Ухвала суду № 35678539, 05.11.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

"05" листопада 2013 р.

справа № 2а-7211/10/0470

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

54"> суддів: Юхименка О.В., Дурасової Ю.В.,

при секретарі судового засідання Чепурко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції (правонаступник - Нікопольська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області)

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.12.2010 року

у справі № 2а-7211/10/0470

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Нікопольський хлібокомбінат"

до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції (правонаступник - Нікопольська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області),

за участю прокуратури Дніпропетровської області

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

14.06.2010 року позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив визнати нечинними податкові повідомлення-рішення №00005023200/19071 від 06.05.2010 року та №0000891720/0/19124 від 06.05.2010 року, прийняті Нікопольською об’єднаною державною податковою інспекцією у Дніпропетровській області.

Постановою суду першої інстанції позов задоволено частково. Визнано протиправним податкове повідомлення-рішення №0000502320/0/19071 від 06.05.2010 року Нікопольської об’єднаної державної податкової інспекції у Дніпропетровській області. У задоволенні решти позовних вимог – відмовлено.

Постанова суду вмотивована тим, що висновки податкового органу про нікчемність правочинів не знайшли свого підтвердження з огляду на реальність здійснення позивачем експортних операцій за договорами комісії, Крім того, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно включено до складу податкового кредиту січня, березня, травня, червня, серпня 2009 року суми за податковими накладними попередніх звітних періодів з дотриманням строків давності в 1095 днів.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального

права, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з’ясування судом обставин справи.

Зокрема, відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що недійсний правочин, укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, з урахуванням положень ст. 207-208, 228 ЦК України водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому, згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним.

Крім того, зазначає, що позивачем у січні 2009р., у березні 2009р., у травні 2009р., у червні 2009р., у серпні 2009р. безпідставно включено до складу податкового кредиту податкові накладні за попередні періоди 2008 року.

Просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та відмовити в задоволенні позову повністю.

В частині відмови у задоволенні позовних вимог постанова суду не оскаржена.

В судовому засіданні представник відповідача та прокурор, який приймав участь у справі з метою захисту інтересів держави, підтримали вимоги апеляційної скарги та просили її задовольнити.

Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував.

Вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що в період з 09.03.2010 року по 08.04.2010 року відповідачем було проведено планову виїзну перевірку ВАТ "Нікопольський хлібокомбінат" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року.

В 2009 році на підставі укладених договорів комісії з ТОВ "Сілайн ЛТД", ТОВ "ЗАР-САФІЯ", ТОВ "Вектор Агроінвестментс", ТОВ "Грей-Експорт" позивачем було здійснено експорт жмиху соняшникового, шроту соняшникового, ячменю фуражного та продовольчого рапсу.

В акті перевірки зазначається про порушення позивачем п.п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість". Вказаний висновок було зроблено відповідачем на підставі того, що до складу податкового кредиту віднесений ПДВ по операціях нетипового експорту, які не пов’язані з діяльністю підприємства: передача товарів на комісію з дорученням продажу товарів на експорт свідчить про намір ВАТ "Нікопольській хлібокомбінат" при укладенні договорів комісії на отримання податкової вигоди у вигляді податкового кредиту з ПДВ, зменшення своїх податкових зобов’язань, тобто договори комісії укладались з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

При здійсненні позивачем операцій з продажу товарів на експорт за договорами комісії податкові зобов’язання з податку на додану вартість підлягають оподаткуванню за ставкою "0" відсотків відповідно до п.6.2 ст.6 Закону України "Про податок на додану вартість". За підсумком вказаних операцій з придбання та продажу товарів у позивача фактично виникло податкове зобов’язання з податку на прибуток та отримано податкову вигоду у вигляді права на податковий кредит з ПДВ у сумі 1822365,68 грн. - з вартості товарів і послуг комісіонера (а. с. 76 т. 1).

На думку відповідача, з урахуванням нетиповості здійснених операцій купівлі-продажу сільськогосподарської продукції та здійснення них із залученням комісіонера, незначного обсягу комісійної винагороди, єдиним змістом даних операцій була мінімізація оподаткування.

На підставі викладеного відповідачем було зроблено висновок про нікчемність

укладених договорів комісії, а тому і необґрунтованості включення до складу податкового кредиту ПДВ, який не пов’язаний з фінансово-господарською діяльністю підприємства, на загальну суму 1822365,68 грн.

