Постанова № 35641925, 18.11.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

18 листопада 2013 року 10:21 справа №826/15760/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Калужського Д.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом

Першої Київської філії Публічного акціонерного товариства “ІНТЕГРАЛ-БАНК”

до

Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві

про

визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення

/TR>

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:ONT>

03 жовтня 2013 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) Перша Київська філія Публічного акціонерного товариства “ІНТЕГРАЛ-БАНК” (далі по тексту – позивач, ПКФ ПАТ “ІНТЕГРАЛ-БАНК”) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби (далі по тексту – відповідач, ДПІ у Дніпровському районі м. Києва), в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 15 липня 2013 року №0003852220.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 жовтня 2013 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/15760/13-а, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.P>

В судовому засіданні 15 жовтня 2013 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача в судове засідання не з’явився.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи неприбуття представника відповідача та положення частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 15 жовтня 2013 року суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 15 липня 2013 року №0003852220 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, підпункту 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України ПКФ ПАТ “ІНТЕГРАЛ-БАНК” збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток на 1 963 633,00 грн., в тому числі за основним платежем – 1 688 177,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 275 456,00 грн.

Зазначене податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі акта від 27 червня 2013 року №149/22-221-34531533 “Про результати планової виїзної перевірки ПКФ ПАТ “ІНТЕГРАЛ-БАНК” (код за ЄДРПОУ 34531533) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 31.12.2012” (далі по тексту – Акт перевірки).

У висновку Акта перевірки встановлено порушення позивачем пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, підпункту 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 1 688 177,00 грн., у тому числі за: ІV квартал 2010 року – на 238 981,00 грн.; за І квартал 2011 року – на 199 589,00 грн.; за ІІ квартал 2011 року – на 71 539,00 грн.; за ІV квартал 2011 року – на 315 229,00 грн.; за ІV квартал 2012 року – на 862 839,00 грн.

В Акті перевірки зазначено про наступні епізоди порушень: 1) позивачем завищено витрати від операцій з оренди приміщення за звичайними цінами у пов’язаних осіб; 2) підприємством безпідставно віднесено до складу валових витрат вартість рекламних послуг, отриманих від ТОВ “СВ Траст Інвест”, оскільки за результатами перевірки вказаного підприємства встановлено відсутність трудових ресурсів, виробничого обладнання, складських та торгівельних приміщень, транспорту та торгівельного обладнання, сировин, матеріалів для здійснення основного виду діяльності, що свідчить про укладання цивільно-правових відносин та проведення безтоварних операцій, спрямованих на надання податкової вигоди третім особам з метою штучного формування витрат; 3) позивачем укладались договори страхування кредитних угод (неповернення кредитних коштів або несплату процентних ставок) з пов’язаними особами, а також надавались кредити юридичним та фізичним особам, які були засновниками страхових компаній з якими укладались договори страхування, тим самим кредитні ризики неповернення кредитних коштів та несплату процентних ставок прирівнювались до нуля.

Позивач вважає такі висновки Акта перевірки помилковими, а спірне податкове повідомлення-рішення незаконним, мотивуючи позовні вимоги наступним: витрати від операцій з оренди приміщення за звичайнми цінами у пов’язаних осіб не завищено; позивач не має відносин “пов’язаності” із переліченими в акті перевірки підприємствами у розумінні Податкового кодексу України; первинні документи по взаємовідносинам з ТОВ “СВ Траст Інвест” складено у повній відповідності до вимог чинного законодавства.

Доводи відповідача, викладені в письмовому запереченні проти позову, повністю співпадають з висновками Акта перевірки.

Окружний адміністративний суд міста Києва вважає необґрунтованими позовні вимоги ПКФ ПАТ “ІНТЕГРАЛ-БАНК”, виходячи з наступних мотивів.

В частині висновків Акта перевірки щодо завищення витрат від операцій з оренди приміщення за звичайними цінами у пов’язаних осіб, суд звертає увагу на наступне.

Пунктом 1.20 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” (що був чинним на момент виникнення спірних правовідносин) зокрема визначено, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.

Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об’єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов’язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов’язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Аналогічні норми стосовно визначення звичайної ціни містить і Податковий кодекс України.

