Ухвала суду № 3566613, 04.03.2009, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 22-а-9950/08                                                          Головуючий у І інстанції Копитова О.С.

                                                                                                                                  Суддя-доповідач Коротких А.Ю.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

04 березня 2009 року Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

                                     головуючого – судді  Коротких А.Ю.,

                                     суддів                           Бараненка І.І.,

                                                                                      Глущенко Я.Б.,

                                     при секретарі              Дакал В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва на постанову Господарського суду м. Києва від 09 жовтня 2007 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛВІ-ТРАНС» до Державної податкової інспекції у Подільському районі м.  Києва про скасування податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И В :

У травні 2007 року позивач звернувся до суду з зазначеним позовом про скасування податкових повідомлень-рішень державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва № 0000322320/0 від 02.10.2006 року, та № 0000322320/1 від 06.11.2006 року, якими позивачеві визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 39 500.00 грн., у тому числі 26 333,33 грн. - основний платіж та 13 166,67 грн. - штрафні санкції. В обґрунтування позову, позивач зазначає,що відповідачем безпідставно визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість по угодах, укладених з ТОВ „ПТФ „Антрацид", оскільки на момент укладення угод та проведення розрахунків між позивачем та ТОВ „ПТФ „Антрацид" всі установчі документи та свідоцтво платника податку на додану вартість були чинні, а отже були чинні всі договори та розрахунки по ним. Також позивач стверджує, що в його діях відсутні цілі, що суперечать інтересам держави та суспільства, він не знав та не міг знати, що установчі документи та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ „ПТФ „Антрацид" будуть визнані недійсними.

Постановою Господарського суду м. Києва від 09 жовтня 2007 року позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідачподав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Згідно з  п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об’єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, яким та наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Колегією суддів встановлено, що 21.09.2006 року співробітником державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва проведено невиїзну документальну перевірку з питання правильності обчислення та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість ТОВ «ЛВІ-ТРАНС» при проведенні взаєморозрахунків з ТОВ «ПТФ «Антрацид» за період: лютий 2005 року, травень 2005 року.

В ході перевірки встановлено порушення позивачем пп. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 26 333,33 грн., а саме в лютому 2005 року на 23 333,33 грн., в травні 2005 року - 3000 грн.

За результатами перевірки відповідачем 21.09.2006 року складено акт № 4117/23-215/25276861.

В акті перевірки зазначено, що податкові накладні на загальну суму 158 000 грн., в тому числі 26 333,33 грн. податок на додану вартість , виписані ТОВ „ПТФ «Антрацид» ТОВ «Топагро» не можуть бути використані ТОВ «ЛВІ-ТРАНС» в податковому обліку, так як рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 02.06.2005 року визнано недійсним свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.

На підставі акта перевірки відповідачем 02.10.2006 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000322320/0, яким позивачеві визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 39 500,00 грн., у тому числі 26 333,33 грн. - основний платіж, 13 166,67 грн. - штрафні санкції.

Не погодившись з результатами перевірки, позивач звернувся зі скаргою до ДПІ у Подільському районі м. Києва.

За результатами розгляду скарга позивача залишена без задоволення, а спірне рішення без змін та прийнято наступне податкове повідомлення-рішення № 0000322320/1 від 06.11.2006 року, яким позивачеві визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 39 500.00 грн., у тому числі 26 333.33 грн. - основний платіж, 13 166,67 грн. - штрафні санкції.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про податок на додану вартість», платником податку є будь-яка особа, яка: а) здійснює або планує здійснювати господарську діяльність та реєструється за своїм добровільним рішенням як платник цього податку; б) підлягає обов'язковій реєстрації як платник цього податку; в) імпортує товари (супутні послуги) в обсягах, що підлягають оподаткуванню цим податком згідно з нормами цієї статті. Будь-яка особа, яка за своїм добровільним рішенням зареєструвалася платником податку.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 зазначеного закону, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Обов'язковою умовою включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) в складі ціни за товари (роботи, послуги), відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», є наявність податкової накладної, виданої продавцем. Згідно з пп. 7.4,5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі, коли на момент перевірки платника податку податковим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Отже, підставою притягнення платника до відповідальності згідно цієї норми Закону України «Про податок на додану вартість» є лише повна відсутність підтверджуючих документів - податкових накладних.

Як свідчать матеріали справи, на момент проведення перевірки позивач мав податкові накладні, отримані від ТОВ ПТФ «Антрацид», що не заперечується відповідачем.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 02.06.2005 року визнано недійсними статут ТОВ ПТФ „Антрацид" з 28.07.2004 року та свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість з 25.08.2004 року.

12.05.2006 року державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва складено акт № 6241 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ ПТФ «Антрацид». Відповідно до акту анульовано свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ ПТФ «Антрацит» № 37661799 від 02.08.2004 року, при цьому дата анулювання свідоцтва вказана 02.08.2004 року.

Згідно з п. 9.8 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість», у разі анулювання реєстрації платник податку позбавляється права на нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування, але у строки, визначені законом, є зобов'язаним погасити суму податкових зобов'язань або податкового боргу з цього податку, що виникли до такого анулювання, за їх наявності, незалежно від того, чи буде така особа залишатися зареєстрованою як платник цього податку на дату сплати такої суми податку, чи ні.

При анулюванні реєстрації останнім податковим періодом вважається період, який розпочинається від дня, наступного за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем такого анулювання.

Як свідчать матеріали справи, свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ ПТФ «Антрацид» було анульовано актом від 12.05.2006 року. Таким чином, датою анулювання реєстрації ТОВ ПТФ «Антрацид» в якості платника податку на додану вартість слід вважати 12.05.2006 року.

Таким чином, податкові накладні, виписані позивачеві ТОВ ПТФ «Антрацид» в лютому 2005 року, є належними первинними документами, що можуть підтверджувати право позивача на податковий кредит.

Будь-яких доказів того, що контрагент позивача в спірний період не був в установленому порядку зареєстрований як платник податку на додану вартість та відповідно не мав права на виписування податкових накладних, в матеріалах справи відсутні.

Відповідач в акті перевірки зазначає, що податкові накладні №25 від 08.02.05 року та №30 від 25.02.2005 року були зареєстровані в книзі обліку придбання товарів (робіт, послуг) ТОВ «Топагро» за лютий та травень 2005 року. Сума податку на додану вартість по зазначених податкових накладних включена до податкового кредиту відповідних періодів та відповідає даним податкових декларацій з ПДВ за лютий та березень 2005 року.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо порушення позивачем приписів Закону України «Про податок на додану вартість» щодо порядку формування податкового кредиту січня та лютого 2005 року. При цьому, враховуючи той факт, що проплати за договором відбулись в лютому 2005 року та податкова накладна № 3О була отримана позивачем в лютому 2005 року, а сума податку на додану вартість до податкового кредиту не включалась, має місце заниження податкового кредиту в лютому 2005 року.

В даному випадку, виявлені обставини можуть бути підставою для застосування до позивача певного виду фінансових санкцій, а не донарахування зобов'язань за лютий 2005 року, тим паче з підстав, зазначених в акті перевірки.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо безпідставності донарахування сум податку на додану вартість за лютий та травень 2005 року та вважає обґрунтованим рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.

Доводи апелянта спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.

Керуючись ст.ст. 157, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд –

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва – залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду м. Києва від 09 жовтня 2007 року – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя

          Судді: