Постанова № 35665480, 15.11.2013, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/4596/13-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2013 року Одеський окружний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді - Стеценко О.О.

судді - Катаєвої Е.В.

судді - Вовченко О.А.

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_6 до Державної Міграційної служби України, третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог - Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_6 (далі - Позивач) з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - Відповідач, або ДМС України), третя особа на стороні відповідача ьез самомтійних вимог Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - Третя особа, або ГУ ДМС України в Одеській області), в якому просить скасувати рішення ДМС України № 236-13 від 22.04.2013 року, яким Позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язати ДМС України прийняти рішення про визнання біженцем ОСОБА_6.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що в 2012 році Позивач звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про надання статусу біженця, проте рішенням ДМС України № 236-13 від 22.04.2013 року Позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зазначене рішення Відповідача вважає неправомірним та необґрунтованим з огляду на те, що Позивач був змушений покинути країну походження через політичні переконання та дії, а в разі повернення - життю та здоров'ю Позивача буде загрожувати небезпека (а.с. 2-4).

Позивач та його представник до судового засідання не з'явились, надавши суду клопотання про розгляд справи у їх відсутність в порядку письмового провадження, зазначивши, що викладені у позовній заяві вимоги підтримують в повному обсязі (а.с. 106).

Представник Відповідача та третьої особи до судового засідання не з'явився, надавши суду клопотання про розгляд справи у їх відсутність в порядку письмового провадження, зазначивши, що проти задоволення позовних вимог заперечує в повному обсязі (а.с. 105).

В письмових запереченнях проти позову, наданих представником Відповідача до суду зазначено, що під час проведення співбесід Відповідачем було встановлено, що Позивач є громадянином Палестини, за віросповіданням - мусульманин, за національністю араб. Причиною вибуття з країни походження є проблеми, які виниклі в нього у Палестині з представниками терористичної організації ХАМАС. Відповідач також зазначив, що ОСОБА_6 до України потрапив 20.03.2006 року авіарейсом легально на підставі паспорту підданого Палестини на запрошення дружини, яка є громадянкою України, реєстрація в Україні у Позивача закінчилася у 2008 році, отже на протязі чотирьох років іноземець знаходився на території України нелегально та за захистом звернувся лише в 2012 році. Крім того, Позивач під час проведення анкетування та перевірки повідомив, що до складу будь-яких політичних партій не входив. Переслідувань та погроз за ознаками пов'язаних із релігією, національністю, расою на його адресу не надходило. Виходячи з розповіді Позивача, Відповідачем встановлено відсутність намірів Позивача щодо повернення до країни громадського походження через бажання продовження роботи на території України, а також прагнення Позивача попасти до більш фінансово стабільної країни з метою покращення життєвих умов.

Частиною 6 статті 128 КАС України передбачено, що якщо не має перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справ, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у матеріалах справи доказів.

Судом встановлено, що Позивач, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Палестини, за віросповіданням - мусульманин, за національністю араб. Дружина - громадянка України ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, шлюб зареєстрован у 2003 році у Білорусії, м Мінськ.

До України Позивач потрапив легально, вперше у 1999 році, востаннє у 2006 році на підставі паспорту по запрошенню дружини, має паспорт підданого Палестини. Маршрут пролягав наступним чином: з Палестини до Йорданії дістався автобусом, далі авіарейс рейс Йорданія (м. Оман) - Україна (м. Одеса). До України потрапив 20.03.2006 року. З того часу Україну не залишав, реєстрація закінчилась у 2008 році. Під час виїзду з Палестини та виліту з Йорданії, в аеропорті при проходження контрольно-пропускних пунктів будь яких проблем у заявника не виникало.

22.05.2012 року Позивач звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 27).

За результатами розгляду документів, щодо надання Позивачу статусу біженця в Україні, ГУ ДМС України в Одеській області був складений висновок від 21.02.2013 року № ODS 12/201 щодо відмови у визнанні Позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У вказаному висновку ГУ ДМСУ Одеської області зазначено, що виїзд заявника обумовлений загальним станом країни в цілому, економічними проблемами, нестабільністю; приїзд до України відбувся з метою покращення життєвих умов, прагнення заявника попасти до більш фінансово - стабільної країни. Звернення до Управління міграційної служби в Одеської області здійснилося за метою фактичної легалізації на території України. Крім того, перебуваючи на території України Позивач порушив її законодавство, перебувавши нелегально на території України протягом чотирьох років (а.с. 70-75).

22.04.2013 року ДМС України своїми рішеннями № 236-13 підтримала висновок ГУ ДМС України в Одеській області та відмовила громадянину Палестини ОСОБА_6 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 76).

Проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, враховуючи обставини справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб які потребують додаткового або тимчасового захисту" № 3671-VІ від 08.07.2011 року (надалі - Закон № 3671) біженець - особа, яка не є громадянином України і, внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно ст.6 Закону № 3671 не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.п. 1, 13 ч.1. ст.1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).

Статтею 10 Закону № 3671 встановлено, що рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у тому числі стосовно перебуваючих з ним на території України неповнолітніх дітей (членів сім'ї заявника або таких, які знаходяться під його опікою чи піклуванням), внесених до анкети заявника, на визнання яких біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, є письмова згода заявника, висловлена в анкеті чи заяві, приймається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань міграції протягом місяця з дня отримання особової справи заявника та письмового висновку органу міграційної служби, який розглядав заяву. Строк прийняття рішення може бути продовжено керівником спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань міграції, але не більш як до трьох місяців.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції може вимагати подання додаткової інформації від органу міграційної служби, який здійснював розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, необхідності у встановленні справжності і дійсності документів спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції має право звертатися з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, особова справа якої розглядається.

За результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У разі, якщо спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції прийняв рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі протягом семи робочих днів з дня його отримання надсилає або видає особі, стосовно якої прийнято зазначене рішення, письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення. Довідка про звернення за захистом в Україні продовжується, якщо особа оскаржує таке рішення.

Водночас, в обґрунтування позовних вимог Позивачем в тому числі вказувалось на поверхневий розгляд питання щодо надання йому статусу біженця та невжиття всіх необхідних заходів для встановлення обставин на які він посилався у відповідній заяві.

Такі доводи в повній мірі спростовуються матеріалами судової справи, зокрема наявною копією особової справи Позивача, що була надана Відповідачем.

21.02.2013 року за результатами вивчення матеріалів особової справи Позивача ГУ ДМС України в Одеській області було складено вмотивований висновок щодо відсутності відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 6 Закону № 3671 обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань та стосовно якого встановлено, що загрози його життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, передбачених п.п. 1, 13 ч.1 ст.1 цього Закону обставин, у тому числі тих, що вказав Позивач.

Надаючи оцінку зазначеним доводам Позивача, суд зазначає про те, що необхідність доказування наявності умов для надання статусу біженця знаходить своє підтвердження у міжнародно-правових документах. Відповідно до п.195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Таким чином, особа, яка шукає статусу біженця має довести, що його подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок його переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Крім того, позицією ООН «Про обов'язки та стандарти доказів у заявах біженців» факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Заявник повинен переконати посадову особу компетентного органу у правдивості своїх фактичних тверджень.

Згідно п. 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Позивачем до заяви про надання статусу біженця не надано жодних документів або матеріалів, що могли б бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця, ніяких переконливих доказів про факти переслідування в країні походження, які б слугували причиною його вимушеного від'їзду до України, позивач не надав, та таких, що заслуговують на увагу, пояснень не навів.

Крім того, Директива Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту» № 8043/04 від 27.04.2004 року містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.

Також, пунктами 99-100 глави ІІ Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН встановлено, що під відмовою в захисті країни громадянської належності необхідно розуміти, що особі відмовлено в послугах по видачі національного паспорту, продовженні терміну його дії, відмовлено в наданні дозволу повернутися на свою територію. Вказані факти можна розцінювати як відмова в захисті країни громадянської належності. Але, якщо захист з боку своєї країни приймається і немає підстав для відмови з причин цілком обґрунтованих побоювань від цього захисту, дана особа не потребує міжнародного захисту і не є біженцем.

Як встановлено судом, Позивачем не було надано до ГУ ДМСУ в Одеській області доказів та аргументованих пояснень про факти переслідування на батьківщині та доводів щодо відмови країни його громадянської належності захищати його права від дискримінації, переслідувань.

Суд не приймає до уваги посилання Позивача як на підставу задоволення позову на обставини, які він виклав у позовній заяві, у зв'язку з тим, що зазначені ним обставин щодо підстав виїзду з країни походження є сумнівними та відрізняються від обставин, які він надавав під час співбесіди з працівниками ГУ ДВС України в Одеській області 22.05.2012 року, а з аналізу особової справи та свідчень Позивача встановлено, що будь-яких погроз, пов'язаних з расою, віросповіданням, національністю, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань Позивач, взагалі не отримував.

Також, суд вважає безпідставним посилання Позивача на ситуацію в країні походження в кореспонденції із ст. 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в даному випадку судом не вирішується питання про видворення іноземця, а надається оцінка рішенню Державної міграційної служби України про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке з огляду на відсутність мінімальних стандартів для кваліфікації заявника як біженця або як особи, що потребує міжнародного захисту, судом оцінюється як обґрунтоване.

При таких обставинах, суд вважає, що заява, яку подав Позивач до органів міграції є логічно непослідовною, та не викликає довіри, а дійсною причиною виїзду Позивача із країни походження є економічна міграція та спроба легалізувати своє знаходження на території України через набуття статусу біженця.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо. Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу. Позивачем не доведено тих обставин, на яких ґрунтуються його доводи.

З урахуванням встановлених у судовому засіданні фактів, суд дійшов висновку, що при розгляді заяви Позивача про надання йому статусу біженця в Україні Відповідачем здійснені усі дії, передбачені законодавством про біженців для встановлення інформації про заявника та обставин, які стали підставою для звернення із заявою про набуття статусу біженця. При цьому, Державна міграційна служба України діяла в межах Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», прийняла рішення відповідно до повноважень, визначених цим Законом, які передбачають виконання зазначеними органами своїх повноважень, з якою це повноваження надано та з дотриманням процедури прийняття рішень, встановленої Законом, а тому позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, 128,159-164 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_6 до Державної Міграційної служби України, третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог - Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.

Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання в десятиденний строк з дня її проголошення апеляційної скарги. У разі застосування судом частини третьої ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Головуючий суддя Стеценко О.О.

Суддя Катаєва Е.В.

Суддя Вовченко О.А.

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_6 до Державної Міграційної служби України, третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог - Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.

Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання в десятиденний строк з дня її проголошення апеляційної скарги. У разі застосування судом частини третьої ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.