Так, пунктом 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що звичайна ціна – ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Ринкова ціна - ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

Згідно пункту 39.4 статті 39 Податкового кодексу України для визначення звичайної ціни товару (роботи, послуги) згідно з методом порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у порівнянних умовах на відповідному ринку товарів (робіт, послуг). Враховуються, зокрема, такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії); обсяг функцій, що виконуються сторонами; умови розподілу між сторонами ризиків і вигод; строки виконання зобов’язань; умови здійснення платежів, звичайних для такої операції; характеристика ринку товарів, на якому здійснено господарську операцію; бізнес-стратегія підприємства; звичайні надбавки чи знижки до ціни під час укладення договорів між непов’язаними особами, а також інші об’єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються порівнянними, якщо відмінність між такими умовами істотно не впливає на ціну або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні під час укладення договорів між непов’язаними особами надбавки чи знижки до ціни, зокрема знижки, зумовлені сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів.

P >З аналізу зазначених правових норм вбачається, що звичайною ціною, якщо не доведено зворотне вважається ціна, визначена сторонами договору. При цьому, обов’язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на податковий орган.

Як зазначено в Акті перевірки, позивачем укладено договори оренди приміщень з пов’язаною особою, а саме: - договір суборенди (піднайму) нежилого приміщення від 05 січня 2010 року №1/С-2010, згідно якого ТОВ “Інвестиційно-торговий союз” (орендар) передає, а ПКФ ПАТ “ІНТЕГРАЛ-БАНК” (суборендар) приймає в строкове платне користування (суборенду) орендовані ним нежилі приміщення, за адресою: 02002, м. Київ, вул. М. Раскової, 11-А. Орендна плата згідно умов договору та додаткових угод до нього становить на місяць, з 01 липня 2010 року до 30 квітня 2011 року - 141 461,04 грн., у тому числі податок на додану вартість 23 576,84 грн. (вартість 1 м2 складає 441,38 грн.).; - договір суборенди (піднайму) нежилого приміщення від 29 квітня 2011 року №1/С-2011, згідно якого ТОВ “Інвестиційно-торговий союз” (орендар) передає, а ПКФ ПАТ “ІНТЕГРАЛ-БАНК” (суборендар) приймає в строкове платне користування (суборенду) орендовані ним нежилі приміщення, за адресою: 02002, м. Київ, вул. М. Раскової, 11-А. Орендна плата згідно умов договору та додаткових угод до нього становить на місяць: з 01 травня 2011 року до 24 квітня 2012 року - 141 461,04 грн., у тому числі податок на додану вартість 23 576,84 грн. (вартість 1 м2 складає 315,55 грн.); з 25 квітня 2012 року до 31 грудня 2012 року – 169 905,00 грн., в тому числі податок на додану вартість 28 317,50 грн. (вартість 1 мs260">2 складає 379,00 грн.).

При цьому, згідно договору від 05 січня 2010 року №1/С-2010, ТОВ “Інвестиційно-торговий союз” (орендар), володіє правом на передання в суборенду на підставі договору від 10 жовтня 2008 року №316/С суборенди (піднайму) нежилого приміщення; згідно договору від 29 квітня 2011 року №1/С-2011, ТОВ “Інвестиційно-торговий союз” (орендар), володіє правом на передання в суборенду на підставі договору від 19 квітня 2011 року №18/С суборенди (піднайму) нежитлових приміщень.

За умовами договору суборенди (піднайму) нежитлового приміщення від 10 жовтня 2008 року №316/С ТОВ “Українська девелоперська компанія” (орендар) передає орендоване ним нежитлове приміщення ТОВ “Інвестиційно-торговий союз” (суборендар) в платне тимчасове користування (піднайм), власником якого є АТЗТ “ВНДІХІМПРОЕКТ”, яке знаходиться за адресою: 02002, м. Київ, вул. М. Раскової, 11-А.

Згідно договору оренди (найму) нежитлових приміщень від 19 квітня 2011 року №18/О АТЗТ “ВНДІХІМПРОЕКТ” (орендодавець) передає ТОВ “Інвестиційно-торговий союз” (орендар) в платне тимчасове користування нежитлові приміщення, які знаходяться за адресою: 02002, м. Київ, вул. М. Раскової, 11-А.

Як свідчить зміст акта перевірки, з метою встановлення справедливої ринкової ціни орендованих позивачем нежитлових приміщень, відповідачем використано наступні договори: - договір оренди від 21 квітня 2010 року №6/О, укладений між АТЗТ “ВНДІХІМПРОЕКТ” (наймодавець) та ПКФ ПАТ “ІНТЕГРАЛ-БАНК” (орендар), за умовами якого наймодавець передає орендарю в оренду приміщення за адресою: 02002, м. Київ, вул. М. Раскової, 11-А; - договір оренди від 19 квітня 2011 року №19/О, укладений між АТЗТ “ВНДІХІМПРОЕКТ” (наймодавець) та ПКФ ПАТ “ІНТЕГРАЛ-БАНК” (орендар), за умовами якого наймодавець передає орендарю в оренду приміщення за адресою: 02002, м. Київ, вул. М. Раскової, 11-А.

