Постанова № 35644397, 17.10.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 жовтня 2013 р.Справа № 2а-2004/12/1470

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Лісовська Н. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді-доповідача - Косцової І.П.

суддів - Турецької І.О.

- Стас Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ТОВ «Логістік М» на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 липня 2012 року у справі за адміністративним позовом ТОВ «Логістік М» до Державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Логістік М» звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби від 20.03.2012 року №0000402300, яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 368 893грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що податковий кредит з податку на додану вартість сформований Товариством відповідно до вимог чинного законодавства, реальність здійснення господарських операцій з контрагентами підтверджена наявністю документів первинного обліку, а податковим органом не надано доказів, які б підтверджували наявність факту порушення Товариством вимог податкового законодавства.

Висновок податкового органу про нікчемність правочинів, укладених позивачем з його контрагентом - ПП «Реа-Рент Миколаїв» та безпідставне віднесення Товариством до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за цими операціями, не ґрунтується на законі та суперечить фактичним обставинам справи.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 липня 2012 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ТОВ «Логістік М», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції у справі з'ясовано, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення ДПІ прийняте відповідачем за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Логістік М» з питань взаємовідносин з ПП «Реа-Рент Миколаїв» та іншими контрагентами - покупцями за вересень 2011 року, висновки якої викладені і акті перевірки від 06.03.2012 року № 41/23-00/3589051.

Податковим органом встановлено порушення позивачем вимог абз. "а"п. 198.1, п. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, ст. 203, п.1 ст. 215, ч. 1 ст 234 Цивільного кодексу України, внаслідок чого завищено податковий кредит у вересні 2011 року на суму 245 928,5 грн. за господарськими операціями з ПП «Реа-Рент Миколаїв» по угодам, що мають ознаки фіктивності.

Суть порушень, на думку податкового органу, полягала у тому, що у вказаному періоді позивачем сформовано податковий кредит по ПДВ за господарськими операціями з контрагентом - ПП «Реа-Рент Миколаїв», яке згідно акту перевірки ДПІ у Корабельному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби від 27.12.11 року № 1530/23-00/33798208 не має основних засобів, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, в тому числі транспортних засобів, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів господарської та економічної діяльності.

Крім цього, в акті перевірки зазначено, що безпосередньо ТОВ «Логістік М» також не має основних фондів, в нього відсутні амортизаційні відрахування та трудові ресурси,а також транспортні засоби, що унеможливлює фактичне здійснення задекларованих видів діяльності.

За висновком ДПІ, в ході перевірки встановлено відсутність реальної можливості надання послуг від ПП «Реа-Рент Миколаїв», а відтак, укладена між позивачем та його контрагентом угода є нікчемною.

За відсутності факту отримання послуг відповідні суми не можуть включатися до податкового кредиту з податку на додану вартість.

Вирішуючи справу та відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи не підтверджено факту надання послуг з перевезення вантажу контрагентом позивачеві, у ПП «Реа-Рент Миколаїв» відсутні достатні трудові ресурси для здійснення господарської діяльності у вигляді надання послуг з перевезення вантажів, а контрагенти позивача за ланцюгом постачання мають ознаки фіктивності, отже позивач не мав правових підстав для формування податкового кредиту по господарським операціям з ПП «Реа-Рент Миколаїв».

Колегія суддів такий висновок суду першої інстанції вважає помилковим, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Із зазначених правових норм вбачається, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку. Разом з тим, дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції. Правильність відображення в податковому обліку господарських операцій відповідно до їх реального змісту повинна здійснюватись виключно на підставі норм податкового законодавства. А відтак, якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображено в укладених платником податків договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку

Таким чином, окрім формальних вимог щодо належного документального оформлення господарської операції, установлених, зокрема, пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, умовою визнання податкової вигоди платника є реальність господарської операції, здійсненої у рамках провадження економічної діяльності платника.

