Рішення № 35653769, 26.11.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/17037/13 26.11.13

За позовом Першого заступника прокурора Деснянського району міста Києва в

інтересах держави в особі:

1. Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації

2. Комунального підприємства «Ватутінськінвестбуд»

До Фізичної особи-підприємця Литвиненко Олени Михайлівни

Про розірвання договору та зобов'язання вчинити дії

Суддя Ващенко Т.М.

Представники учасників судового процесу:

Від прокуратури: Ущаповська О.І. посвідчення № 012778 від 06.11.12.

Від позивача-1: Гаврилюк М.Г. представник за довіреністю № 102/01/14-4554 від 02.07.13.

Від позивача-2: Стовбан Н.І. представник за довіреністю № б/н від 01.03.13.

Від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Першого заступника прокурора Деснянського району міста Києва в інтересах держави в особі: Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - позивач-1), Комунального підприємства «Ватутінськінвестбуд» (далі - позивач-2) до Фізичної особи-підприємця Литвиненко Олени Михайлівни (далі - відповідач) про:

- розірвання Договору оренди № 1442 від 01.01.10., який укладений між Комунальним підприємством «Ватутінськінвестбуд» та Фізичною особою-підприємцем Литвиненко Оленою Михайлівною;

- зобов'язання відповідача повернути позивачу-2 орендоване приміщення за адресою: м. Київ, вул. Закревського, 87, загальною площею 19,50 кв.м, шляхом звільнення та підписання акту приймання-передачі.

Спір виник в зв'язку з тим, що за твердженням прокуратури відповідачем в порушення умов Договору не було застраховане орендоване майно та не проведена його оцінка.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.09.13. порушено провадження у справі № 910/17037/13 та призначено її до розгляду на 24.09.13.

За результатами судового засідання 24.09.13. розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України відкладено на 15.10.13., про що судом прийнято відповідну ухвалу.

14.10.13. від позивача-1 через відділ діловодства суду надійшли письмові пояснення по справі.

15.10.13. від відповідача через відділ діловодства суду надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому Фізична особа-підприємець Литвиненко Олена Михайлівна проти позову заперечує з підстав, викладених в відзиві.

15.10.13. від позивача-2 через відділ діловодства суду надійшли письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні 15.10.13. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України оголошено перерву до 29.10.13., про що учасники судового процесу повідомлені під розписку.

24.10.13. від позивача-1 через відділ діловодства суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі повноваженого представника Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації.

29.10.13. прокуратурою через відділ діловодства суду подано письмові пояснення по справі.

В зв'язку з перебуванням судді Ващенко Т.М. у відпустці, справу № 910/17037/13 призначено до розгляду на 26.11.13.

05.11.13. від відповідача через відділ діловодства суду надійшли письмові пояснення, в яких Фізична особа-підприємець Литвиненко Олена Михайлівна просить суд розірвати Договір № 1442 від 01.01.10. та спонукати позивача-2 прийняти його по акту приймання-передачі.

В судовому засіданні 26.11.13. прокуратурою підтримано свої позовні вимоги в повному обсязі.

Представники позивачів в судовому засіданні 26.11.13. підтримали позовні вимоги прокуратури.

Представник відповідача в судове засідання 26.11.13. не з'явився, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/17037/13.

В судовому засіданні 26.11.13. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників прокуратури та позивачів, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до з п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про прокуратуру», на прокуратуру України покладено функції представництва інтересів держави в суді.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про прокуратуру», органи прокуратури України вживають заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про прокуратуру», визначено що при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Статтею 121 Конституції України на органи прокуратури України покладено функції представництва інтересів громадян та держави в судах.

Відповідно до ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження, а інтересів держави - наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

На підставі зазначених положень, перший заступник прокурора Деснянського району міста Києва звернувся до суду в інтересах держави з позовом про розірвання договору та повернення приміщення.

01.01.10. між позивачем-2 (далі - Орендодавець) та відповідачем (далі - Орендар) укладено Договір № 1442 про передачу майна комунальної власності територіальної громади Деснянського району міста Києва в оренду (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1, п. 2.1 Договору) Орендодавець на підставі розпорядження Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації від 31.12.09. № 1231 передає, а Орендар приймає в оренду нежитлове приміщення (будівлю, споруду) (далі - об'єкт оренди) за адресою: м. Київ, вул. Закревського, 87, загальною площею 19,50 кв.м.

На виконання умов Договору позивач-2 передав, а відповідач прийняв у орендне користування об'єкт оренди за актом приймання-передачі від 01.01.10.

Спір виник в зв'язку з тим, що за твердженням прокуратури відповідачем в порушення умов Договору не було застраховане орендоване майно та не проведена його оцінка.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані прокуратурою докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобов'язань та обов'язковим для виконання сторонами.

В силу ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Згідно зі ст.ст. 14, 526 ЦК України між сторонами у справі виникли цивільні права і обов'язки (зобов'язання), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, а одностороння відмова від виконання зобов'язання в силу ст. 525 ЦК України не допускається.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Тобто, згідно із положеннями чинного законодавства України, правовою підставою користування певним майном є відповідний договір оренди.

Згідно до ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", відносини щодо оренди майна, що перебуває у комунальній власності регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Частина 1 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначає, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, строк дії Договору сторонами погоджено пунктом 9.1, з 01.01.10. до 31.12.10.