Також, було встановлено порушення п. п 7.2.6 п. 7.2, п.п 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та зроблено висновок про зайве віднесення позивачем суми ПДВ з придбання товарів (робіт, послуг) по податковим накладним, які були задекларовані в наступних податкових періодах (як такі, що отримані з запізненням), без заяв зі скаргою на постачальників, які є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту, що призвело до завищення податкового кредиту на загальну суму 211601,61 грн.

На підставі акту перевірки №810/232/00381381 від 15.04.2010 року винесені податкові повідомлення-рішення, в тому числі спірне - №0000502320/0/19071 від 06.05.2010 року, яким донараховано податкове зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 3050950,94 грн., в тому числі - за основним платежом 2033967,29 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1016983,65 грн.

Щодо порушення п.п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість".

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що позивач, за договорами комісії здійснюючи операції з продажу товарів на експорт, отримав податкову вигоду у вигляді права на податковий кредит з ПДВ у сумі 1 822 365,68 грн з вартості товарів та послуг комісіонера.

Разом з тим, слід врахувати наступне. Відповідно до пункту 6.2. статті 6 Закону України від 03.04.97 N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон) при експорті товарів та супутніх такому експорту послуг ставка податку становить "0" відсотків до бази оподаткування. Згідно з підпунктом 6.2.1 пункту 6.2 статті 6 ss="fs248">Закону товари вважаються експортованими платником податку в разі, якщо їх експорт засвідчений належним чином оформленою вантажною митною декларацією.

Згідно з підпунктом 7.7.9 пункту 7.7 статті 7 Закону, у разі коли платник податку (комісіонер) експортує товари (супутні послуги) за межі митної території України, отримані від іншого платника податку (комітента) на умовах комісії, консигнації, доручення або інших видів договорів, які не передбачають переходу права власності на такі товари (супутні послуги) від такого іншого платника податку до експортера, право на отримання бюджетного відшкодування має такий інший платник податку (комітент).

Підтвердження факту вивезення експортованих товарів за межі митної території України здійснюється відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 01.03.2002 N 243 "Про вдосконалення механізму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за операціями з експорту продукції" та Порядку підтвердження відомостей про фактичне вивезення товарів за межі митної території України, затвердженого спільним наказом Державної митної служби України та Державної податкової адміністрації України від 21.03.2002 N 163/121, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.03.2002 за N 295/6583 (зі змінами).

Колегія суддів звертає увагу, що згідно даних, наведених у графі 2 та доповненнях до неї у експортних деклараціях, що містяться в матеріалах справи, експортером є «Нікопольський комбінат хлібопродуктів», який є власником товару відповідно до умов договорів комісії.

За таких обставин, комітент має право на застосування нульової ставки податку на додану вартість та на бюджетне відшкодування при здійсненні експортних операцій на умовах договору комісії.

Пунктом 3.1 ст.3 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що об’єктом оподаткування є операції поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України та поставка (вивезення, пересилання) товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорту) згідно з положеннями глав 31 - 32

Митного кодексу України за кошти або інші види компенсацій (винагороди).

Отже, право на застосування нульової ставки податку на додану вартість виникло у позивача внаслідок поставки товару на експорт, а не в наслідок укладання договорів комісії с комісіонерами - резидентами. Податковий кредит з ПДВ у платника податків виникає при придбанні товарів (робіт, послуг), а при продажу товарів на експорт залишається незмінним, тому твердження податкового органу про включення до податкового кредиту ПДВ, який не пов’язаний з фінансово-господарською діяльністю підприємства та виник внаслідок укладання договорів комісії є некоректними.

Крім того, договори комісії, укладені позивачем, реально виконані, що сторонами не заперечується. Не може бути прийнято до уваги також твердження відповідача щодо незначного обсягу комісійної винагороди комісіонера, яка встановлюється за згодою сторін договору та не може бути ознакою нікчемності угоди.

Судом першої інстанції також наведено ґрунтовне мотивування, з посилання на правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові Пленуму від 06.11.2009 року № 9, щодо відсутності підстав для визначення укладених договорів комісії як нікчемних. Правовідносини між платником і державою з приводу оподаткування результатів господарських операцій (правочинів) є адміністративними, публічно-правовими, а тому мета особи на несплату податків не може бути підставою для висновку про нікчемність договору як такого, що порушує публічний порядок, за умови фактичного виконання цивільно-правових зобов'язань та реальності вчинених господарських операцій.

Стосовно доводів апеляційної скарги про нетиповість експортних операцій, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 1.4. Методичних рекомендації щодо здійснення державного контролю за експортними операціями, затверджених наказом ДПА України № 433 від 16.07.2007р., нетиповий експорт - експортна операція з товарами (послугами), які не є характерними для основного виду діяльності експортера (комітента).

