Ухвала суду № 35635305, 22.10.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2013 р.Справа № 818/3594/13-а

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Водолажська Н.С.,

Суддя Філатов Ю.М., Суддя Старостін В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 11.07.2013р. по справі № 818/3594/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Місто-М»

до Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТОВ «Місто-М», звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Сумах № 0000882260/60584 від 26.11.12 р. про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ в сумі 62387,0 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій 15596,75 грн.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 11.07.13 р. по справі № 818/3594/13-a позов був задоволений в повному обсязі.

Відповідач не погодився з судовим рішенням і подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 11.07.13 р. по справі № 818/3594/13-a та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства з мотивів, наведених в апеляційній скарзі.

Позивач письмові заперечення на апеляційну скаргу не подав.

Сторони по справі в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що підставою для прийняття оскарженого податкового повідомлення-рішення є акт № 2933/2260/36235047/57 від 24.09.12 р. документальної позапланової невиїзної перевірки підприємства позивача по ПДВ за липень 2011 р. в частині фінансово-господарських операцій з ТОВ «Укртрансзапчастина», в якому зафіксовані порушення платником податків вимог п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 ПК України.

Виявлені порушення відповідач пов'язує з безпідставністю формування позивачем податкового кредиту по операціям з ТОВ «Укртрансзапчастина», оскільки за інформацією, отриманої від ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області, вказаним суб'єктом господарювання здійснювалися правочини, які не були направлені на реальне настання наслідків, тобто вказані правочини є нікчемними в розумінні ч. 5 ст. 203, ч. 1 та 2 ст. 215 та ст. 216 ЦК України, а тому відсутній об'єкт оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції вказав на те, що позивачем був укладений з ТОВ «Фреш Лайн» договір оренди від 20.11.10 р. (а.с.152-152), предметом якого оренда пральне обладнання, профілактичне технічне обслуговування, поточний та капітальний ремонт якого здійснює орендар.

Для технічного обслуговування орендованого устаткування позивачем був укладений з ТОВ «Укртрансзапчастина» договір № 53 від 01.07.11 р. (а.с.24), предметом якого є виконання останнім комплексу робіт з технічного обслуговування та ремонту прального обладнання, розташованого за адресою: м. Суми, вул. Скрябіна, 1, корпус 1. За даним договором надання послуг та приймання їх результатів оформлюється актом приймання-передачі, який підписується повноважними представниками сторін протягом 2 робочих днів після фактичного надання послуг.

На підтвердження виконання робіт позивачем надані акти здачі-приймання робіт (надання послуг) від 29.07.11 р. № 169, № 168, № 167, № 166, № 165, № 164, № 163, № 162, № 161 (а.с. 32, 35, 38, 41, 44, 47, 50, 53, 56), від 22.07.11 р. № 160, № 159, № 158, № 157 (а.с. 59, 62, 65, 68), від 15.07.11 р. № 156, № 155, № 154, № 153 (а.с. 71, 74, 77, 80), від 08.07.11 р. № 152, № 151, № 150, № 149 (а.с. 83, 86, 89, 92); виписані виконавцем податкові накладні (а.с. 34, 37, 40, 43, 46, 49, 52, 55, 58, 61, 64, 67, 70, 73, 76, 79, 82, 85, 88, 91, 94), оплата за виконані роботи проведена платіжними дорученнями (а.с.25-27).

Використання устаткування у власній господарській діяльності підтверджено договором № П/Л-11060/НЮ від 04.07.11 р., укладеним позивачем із Статутним територіально-галузевим об'єднанням Південна Залізниця (а.с.156-163), предметом якого є послуги з прання, прасування, комплектування та пакування білизни, відомостями на рах.361 за 2010 - 2011 р. (а.с.164-165).

Як зазначив суд першої інстанції, документи ТОВ «Укртрансзапчастина» по взаємовідносинах з ТОВ «Місто-М» відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», розкривають зміст господарських операцій, підтверджують реальність руху активів позивача. Таким чином, вказані документи є первинними документами в розумінні закону, які належить складати для даного виду господарських операцій, а відтак є належними та допустимими доказами відповідно приписів ст. 70 КАС України, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій. Податкові накладні, на підставі яких позивачем сформований податковий кредит, відповідають приписам Закону, що стороною відповідача не заперечується. За встановлених обставин отримання позивачем послуг за досліджуваною господарською операцією відповідає основному реєстраційному виду господарської діяльності позивача (надання послуг із прасування білизни) та спрямоване на одержання прибутку; зазначені господарські операції є суспільно корисними, а їх реальність підтверджена належними та допустимими доказами.

