Постанова № 35641892, 14.11.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

14 листопада 2013 року № 826/17261/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі судді Качура І.А., при секретарі Хрімлі К.О., за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_7 (дов. від 30.10.2013р.)

від відповідача: Макаревич О.С.. (дов. від 21.06.2013р. № 374/9/10)

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 14.11.2013 року в 13 год. 59 хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено сторін після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч.2 ст. 167 КАС України.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулась Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 (далі по тексту також - позивач) з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Міндоходів (надалі також - відповідач) про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень - рішень Державної податкової інспекції у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 04.09.2013 року №0000662656170109 та від 04.09.2013 року №0000652656170109.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликався на те, що спірні податкові повідомлення рішення є безпідставними, не носять правового підґрунтя, завдають шкоди охоронюваним законом правам та інтересам позивача, а відтак підлягають скасуванню.

Відповідач проти задоволення позову заперечував з мотивів необґрунтованості та безпідставності.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню з огляду про наступне.

Матеріалами справи встановлено, що ФОП ОСОБА_3 зареєстрований Подільською районною у м. Києві державною адміністрацією 31.03.2004 року та взятий на податковий облік в Державної податкової інспекції у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві 08.04.2004 року.

За результатами документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Діаманд Делюкс», ТОВ «Айдар ЛТД», ТОВ «Ідея Рісорч» за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року, відповідачем складено Акт перевірки №261/26-56-17-01-05/НОМЕР_1 від 08.07.2013 року (надалі акт перевірки).

В ході проведеної перевірки відповідачем встановлено порушення п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198. п. 201.2 ст. 201 ПК України, в результаті чого, позивачем неправомірно включено до складу податкового кредиту ПДВ за період за жовтень-грудень 2011 року, січень, лютий, травень, серпень 2012 року в сумі 626185,06 грн., а також порушено п. 138.2 ст. 138. п. 167.1 ст. 167, п. 177.4, ст. 177, ст. 198 ПК України, внаслідок чого донараховано податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 660 088,29 грн.

На підставі акту перевірки, відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 04.09.2013 року №0000662656170109 та від 04.09.2013 року №0000652656170109.

Як слідує із матеріалів справи, позивачем на акт перевірки було подано заперечення, яке залишено без задоволення.

Позивач з викладеними в акті перевірки обставинами щодо наявності вказаних порушень не погоджується, вважає їх необґрунтованими та такими та з метою захисту порушених прав звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Вирішуючи спір по суті, суд виходив із наступного.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ст. 201.1. ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; є) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору: і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Як слідує із акту перевірки, позивачем до перевірки були надані наступні податкові накладні: №31 від 30.11.2011р.; №33 від 30.12.2011р.; №34 від 30.12.2011р.; №35 від 30.12.2011р.; №36 від 30.12.2011р.; №37 від 30.12.2011р.; №137 від 29.02.2012р.; №138 від 29.02.2012р.; №265 від 31.03.2012р.; №317 від 31.05.2012р.; №307 від 30.08.2012р.; №239 від 22.08.2012р.; №227 від 23.08.2012р.; №155 від 15.08.2012р.; №315 від 31.05.2012р.; №769 від 31.03.2012р.; №1248 від 29.02.2012р.; №1247 від 29.02.2012р.; №618 від 26.03.2012р.; №39 від 30.11.2011р.; №38 від 30.11.2011р.; №29 від 31.10.2011р.; №36 від 30.09.2011р.; №31 від 30.11.2011р.; №64 від 31.01.2012р.; №65 від 31.01.2012р.; №66 від 31.01.2012р.; №67 від 31.01.2012р.; №63 від 31.01.2012р.; №69 від 31.01.2012р.; №70 від 31.01.2012р.; №71 від 31.01.2012р.; №72 від 31.01.2012р.; №73 від 31.01.2012р.; №74 від 31.01.2012р.; №68 від 27.02.2012р.; №83 від 29.02.2012р.; №84 від 29.02.2012р.; №248 від 31.03.2012р.; №311 від 31.05.2012р.; №278 від 27.08.2012р.; №96 від 08.08.2012р.; №106 від 09.08.2012р.; №129 від 10.08.2012р.; №140 від 13.08.2012р.; №171 від 15.08.2012р.; №185 від 16.08.2012р.; №201 від 17.08.2012р.; №233 від 21.08.2012р. (належним чином засвідчені копії яких містяться у матеріалах справи).

