Постанова № 35657391, 02.12.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 грудня 2013 року № 826/17088/13-а

В приміщенні Окружного адміністративного суду міста Києва за адресою у м. Києві по вул. Хрещатик, 10, Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого Бояринцевої М.А., розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Веремак"

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Веремак" звернулося до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 23 липня 2013 року № 0000042204 та № 0000052204.

В обгрунтування заявлених вимог позивач посилається на Конституцію України, Податковий кодекс України, Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, Порядок заповнення податкової накладної, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 1 листопада 2011 року № 1379, та зазначає, що Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів в м. Києві при проведенні перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Веремак" неправомірно зроблений висновок про те, що правочини вчинені за участю Товариства з обмеженою відповідальністю "Веремак" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Елтіс" не спрямовані на реальне настання правових наслідків, оскільки господарські взаємовідносини між позивачем та його контрагентом підтверджуються необхідними первинними документами.

Представником відповідача через канцелярію суду подані заперечення по суті заявлених позовних вимог, в яких відповідач посилається на Податковий кодекс України, Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, та зазначає, що Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві правомірно та в межах своїх повноважень винесено податкові повідомлення-рішення від 23 липня 2013 року № 0000042204 та № 0000052204, оскільки операції за участю Товариства з обмеженою відповідальністю "Веремак" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Елтіс" здійснені без мети настання реальних правових наслідків.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких грунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Веремак" є юридичною особою та перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

В період з 21 червня 2013 року по 1 липня 2013 року Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на підставі направлення на перевірку від 20 травня 2013 року № 1081, згідно підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України та відповідно до наказу від 20 червня 2013 року № 56 проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Веремак" з питань правильності нарахування, повноти та своєчасності внесення до бюджету сум податку на додану вартість в частині нарахування податкового кредиту з ПДВ та податку на прибуток по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю "Елтіс" за період з 1 березня 2012 року по 31 березня 2012 року.

За результатами проведеної перевірки Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві складено акт від 4 липня 2013 року № 213/22-621-37847489, яким встановлено порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Веремак":

- пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток за 1 квартал 2012 року всього в сумі 875 грн.;

- пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.1, пункту 201.4, пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість за березень 2012 року у сумі 833 грн.

На підставі складеного акту перевірки, 23 липня 2013 року Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві винесено податкові повідомлення-рішення:

- № 0000042204, яким збільшено Товариству з обмеженою відповідальністю "Веремак" суму грошового зобов'язання в розмірі 1 041 грн., з якої: за основним платежем - 833 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 208 грн. за платежем: податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), код платежу: 14010100.

- № 0000052204, яким збільшено Товариству з обмеженою відповідальністю "Веремак" суму грошового зобов'язання в розмірі 1 094 грн., з якої: за основним платежем - 875 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 219 грн. за платежем: податок на прибуток приватних підприємств, код платежу: 11021000.

Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями позивач оскаржив їх в адміністративному порядку.

Рішенням Головного управління Міндоходів у м. Києві від 13 вересня 2013 року № 4259/10/26-15-10-04 залишено без змін податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 23 липня 2013 року № 0000042204, № 0000052204, а скаргу директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Веремак" від 31 липня 2013 року № 1/07 (вхідний № 5541/10 від 31 липня 2013 року) - без задоволення.

Як встановлено під час розгляду справи, Державна податкова інспекція у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві під час проведення перевірки прийшла до висновку про неправомірність віднесення до складу податкового кредиту та до складу валових витрат суми витрат та суми ПДВ по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю "Елтіс", оскільки правочини вчинені за участю позивача та його контрагента не спричинили настання реальних правових наслідків.

Щодо визначення позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток та з податку на додану вартість суд зазначає про наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 статті 200 Кодексу, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені розділом V Кодексу (пункт 200.2 статті 200 Кодексу).

Згідно пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного від'ємного значення попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення (пункт 150.1 статті 150 Податкового кодексу України).

Підпунктом 14.1.181. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. статті 198 Податкового кодексу України встановлено право суб'єкта підприємницької діяльності на віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Виходячи з системного аналізу наведених норм права суд приходить до висновку, що необхідними підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів, робіт та послуг з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

Податковий кодекс України визначає лише окремі випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Відповідно до статті 9 розділу 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Частиною другою статті 9 даного Закону передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з наступного.