Суд першої інстанції вказав на те, що в силу приписів ст. 44 та ст. 83 ПК України податковий орган під час проведення перевірки був зобов'язаний врахувати надані ТОВ «Місто-М» первинні документи, що підтверджують факт вчинення господарських операцій з обумовленим контрагентом. У разі якщо первинні документи, надані платником податків під час проведення перевірки, викликали сумніви у їх достовірності, акт документальної перевірки повинен містити посилання на докази, що доводять складання таких документів без реального здійснення господарських операцій. Однак, в дослідженому судом акті перевірки належно підтверджені висновки щодо складання бухгалтерських документів без реального здійснення господарських операцій - відсутні. Таким чином посилання відповідача про віднесення позивачем до податкового кредиту в липні 2011 р. ПДВ за операціями, що не підтверджені належними документами та не пов'язані з господарською діяльністю, не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються дослідженими доказами.

Слід зазначити, що відповідач посилається на ненадання ТОВ «Місто-М» при проведенні перевірки жодних документів, що стосувалися предмету перевірки, при цьому на стор. 5-6 акту перевірки перевіряючим відображений перелік досліджених документів (а.с.12-13). Дані обставини спростовують твердження відповідача.

ПК України визначає лише окремі випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті ПДВ до податкового кредиту звітного періоду, це: не пов'язаність здійсненої операції з господарською діяльністю, фіктивність операцій, відсутність поставки, та відсутність у платника податків на момент перевірки податкових накладних або видача її особою, яка не є платником ПДВ. Підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України являється податкова накладна, яка видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця. Відповідно ст. 183 ПК України право платника податку на податковий кредит і виписку податкових накладних виникає після добровільної реєстрації особи як платника податку або особи, яка відповідає вимогам, визначеним п. 180.1.6 ст. 180 цього Кодексу та з початком податкового періоду, з якого така особа вважатиметься платником податку.

Зважаючи на те, що обидва учасники на час проведення операцій були зареєстровані платниками ПДВ, а подальше анулювання свідоцтва платника ПДВ не позбавляє правового значення податкові накладні, які були видані ТОВ «Укртрансзапчастина» до прийняття рішення про анулювання свідоцтва платника ПДВ, суд першої інстанції зробив висновок про законність формування позивачем податкового кредиту за червень 2011 р.

Також суд першої інстанції не прийняв в якості доказу по справі висновок експерта Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при ГУМВС України в Київській області сектору з ТКЗР Броварського МВ № 158 від 14.09.11 р., оскільки такий висновок стосується лише податкової звітності TOB «Укртрансзапчастина», за подання чи не подання якої ТОВ «Місто-М» не може нести відповідальності, а зазначеному висновку немає чіткої вказівки, що ОСОБА_1 не підписував укладений з позивачем договір, акти виконаних робіт та податкові накладні, підписи якого завірені печаткою товариства.

За результатами дослідження матеріалів справи суд першої інстанції також дійшов висновку, що викладені в акті перевірки висновки про порушення позивачем вимог ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки ПК України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні» не визнають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та ПК України, які не містити і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.11 р.): 1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

З вищевказаних слід зробити висновок про те, що законодавець з 01.01.11 р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Відтак можна зробити висновок, що повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до прерогативи судових органів.

Окрім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.09 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем та його контрагентом, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, ДПІ, перекручуючи норми чинного законодавства України, невірно їх застосовує в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. За відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладених угод, інших доказів та обґрунтувань недійсності укладених позивачем правочинів, а тим більш, їх нікчемності відповідачем не надано.

Колегія суддів також вважає доцільним зауважити, що обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22.01.09 р судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

За таких підстав колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки доводи апеляційної скарги їх не спростували.

Зважаючи на те, що постанова Сумського окружного адміністративного суду від 11.07.13 р. по справі № 818/3594/13-a прийнята з дотриманням вимог чинного законодавства, колегія суддів не виявила підстав для її скасування.

Керуючись ст. ст. 160, 165, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 КАС України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 11.07.2013р. по справі № 818/3594/13-а - залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 11.07.2013р. по справі № 818/3594/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Місто-М» до Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий (підпис) Н.С. Водолажська

Судді (підпис) Ю.М. Філатов

(підпис) В.В. Старостін

ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ

Суддя

Харківського апеляційного

адміністративного суду Н.С. Водолажська