Рішення № 35673114, 06.11.2013, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/6830/13-ц

Категорія 45

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(ЗАОЧНЕ)

06 листопада 2013 року Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді -Войтенко Т. В. ,

при секретарі - Злобарю А. Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, -

В С Т А Н О В И В :

У травні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 05 листопада 1994 року між сторонами було укладено шлюб, який зареєстрований у відділі РАГС Білгород-Дністровської міської ради народних депутатів Одеської області (актовий запис за №444).

Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Позивачка зазначає, що їх шлюб з відповідачем завжди був міцний, а сім"я дружньою. Однак, після повернення відповідача з тривалого відрядження в квітні 2012 року він вирішив залишити родину.

Рішенням Подільського районного суду від 20 травня 2013 року шлюб між сторонами було розірвано, на час звернення позовною заявою про поділ майна рішення про розірвання шлюбу не набрало законної сили.

Під час шлюбу подружжям було придбано квартиру АДРЕСА_1. Даний договір купівлі-продажу був посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_4 та зареєстрований в Державному реєстрі правочинів за №709770 від 14 липня 2005 року та зареєстрований у Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 19 липня 2005 року, реєстраційний №35316568.

Вказана квартира перебувала в заставі, у зв'язку із одержанням подружжям кредиту на її придбання. Через складне матеріальне становище відповідач, за згодою позивачки, уклав договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 з ОСОБА_5, який був посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_4 та зареєстрований в Державному реєстрі правочинів за №2196 від 05 грудня 2011 року.

Кошти, отримані від продажу квартири, за взаємною усною домовленістю сторін, повинні були зберігатися на депозитному рахунку в банківській установі, для використання їх в подальшому на навчання сина.

Разом з тим, як зазначає позивачка, відповідач, без її згоди 05 грудня 2011 року уклав договір займу з ОСОБА_6, відповідно до умов якого передав останньому у борг 110400 грн., із зобов'язанням повернути суму позики в наступному порядку:

до 01 січня 2012 року суму коштів в розмірі 30400 грн. та

до 01 березня 2012 року суму коштів в розмірі 80 000 грн.

Беручи до уваги, що в період, коли у ОСОБА_6 виникло зобов'язання повернути позику, відповідач знаходився у відрядженні, тому термін виконання зобов'язання був змінений сторонами за договором.

Крім того, 05 грудня 2011 року відповідачем був укладений усний договір займу (позики) з ОСОБА_5, на підтвердження якого ОСОБА_5 склала розписку про отримання в борг від відповідача кошти в сумі 16360 грн.. Як вбачається з даної розписки, ОСОБА_5 зобов'язалась повернути суму позики до 01 квітня 2012 року.

ОСОБА_5 достроково повернула частину коштів в розмірі 5 000 грн., про що позивачкою була складена і передана ОСОБА_5 відповідна розписка.

Отримані грошові кошти від ОСОБА_5 позивачка витратила на утримання дитини та потреби родини, під час перебування відповідача у відрядженні.

Коли ОСОБА_5 повернула решту коштів відповідачу позивачці не відомо.

В своєму позові позивачка посилається на те, що зі слів ОСОБА_6 та ОСОБА_5 грошові кошти, одержані ними за договорами позики були передані особисто ОСОБА_2, після повернення з відрядження, тобто коли відповідач проживав окремо від сім"ї та фактично витрачав кошти, які є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, на власний розсуд.

Крім того, особистою власністю позивачки були наступні прикраси: два золотих ланцюжка 750 проби, вага яких складала 5,5 г. та 2,42 г., два золотих кулони 750 проби, вагою 1,18 г. та 2,26 г.(з діамантом).

Тривалий час позивачка не знаходила вказані коштовності, і лише після переїзду на нове місце проживання виявила договори про надання ломбардом фінансового кредиту, відповідно до яких відповідач заклав (передав у володіння) особисте майно позивачки до ломбарду на загальну суму 3832,08 грн. (1813,43 грн. + 799,25 грн. + 298,61 грн. + 920,79 грн.).

На даний час термін дії вказаних договорів припинений, майно, що є особистою власністю позивачки в її користування не повернуто, а кошти, одержані за рахунок майна, витрачені відповідачем на власний розсуд.

За таких обставин позивачка звернулась за даним позовом до суду, в якому просила стягнути з відповідача на її користь 1/2 частину спільного майна подружжя, а саме 60880 грн. від продажу квартири, та 3832,08 грн. за вартість особистого майна позивачки.

У судовому засіданні позивачка та її представник вимоги позовної заяви підтримали, просили позов задовольнити з викладених у ньому підстав.

Відповідач у судове засідання не з'явився, про день і місце розгляду справи повідомлявся за адресою реєстрації. Заяв про розгляд справи за його відсутності або про причини неявки від відповідача не надходило, що за відсутності заперечень позивача є підставою для ухвалення заочного рішення (ст.224 ЦПК України).

Зважаючи на вищевикладене та відсутність заперечень позивача, суд приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності відповідача та ухвалення заочного рішення по справі, яким позов задовольнити частково у зв'язку з наступним.

З матеріалів справи вбачається, що 5 листопада 1994 року було зареєстровано шлюб між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2

Рішенням Подільського районного суду м.Києва від 20 травня 2013 року шлюб між сторонами було розірвано (а.с. 42-44).