Суд звертає увагу, що відповідачем не аналізуються договори суборенди (піднайму) нежилого приміщення від 05 січня 2010 року №1/С-2010, від 29 квітня 2011 року №1/С-2011, від 10 жовтня 2008 року №316/С та оренди (найму) нежитлових приміщень від 19 квітня 2011 року №18/С, предметом яких є нежитлові приміщення, які знаходяться за адресою: 02002, м. Київ, вул. М. Раскової, 11-А, а також відповідність цін на вказані приміщення рівню звичайних цін.

При проведенні аналізу умов договірів, укладених позивачем, судом не встановлено, а відповідачем не доведено, що ціна за оренду нежитлових приміщень не відповідає рівню звичайних цін, оскільки відповідачем не надано до суду доказів того, що ціна орендованих позивачем нежитлових приміщень, визначена сторонами договорів, не є звичайною ціною відповідно до вимог чинного законодавства.

Крім того, суд звертає увагу, що підпункт 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” встановлює, що обов’язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов’язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Слід зазначити, що визначення рівня звичайних цін повинне відбуватися відповідно до визначеної процедури.

Таким чином, відповідачем не доведено, що ціна договорів, не відповідає рівню звичайної ціни та не надано жодного доказу на підтвердження цього, а тому висновок Акта перевірки про завищення ПКФ ПАТ “ІНТЕГРАЛ-БАНК” витрат від операцій з оренди приміщення за звичайними цінами у пов’язаних осіб є помилковим.

За даним епізодом порушення визначено суму донарахованого податку на прибуток у розмірі 604 325,00 грн. та штрафні санкції у розмірі 93 979,00 грн.

За другим епізодом порушення, що встановлений в Акті перевірки щодо завищення витрат від операцій з отримання рекламних послуг, суд звертає увагу на наступне.

Як свідчать матеріали справи, 21 лютого 2011 року між ПКФ ПАТ “ІНТЕГРАЛ-БАНК” (замовник) та ТОВ “СВ Траст Інвест” (виконавець) укладено договір №010301, відповідно до якого замовник замовляє, а виконавець зобов’язується надати організаційні послуги з виготовлення відеоматеріалу для реклами та її розміщення на відеобордах згідно переліку та в строки.

Згідно з актом здачі-прийняття робіт (надання послуг), датованим 31 березня 2011 року, ТОВ “СВ Траст Інвест” надало позивачу організаційні послуги з розробки та розміщення реклами на відео-бордах на загальну суму 326 592,00 грн.

ТОВ “СВ Траст Інвест” виписало ПКФ ПАТ “ІНТЕГРАЛ-БАНК” податкову накладну від 23 березня 2011 року №2 на загальну суму 326 592,00 грн., в тому числі податок на додану вартість – 54 432,00 грн.

26 квітня 2011 року між ПКФ ПАТ “ІНТЕГРАЛ-БАНК” (замовник) та ТОВ “СВ Траст Інвест” (виконавець) укладено договір №260411, відповідно до якого замовник замовляє, а виконавець зобов’язується надати організаційні послуги з виготовлення відеоматеріалу для реклами та її розміщення на відеобордах згідно переліку та в строки, визначені договором.

Відповідно до акта здачі-прийняття робіт (надання послуг), датованого 30 травня 2011 року, ТОВ “СВ Траст Інвест” надало позивачу організаційні послуги з розробки та розміщення реклами на відео-бордах на загальну суму 311 040,00 грн.

ТОВ “СВ Траст Інвест” виписало ПКФ ПАТ “ІНТЕГРАЛ-БАНК” податкову накладну від 30 травня 2011 року №12, на загальну суму 311 040,00 грн., в тому числі податок на додану вартість – 51 840,00 грн.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Аналогічні норми стосовно порядку формування валових витрат містить і Податковий кодекс України.

Так, підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об’єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

P class="ps10">За правилами пункту 138.5 статті 138 Податкового кодексу України інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно з пунктом 138.6 статті 138 Податкового кодексу України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, є їх здіснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

При цьому формальна наявність у покупця первинних документів, необхідних для віднесення певних сум до складу витрат відповідного періоду не є безумовною підставою формування витрат, у разі недоведення реальності здійснених господарських операцій та придбання товарів/послуг з метою їх використання у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Пункт 1.32 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов’язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Судом встановлено, що ПКФ ПАТ “ІНТЕГРАЛ-БАНК” здійснює діяльність у сфері інших видів грошового посередництва, про що свідчить, зокрема, витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

На підтвердження реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивач надав суду рекламний ролік на лазерному диску, фотокопії відео-бордів та звіт у вигляді медіа плану.