15 березня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Веремак" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Елтіс" підписано договір-заяву № 713 на перевезення автомобільним транспортом. Договором визначено: маршрут - Одеса-Київ, дата завантаження - 15 березня 2012 року, дата вивантаження - 16 березня 2012 року, вантаж - м'ясна продукція, вагою 20 тон, вартість послуг - 5 000 грн., автотранспорт - марка "Ман", державний номерний знак АЕ6717АР, державний номерний знак причепу АЕ8450ХХ.

На виконання умов договору Товариство з обмеженою відповідальністю "Елтіс" виписало на користь позивача податкову накладну № 113 від 16 березня 2012 року на загальну суму 5 000 грн., в тому числі ПДВ - 833,33 грн.

16 березня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Веремак" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Елтіс" підписаний акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000713, згідно якого виконавцем надані транспортно-експедиційні послуги по маршруту Одеса-Київ, а/м АЕ6717АР/АЕ8450ХХ, загальною вартістю 5 000 грн.

Згідно рахунку-фактури від 16 березня 2013 року № СФ-0000713, вартість наданих Товариством з обмеженою відповідальністю "Елтіс" транспортно-експедиційних послуг складає 5 000 грн.

На підтвердження оплати наданих Товариством з обмеженою відповідальністю "Елтіс" послуг позивачем надано виписку по рахунку у Київській філії Публічного акціонерного товариства "Промислово-фінансовий банк".

На підтвердження фактичного надання Товариством з обмеженою відповідальністю "Елтіс" транспортно-експедиційних послуг позивачем надано товарно-транспорту накладну № 15/1 від 15 березня 2012 року, з якої вбачається, що водієм автомобіля АЕ6717АР з причепом АЕ8450ХХ здійснено перевезення товару від Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрос-КнК" Товариству з обмеженою відповідальністю "Веремак".

Отже, під час розгляду справи встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Веремак" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Елтіс" виконані зобов'язання згідно укладеного правочину, що підтверджується відповідними первинними документами.

Разом з тим, проаналізувавши надані позивачем первинні документи, судом встановлено їх відповідність вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Під час розгляду справи представник позивача зазначив, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Веремак" замовлялися транспортні-експедиційні послуги у Товариства з обмеженою відповідальністю "Елтіс" з метою перевезення придбаного товару у Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрос-КнК".

На підтвердження своєї позиції позивачем надано видаткову накладну від 15 березня 2012 року № 371, згідно якої Товариство з обмеженою відповідальністю "Веремак" придбало у Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрос-КнК" товар (свинячу корейку (балик) без кістки) в кількості 20 тон.

На підтвердження подальшої реалізації придбаного у Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрос-КнК" товару позивачем надано видаткові накладні № РН-0000003 від 18 квітня 2012 року та № РН-0000004 від 20 квітня 2012 року.

З огляду на встановлене та враховуючи, що позивачем надано первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю Товариства з обмеженою відповідальністю "Елтіс", які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення, висновки відповідача про те, що первинні документи складені за участю позивача та його контрагента не підтверджують факт здійснення господарських операцій, судом до уваги не приймаються.

Відносно висновків відповідача, викладених в акті перевірки, суд зазначає про наступне.

Як вбачається з акту перевірки Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 4 липня 2013 року № 213/22-621-37847489, висновки податкового органу щодо неправомірності віднесення до складу податкового кредиту та до складу валових витрат суми витрат та суми ПДВ по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю "Елтіс" грунтуються на висновках акту Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби від 15 березня 2013 року № 1005/22-10/30782038 про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Елтіс" щодо підтвердження господарських відносин з Приватним підприємством "Транс Логістик", Приватним підприємством "Росціус", Виробничо-комерційною фірмою "Віта-Авто" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, Приватним підприємством "Мерком", Товариством з обмеженою відповідальністю "Мірідан", Товариством з обмеженою відповідальністю "ТВК Рамос", Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрпартнер Трейд", Приватним підприємством "Інтер-Транг Груп" за період з 1 січня 2012 року по 30 листопада 2012 року, в якому зазначено, що звіркою не встановлено факту реального здійснення господарських операцій Товариством з обмеженою відповідальністю "Елтіс" за січень-листопад 2012 року та встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг), які підпадають під визначення статей 22, 185, 188 Податкового кодексу України.

