Рішення № 35676660, 02.12.2013, Апеляційний суд Київської області

Справа № 377/290/13-ц Головуючий у І інстанції Малишенко Т.О.Провадження № 22-ц/780/4278/13 Доповідач у 2 інстанції ГолубКатегорія 50 02.12.2013

РІШЕННЯ

Іменем України

27 листопада 2013 року м.Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Голуб С.А.

суддів Приходько К.П.,Таргоній Д.О.

при секретарі Дмитренко Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою Міністерства охорони здоров»я України на рішення Славутицького міського суду Київської області від 23 травня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров»я України, третя особа : Ліквідаційна комісія Державного закладу «Славутицька санітарно-епідеміологічна станція об»єкта з особливим режимом роботи» про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-

в с т а н о в и л а:

У лютому 2013 року позивач звернулась до суду із вказаним позовом, посилаючись на те, що у вересні 2012 року Міністерством охорони здоров'я України було прийнято рішення про ліквідацію бюджетних закладів, установ і організацій, що належать до сфери управління МОЗ України. До складу таких закладів входив і ДЗ «Славутицька СЕС ООРР», керівником якого вона була.

На підставі наказу МОЗ України № 176-0 від 21.09.2012 року була розпочата процедура ліквідації вищевказаних закладів і вона була призначена головою ліквідаційної комісії ДЗ «Славутицька СЕС ООРР».

Згідно наказу МОЗ України № 301-О від 28.12.2012 року вона, разом з іншими головними лікарями СЕС об'єктів з особливим режимом роботи, була звільнена з роботи на підставі п.1 ст.40 КЗпП України, в зв'язку з ліквідацією установи. Підтвердженням даних обставин є даний наказ та наказ ДЗ «Славутицька СЕС ООРР» № 72/1-0 від 28.12.2012 року.

На час звільнення з роботи у неї була не використана щорічна відпустка в кількості 32-х календарних днів. При звільненні відповідач не виплатив їй компенсацію за невикористану відпустку та вихідну допомогу у розмірі її середньомісячної заробітної плати.

Як вбачається з розрахунку компенсаційних виплат, що були нараховані їй при звільненні станом на 28.12.2012 року, відповідач зобов'язаний був виплатити їй компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 8959,04 гривень, вихідну допомогу у розмірі 8350,55 гривень. Загальна сума заборгованості становить 17309,59 гривень, яку позивач просила стягнути з МОЗ України.

Також позивач вважає, що оскільки вона не отримала повного розрахунку по даний час з вини відповідача, останній повинен нести перед нею також і матеріальну відповідальність, яка передбачена ст.117 КЗпП України, у розмірі її середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичної виплати всіх належних їй грошових сум чи прийняття рішення суду.

Рішенням Славутицького міського суду Київської області від 23 травня року позов задоволено. Стягнуто з Міністерства охорони здоров»я України на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі середньомісячного заробітку у сумі 8350,55 гривень; компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 8959,04 гривні, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.12.2013 року по 23.05.2013 року у сумі 45439,56 гривень, всього 62749,15 гривень.

Не погоджуючись із рішенням суду, Міністерство охорони здоров»я оскаржило його в апеляційному порядку. Просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В доводах апеляційної скарги посилається на те, що Міністерство охорони здоров»я не є належним відповідачем, оскільки належним відповідачем за вказаним позовом мала бути ліквідаційна комісія ДЗ «Славутицька СЕС ООРР».

Крім того, позивач з лютого 2013 року була працевлаштована і отримувала заробітну плату, що виключало можливість стягнення на її користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що з 05 жовтня 2005 року позивач була призначена виконуючою обов'язки головного лікаря СЕС №5 об'єкту з особливим режимом роботи м. Славутич МОЗ України, а з 08 листопада 2005 року її було затверджено на даній посаді постійно.

В 2008 році відповідачем була проведена чергова реорганізація СЕС зі зміною назви закладу, в зв'язку з чим позивач була переведена на посаду головного лікаря державного закладу «Славутицька санітарно-епідеміологічна станція об'єкту з особливим режимом роботи» Міністерства охорони здоров'я України (надалі ДЗ «Славутицька СЕС ООРР» ). На цій посаді позивач працювала по 28 грудня 2012 року.

У вересні 2012 року Міністерством охорони здоров'я України було прийнято рішення про ліквідацію бюджетних закладів, установ і організацій, що належать до сфери управління МОЗ України. До складу таких закладів входив і ДЗ «Славутицька СЕС ООРР», керівником якого була позивач.

На підставі наказу МОЗ України № 176-0 від 21.09.2012 року була розпочата процедура ліквідації вищевказаних закладів і позивач була призначена головою ліквідаційної комісії ДЗ «Славутицька СЕС ООРР».

Згідно наказу МОЗ України № 301-О від 28.12.2012 року позивач, разом з іншими головними лікарями СЕС об'єктів з особливим режимом роботи, була звільнена з роботи на підставі п.1 ст.40 КЗпП України, в зв'язку з ліквідацією установи. Підтвердженням даних обставин є даний наказ та наказ ДЗ «Славутицька СЕС ООРР» № 72/1-0 від 28.12.2012 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що своїми діями відповідач грубо порушив вимоги ст.116 КЗпП України, яка зобов'язує власника або уповноваженого ним органу, провести повний розрахунок зі звільняємим працівником в останній його робочий день.