Позивач зазначив, що придбані рекламні послуги використано ним для рекламування його послуг.

Суд звертає увагу на те, що надані позивачем докази, не дають суду можливості ідентифікувати участь ТОВ “СВ Траст Інвест” у виконанні робіт з виготовлення відеоматеріалу для реклами та її розміщення на відеобордах, а також з якою метою замовлялись рекламні послуги саме в такому обсязі.

З огляду на те, що позивачем не надано документів на підтвердження використання в межах своєї господарської діяльності придбаних у ТОВ “СВ Траст Інвест” рекламних послуг, суд прийшов до висновку, що позивачем не доведено, а судом не встановлено, що здійснені ним господарські операції з ТОВ “СВ Траст Інвест” носять реальний характер, а придбані в межах спірних операцій послуги використано в межах господарської діяльності позивача, чи придбано з такою метою.

Таким чином, висновки акта перевірки про завищення позивачем витрат від операцій з отримання рекламних послуг є обґрунтованими та не спростовуються матеріалами справи.

За даним епізодом порушення визначено суму донарахованого податку на прибуток у розмірі 153 187,00 грн.

В частині висновків Акта перевірки щодо завищення витрат з страхування кредитних договорів Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

ДПІ у Дніпровському районі м. Києва вважає, що позивачем не надано документів, які б свідчили про правомірність формування позивачем витрат по операціям з страхування кредитних договорів та їх пов’язаності з господарською діяльністю платника податків.

Як зазначено судом вище, визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

В акті перевірки встановлено, що ПКФ ПАТ “ІНТЕГРАЛ-БАНК” укладено договори страхування кредитних угод з ТОВ “СПК “Впевненість безпеки”, ТОВ “СК “Відродження України” та ПАТ “СК “Прогрес-Фонд”.

Суд звертає увагу на те, що позивачем не надано в матеріали справи документів, зокрема договорів страхування кредитних угод, виписок банку, які б фіксували факт здійснення господарських операцій.

При цьому безумовною підставою для правомірності формування витрат, є доведення реальності здійснених господарських операцій та придбання товарів/послуг з метою їх використання у межах господарської діяльності платника податку.

Матеріали справи не містять документів та жодних пояснень на підтвердження наявності зв’язку між витратами позивача від здійснення операцій з страхування кредитних договорів та його господарською діяльністю.

Суд не приймає до уваги доводи позивача про те, що ПКФ ПАТ “ІНТЕГРАЛ-БАНК” та ТОВ “СПК “Впевненість безпеки”, ТОВ “СК “Відродження України” та ПАТ “СК “Прогрес-Фонд” не є пов’язаними особами у розумінні Податкового кодексу України, оскільки порушення встановлені в Акті перевірки в частині завищеня витрат від операцій з страхування кредитних договорів стосуються наявності зв’язку між понесеними позивачем витратами та його господарською діяльністю, про що зазначено на сторінці 24 акта перевірки.

З огляду на не підтвердження реальності господарських операцій позивача та відсутністю зв’язку між ними та його господарською діяльністю, суд приходить до висновку про відсутність підстав для зменшення бази оподаткування податком на прибуток за рахунок витрат.

За даним епізодом порушення визначено суму донарахованого податку на прибуток у розмірі 930 665,00 грн. та штрафні санкції у розмірі 181 478,00 грн.

Враховуючи викладене, податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 15 липня 2013 року №0003852220 є протиправним та підлягає скасуванню в частині визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 698 304,00 грн., в тому числі за основним платежем у розмірі 604 325,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 93 979,00 грн.; в іншій частині податкове повідомлення-рішення є правомірним.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Дніпровському районі м. Києва частково доведено наявність підстав для прийняття податкового повідомлення-рішення від 15 липня 2013 року №0003852220 з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ПКФ ПАТ “ІНТЕГРАЛ-БАНК” підлягає частковому задоволенню.

Згідно з частиною третьою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Першої Київської філії Публічного акціонерного товариства “ІНТЕГРАЛ-БАНК” задовольнити частково.

2. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві від 15 липня 2013 року №0003852220 в частині визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 698 304,00 грн., в тому числі за основним платежем у розмірі 604 325,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 93 979,00 грн.

3. В іншій частині адміністративного позову відмовити.

4. Присудити з Державного бюджету України на користь Першої Київської філії Публічного акціонерного товариства “ІНТЕГРАЛ-БАНК” понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 147,00 грн. (одна тисяча сто сорок сім гривень нуль копійок).

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Кузьменко