Оскільки після закінчення строку дії Договору ні одна із сторін не заявила про його припинення або зміну умов договору, тому в силу ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" Договір було продовжено до 31.12.11., 31.12.12. та 31.12.13.

Відповідно ч. 1 до ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, істотними вважаються насамперед ті умови договору, які названі такими за законом.

Статтею 284 Господарського кодексу України (п. 1) визначено, що істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про оренду державного та кому нального майна" істотною умовою договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань, якщо їх нарахування передбачено законодавством; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

Згідно з ч. 2 ст. 284 Господарського кодексу України умови договору оренди зберігають свою силу на весь строк дії договору, а також у разі якщо після його укладення законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря.

Приписами п. 4.1.12 Договору встановлено, що відповідач зобов'язаний протягом місяця починаючи з дати укладення договору застрахувати об'єкт оренди на користь Орендодавця на весь термін дії Договору оренди.

Таким чином, сторонами Договору було узгоджено порядок страхування орендованого майна.

Судом встановлено, що відповідач в порушення умов Договору в місячний термін не застрахував орендоване майно.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: розірвання договору.

Згідно з ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно ч. 3 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Матеріалами справи підтверджується та відповідачем не спростовано, що Орендар у визначені строки орендоване майно не застрахував, а отже є таким, що порушив умови Договору.

При невиконанні або порушенні однією із сторін умов Договору та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України, Договір може бути розірваний достроково на вимогу однієї із сторін за рішенням господарського суду (п. 6.7 Договору).

Згідно п. 9.7 Договору, на вимогу однієї із сторін Договір може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та інших підстав, передбачених чинним законодавством.

Страхування орендарем взятого ним в оренду майна в силу ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" є істотною умовою договору оренди.

Далі суд відзначає, що передбачений ст. 783 Цивільного кодексу України перелік випадків в яких наймодавець має право вимагати розірвання договору найма, не виключає права сторін згідно ст.ст. 6, 627, 628, 651 Цивільного кодексу України встановлення в договорі інших підстав для розірвання договору.

При цьому, недотримання Орендодавцем вимог положень ст. 188 Господарського кодексу України, яка передбачає обов'язок попереднього направлення іншій стороні договору пропозиції про його розірвання, не може бути підставою для відмови у позові про розірвання договору, оскільки згідно рішення Конституційного Суду України № 15-пр/2002 від 09.07.2002 направлення такої пропозиції є правом, а не обов'язком особи, яка добровільного його використовує виходячи з власних інтересів, та не позбавляє позивача права на звернення за захистом своїх порушених прав до суду з позовом про розірвання договору.

Аналогічне застосування наведеної норми міститься в постанові Верховного Суду України від 19.09.2011 у справі № 3-74гс11.

Оскільки умовами Договору прямо передбачено можливість його дострокового розірвання внаслідок невиконання зобов'язань за ним, а також з урахуванням того, що страхування Орендарем взятого ним в оренду майна є істотним порушенням умов Договору оренди, позовні вимоги про розірвання Договору є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, судом враховано, що поясненнями від 05.11.13., відповідач фактично визнав позовні вимоги про розірвання Договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Приписами ч. 1 статті 785 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно п. 7.4 Договору у разі закінчення строку дії Договору або при його розірванні Орендар зобов'язаний за актом приймання-передачі повернути об'єкт Орендодавцю у стані, в якому перебував об'єкт оренди на момент передачі його в оренду, з урахуванням всіх здійснених Орендарем поліпшень, які неможливо відокремити від об'єкта оренди без заподіяння йому шкоди, з врахуванням зносу за період строку дії Договору.

Оскільки з розірванням договору відповідач втрачає статус Орендаря та з огляду на те, що інших доказів щодо підтвердження права користування спірними приміщеннями немає, то позовна вимога про зобов'язання відповідача повернути позивачу-2 об'єкт оренди шляхом звільнення та підписання акту приймання-передачі, є обґрунтованою, та такою, що підлягає задоволенню.

Так як в силу вимог п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються, зокрема, органи прокуратури - при здійсненні представництва інтересів громадян або держави в суді, то на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача та стягуються в доход Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Розірвати Договір № 1442 про передачу майна комунальної власності територіальної громади Деснянського району міста Києва в оренду від 01.01.10., укладений між Комунальним підприємством «Ватутінськінвестбуд» (02217, м. Київ, вул. Електротехнічна, 11; ідентифікаційний код 30977943) та Фізичною особою-підприємцем Литвиненко Оленою Михайлівною (02232, м. Київ, вул. Данькевича, б. 7, кв. 212; ідентифікаційний номер 2115004007).

3. Зобов'язати Фізичну особу-підприємця Литвиненко Олену Михайлівну (02232, м. Київ, вул. Данькевича, б. 7, кв. 212; ідентифікаційний номер 2115004007) повернути Комунальному підприємству «Ватутінськінвестбуд» (02217, м. Київ, вул. Електротехнічна, 11; ідентифікаційний код 30977943) нежитлове приміщення за адресою: м. Київ, вул. Закревського, 87, загальною площею 19,50 кв.м., шляхом звільнення та підписання акту приймання-передачі.

4. Стягнути Фізичної особи-підприємця Литвиненко Олени Михайлівни (02232, м. Київ, вул. Данькевича, б. 7, кв. 212; ідентифікаційний номер 2115004007) в доход Державного бюджету України 2 294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.

5. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 29.11.13.

Суддя Т.М. Ващенко