Ухвала суду № 35642786, 26.11.2013, Апеляційний суд Сумської області

Справа №592/8473/13-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Катрич О. М.Номер провадження 22-ц/788/2602/13 Суддя-доповідач - Маслов Василь. Олексійович. Категорія - 52

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2013 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

Головуючого - Маслова В. О.,

суддів - Сибільової Л. О., Лузан Л. В.,

з участю секретаря судового засідання -Назарової О.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Сумської регіональної державної лабораторії ветеринарної медицини,

на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 30 жовтня 2013 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до Сумської регіональної державної лабораторії ветеринарної медицини про поновлення на роботі, визнання наказу про звільнення незаконним, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 30 жовтня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано незаконним наказ Сумської регіональної державної лабораторії ветеринарної медицини від 26 липня 2013 року № 35-к «Про звільнення з роботи». Поновлено ОСОБА_3 на роботі на посаді провідного лікаря ветеринарної медицини-епізоотолога протиепізоотичного відділу Сумської регіональної державної лабораторії ветеринарної медицини. Стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27 липня 2013 року по 30 жовтня 2013 року в сумі 10403 грн. 09 коп. з відрахуванням необхідних податків, а також 1000 грн. моральної шкоди. В решті позовних вимог відмовлено за необґрунтованістю.

Вирішено питання щодо судових витрат.

В апеляційній скарзі представник Сумської регіональної державної лабораторії ветеринарної медицини посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. Вказує на те, що посилання позивача на недотримання при його звільненні вимог п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України не відповідає дійсності, що ним не було надано доказів протиправності наказу директора про його звільнення. Вказує, що місцевий суд, розглядаючи попереднє притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, вийшов за межі заявлених позовних вимог, що висновки суду про причини винесення догани відповідачу носять характер припущення. Також вважає, що надаючи оцінку відповіді профспілкового комітету суд порушив ст. 43 КЗпП України, не взяв до уваги того факту, що ч. 7 цієї статті передбачено право власника або уповноваженого ним органу звільнення працівника без згоди профспілкової організації. Зазначає, що позивач не надав суду доказів, які б підтверджували заподіяння йому моральної шкоди.

Заслухавши пояснення представника апелянта Бондаренко Є.П., яка підтримала доводи апеляційної скарги, пояснення ОСОБА_3, який вважав, що рішення місцевого суду є правильним, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення місцевого суду залишенню без зміни, виходячи з ч. 1 ст. 308 ЦПК України.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, 16 лютого 1973 року згідно з наказом № 24 позивач був прийнятий на роботу до Сумської обласної ветеринарної лабораторії, яка на даний час перейменована в Сумську регіональну державну лабораторію ветеринарної медицини. Наказом № 165 від 30 вересня 2003 року його призначено на посаду провідного лікаря ветеринарної медицини - епізоотолога, що підтверджується копією трудової книжки на а.с. 8 - 9.

Наказом № 29п2 від 19 квітня 2013 року ОСОБА_3 оголошено догану «за внесення недостовірних даних у звіті про роботу лабораторії в інформації про проведення моніторингу на хворобу Ауєскі у Сумській області станом на 01.01.2013 року» (а.с. 4).

Згідно наказу № 35-к від 26 липня 2013 року, копія якого знаходиться на а.с. 3, позивача звільнено «з посади провідного лікаря ветеринарної медицини - епізоотолога у зв'язку з систематичним невиконанням без поважних причин обов'язків, враховуючи попереднє притягнення його до дисциплінарної відповідальності, згідно п. 3 ст. 40 КЗпП України».

Пунктом 3 ст. 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Згідно з ч. 1 ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених п. 3 ст. 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Як вбачається з роз'яснень, які містяться у п. 22 Постанови пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 6 листопада 1992 року N 9 з подальшими змінами у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40 і п. 1 ст. 41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Частина 2 ст. 235 КЗпП України передбачає, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Згідно зі ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Рішення місцевого суду про часткове задоволення позову судова колегія знаходить обґрунтованим. Незаконність наказу № 35 про звільнення позивача з роботи полягає у порушенні директором установи правила ч. 1 ст. 43 КЗпП України. До звільнення позивача з роботи директор установи не тільки не отримав згоду профкому на звільнення, а і взагалі не звертався до профкому з відповідним поданням, не наводив обґрунтування застосування такого крайнього дисциплінарного стягнення, як звільнення з роботи.

Суд першої інстанції намагався виконати вимогу ч. 9 ст. 43 КЗпП України, звернувся до профкому замість директора установи, однак профком прийняв рішення не давати згоди на звільнення позивача за п. 3 ч. 1 ст. 43 КЗпП України. Це підтверджується копією рішення профкому від 01 жовтня 2013 року на а.с. 56 - 58. Та обставина, що профком радив директору звільнити позивача за згодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України не має правового значення для даного спору оскільки це знаходиться за межами цього спору. Члени профкому відзначили достатню кваліфікацію, ділові якості позивача, його досвід, чуйне ставлення до людей, а тому вважали неспівмірним застосування до нього такого крайнього дисциплінарного стягнення, як звільнення. Це свідчить про те, що рішення профкому є обґрунтованим і колегія суддів не вбачає підстав визнати його незаконним. Тому рішення місцевого суду про визнання незаконним наказу про звільнення позивача, про його поновлення на роботі, про стягнення на його користь зарплати за час вимушеного прогулу, а також 1000 грн. на відшкодування моральної шкоди, відповідає вимогам ст. ст. 40, 43, 235, 237-1 КЗпП України, роз'ясненням, які містяться у п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року № 9 з подальшими змінами та п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами.

У зв'язку з викладеним виглядають необґрунтованими доводи відповідача в апеляційній скарзі про законність наказу про звільнення, про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди позивачу. Позивач довів у суді заподіяння йому моральної шкоди незаконним звільненням, а розмір цієї шкоди суд визначив у межах заявленого позову, з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, протиправного позбавлення позивача права на працю, з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Та обставина, що суд першої інстанції дав оцінку як наказу про звільнення, так і наказу про оголошення позивачу догани, не свідчить про вихід суду за межі позову, оскільки позивач посилався на незаконність і несправедливість звільнення, яке відбулось з посиланням адміністрації і на наказ № 29 від 19 квітня 2013 року.

За викладених обставин і фактів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції з достатньою повнотою з'ясував обставини справи, у відповідності зі ст.212 ЦПК України дав оцінку зібраним доказам і вирішив спір у відповідності з законом, тому підстав для задоволення скарги та скасування рішення суду немає.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Сумської регіональної державної лабораторії ветеринарної медицини відхилити, а рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 30 жовтня 2013 року в даній справі залишити без змін.

Рішення місцевого суду і ухвала апеляційного суду набрали законної сили, але можуть бути оскаржені в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий -

Судді -