Колегія суддів вважає, що податковим органом помилково застосовано таке визначення для експортних операцій позивача, з огляду на наступне. По-перше, таке поняття введено підзаконним правовим актом, який, зокрема, не зареєстрований Мінюстом України. Отже, застосування такого терміну для визначення правопорушення не можна вважати правомірним. По-друге, слід врахувати, що статутом ВАТ «Нікопольський хлібокомбінат» (а.с. 223-245) передбачено серед предметів діяльності «інші види торгівлі» та «здійснення експортно-імпортних операцій». Отже, здійснення такого виду діяльності не суперечить а ні меті господарської діяльності підприємства, а ні його статуту, та не є таким, що заборонено законодавством.

Сам факт укладання низки договорів комісії вже свідчить про те, що така діяльність не є випадковою, «нетиповою» для позивача.

Таким чином, колегія суддів погоджується з правовою позицією суду першої інстанції, що доводи податкового органу про нікчемність правочинів не знайшли свого підтвердження, а тому, висновки відповідача про віднесення ВАТ "Нікопольський хлібокомбінат" до складу податкового кредиту податку на додану вартість, який не пов’язаний з фінансово-господарською діяльністю підприємства на загальну суму 1822365,68 грн. є необґрунтованими.

Щодо порушення вимог п.п. 7.2.6 п. 7.2., пп. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України № 168/97-ВР від 03.04.97р. «Про податок на додану вартість».

Судом першої інстанції встановлено, що позивачем у січні 2009р., у березні 2009р., у травні 2009р., у червні 2009р., у серпні 2009р. включило до складу податкового кредиту податкові накладні за попередні періоди 2008 року.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість"

податковим кредитом є сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, що визначається згідно з цим Законом.

Порядок обчислення, сплати податку на додану вартість, порядок формування податкового кредиту передбачено ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Зазначена норма Закону, яку, на думку податкового органу, порушив платник податків, не містить ніяких вказівок та обмежень по строках отримання податкової накладної, і не обмежує строк дії права платників податків на формування податкового кредиту .

Законом України "Про податок на додану вартість", зокрема, п.п. 7.4.2, п.п. 7.4.4, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону не заборонено відносити до складу податкового кредиту податкові накладні попередніх звітних періодів.

Форма податкової декларації з податку на додану вартість затверджена Наказом ДПА України №166 від 30.05.1997 року, а саме, додаток 5 "Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів", передбачає внесення в неї даних податкових накладних попередніх звітних періодів: в розділі 2 "Податковий кредит" рядок Операції з придбання ПДВ які надають право формування податкового кредиту. В колонці 3 додатку 5 вказано: "Період виписки податкових накладних, інших документів, що дають право на податковий кредит", а також дається пояснення значка "*"- будь-які податкові періоди в межах установлених Законом строків давності.

Судом встановлено, що до складу податкового кредиту січня, березня, травня, червня, серпня 2009 року позивачем були включені податкові накладні попередніх звітних періодів з дотриманням строків давності в 1095 днів.

Відповідно до п.п.7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг). Отримання такої скарги є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки такого постачальника для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з цього податку за такою цивільно-правовою операцією.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що дана норма Закону надає право на подання такої скарги, а не обов’язок.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на відсутність доказів отримання або дати надходження по пошті податкових накладних, посилаючись при цьому на положення п. 2 «Порядку оформлення поштових відправлень з вкладенням матеріалів звітності, розрахункових документів і декларацій», затвердженого постановою КМУ N 799 від 28.07.1997р.

Проте, з такими доводами апеляційної скарги погодитись не можна, оскільки, як слід з п. 1 цього Порядку, він визначає вимоги щодо оформлення поштових відправлень з вкладенням матеріалів звітності, розрахункових документів і декларацій, що надсилаються платниками податку відповідно до статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", та не поширюється на взаємовідносини між платниками податків з приводу направлення податкових накладних.

Крім того, відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації. Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому

порядку. Якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо такі уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені.

Отже, колегія суддів вважає, що позивач діяв в межах, визначених Законом, а тому суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000502320/0/19071 від 06.05.2010 року.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції об’єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, та ухвалив судове рішення без порушення норм матеріального і процесуального права; доводи апеляційної скарги суперечать матеріалами справи, та не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому постанову слід залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Керуючись ст. ст. 200, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,-

ухвалив:

Апеляційну скаргу Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції (правонаступник - Нікопольська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області) залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.12.2010 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, визначені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: О.М. Панченко

Суддя: О.В. Юхименко

Суддя: Ю.В. Дурасова

З оригіналом згідно

Суддя О.М. Панченко