а Замовник приймає та оплачує вартість послуг по виготовленню бланків та книг з матеріалу Замовника згідно Акта виконаних робіт. Передача здійснюється за фізичною адресою виробництва Замовника. Виконані замовлення відвантажуються останньому згідно Акта прийому-передачі виконаних робіт.

На засвідчення виконання умов цього договору позивачем надані завірені копії таких документів: накладні на передачу давальницької сировини для відповідної обробки, рахунки, акти приймання-передачі послуг, податкові накладні.

Оприбуткування перерахованого товару на складі ПП «СКД» засвідчується прибутковими накладними.

Також на підтвердження оплати за згаданими операціями суду надані банківські виписки щодо проведення розрахунків.

Оскільки за умовами договорів місцем їх виконання визначено виробництво позивача, то і обов'язок щодо транспортування у останнього був відсутній.

Стосовно використання поставлених товарів у власній господарській діяльності, то придбана паперова продукція підприємством у подальшому реалізовувалась ТОВ «Український папір», ПП «Папірус», ТОВ «Белла-Центр», ТОВ «Поні Експрес», ТОВ «Фірма АСАВА», ТОВ «Паперовий Змій-ОПТ», ТОВ «РОМА-К», ТОВ «ЄВРОЕКСПРЕС ПОШТА», що засвідчується поданими завіреними копіями видаткових накладних. Позивачем також надані акти списання.

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договору, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

Відповідач, в обґрунтування правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення, посилається на акт ДПІ у Красногвардійському районі міста Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби №1659/22-517/36365712 від16 жовтня 2012 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Зеліскон» щодо підтвердження здійснення господарських відносин з контрагентами за жовтень-листопад 2011 року».

Відповідно до вказаного акту, підприємство за юридичною адресою не встановлено, фактичне його місцезнаходження не встановлено. Місцеперебування посадових осіб, засновників та фінансово-господарських документів підприємства не відоме. Основні фонди та виробничі потужності на підприємстві відсутні.

За цих обставин відповідач вважає, укладені позивачем з ПП «Зеліскон» договори, податкові накладні та інші первинні документи не мають юридичної сили первинних документів, не відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р.№ 88, що унеможливлює їх відображення в регістрах бухгалтерського та податкового обліку, у податковій звітності.

Суд апеляційної інстанції вважає такі посилання необґрунтованими з огляду на наступне.

Згідно ч. 2 ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» установлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Саме такими відомостями керувався позивач у процесі договірних відносин з контрагентами.

Колегією суддів встановлено, що на час здійснення господарських операцій з ПП «Зеліскон», останній був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ.

Нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Колегія суддів вважає, що встановлені обставини справи підтверджують дійсність господарських операцій та їх реальний характер, договірні зобов'язання були виконані сторонами належним чином, а тому суму податкового кредиту позивачем було сформовано правомірно.

Таким чином, відповідачем не наведено беззаперечних доводів та не подано будь-яких належних доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди, факт здійснення господарських операцій, за наслідками виконання яких у позивача виникло від'ємне значення податку.

Слід також відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «безтоварності» здійснених позивачем господарських операцій чи вироків у кримінальних справах щодо наявності вини, умислу, направленого на незаконне заволодіння майном держави, в діях посадових осіб ПП «СКД» чи ПП «Зеліскон».

Крім того, ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2013 року, якою залишено без змін постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2012 року частково задоволено адміністративний позов ПП «Зеліскон». Зокрема, визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби щодо проведення зустрічних звірок Приватного підприємства «Зеліскон», за результатами яких складено акти №1659/22-517/36365712 від 16.10.2012 та №1665/22-517/36365712 від 16.10.2012.

З вказаного слідує, що належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, відтак, правочини, укладені позивачем з ПП «Зеліскон» (ПП «Темко») відповідають нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача з контрагентами, що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Що ж стосується твердження відповідача про те, що правочини, укладені між позивачем та ПП «Зеліскон» (ПП «Темко») є нікчемними, то з цього приводу колегія суддів зазначає, що апеляційна скарга не містить доводів для визнання їх такими, згідно з діючим законодавством.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Разом з тим, у відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів зазначає, що відповідачами не було доведено законність та обґрунтованість прийнятого ним рішення та вчинених дій, а тому суд першої інстанції дійшов правильних висновків про обґрунтованість позовних вимог.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Київської області державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 18 травня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: О.М. Оксененко

Судді:

Г.М. Бистрик

В.Г. Усенко

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Бистрик Г.М.

Усенко В.Г.