Постанова № 35671553, 27.11.2013, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" листопада 2013 р.Справа № 915/769/13Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді М.В. Сидоренка,

суддів В.І. Жекова,

О.Ю. Аленіна

при секретарі судового засідання Щербатюку О.В.

за участю представників сторін:

від ТОВ „Квадрига-4" - не з'явився

від ПП „Неллі" - Розенбойм Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю „Квадрига-4"

на рішення господарського суду Миколаївської області від 10 жовтня 2013 р.

у справі № 915/769/13

за позовом приватного підприємства „Неллі"

до товариства з обмеженою відповідальністю „Квадрига-4"

про визнання недійсним договору поруки

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 10 жовтня 2013 р. (суддя Коваль С.М.) задоволено позов приватного підприємства „Неллі" (далі також - ПП „Неллі", Позивач) до товариства з обмеженою відповідальністю „Квадрига-4" (далі також - ТОВ „Квадрига-4", Відповідач, Скаржник): визнано недійсним договір поруки від 01.07.2011 р., укладений між сторонами; стягнуто з Відповідача на користь Позивача витрати по сплаті судового збору у розмірі 1147,00 грн.

Вказане судове рішення прийняте на підставі висновків місцевого господарського суду про те, що оспорюваний договір укладений не уповноваженими сторонами, без дотриманням вимог чинного законодавства, тому наявні підстави для визнання його недійсним.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ТОВ „Квадрига-4" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить його (рішення) скасувати та прийняти нове, відмовивши у задоволенні позовних вимог. При цьому скаржник посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, а також невідповідність висновків суду обставинам справи. Зокрема, Скаржник зазначив, що про укладення спірного договору уповноваженими особами свідчать саме відтиски печаток сторін.

У судовому засіданні 27.11.2013 р. представник Позивача просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, залишивши оскаржуване рішення без змін. Представник Скаржника в судове засідання не з'явився, хоча про час і місце судового засідання був повідомлений судом належним чином. Про причини своєї неявки зазначена особа апеляційну інстанцію не повідомила, її явка обов'язковою не визнавалась, а відтак, судова колегія приходить до висновку, що обставини, які б перешкоджали розгляду апеляційної скарги в даному судовому засіданні відсутні, права Відповідача, який не з'явився, не порушені, оскільки останній з власної ініціативи вирішив не скористатись своїм правом щодо прийняття участі в розгляді його апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника Позивача, судова колегія, приходить до наступного.

Відповідно до приписів ст. 101 ГПК України апеляційна інстанція не зв'язана доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі, а згідно до приписів ст. ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна належними і допустимим доказами довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог чи заперечень.

Оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийняте з мотивів, викладених в описовій частині даної постанови. Апеляційна інстанція вважає, що висновки суду першої інстанції щодо недійсності спірного договору поруки є обґрунтованим, та такими, які відповідають вимогам чинного законодавства, матеріалам справи, а тому підстави для скасування чи зміни такого рішення відсутні, зважаючи на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, ПП „Неллі", у відповідності до п. 1.1 статуту цього підприємства (зареєстрованого виконкомом Миколаївської міської ради від 17.05.2010 р. № 15221050007007761) засноване на приватній власності громадянина України Головача Анатолія Миколайовича, який є єдиним керівником цього підприємства, що підтверджується довідкою з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України від 15.02.2007 р. № 19/11-496.

Пунктами 4.1 та 4.3 вказаного статуту визначено, що керівництво підприємством здійснюється власником у відповідності із статутом підприємства. Власник має право приймати рішення по усім питанням, які стосуються діяльності підприємства. До виняткової компетенції власника відноситься, зокрема, вирішення питання щодо прийняття та звільнення директора

Згідно п. п. 4.4 та 4.5 статуту ПП „Неллі", для поточного керівництва діяльністю підприємства власник може наймати директора. Директор правомірний в усіх питаннях, що стосуються діяльності підприємства, які не є винятковою компетенцією власника. Як вже зазначалось раніше, власник Позивача не скористався положеннями статуту щодо найму сторонньої фізичної особи на посаду директора та повноваження керівника ПП „Неллі" поклав на себе.

