Ухвала суду № 35638575, 12.11.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УКРАЇНА

Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2013 р.Справа № 820/7679/13-а

Головуючий 1 інстанції: Бабаєв А.І.

Доповідач: Водолажська Н.С.

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Водолажська Н.С.,

Суддя Філатов Ю.М., Суддя Тацій Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.09.2013р. по справі № 820/7679/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД ВЛАДАР-ХАРКІВ»

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТОВ «ТД Владар-Харків», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області від 19.08.13 р. № 0000432201 про збільшення грошового зобов'язання по податку на прибуток в сумі 280112,0 грн. та № 0000442201 про збільшення грошового зобов'язання по ПДВ в сумі 44913,0 грн. і застосування штрафних санкцій в розмірі 22466,5 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 12.09.13 р. по справі № 820/7679/13-а позов був задоволений в повному обсязі.

Відповідач не погодився з судовим рішенням і подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.09.13 р. по справі № 820/7679/13-а та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства з мотивів, наведених в апеляційній скарзі.

Позивач письмові заперечення на апеляційну скаргу не подав.

Сторони по справі в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що підставою для прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень є акт № 178/20-30-22-01/32947554 від 06.08.13 р. планової виїзної перевірки підприємства позивача з питання дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.10 р. по 31.12.12 р., в якому зафіксовані порушення платником податків вимог п. 138.1, п. 138.2, п. 138.8, п. 138.10.2 ст. 138, п. 139.1.9 ст. 139 ПК України, які призвели до заниження зобов'язань по податку на прибуток за 2 квартал 2011 р. у сумі 20225,0 грн., за 3 квартал 2011 р. у сумі 221293,0 грн., за 4 квартал 2011 р. у сумі 38594,0 грн.; п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, які призвели до заниження зобов'язань по ПДВ за вересень 2011 р. у сумі 44933,0 грн.

Виявлені порушення перевіряючі пов'язують з безпідставним формуванням позивачем витрат та податкового кредиту по ПДВ по операціям з ТОВ «Авелон-Д» за квітень-жовтень 2011 р. та ПП «Інтер-Буд-Комфорт» за вересень 2011 р., оскільки за наявною у відповідача інформацією, отриманою від ДПІ Червонозаводського рійону м. Харкова, не можливо було провести зустрічну звірку ТОВ «Авелон-Д» щодо підтвердження його правовідносин з ТОВ фірма «Ліое», ТОВ «ЮСАЕМ», ТОВ «Турбопласт Україна» та ТОВ «Сапсан», у даного підприємства відсутні основні та транспортні засоби, не достатньо працівників, дане підприємство відсутнє за юридичною адресою; за інформацією, отриманою від ДПІ Київського Району м. Харкова, господарська діяльність ПП «Інтер-Буд-Комфорт» була пов'язані з сумнівними платниками по ланцюгу товарно-грошових потоків, а тому має ознаки нереальності, що свідчить про нікчемність правочинів за участю вказаних суб'єктів.

В постанові суду першої інстанції вказано, що для з'ясування всіх обставин по справі суд дослідив укладений позивачем (покупець) з ТОВ «Авелон-Д» (продавець) договір № 0804/9 від 08.04.11 р., предметом якого є поставка партіями акумуляторної продукції в кількості, асортименті та на умовах, вказаних в специфікаціях та накладних, які є невід'ємними частинами даного договору (том 2 а.с. 160-168). Поставка товару оформлена видатковими накладними: № РН-162 від 27.04.11 р. на загальну суму 106435,0 грн., в т.ч. ПДВ 17739,2 грн. (том 2 а.с. 178); № РН-322 від 27.07.11 р. на загальну суму 133812,0 грн., в т.ч. ПДВ 22302,0 грн. (том 2 а.с. 173); № РН-417 від 03.09.11 р. на загальну суму 519078,0 грн., в т.ч. ПДВ 86513,0 грн. (том 2 а.с. 169); № РН-406 від 30.09.11 р. на загальну суму 553188,0 грн., в т.ч. ПДВ 92198,0 грн. (том 2 а.с. 171); № РН-536 від 27.10.11 р. на загальну суму 257199,12 грн., в т.ч. ПДВ 42866,52 грн. (том 2 а.с. 175); податковими накладними № 40 від 27.04.11 р. (том 2 а.с. 179), № 96 від 27.07.11 р. (том 2 а.с. 174), № 7 від 03.09.11 р. (том 2 а.с. 170), № 100 від 30.09.11 р. (том 2 а.с. 172), № 76 від 27.10.11 р. (том 2 а.с. 176). Оплата за поставлений товар проведена заліком зустрічних однорідних вимог від 30.04.11 р. та від 31.10.11 р. (том 2 а.с. 177,182).