Матеріалами справи встановлено, що вищезазначені податкові накладні виписані позивачем з дотриманням вимог п. 201.11 ст. 201 ПК України.

У відповідності до статті 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату і місце складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка

брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз норм чинного законодавства України свідчить, що лише відсутність вказаних реквізитів на податковій накладній дає підстави для висновку про його невідповідність вимогам закону і, як наслідок, неможливості його врахування для обчисленням сум податкового кредиту.

Так, подані та зазначені в акті перевірки податкові накладні містять як передбачені статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» так і статті 201 ПК України реквізити, а тому висновки, викладені відповідачем в акті перевірки щодо неможливості їх врахування для визначення сум податкового кредиту є необґрунтованими.

В ході судового розгляду справи встановлено, що на момент виписування всіх податкових накладних, на підставі яких позивачем було сформовано податковий кредит, ТОВ «Діаманд Делюкс», ТОВ «Айдар ЛТД», ТОВ "Ідея Рісорч» являлися платниками ПДВ, що не заперечувалось відповідачем.

Водночас підтверджено, що господарська діяльність позивача здійснювалась на підставі договорів, укладених з вищевказаними контрагентами, згідно яких позивач замовляв у ТОВ «Айдар ЛТД» послуги екскаватора, самохвалу, автокрану, бульдозера, автогрейдера, поливо-мийної машини, фрези, катка, асфальтоукладника, послуги по перевезенню вантажу автомобільним транспортом; у ТОВ «Ідея Рісорч» - поставку піску, щебеню, розчину та інші будівельні матеріал згідно умов договорів, послуги тандемного вібраційного катка, а також послуги по перевезенню вантажу автомобільним транспортом; у ТОВ «Діаманд Делюкс» - поставку піску, щебеню, розчину та інші будівельні матеріал згідно умов договорів, комплекс робіт по ремонту майданчика на складі фігурних елементів мостіння з установкою борту дорожнього на об'єкті позивача, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, послуги екскаватора, автосамосвалу, автогрейдера, послуги по перевезенню вантажу автомобільним транспортом, а також послуги асфальтоукладника, поливної машини, катка, автогрейдера.

На виконання зобов'язань за вказаними договорами, копії яких містяться у матеріалах судової справи, між сторонами укладалися акти здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг) (від 30.11.2011р.; від 30.12.2011р.; 30.12.2011р.; 30.12.2011р.; 30.12.2011р.; від 30.12.2011р.; від 29.02.2012р.; від 29.02.2012р.; від 31.03.2012р.; від 31.05.2012р.; від 30.08.2012р.; від 22.08.2012р.; від 23.08.2012р.; від 15.08.2012р.; від 31.05.2012р.; від 31.03.2012р.; від 29.02.2012р.; від 29.02.2012р.; від 30.11.2011р.; від 31.01.2012р.; від 31.01.2012р.; від 31.01.2012р.; від 31.01.2012р.; від 31.01.2012р.; від 31.01.2012р.; від 31.01.2012р.; від 31.01.2012р.; від 31.01.2012р.; від 31.01.2012р.; від 31.01.2012р.; від 31.01.2012р.; від 27.02.2012р.; від 29.02.2012р.; від 29.02.2012р.; від 31.03.2012р.; від 31.05.2012р.; від 27.08.2012р.; від 08.08.2012р.; від 09.08.2012р.; від 10.08.2012р.; від 13.08.2012р.; від 15.08.2012р.; від 16.08.2012р.; від 17.08.2012р.; від 21.08.2012р.), календарні плани робіт, виставлялися рахунки-фактури (від 30.11.2011р.; від 30.12.2011р.; від 30.12.2011р.; від 30.12.2011р.; від 30.12.2011р.; від 30.12.2011р.; від 29.02.2012р.; від 29.02.2012р.; від 31.03.2012р.; від 31.05.2012р.; від 30.08.2012р.; від 22.08.2012р.; від 23.08.2012р.; 15.08.2012р.; від 31.05.2012р.; від 31.03.2012р.; від 29.02.2012р.; від 29.02.2012р.; від 26.03.2012р.; від 30.11.2011р.; від 30.11.2011р.; від 31.10.2011р.; від 30.09.2011р.; від 30.11.2011р.; від 31.01.2012р.; від 31.01.2012р.; від 31.01.2012р.; від 31.01.2012р.; від 31.01.2012р.; від 31.01.2012р.; від 31.01.2012р.; від 31.01.2012р.; від 31.01.2012р.; від 31.01.2012р.; від 31.01.2012р.; від 27.02.2012р.; 29.02.2012р.; від 29.02.2012р.; від 31.03.2012р.; від 31.05.2012р.; від 27.08.2012р.; від 08.08.2012р.; від 09.08.2012р.; від 10.08.2012р.; від 13.08.2012р.; від 15.08.2012р.; від 16.08.2012р.; від 17.08.2012р.; від 21.08.2012р., проводилися оплати, виписувалися податкові накладні та видаткові накладні, що у сукупності свідчить про законність дій позивача по включенню сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Суд критично ставиться до посилань відповідача на протоколи допиту свідків гр. ОСОБА_5 від 17.04.2013 року, гр. ОСОБА_4 від 25.02.2013 року, протоколи огляду місця події від 22.03.2013 року складені слідчим СВ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС лейтенанта міліції Перепелиці С.С. у межах кримінального провадження внесеного до ЄРДР за №32012110100000073 від 30.11.2012 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 212 КК України як на підтвердження нереальності здійснення позивачем господарських операцій з вищевказаними підприємствами (господарська діяльність має ознаки фіктивності), з огляду про наступне.

Так, в акті перевірки не вказано про рішення суду, щодо винуватості осіб, на які посилається відповідач, чим порушено приписи ст. 62 Конституції України, яка встановлює, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Аналогічну позиції висвітлено і у ст. 17 КПК України де йдеться, що ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду й відповідно до закону.

Вищевказана кримінальна справа на час розгляду даної справи перебуває на стадії досудового слідства, а обвинувальний вирок відсутній, відтак посилання дану кримінальну справу є безпідставними.

При цьому, згідно ст. 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

За таких обставин, доводи відповідача спростовані імперативними приписами чинного законодавства України.

Відповідно до п.83.1. статті 83 Податкового кодексу України (надалі - ПК України) для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є :

документи, визначені цим Кодексом;

податкова інформація;

експертні висновки;

судові рішення;

інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Зі змісту ст. 84 КПК України вбачається, що при провадженні слідчих дій під час досудового слідства і дізнання, в судових засіданнях суду першої інстанції та апеляційного суду ведуться протоколи.

Отже, протокол слідчої дії, в тому числі і протоколи допиту свідків є документами, які фіксують виключно проведення слідчої дії. В свою чергу, інформація викладена у вказаному протоколі допиту свідка не носить преюдиційного значення та не може бути підставою для визначення правомірності віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту в контексті статті 83 ПК України.

Водночас, щодо правових підстав проведення перевірки судом встановлено наступне.

Перевірка відповідачем проведена на підставі пп. 78.1.11. п. 78.1. ст. 78 ПК України у зв'язку з надходженням постанови слідчого СВ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС лейтенанта міліції Перепелиці С.С. у межах кримінального провадження внесеного до ЄРДР за №32012110100000073 від 30.11.2012 року щодо призначення позапланової перевірки позивача.

Відповідно до пп. 78.1.11. п. 78.1. ст. 78 ПК України, документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється за наявності: отримано судове рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки або постанову органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону.

Суд звертає увагу на те, що однією з підстав для проведення органом ДПС документальних перевірок у відповідності до пп. 78.1.11. п. 78.1. ст. 78 ПК України. За результатами таких перевірок, у відповідності п.86.9. ст. 86 ПК України. Податкове повідомлення - рішення не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу ДПС передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу ДПС визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

Як встановлено п. 58.4. ст. 58 ПК України, у разі коли судом за результатами розгляду кримінальної справи про злочини, предметом якої є податки, збори, винесено обвинувальний вирок, що набрав законної сили або винесено рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами, контролюючий орган зобов'язаний визначити платнику податків відповідні податкові зобов'язання, штрафні санкції.