Колегією суддів встановлено, що реальність виконання господарських операцій з названим контрагентом підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а саме - договором від 01.07.2011 року, актами виконаних робіт, податковими накладними, платіжними дорученнями тощо, натомість податковим органом не підтверджено жодного фактичного порушення позивачем вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло його права на податковий кредит.

Посилання ДПІ на відсутність у названого постачальника об'єктивної можливості для виконання послуг з перевезення в силу відсутності основних та транспортних засобів, робочого персоналу за даних обставин є необґрунтованими, адже укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки; податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється виконання послуг виконавцем. До того ж, податкова інспекція не довела неможливості надання цих послуг контрагентом позивача наявними у нього силами та засобами.

Крім того, податковий орган, з яким погодився суд першої інстанції, роблячи висновки про відсутність між зазначеними підприємствами господарських відносин, вказує на нікчемність укладеного між ними договору, оскільки такий вчинено без мети настання реальних наслідків.

Колегія суду апеляційної інстанції наголошує на відсутності підстав для такого твердження, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено перелік вимог, дотримання яких є необхідним для дійсності правочину, а саме, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно частини другої ст. 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Із набуттям чинності з 01.01.2011 р. змін до Цивільного кодексу України, якими, зокрема, було викладено частину першу ст. 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою, податкові органи не можуть посилатися на нікчемність правочинів та господарських зобов'язань платників податків відповідно до частин першої та другої ст. 228 Цивільного кодексу України, як на правову підставу для донарахування податкових зобов'язань. Виключення з цього правила може становити лише ситуація із безпідставним відшкодуванням податку на додану вартість із державного бюджету, що може бути кваліфіковано як незаконне заволодіння майном держави. В інших же випадках дії платників податків, що мали намір ухилитися від оподаткування укладаючи правочини та використовуючи господарські операції як інструмент коригування показників своєї господарської діяльності для цілей отримання так званої податкової вигоди (мінімізації оподаткування) без наміру здійснювати реальні господарські операції, не охоплюються змістом поняття «незаконне заволодіння майном держави», що міститься у диспозиції частини першої ст. 228 Цивільного кодексу України, й тому відсутні правові підстави для застосування частин першої та другої ст. 228 Цивільного кодексу України.

Податкові органи, на підставі частини третьої ст. 228 Цивільного кодексу України чи ст. 207 Господарського кодексу України, можуть у судовому порядку доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань), що, на їх думку, укладені платниками податку з метою, яка завідомо суперечна інтересам держави та суспільства і полягає в ухиленні від оподаткування.

Отже, з огляду на викладене, висновки податкового органу щодо визначення сум податкових зобов'язань платників податку з податку на додану вартість без отримання відповідного рішення суду про недійсність правочину (господарського зобов'язання), винесеного судом за позовом податкового органу на підставі частини третьої ст. 228 Цивільного кодексу України чи ст.ст. 207 та 208 Господарського кодексу України, повинні ґрунтуватись виключно на даних, які містяться в документах, перелік яких визначений Податковим кодексом України, в податковій інформації, експертних висновках, судових рішеннях тощо.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено факт виконання ТОВ «Логистик М» та його контрагентом зобов'язань за спірними правочинами. Копії первинних документів не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст. 44, ст. 201 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Отже, господарські операції між позивачем та його контрагентом мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

Вищевказані обставини та положення законодавства судом першої інстанції прийняті до уваги не були, що призвело до ухвалення судового рішення з порушенням норм матеріального права. З огляду на викладене, судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст.195, 197, п.3 ч.1 ст. 198, ст.202, ч.2 ст.205, ст.ст. 207, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ТОВ «Логістік М» - задовольнити.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 липня 2012 року у справі за адміністративним позовом ТОВ «Логістік М» до Державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення - скасувати.

Ухвалити у справі нову постанову, якою позов ТОВ «Логістік М» - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби від 20.03.2012 року №0000402300, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 368 893грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Суддя - доповідач: І.П. Косцова

Судді: І.О. Турецька

Л.В.Стас.