Під час шлюбу 14 липня 2005 року сторонами за кредитні кошти було придбано квартиру АДРЕСА_1 та зареєстровано право власності на неї за відповідачем ОСОБА_2

Через наявну заборгованість по кредиту, 5 грудня 2011 року квартиру було продано ОСОБА_5 (а.с. 11-14).

Кошти, отримані від продажу квартири були спрямовані на погашення кредитної заборгованості за виключенням залишку - 16 360 грн. та 110 400 грн., якими відповідач розпорядився на власний розсуд.

Так, в день продажу квартири ОСОБА_2 надав у позику ОСОБА_5 16 360 грн., які особа зобов'язалася повернути до 1 квітня 2012 року. Про отримання коштів ОСОБА_5 склала розписку (а.с. 10).

Крім того, в день продажу квартири ОСОБА_2 передав у позику ОСОБА_6 110 400 грн., які той зобов'язався повернути частинами не пізніше 1 березня 2012 року (а.с. 8,9).

Як пояснила позивача, 6 січня 2012 року відповідач поїхав у відрядження, з якого повернувся орієнтовно на початку квітня 2012 року.

Після повернення з відрядження відповідач повідомив позивачку про припинення шлюбних стосунків та з цього часу подружжя проживає окремо, спільне господарство не ведеться.

Посилаючись на те, що кошти, отримані 5 грудня 2011 року від продажу квартири є спільною сумісною власність подружжя, та відповідач на власний розсуд розпорядився цими коштами, позивачка звернулася до суду з даним позовом, в якому просила стягнути з відповідача на її користь половину коштів, переданих у позику ОСОБА_6 та ОСОБА_5

Крім того, посилаючись на те, що відповідач заклав у ломбард особисте майно позивачки два золотих ланцюжка 750 проби, вага яких складала 5,5 г. та 2,42 г., два золотих кулони 750 проби, вагою 1,18 г. та 2,26 г.(з діамантом) на загальну суму 3832,08 грн., просила стягнути також дані кошти з відповідача на свою користь.

Згідно роз'яснень п.п.23, 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 р. „Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи між подружжям спір про майно, необхідно встановити обсяг спільного майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясувати джерело і час його придбання.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст.ст. 60,69 СК України, ч.3 с. 368 ЦК України), відповідно до ч.ч.2,3 ст. 235 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

При вирішенні спору про обсяг майна, яке підлягає поділу, суд виходить з того, що продана 5 грудня 2011 року квартира була спільним майном подружжя, оскільки як вбачається з копії договору купівлі-продажу квартири, була попередньо придбана ОСОБА_2 14 липня 2005 року, тобто в період, коли сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.

Рішенням про розірвання шлюбу між сторонами встановлено, що з початку 2012 року сторони не ведуть спільного господарства, відповідач створив нову сім'ю.

Таким чином, кошти, отримані від продажу квартири 5 грудня 2011 року отримані відповідачем в період, коли сторони ще були сім'єю, а тому є спільною сумісною власністю подружжя та підлягають поділу.

Відповідно до ст. 71 СК України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

Відповідно до ст. 372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників є рівними.

При вирішенні питання про поділ майна подружжя суд виходить з того, що спільні кошти подружжя підлягають поділу незалежно від того, що були передані ОСОБА_6 та ОСОБА_5, оскільки такими коштами відповідач ОСОБА_2 розпорядився на власний розсуд та має право вимоги до вказаних осіб, в разі, якщо такі кошти йому не повернуті.

Разом з тим, позивачка не заперечує, що в період перебування ОСОБА_2 у відрядженні, ОСОБА_5 передала ОСОБА_1 5000 грн. в рахунок погашення заборгованості за розпискою перед ОСОБА_2

Таким чином, ОСОБА_5 повинна була повернути кошти ОСОБА_2 у розмірі 11360 грн., а ОСОБА_6 - у розмірі 110 400 грн., що разом складає 121760 грн.

Половина від вказаної суми, на яку може претендувати позивачка в порядку поділу майна подружжя, складає 60 880,00 грн.

Таким чином, в порядку поділу майна подружжя з ОСОБА_2 потрібно стягнути на користь ОСОБА_1 60 880,00 грн. грошових коштів.

Разом з тим, не підлягають задоволенню вимоги позивачки про стягнення з відповідача 3832,08 грн. нібито отриманих ним у ломбарді за внесення золотих прикрас, які належали позивачці на праві особистої власності, оскільки кошти відповідачем були отримані 18 травня 2011 року (а.с. 15-18), тобто ще в період спільного проживання подружжя, та могли бути витрачені в інтересах сім'ї. Крім того, позивачкою не надано доказів на підтвердження того, що саме ці прикраси були її особистою власністю.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню 608,80 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст. ст.ст. 60, 69, 70, 71 СК України, ст.ст. 358, 365 ЦК України, ст.ст. 3, 10, 11, 60, 79, 88, 209, 213- 215, 224, 294 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

В порядку поділу майна подружжя стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) 60 880,00 грн.

В решті позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) 608,80 грн. судового збору.

Рішення може бути переглянуте судом за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва шляхом подання через Подільський районний суд м. Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Т. В. Войтенко