При цьому складання та надсилання платнику податків податкового повідомлення - рішення за податковими зобов'язаннями платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена рішенням суду, забороняється до набрання законної сили відповідним рішенням суду або винесення постанови про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами.

Крім того, на переконання суду, доводи відповідача про відсутність у ТОВ «Діаманд Делюкс», ТОВ «Айдар ЛТД», ТОВ «Ідея Рісорч» необхідних умов для здійснення господарських операцій, а саме: відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспорті засоби, що дає ставити під сумнів факт здійснення суб'єктом господарювання, задекларованого основного виду діяльності спрямованого на виконання взятих на себе зобов'язань, є підставою для застосування до такої юридичної особи відповідних форм та засобів правового реагування, проте зазначене не може бути підставою для застосування санкцій до позивача, а також не може ставити під сумнів реальність настання правових наслідків за укладеними правочинами, з огляду про наступне.

Закон України «Про податок на додану вартість» не передбачає відповідальність платника податків за діяння інших платників».

Законодавством України на одну із сторін цивільно-правової угоди - покупця товару, яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснення контролю за дотриманням усіма виконавцями, постачальниками по ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з виконавців, постачальників у ланцюгу постачання, зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на декларування валових витрат та права на податковий кредит з податку на додану вартість, яке виникло в результаті сплати податку на додану вартість при придбанні товару (робіт, послуг).

Так, відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосування незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності. Отже, в даному разі для перевірки законності здійснених донарахувань оспорюваних сум податкових зобов'язань позивачеві, дослідженню підлягають обставини щодо реальності здійснення господарських операцій та правильності формування даних податкового обліку за наслідками виконання цих операцій.

Більш того, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджет, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість та мас всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

За таких обставин із системного аналізу норм чинного законодавства слідує, що позивач не може нести відповідальності за фінансово-господарську діяльність своїх контрагентів, відповідно і застосування санкції за порушення останніми податкового чи іншого законодавства України до позивача є недопустимим в силу закону.

Крім того, як слідує із акту перевірки, відповідач прийшов до висновку про «нікчемність угод», проте не наведено жодного факту, який підтверджує нікчемність конкретних угод, а перелічені лише норми ЦК України, які вказують на порушення податкового законодавства контрагентами ТОВ «Діаманд Делюкс», ТОВ «Айдар ЛТД», ТОВ «Ідея Рісорч».

Суд не приймає до уваги твердження відповідача про встановлення останнім факту нікчемності правочинів, з огляду про наступне.

Підставою недійсності правочину, згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 ЦК України, згідно із якою зміст правочину не може суперечити Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Приписами ст. 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» до нікчемних правочинів відносяться правочини, недійсність яких встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 ЦК тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність. Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду» (п.4 Постанови).

Відповідачем ні під час проведення перевірки, ні в ході судового розгляду даної адміністративної справи не надано доказів визнання договорів, укладених між позивачем, недійсними в судовому порядку, або доказів наявності умислу при їх укладенні, що завідомо суперечать інтересам держави та суспільства.

Так, відповідачем не зазначено в акті перевірки обставин, які б вказували на невідповідність змісту договорів, укладених позивачем актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; на вчинення правочинів особам, за межами їх цивільної дієздатності: на вчинення правочину з дефектами волі або недодержання вимог щодо форми правочину.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, про що йдеться в акті перевірки, визначений законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визначається тільки судом. При цьому судові рішення про визнання договорів, укладених позивачем з контрагентами недійсними, відсутні.

При цьому, позивачем перераховано грошові кошти на поточні рахунки контрагентів та отримано від них оформлені належним чином податкові накладні, а відтак позивачем правомірно відображено вказані податкові накладні у податковому обліку та включено суму податку на додану вартість, яку вказано в цих податкових накладних до додатку №5 та до податкової декларації з податку на додану вартість та податку на прибуток.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд прийшов до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Згідно ч.4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до ч. 1 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, керуючись статями 9, 69, 70, 71, 128, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 04.09.2013 року №0000662656170109 та від 04.09.2013 року №0000652656170109.

Зобов'язати Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі м. Києва стягнути судові витрати в сумі 4588, 00 грн. на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Державної податкової інспекції у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.А. Качур