Як зазначає Відповідач, 01.07.2011 р. саме між ПП „Неллі" (надалі також - Поручитель) та ТОВ „Квадрига-4" (надалі також - Кредитор) укладено договір поруки (далі також - Договір), за умовами якого Позивач поручився перед Відповідачем за виконання обов'язку товариством з обмеженою відповідальністю „Українська лісова промислова заготівельна компанія" (далі також - ТОВ „Українська лісова промислова заготівельна компанія", Боржник) щодо виконання зобов'язань за основними договорами, передбаченими п. 2.1 цього договору, а саме: договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна № 5-09 від 01.05.2009 р., договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна № 05-10 від 02.01.2010 р. та договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна № 07-11 від 04.01.2011 р., укладених між ТОВ „Квадрига-4" та ТОВ „Українська лісова промислова заготівельна компанія"; Поручитель ознайомлений з умовами основних договорів, ніяких заперечень, а також нерозумінь його положень не має; Поручитель заявляє, що він має право виконати зобов'язання поручителя по даному договору, і його дії не являються перевищенням повноважень (п. п. 2.2, 2.3 договору).

Досліджуючи вказаний вище Договір, судова колегія встановила наступне.

Як вбачається з преамбули Договору, його укладено ПП „Неллі" в особі саме директора Головача А.М., який діє на підставі статуту. Між тим, в графі, яка має містити назву посади, прізвище та підпис посадової особи, яка від імені Позивача підписала Договір, наявний підпис навпроти прізвища Головач А.М., але перед назвою посади „Директор" є риска, яка свідчить про підписання цього договору не тією особою, прізвище якої зазначене в названій графі. При цьому, підпис цієї невідомої особи в Договорі засвідчений печаткою ПП „Неллі", на якій зазначено „для документів № 1".

18.01.2013 р. Відповідач направив на адресу Позивача вимогу про стягнення заборгованості в порядку п. 3.1 вищезгаданого договору поруки, зазначивши, що у зв'язку з невиконанням ТОВ „Українська лісова промислова заготівельна компанія" взятих на себе зобов'язань за договорами оренди індивідуально визначеного нерухомого майна № 5-09 від 01.05.2009 р. та № 05-10 від 02.01.2010 р., у відповідності до Договору ПП „Неллі" повинно самостійно виконати обов'язок Боржника перед Кредитором шляхом перерахування 78295,13 грн. заборгованості ТОВ „Українська лісова промислова заготівельна компанія", з врахуванням штрафних фінансових санкцій, на розрахунковий рахунок ТОВ „Квадрига-4".

У відповіді на вказану вимогу від 01.03.2013 р. № 9 Позивач зазначив, що Договір підписаний заступником директора ПП „Неллі" - Файчаком М.Я., якому не видавалась довіреність на вчинення відповідного правочину, тобто особою, що не була уповноважена від імені ПП „Неллі" вчиняти такі дії; крім того, договір засвідчено не основною печаткою підприємства. Наведене стало підставою для відхилення Позивачем вказаної вище вимоги ТОВ „Квадрига-4" стосовно сплати заборгованості ТОВ „Українська лісова промислова заготівельна компанія".

Досліджуючи доказові факти, надані Позивачем, щодо повноважень Файчак М.Я., судова колегія встановила, що наказом директора ПП „Неллі" від 01.07.2011 р. № 20 Файчак Михайла Яковлевича прийнято менеджером з випробувальним строком на 1 місяць, а наказом від 01.11.2011 р. № 27 менеджера Файчак М.Я. призначено на посаду заступника директора з 01.11.2011 р. Таким чином, апеляційна інстанція встановила, що на час підписання Договору Файчак М.Я. обіймав посаду менеджера ПП „Неллі".

Матеріали справи свідчать.

У зв'язку з відмовою Позивача виконати свої зобов'язання за договором поруки ТОВ „Квадрига-4" звернулось до господарського суду Львовської області з позовом до ТОВ „Українська лісова промислова заготівельна компанія" та ПП „Неллі" про стягнення з останніх 78 295,13 грн. боргу, 3468,58 грн. - 3 % річних.

Рішенням господарського суду Львовської області від 11.04.2013 р., залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11.09.2013 р., у справі № 914/684/13-г позовні вимоги ТОВ „Квадрига-4" задоволені в повному обсязі. При цьому, в наведеному рішенні суд зазначив, що твердження ПП „Неллі" про те, що він не визнає Договір поруки, оскільки він його не підписував, є неправомірним, оскільки доказом наявності волевиявлення ПП „Неллі" при підписанні угоди є наявність гербової печатки цього підприємства на Договорі від 01.07.2011 р., а печатка згідно п. 2 ч. 2 ст. 207 ЦК України є обов'язковим реквізитом договору та підтверджує повноваження особи на укладення угоди. Між тим, суд вказав, що Договір в судовому засіданні недійсним не визнавався, а тому не заслуговує на увагу твердження відповідача, що він підписаний не уповноваженою особою.

