Ухвала суду № 35636068, 25.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 листопада 2013 року м. Київ К/800/9486/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Моторного О.А.

Суддів Борисенко І.В.

Кошіля В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2012

у справі № 2а-3123/12/1470

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Южстрой»

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 12.07.2012 в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2012 скасовано постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 12.07.2012 та прийнято нову, якою позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби від 04.04.2013 № 0000902301.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суд першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 18.03.2011 відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту та податкових зобов'язань за грудень 2010 року, в ході проведення якої контролюючим органом була використана система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Державної податкової адміністрації та встановлено, що за грудень 2010 року постачальником ТОВ «Южстрой» було ТОВ «Транс Гарант Сервіс».

Також, встановлено, що актом ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва від 16.03.2011 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Транс Гарант Сервіс» встановлено порушення підприємством ст.ст. 203, 215, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України в частині недодержання правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Такі висновки відповідачем було зроблено у зв'язку із тим, що контролюючим органом не встановлено факту передачі товарно-матеріальних цінностей від постачальників або факту використання послуг, в тому числі в зв'язку з відсутністю первинних бухгалтерських документів.

За результатами проведеної відповідачем позапланової невиїзної документальної перевірки позивача щодо правомірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань за грудень 2010 року, складено акт перевірки від 18.03.2011 № 890/23-200/13870754, в яком встановлено порушення позивачем пп. пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, в результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся, на загальну суму 183 625, 00 грн., в тому числі за грудень 2010 року на суму 183 625,00 грн.

На підставі зазначеного акта перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.04.2011 № 0000902301, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість сумі 183 625, 00 грн. та застосовано штрафні санкції на суму 45 906, 25 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ОВС СВ ПОМ ДПА у Миколаївській області порушено кримінальну справу за фактом створення суб'єкта господарської діяльності ТОВ «Транс Гарант Сервіс» з метою прикриття незаконної діяльності за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України, що, на думку суду першої інстанції, свідчить про здійснення ТОВ «Транс Гарант Сервіс» фінансово-господарської діяльності, в тому числі із позивачем, з метою прикриття незаконної діяльності інших осіб, не уповноважених діяти від імені контрагента ТОВ «Транс Гарант Сервіс».

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, та приймаючи нове рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Судом апеляційної інстанції вірно зазначено про те, що оскільки лише вирок у кримінальній справі, який набрав законної сили є обов'язковим для адміністративного суду у питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинено воно цією особою, а в матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності вироку у справі відносно ТОВ «Транс Гарант Сервіс», підстави вважати такі доводи суду першої інстанції такими, що мають правові наслідки для вирішення даної справи, відсутні.

Що стосується посилань суду першої інстанції на акт перевірки ТОВ «Транс Гарант Сервіс», то слід зазначити про наявність рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24.06.2011, що набрало законної сили, яким встановлено протиправність дій податкового органу щодо визнання та визначення в акті перевірки від 16.03.2011 нікчемними правочинів, укладених ТОВ «Транс Гарант Сервіс» з його контрагентами.

Крім того, матеріали справи свідчать про відсутність в акті перевірки позивача від 18.03.2010 будь-яких посилань на господарську операцію між ТОВ «Транс Гарант Сервіс» та ТОВ «Южстрой», у зв'язку із чим неможливо встановити, чому саме зазначена господарська операція не визнається відповідачем.

Разом із тим, з матеріалів справи вбачається, що сторонами було укладено договір поставки арматури, про виконання умов якого свідчать видаткова та податкова накладні.

Також, в матеріалах справи наявні докази використання, в процесі проведення будівельних робіт, придбаних матеріалів, що свідчить про фактичний рух активів та про зміну власного капіталу платника податків.

Відповідно до пп. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до податкового кредиту, згідно з п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 зазначеного Закону, суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна видається платником податок, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою нарахування податкового кредиту.

Матеріали справи свідчать, що позивачем виконано вказані вимоги законодавства.

Статтею 73 Податкового кодексу України визначено порядок отримання контролюючим органом податкової інформації.

Як вірно встановлено апеляційним судом та підтверджено матеріалами справи, відповідачем порушено вимоги зазначеної статті та не надано позивачу можливості надати перевіряючим відповідні документи бухгалтерського та податкового обліку.

За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність у податкового органу підстав для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення від 04.04.2013 № 0000902301.

Доводи, наведені скаржником в касаційній скарзі, колегією суддів відхиляються, оскільки вони не спростовують обставин, що на підставі належних та допустимих доказів встановлені судом апеляційної інстанції.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись статтями 2201, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби - відхилити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) О.А. МоторнийСудді(підпис) І.В. Борисенко (підпис) В.В. Кошіль