Також суд першої інстанції дослідив укладений позивачем з ПП «Інтер-Буд-Комфорт» договір № 119/2 від 01.09.11 р., предметом якого є поставка акумуляторної продукції, запасних частин до автомобілів, промислового обладнання в кількості, асортименті та на умовах, вказаних у накладних, які є невід'ємною частиною даного договору (том 1 а.с. 93-94). Виконання поставки оформлено видатковими накладними № РН-070902 від 07.09.11 р. на загальну суму 9081,0 грн., в т.ч. ПДВ 1513,5 грн., № РН-150903 від 15.09.11 р. на загальну суму 77538,25 грн., в т.ч. ПДВ 12923,04 грн., № РН-260901 від 22.09.11 р. на загальну суму 18576,6 грн., в т.ч. ПДВ 3096,1 грн. (том 1 а.с. 95-99); податковими накладними № 80 від 07.09.11 р., № 110 від 15.09.11 р., № 131 від 22.09.11 р. (том 1 а.с. 100-105). Оплата за поставлений товар проведена платіжними дорученнями № 4353 від 21.10.11 р. на суму 12131,81 грн. та № 4401 від 14.11.11 р. на суму 93064,04 грн. (том 1 а.с. 122-123).

Також судом першої інстанції був досліджений укладений позивачем (замовник) з ПП «Інтер-Буд-Комфорт» (виконавець) договір аутсортингу № 4 від 01.03.11 р., предметом якого є виконання непрофільних функцій замовника, а саме: підготовка комерційної тендерної документації, супровід передконтрактних переговорів, консалтингові послуги по ціноутворенню на різних ринках збуту (том 1 а.с. 150-151). Виконання зобов'язань за договором підтверджується звітом за період березень-вересень 2011 р. та актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 26.09.11 р. на загальну суму 164400,0 грн., у т. ч. ПДВ 27400,0 грн. (том 1 а.с. 152-157), податковою накладною № 142 від 26.09.11 р. (том 1 а.с. 158). Оплата за виконані роботи проведена платіжними дорученнями № 4376 від 01.11.11 р. на суму 102564,1 грн. та № 4378 від 02.11.11 р. на суму 61835,9 грн. (том 1 а.с. 159-160).

Оскільки позивачем до матеріалів справи були надані докази подальшої реалізації придбаних товарів та отриманих робіт (послуг) по операціям з ТОВ «Авелон-Д» та ПП «Інтер-Буд-Комфорт», суд першої інстанції дійшов висновку про підтвердження реального виконання вказаних договорів.

В обґрунтування висновків судового рішення суд першої інстанції навів зміст п. 138.1, п. 138.4, п. 138.8, п.138.8.1 ст. 138, п. 138.2, п.139.1.9 ст. 139, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 ПК України,

ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і зазначив, що позивач надав належним чином складені документи, визначені ПК України, для підтвердження валових витрат підприємства, а тому висновок відповідача про неправомірність віднесення ТОВ «ТД Владар-Харків» до складу валових витрат та податкового кредиту по ПДВ, коштів, сплачених ТОВ «Авелон-Д» та ПП «Інтер-Буд-Комфорт», є необґрунтованим.

Також суд першої інстанції визнав безпідставними твердження відповідача про недійсність правочинів, укладених ТОВ «ТД Владар-Харків» з ТОВ «Авелон-Д» та ПП «Інтер-Буд-Комфорт», оскільки дані висновки зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки ПК України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні» не визнають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та ПК України, які не містити і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.11 р.): 1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Таким чином законодавець з 01.01.11 р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Відтак можна зробити висновок, що повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до прерогативи судових органів.

Окрім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.09 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, ДПІ, перекручуючи норми чинного законодавства України, невірно їх застосовує в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. За відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладених угод, інших доказів та обґрунтувань недійсності укладених позивачем правочинів, а тим більш, їх нікчемності відповідачем не надано.

Крім того, суд першої інстанції визнав безпідставним твердження відповідача про порушення ТОВ «Авелон-Д» та ПП «Інтер-Буд-Комфорт» цивільного та податкового законодавства під час здійснення господарської діяльності з іншими контрагентами, ніж позивач у справі, як підставу для висновків про неможливість позивачем формувати валові витрати та податковий кредит, оскільки згідно ст. 61 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Тому ймовірне порушення контрагентом позивача податкового законодавства підчас здійснення правовідносин з іншими контрагентами не може впливати на результати діяльності підприємства позивача і не може бути підставою для притягнення позивача до відповідальності у вигляді визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість, а отже, й для застосування штрафних санкцій. Відповідно ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ч. 1 ст. 19 Конституції України). Чинне законодавство, зокрема, ПК України, не встановлює обов'язку покупця сплачувати ПДВ ще й до бюджету, у разі ухилення від його сплати продавцем з урахуванням суми податку, отриманого від покупця у складі ціни товару.

Колегія суддів вважає також доцільним зауважити, що обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22.01.09 р судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки доводи апеляційної скарги їх не спростували.

Зважаючи на те, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 12.09.13 р. по справі № 820/7679/13-а прийнята з дотриманням вимог чинного законодавства, колегія суддів не виявила підстав для її скасування.

Керуючись ст. ст. 160, 165, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 КАС України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.09.2013р. по справі № 820/7679/13-а - залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.09.2013р. по справі № 820/7679/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД ВЛАДАР-ХАРКІВ» до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Водолажська Н.С.Судді(підпис) (підпис) Філатов Ю.М. Тацій Л.В. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Водолажська Н.С.