Постанова № 35659460, 25.11.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" листопада 2013 р. Справа№ 927/953/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Жук Г.А.

суддів: Мальченко А.О.

Остапенка О.М.

при секретарі судового засідання Анісімовій М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги б/н від 14.10.2013 року товариства з обмеженою відповідальністю «ВНВ 2000» на рішення господарського суду Чернігівської області від 02.10.2013 року

у справі № 927/953/13 (суддя - Федоренко Ю. В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Севен Систем»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВНВ 2000»

про стягнення 68 902, 22 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Дайнеко І.А.,

від відповідача: не з'явилися,

ВСТАНОВИВ:

23.07.2013 року до господарського суду Чернігівської області звернулося товариство з обмеженою відповідальністю «Севен Систем» з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВНВ 2000» про стягнення 68 902, 22 грн., в тому числі: 68 808, 87 грн. боргу та 93, 35 грн. - 3% річних (а.с.2-4) (з врахуванням заяви від 05.07.2013 року, а.с.21).

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач не виконав зобов'язання по оплаті вартості отриманого товару.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 02.10.2013 року у справі № 927/953/13 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «ВНВ 2000» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Севен Систем» 68 808, 87 грн. боргу, 39, 50 грн. 3 % річних, 1 720, 50 грн. судового збору. В решті позову про стягнення 3% річних в сумі 53, 85 грн. відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач, товариство з обмеженою відповідальністю «ВНВ 2000» 14.10.2013 року, через господарський суд Чернігівської області, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення порушені норми матеріального та процесуального права. Апелянт вказує, що судом при прийнятті рішення не з'ясовано всіх обставин справи, що мають значення для вирішення даної справи.

Апелянт вважає позов передчасним та необґрунтованим, стверджує, що позивач не дотримав вимог ст.5-7 ГПК України щодо досудового врегулювання спору.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.10.2013 року апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 25.11.2013 року.

Представник апелянта (відповідача) в судове засідання 25.11.2013 року не з'явився, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

В судовому засіданні 25.11.2013 року та у відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечив доводи апеляційної скарги, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення господарського суду Чернігівської області від 02.10.2013 року - без змін.

В апеляційній інстанції позивач звернувся до суду із заявою від 04.11.2013 року за № 124 (вх.09-11/17506 від 06.11.2013 року ) про здійснення заміни сторони у справі - позивача на ТОВ «Чернігівторг» у зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні, посилаючись на те, що між ним та ТОВ «Чернігівторг» укладено договір про відступлення права вимоги № 04/11/13 від 04.11.2013 року, за умовами якого ТОВ «Севен Систем» (позивач у справі) відступив, а ТОВ «Чернігівторг» (як новий кредитор) набув право вимоги до ТОВ «ВНВ 2000» (боржника) по оплати всіх штрафних санкцій, нарахованих первісним кредитором за невиконання боржником зобов'язань по оплаті поставленого товару на підставі видаткових накладних № 022005154 від 29.10.2012 року, № 022005155 від 29.10.2012 року, № 022005156 від 29.10.2012 року, відтак, відповідно до вимог ст.25 ГПК України та ст.ст. 512-516 ЦК України, просив здійснити заміну позивача на ТОВ «Чернігівторг».

З подібною заявою до апеляційного господарського суду звернулося і ТОВ «Чернігівторг» від 04.11.2013 року (вх. № 09-11/17515 від 06.11.2013 року). Заявник посилаючись на договір про відступлення права вимоги № 04/11/13 від 04.11.2013 року просить визнати його позивачем у справі № 927/953/13, як правонаступника у зобов'язанні.

Враховуючи, що договір про відступлення права вимоги № 04/11/13 від 04.11.2013 року укладено між сторонами (ТОВ «Севен Систем» та ТОВ «Чернігівторг») після прийняття рішення у справі, з огляду на вимоги ст.ст. 25, 101 ГПК України, суд відмовляє у задоволені вищезазначених заяв, оскільки в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді І інстанції. При цьому, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що нормами Господарського процесуального кодексу України не передбачено порядку заміни позивача на стадії апеляційного провадження.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач поставив відповідачу товар на суму 106 747,01 грн., що підтверджено представленими у справі копіями видаткових накладних №022005154 від 29.10.2012 року на суму 36 438,14 грн., №022005155 від 29.10.2012 року на суму 25 409,50 грн., №022005156 від 29.10.2012 року на суму 44 899,37 грн. (а.с.8-10), рахунків - фактур № 22000149, № 22000150, №22000151 від 29.10.2012 року та довіреність на право отримання ТМЦ №263 від 29.10.12року, яку видано відповідачем на ім'я Романченко П.В.(а.с.11-14).