У відповідності до висновку експерта № 1315 судово-почеркознавчої експертизи, проведеної Миколаївським відділенням Одеського наукового-дослідного інституту судових експертиз в межах даної справи, підпис від імені Головача А.М. в графі „Директор" договору поруки від 01.07.2011 р., укладеному між ПП „Неллі" та ТОВ „Квадрига-4", виконаний не Головачем Анатолієм Миколайовичем, а іншою особою.

Вирішуючи даний спір та досліджуючи відповідність оспорюваного Договору вимогам чинного законодавства, додержання яких є необхідним для його чинності, судова колегія зазначає наступне.

Законодавець у статті 3 ЦК України (Загальні засади цивільного законодавства) серед таких загальних засад, з якими повинні узгоджуватись всі положення ЦК України і, відповідно, в разі суперечності якогось положення кодексу вказаним загальним засадам, повинні застосовуватись саме останні, визначає такі засади як свободу договору, справедливість, добросовісність та розумність.

У відповідності до п. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (аналогічно ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Згідно положень ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України, до загальних умов укладання договорів, що породжують господарські зобов'язання, відносяться, зокрема, вільне волевиявлення, тобто, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Частиною 7 вказаної статті законодавцем також встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Частиною 1 статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

За приписами ст. 180 ГК України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства; господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов; істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі (п. 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України).

Частиною 2 статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, саме уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

За приписами ч. ч. 1, 8 ст. 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Згідно ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

Частинами 1, 2, 3 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відомо, що дії як юридичні факти завжди мають вольовий характер і поділяються на правомірні та неправомірні. Правочини - це вольові і правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правового результату, а саме на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зовнішній вияв волі називається волевиявленням. Це суть правочину. Для укладення правочину необхідний відповідний вияв волі особи - конклюдентні дії, тобто дії, у яких втілюється воля особи укласти правочин. ЦК України допускає різні форми зовнішнього вияву волі (волевиявлення): словами (усно), письмовим актом, поведінкою особи. Форма волевиявлення - це форма угоди. Письмова форма правочину вимагається, зокрема, у випадку вчинення правочину між юридичними особами. Правочин, вчинений у письмовій формі, підписується його учасниками. Правочин, який вчиняється юридичною особою, підписується особами, що уповноважені на те законом, іншими правовими актами або установчими документами, та скріплюється печатками.

Одним із видів угод (правочинів) є договір. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (ч. ч. 1. 2 ст. 202 ЦК України).

Щоб правочин мав належну юридичну силу, він повинен задовольняти ряд умов. Останні називають умовами чинності правочинів. До них, зокрема, належать умови: а) про форму; б) про сторони; в) про зміст правочину; г) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; д) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недодержання стороною (сторонами) вимог чинності правочину в момент його вчинення є підставою недійсності правочину. В ЦК України підкреслюється, що правочин не може суперечити закону, іншим правовим актам. Всі недійсні правочини, незалежно від особливостей їхнього конкретного виду, об'єднує одна спільна риса - вони суперечать правовим нормам.

Свобода договору в цивільному праві полягає насамперед у вільному волевиявленні особи на вступ у договірні відносини. Волевиявлення учасників договору має складатися вільно і відповідати їхній внутрішній волі.

Статтею 92 ЦК України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону; орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень; у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

З аналізу вищенаведених положень слідує, що вільне волевиявлення учасників правочину є однією із загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Підписання договору його сторонами є тими конклюдентними діями (зовнішній вияв волі), у яких втілюється воля осіб укласти правочин. Наведеними вище положеннями чинного законодавства передбачено, що правочин, який вчиняється юридичними особами, поряд з вимогою скріпити такий договір печаткою, підписується особами, які повинні мати відповідні повноваження.

Як вище зазначалось, власником та директором ПП „Неллі" є одна й та ж сама особа - Головач А.М., тому, згідно статуту, виключно він мав право підписати будь-який договір, в тому числі й оспорюваний, від імені ПП „Неллі" саме на підставі статуту Позивача. Всі інші особи могли вчиняти названі дії лише на підставі відповідної довіреності або доручення, які керівник ПП „Неллі" їм повинний був видати.

Судова колегія зазначає, що в преамбулі будь-якого договору повинно бути вказане прізвище саме тієї особи, яка уповноважена від імені юридичної особи укласти угоду, при цьому, також повинно бути зазначено на підставі чого в цієї особи наявні такі повноваження; також підпис саме вказаної особи повинний засвідчувати доказовий факт укладення договору. Саме контрагенти будь-якого договору, при його укладенні зобов'язані перевірити особистість і повноваження особи контрагента, яка від імені останнього підписує такий договір. Відтак, саме Відповідач при укладенні Договору повинний був перевірити повноваження невідомої особи, яка підписала вказаний Договір від імені ПП „Неллі". Невиконання Скаржником зазначеного обов'язку та наведені вище встановлені апеляційною інстанцією обставини справи свідчать, що останній знав чи за всіма обставинами не міг не знати про підписання Договору особою, яка не була уповноважена на такі дії Позивачем по справі.