Судова колегія не ставить під сумнів висновки суду першої істанції щодо того, що позивач має право на отримання вихідної допомоги, компенсації за невикористану відпустку та інше. Разом із тим, судова колегія погоджується із доводами апеляційної скарги в тій частині, що відповідач не є належним у даній справі оскільки ці виплати мала проводити та установа, в якій працювала позивач.

Відповідно до Статуту державного закладу «Славутицька санітарно-епідеміологічна станція об»єкту з особливом режимом роботи» Міністерства охорони здоров»я України ця установа є закладом санітарно-профілактичного профілю і входить до системи державної санітарно-епідеміологічної служби МОЗ України згідно з постановою КМ України від 14.09.04 № 1200 «Деякі питання удосконалення системи спеціалізованого медичного забезпечення працівників атомних електростанцій та надання медичної допомоги населенню міст-супутників атомних електростанцій» та спільним наказом МОЗ, Мінпаливенерго від 31.12.04 № 859/682 «Про передачу цілісних майнових комплексів санатірно-епідеміологічних станцій та спеціалізованих медико-санітарних частин до сфери управління МОЗ».

Установа є юридичною особою, має закріплене за нею майно, може від свого імені укладати угоди, набувати майнові права, виконувати обов»язки, бути позивачем і відповідачем в судах, має самостійний баланс, рахунки в органах Державного казначейства, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, штампи, бланки зі своїми реквізитами, інші реквізити.

Керівництво ДЗ Славутицької СЕС ООРР здійснюється головним лікарем Славутицької СЕС ООРР, який призначається на посаду та звільняється з посади наказом головного державного санітарного лікаря України.

Витрати, пов»язані з припиненням діяльності ДЗСлавутицької СЕС ООРР, покриваються за рахунок бюджетних асигнувань.

Припинення існування ДЗ Славутицької СЕС ООРР здійснюється з моменту внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» від 21.09.2006( N 185-V) Управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Відповідно до ст. 2 Закону (№ 185-V) суб'єктами управління об'єктами державної власності є міністерства та інші органи виконавчої влади (далі - уповноважені органи управління).

Відповідно до ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом , за якою працівник зобов»язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган зобов»язується виплачувати працівников заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред»явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні , власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сумм.

Відповідно до ч.3,4 ст. 105 ЦК України орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначає комісію з припинення юридичної особи (ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора. Виконання функцій комісії з припинення юридичної сооби (ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи.

До ліквідаційної комісії з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та вистуають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

Таким чином, виходячи із системного аналізу Статуту ДЗ «Славутицька СЕС ООРР» та наведених норм права, ДЗ Славутицька СЕС ООРР в особі керівника цієї установи, яким є головний лікар, є уповноваженою власником особою і саме на керівника установи покладається обов»язок розрахувати працівника при звільненні.

Позивач, яка була керівником підприємства, а пізніше головою ліквідаційної комісії, не виконала покладені на неї обов»язки і при виданні наказу про своє звільнення не вказала у ньому про виплату вихідної допомоги у зв»язку із звільненням, а також в день звільнення їй, як працівнику, не були установою виплачені всі належні їй виплати.

Таким чином, судова колегія погоджується із доводами відповідача в тій частині, що Міністерство охорони здоров»я України не може бути відповідачем у даній справі, оскільки до його повноважень не відноситься нарахування і виплата вихідної допомоги, компенсації за невикористану відпстку та інших виплат, які належать позивачу. Позивач у трудових відносинах перебувала з ДЗ Славутицька СЕС ООРР і саме ця установа, мала бути відповідачем за даним позовом але інтереси цієї установи мала представляти у суді представник ліквідаційної комісії. Саме на голову ліквідаційної комісії наказом МОЗ України від 21.09.2012 року № 176-О покладений обов»язок погашення кредиторської заборгованості. Посилання позивача на відсутність належного фінансування ДЗ Славутицької СЕС ООРР з боку МОЗ України, що унеможливило виплату позивачу належних їй при звільненні коштів, не є підставою для стягнення цих коштів безпосередньо з розпорядника коштів МОЗ України.

Оскільки суд першої інстанії не звернув увагу на те, що позов пред»явлений до неналежного відповідача і стягнув кошти з особи, яка не порушувала прав позивача і не має відповідати перед нею, а суд апеляційної інстанції позбавлений можливості виходячи із наданих йому Цивільним процесуальним кодексом повноважень залучати у справі належного відповідача, судова колегія прийшла до висновку про те, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 303,307,309 ЦПК України, судова колегія

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу Міністерства охорони здоров»я України задовольнити.

Рішення Славутицького міського суду Київської області від 23 травня 2013 року в даній справі скасувати і ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров»я України, третя особа Ліквідаційна комісія Державного закладу «Славутицька санітарно-епідеміологічна станція об»єкта з особливим режимом роботи» про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовити.

Рішення набирає законої сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Судді Голуб С.А.

Таргоній Д.О.

Приходько К.П.