Ухвала суду № 35642472, 31.10.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 жовтня 2013 р.Справа № 814/584/13-а

Категорія: 8.2.6 Головуючий в 1 інстанції: Устинов І. А.

Одеський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді-доповідача - Косцової І.П.

суддів - Турецької І.О.

- Стас Л.В.

за участю секретаря - Заболотної Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто-Втор" на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто-Втор" до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

ТОВ "Авто-Втор" звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило скасувати податкові повідомлення - рішення ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва від 30.10.2012 року № 0002392301та № 0002402301, якими Товариству збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем на суму 14 157 грн. та з податку на додану вартість в сумі 28 089 грн., з яких 22 471 грн. за основним платежем, 5 618 грн. - за штрафними санкціями.

В обґрунтування позову зазначено, що висновок податкового органу про заниження Товариством податку на прибуток та податку на додану вартість не ґрунтується на законі та суперечить фактичним обставинам справи, адже Товариством в ході перевірки надано всі передбачені чинним законодавством документи на підтвердження відображених в податковій звітності господарських операцій.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ТОВ "Авто-Втор", посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та прийняти нову постанову про задоволення позову в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції у справі з'ясовано, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Авто-Втор" з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 06.12.10 року по 30.06.2012 року, висновки якої відображені в акті перевірки № 2863/22-200/37435992 від 16.08.2012 року.

Податковим органом встановлено порушення Товариством вимог п.135.,п.135.2 ст. 135, п. 137.1 ст.137, п.п. 138.1.1, п.138.1, п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9, п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 14 157 грн.; - п. 292.1 ст. 292, п. 292.6 ст. 292 Податкового кодексу України від 02.12.10 №2755- VI, в результаті чого знижено єдиний податок на загальну суму 52,50 грн.;

-п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, 198.6 ст. 198, п. 201.4, 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 22 471 грн.

На підставі акту перевірки податковим органом 30.10.2012 року прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0002392301, яким Товариству збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 14 157 грн., та 00002402301, яким Товариству збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 28 089 грн., з яких 22 471 грн. за основним платежем, 5 618 грн. - за штрафними санкціями.

За висновком податкового органу, відображені у податковій звітності позивача в періоді, що перевірявся, господарські операції з контрагентами - ТОВ "ПВК Лоджистік", ПП "Мгновение-Юг" не мали реального характеру, а правочини, укладені позивачем з вищезазначеними контрагенаоми, здійснені без мети настання реальних наслідків, а тому, на думку відповідача, є нікчемними.

Такий висновок податкового органу ґрунтується на тому, що контрагенти позивача ТОВ "ПВК Лоджистік", ПП "Мгновение-Юг" за основним місцем обліку відсутні, не мають належних ресурсів для здійснення господарської діяльності, основний вид діяльності цих контрагентів не відповідає характеру здійснених правочинів.

Визначення платником податку податкового кредиту за безтоварними операціями є безпідставним, незважаючи на наявність у платника податку податкових накладних, що за формою відповідають вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з податком на додану вартість.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що досліджені судом докази не підтверджують вчинення дій щодо виконання договорів про поставку товарів, укладених між позивачем та "ПВК Лоджистік", ПП "Мгновение-Юг", в межах господарської діяльності.

Колегія судів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними та такими, що відповідають вимогам ст.ст. 7,10,11,70,71 КАС України, з огляду на наступне.

Пунктом 198.1 ст. 198 Податкового кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

Згідно з п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Таким чином, викладені норми Податкового кодексу України свідчать про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Що стосується визначеного позивачеві зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств, то відповідно до п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Отже, показник валових витрат безпосередньо впливає на об'єкт оподаткування.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються з: - витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; - інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; - крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п. 138.2. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Із зазначених правових норм вбачається, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку. Разом з тим, дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції. Правильність відображення в податковому обліку господарських операцій відповідно до їх реального змісту повинна здійснюватись виключно на підставі норм податкового законодавства. А відтак, якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображено в укладених платником податків договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, в періоді, який був предметом перевірки, контрагентами позивача за господарськими оперраціями, відображеними в податковому обліку, були ПП "Мгновение-Юг" та ТОВ "ПВК Лоджистік".

Згідно витягів з ЄДР, що містяться в матеріалах справи, основним видом діяльності ПП "Мгновение-Юг" є електромонтажні роботи, а ТОВ "ПВК Лоджистік" - будування та ремонт суден.

Згідно ж договорів, укладених між позивачем та ПП "Мгновение-Юг" і ТОВ "ПВК Лоджистік", останні постачали позивачеві макулатуру, що не відповідає основному виду діяльності зазначених суб'єктів господарювання.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що ПП "Мгновение-Юг" та ТОВ "ПВК Лоджистік" не мали необхідних умов постачання товару або здійснення діяльності по його перевезенню до покупця. Про це свідчить відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів.

Позивачем а ні під час перевірки, а ні в ході розгляду справи судом не надав доказів транспортування макулатури від продавців, її оприбуткування та зберігання у себе. Натомість позивач надав докази продажу та транспортування макулатури наступним покупцям, проте, як вірно зазначив суд першої інстанції, факт продажу певного товару сам по собі не є свідченням придбання цього товару у конкретного продавця.

Колегія суддів зазначає, що докази, на які посилається позивач, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у цій справі становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкових зобов'язань, а податковий орган, приймаючи податкове повідомлення-рішення, про скасування яких заявлено позов, виходив з того, що позивач не сплачував податок на додану вартість в оплату вартості робіт (послуг), оскільки відсутня товарність вказаних господарських операцій.

Колегія суддів зазначає, що в ході аналізу податкової звітності встановлено відсутність будь-якої інформації щодо наявності у позивача складських приміщень, автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності.

Матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження того, де саме завантажувався та розвантажувався обумовлений в договорах купівлі-продажу товар та ким здійснено його перевезення.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не доведена реальність господарських операцій, відтак, господарські операції, що відбулися, оформлені лише документально.

Колегія суддів вважає, що така господарська діяльність без наявності на те поважної розумної економічної або іншої причини (ділової мети) підтверджує намір платника зменшити отримані доходи з метою несплати податків та отримати додаткову «вигоду» у вигляді зниження податкового навантаження, що обставини справи та надані документи підтверджують той факт, що зазначені господарські операції є безтоварними.

Фактичне не отримання товару, відсутність поважної розумної економічної або іншої причини здійснення таких операцій позбавляють платника податку права на податковий кредит за наслідками цих операцій навіть у випадку наявності належним чином оформлених податкових накладних та інших первинно-бухгалтерських документів.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Частина перша статті 203 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, частина п'ята передбачає, що правочин має бути спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно зі ст.228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним.

Колегія суддів вважає, що позивач відображав господарські операції документально, тобто без мети реального настання правових наслідків, а тому укладені позивачем правочини суперечать моральним засадам суспільства та відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України порушують публічний порядок, а тому є нікчемними.

Відтак, в порушення вимог п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України позивачем за перевіряємий період до складу податкового кредиту віднесено суми ПДВ від вартості товарів, які не придбавались та не використовувалися в господарській діяльності.

Враховуючи, що матеріалами справи не підтверджено, а позивачем в судовому засіданні не доведено реальності господарських операцій, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачем безпідставно сформований податковий кредит та валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток за вказаний період, що призвело до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що в межах апеляційної скарги порушень судом першої нстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому апеляційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст.195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст. 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто-Втор" - залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто-Втор" до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва про скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня виготовлення повного тексту.

Суддя - доповідач: І.П. Косцова

Судді: І.О. Турецька

Л.В.Стас.