Апеляційною інстанцією беззаперечно встановлено, що підпис, який міститься на Договорі, не належить особі, що зазначена в його преамбулі - керівникові Позивача, про що свідчить висновок згаданої експертизи та пояснення Позивача.

Судова колегія не приймає до уваги доводи Скаржника щодо неправомірності посилання місцевого господарського суду лише на висновок судового експерта, оскільки суд, згідно ст. 43 ГПК України, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а матеріали справи не містять даних, які ставили би під сумнів достовірність експертного висновку.

Також не спростовують висновків судового рішення і посилання Відповідача, що наявність печатки ПП „Неллі" на спірному договорі поруки є достатнім доказом наявності волевиявлення Позивача на укладення спірного договору поруки та підтверджує повноваження особи на укладення цієї угоди. Вказані посилання відхиляються судом апеляційної інстанції з огляду на те, що з правових конструкцій положень ст. 207 ЦК України та ст. 181 ГК України вбачається, що скріплення договору печаткою є однією з вимог до письмової форми правочину, тоді як для чинності такого договору мають бути виконані всі встановлені законодавством вимоги. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що на спірному договорі наявний відтиск печатки Позивача „для документів № 1", в той час як в матеріалах справи наявні чинні договори між ПП „Неллі" та іншими контрагентами, підпис посадових осіб Позивача на яких засвідчений саме основною печаткою останнього, а не вказаною вище. Наведене свідчить, що печатка „для документів № 1" не використовувалась Позивачем при укладанні договорів. Будь-які докази, які б спростовували вказаний висновок, Відповідачем, всупереч приписів ст. 33 ГПК України, ані суду першої інстанції, ані апеляційній інстанції не надані.

Судом апеляційної інстанції також не приймаються до уваги й доводи Відповідача щодо преюдиційності факту, встановленого вищезгаданим рішенням господарського суду Львівської області від 11.04.2013 р. та постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11.09.2013 р. у справі № 915/684/13-г стосовно того, що 01.07.2011 р. між ТОВ „Квадрига-4" та ПП „Неллі" було укладено договір поруки, оскільки, по-перше, суди розглядали спір про стягнення заборгованості та, відповідно, виходили з презумпції правомірності правочину, встановленої положенням ст. 204 ЦК України, по-друге, предметом спору у справі 915/684/13-г було саме стягнення заборгованості по орендній платі за договорами оренди індивідуально визначеного нерухомого майна № 05-09 від 01.05.2009 р. та № 05-10 від 02.01.2010 р., в той час як дійсність Договору поруки є предметом спору саме у цій справі.

Частинами 1, 3 статті 237 ЦК України встановлено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє (ст. 238 ЦК України).

Матеріали справи не містять та Відповідач не надав, всупереч приписів ст. 33 ГПК України, будь-яких доказів уповноваження якої-небудь іншої, крім Головача А.М., особи вчиняти правочини від імені ПП „Неллі".

У відповідності до ст. 241 ЦК України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою; правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання; наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

В даному випадку положення наведеної норми закону не підлягають застосуванню, оскільки в ній йдеться мова про перевищення повноважень представника, в той час як в даному випадку оспорюваний договір вчинено особою, взагалі не наділеною повноваженнями діяти від імені ПП „Неллі". Крім того, ніяких дій щодо схвалення правочину Позивач не здійснював.

Таким чином, оскільки від імені ПП „Неллі" договір поруки підписано не уповноваженою особою, то не може йти мова про укладення Договору Позивачем по справі, тобто не дотримано передбачену ч. 3 ст. 203 ЦК України вимогу щодо волевиявлення учасника правочину, що є підставою для визнання даного правочину недійсним, згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України.

З огляду на викладене, позовні вимоги повинні бути задоволені саме з наведених в цій постанові мотивів, а тому з мотивувальної частини оскаржуваного судового рішення слід виключити посилання, які суперечать наведеним в мотивувальній частині даної постанови положенням.

Відтак, дослідивши наведені вище положення чинного законодавства та наявні у матеріалах справи докази, судова колегія приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 99, 101-103, 105 ГПК України, судова колегія, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду від 10.10.2013 р. залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова підписана 02.12.2013 р.

Головуючий суддя Сидоренко М.В.

Суддя Жеков В.І.

Суддя Аленін О.Ю.