Отже, нереальність господарських операцій між Товариством з обмеженою відповідальністю "Веремак" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Елтіс" відповідач обумовлює неможливістю проведення зустрічної перевірки контрагента позивача та в зв'язку з незнаходженням його за його податковою адресою.

Однак неможливість проведення зустрічної перевірки контрагента не є імперативною ознакою протиправності діяльності особи та не може розцінюватися як беззаперечне свідчення фіктивності усіх господарських операцій, здійснюваних такою особою.

При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких податкових накладних, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 12 вересня 2013 року у справі № К/800/15523/13.

Разом з тим, як встановлено під час розгляду справи, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 травня 2013 року у справі № 828/4890/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Елтіс" до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва державної податкової служби про визнання протиправними дії, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2013 року, адміністративний позов задовольно у повному обсязі, визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби по проведенню зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Елтіс" щодо підтвердження господарських відносин з ПП "Транс Логістик", ПП "Росціус", ТОВ ВКФ "Віта-Авто", ПП "Мерком", ТОВ "Мірідан", ТОВ "ТВК Рамос", ТОВ "Укрпартнер Трейд", ПП "Інтер-Транс Груп" за період з 1 січня 2012 року по 30 листопада 2012 року та визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби по оформленню результатів зустрічної звірки ТОВ "Елтіс" у формі акту від 15 березня 2013 року №1005/22-10/30782038 про неможливість проведення зустрічної звірки щодо підтвердження господарських відносин з ПП "Транс Логістик", ПП "Росціус", ТОВ ВКФ "Віта-Авто", ПП "Мерком", ТОВ "Мірідан", ТОВ "ТВК Рамос", ТОВ "Укрпартнер Трейд", ПП "Інтер-Транс Груп" за період з 1 січня 2012 року по 30 листопада 2012 року.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v., no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007). Таким чином, суд приймає до уваги позицію, наведену у рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 травня 2013 року.

Враховуючи наведене, судом не приймаються до уваги висновки викладені в акті Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби від 15 березня 2013 року № 1005/22-10/30782038 про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Елтіс" щодо підтвердження господарських відносин з Приватним підприємством "Транс Логістик", Приватним підприємством "Росціус", Виробничо-комерційною фірмою "Віта-Авто" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, Приватним підприємством "Мерком", Товариством з обмеженою відповідальністю "Мірідан", Товариством з обмеженою відповідальністю "ТВК Рамос", Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрпартнер Трейд", Приватним підприємством "Інтер-Транг Груп" за період з 1 січня 2012 року по 30 листопада 2012 року.

При цьому, відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальності за можливі протиправні дії інших юридичних осіб.

Разом з тим, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагента правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26 вересня 2012 року у справі № К/9991/5398/12.

Суд також зазначає, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року у справі № 21-47а10.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Крім того, суд зазначає, що для вирішення спору важливе значення має факт реєстрації та перебування контрагента платника податку на додану вартість в стані платника податку на додану вартість, що надає право такому платнику видавати податкові накладні, які є підставою для формування податкового кредиту.

Як встановлено під час розгляду справи, на момент складання податкових накладних позивач та його контрагент були зареєстровані як платники податку на додану вартість та мали свідоцтва платника податків на додану вартість.

Відповідно до статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Частиною четвертою статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В контексті наведеного суд зазначає, що під час розгляду справи відповідач не навів жодних обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності сторін цих операцій, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б в сукупності могли свідчити про фіктивність вчинення операцій, відсутність факту виконання робіт, а також того, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди чи заволодіння майном держави.

З огляду на встановлене, суд зазначає, що позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат та до складу податкового кредиту суми витрат та суми ПДВ по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю "Елтіс", тому податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 23 липня 2013 року № 0000042204 та № 0000052204 визнаються протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

За таких обставин, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, тому позов визнається таким, що підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до частини першої 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 98, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Веремак" задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 23 липня 2013 року № 0000042204.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 23 липня 2013 року № 0000052204.

4. Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Веремак" судові витрати у розмірі 280 (дві вісімдесят) грн.

Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленим статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя М.А. Бояринцева