Відповідач товар отримав, про що свідчать підписи повноважної особи на видаткових накладних.

Позивач стверджує, що відповідач не повністю розрахувався за товар і його заборгованість на час подання позовної заяви становила 68 808,87 грн.

04.07.2013 року позивачем направлено відповідачу претензію № 04-07/13 (а.с.15), з вимогою погасити заборгованість по оплаті товару отриманого за видатковими накладними № 022005154, № 022005155, № 022005156 від 29.10.12 року протягом семи днів. Факт направлення претензії підтверджується копією фіскального чеку (а.с.16), факт отримання претензії відповідачем - копією повідомлення про вручення 06.07.2013 року рекомендованого поштового відправлення. Претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення, що стало підставою звернення позивача з позовом про стягнення 68 808,87 грн. боргу.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про правомірність та обґрунтованість заявлених позовних вимог з огляду на наступне.

За умовами ч. 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ч. 2 статті 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (п.п. 1, 2 ст. 205 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином.

Як визначено частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком господарського суду міста Києва що між сторонами у справі виникли зобов'язання які мають ознаки договору купівлі-продажу, згідно якого, в силу ст. 655 ЦК України одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а друга сторона (покупець) приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Як свідчать матеріали справи, позивач за накладними №022005154 від 29.10.2012 року, №022005155 від 29.10.2012 року, №022005156 від 29.10.2012 року передав товар, а відповідач прийняв товар, відтак зобов'язався оплатити його вартість у відповідності до ціни, визначеній у накладних та зобов'язався сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Видаткові накладні №022005154 від 29.10.2012 року, №022005155 від 29.10.2012 року, №022005156 від 29.10.2012 року відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку. Дані накладні є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції та факт встановлення договірних відносин.

Згідно п. 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, якщо інше не встановлено договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього і якщо в представленій в матеріалах справи накладній, яка є підставою позову не визначено строку оплати, то позивач встановив такий строк вимогою (претензія від 04.07.2013 року), що відповідає приписам ст. 530 ЦК України.

При цьому, підписання покупцем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та фіксує факт здійснення господарської операції, встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими ч.1-2 ст. 692 ЦК України.

Враховуючи наведене, колегія суддів визнає правомірними позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача боргу в сумі 68 808,87 грн.

Позивачем заявлені вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних в сумі 93, 35 грн. за період прострочення з 05.07.2013 року по 22.07.2013 року в порядку ст. 625 ЦК України.

Стаття 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором.

Таким чином у цивільно-господарських відносинах кредитор вправі вимагати компенсації збитків, що виникають у випадку неправомірного використання його коштів боржником, з урахуванням приписів статті 625 ЦК України, тобто у розмірі 3 % річних у поєднанні з інфляційними втратами, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3 % річних, колегія суддів апеляційної інстанції визнає правомірним висновок місцевого господарського суду про задоволення позовної вимоги щодо стягнення 3 % річних частково в сумі 39, 50 грн., оскільки позивачем неправильно визначено період прострочення.

Доводи апелянта про те, що судом першої інстанції не прийнято до уваги, що позивачем не дотримано вимог ст.5-7 ГПК України щодо досудового врегулювання спору (строку розгляду претензії), відхиляються колегією суддів з огляду на наступне.

Відповідно до п.3.17.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування ГПК України судами першої інстанції» обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя.

Колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно використовує таке право, виходячи з власних інтересів.

У відповідності до вимог ст. 5 ГПК України заходи досудового врегулювання господарського спору застосовуються сторонами у випадках, передбачених законом, а також за домовленістю сторін, якщо це обумовлено договором. В даному випадку поставка здійснювалася шляхом обміну видатковими накладними та довіреності на право отримання ТМЦ (у спрощений спосіб укладення договору) за відсутності договору, як єдиного документа, а отже і відсутня домовленість сторін про досудове врегулювання спору.

Враховуючи наведене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, тому рішення господарського суду Чернігівської області від 02.10.2013 року у справі № 927/953/13 відповідає фактичним обставинам справи та не суперечить чинному законодавству України, а відтак передбачених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення місцевого господарського суду не вбачається.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати за перегляд рішення в апеляційній інстанції покладаються відповідача у справі (апелянта).

Керуючись ст. ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ВНВ 2000» на рішення господарського суду Чернігівської області від 02.10.2013 року у справі № 927/953/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Чернігівської області від 02.10.2013 року року у справі № 927/953/13 залишити без змін.

3. Справу № 927/953/13 повернути до господарського суду Чернігівської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст. ст. 107-111 ГПК України.

Головуючий суддя Г.А. Жук

Судді А.О. Мальченко

О.М. Остапенко