Рішення № 35633038, 14.11.2013, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/13067/13-ц

Провадження №: 2/752/3859/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2013 року Голосіївський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Пасинок В.С.

при секретарі - Тасенко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства «Київпастранс» про стягнення матеріальної та моральної шкоди, заподіяних внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,-

в с т а н о в и в:

у липні 2013 року позивач звернувся до суду з позовом до КП «Київпастранс» про стягнення матеріальної та моральної шкоди, заподіяних внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Свої вимоги мотивував тим, що внаслідок винних дій працівника відповідача, що виразились у порушенні останнім вимог ПДР України, йому завдано матеріальної шкоди в розмірі 7 596,34 грн., а також моральної шкоди в розмірі 10 000,00 грн.

Вказані суми просив стягнути з КП «Київпастранс» разом із витратами на автотоварозначе дослідження в розмірі 850,00 грн., на правову допомогу в розмірі 3 000,00 грн. та судовим збором в розмірі 218,00 грн.

Позивач та його представник в ході розгляду справи підтримали позовні вимоги й обґрунтування позову в повному обсязі та просили суд позов задовольнити з обставин, викладених у ньому.

Представник відповідача в ході розгляду справи проти пред'явлених до КП «Київпастранс» вимог заперечив та просив суд відмовити у їх задоволенні за недоведеністю та безпідставністю. При цьому в обґрунтування своєї позиції послався на неналежність відповідача у справі, недоведеність розміру завданої позивачу матеріальної шкоди, а також наявності заподіяння останньому моральної шкоди. Крім того, вказував на відсутність підстав для відшкодування позивачу витрат на правову допомогу (а.с. 52-53).

Заслухавши позивача та його представника, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Так, в ході судового розгляду справи судом встановлено про те, що 08 червня 2013 року о 09 годині 50 хвилин на перехресті вулиць Касіяна - Якубовського в м. Києві сталась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «КІА» державний номерний знак НОМЕР_3, належного позивачу на праві власності, та тролейбуса бортовий номер НОМЕР_5, належного КП «Київпастранс», яким керував водій - працівник підприємства ОСОБА_2

Винним у настанні даної дорожньо-транспортної пригоди відповідно до постанови Голосіївського районного суду м. Києва від 11 червня 2013 року визнаний водій тролейбуса - ОСОБА_2 (а.с. 11-12).

Згідно ч. 4 ст. 61 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкова для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

З огляду на викладене та враховуючи, що вищевказана постанова суду на даний час не скасована і набрала чинності, суд дійшов до висновку про те, що ОСОБА_1 звільнений від доказування обставин події, що стала приводом для звернення до суду з цим позовом.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини.

Згідно з ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їх працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Відповідно до п. 6 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» згідно ч. 1 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену небезпеку завдання шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність, пов'язану з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Цивільно-правова відповідальність за шкоду, завдану діяльністю, що є джерелом підвищеної небезпеки, настає у разі її цілеспрямованості (наприклад, використання транспортних засобів за їх цільовим призначенням), а також при мимовільному проявленні шкідливих властивостей об'єктів, що використовуються в цій діяльності (наприклад, у випадку завдання шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля). В інших випадках шкода відшкодовується на загальних підставах, передбачених ст. 1166 ЦК України, особою, яка її завдала.

Особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така особа, враховуючи характер відносин, які між ними склалися, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише у регресному порядку відповідно до ст. 1191 ЦК України.

Судом встановлено та не заперечувалось сторонами, зокрема, стороною відповідача, через що в силу положень ч. 1 ст. 61 ЦПК України не підлягає доказуванню, що тролейбус бортовий номер НОМЕР_5 належить відповідачу - КП «Київпастранс».

Водій ОСОБА_2 на момент дорожньо-транспортної пригоди працювала в КП «Київпастранс». Доказів на протилежність останнього суду надано не було.

При цьому судом не приймаються до уваги посилання представника відповідача щодо неналежності останнього з посиланням на зазначення в постанові Голосіївського районного суду м. Києва від 11 червня 2013 року місця роботи ОСОБА_2 як ДКП «Київпастранс» з огляду недоведеності вказаної позиції з точки зору положень ст. ст. 57-60 ЦПК України, а також через те, що представником відповідача в ході розгляду справи визнаний факт належності тролейбуса бортовий номер НОМЕР_2 «Київпастранс» та не спростований факт керування вказаним тролейбусом водієм ОСОБА_2 останнім не у зв'язку з виконанням своїх трудових обов'язків.

Згідно висновку № 10/06-ТЗ про вартість матеріального збитку, завданого пошкодженням транспортного засобу, від 12 червня 2013 року, складеного СОД ОСОБА_3, вартість матеріального збитку, завданого власнику внаслідок пошкодження транспортного засобу «Kia Magentis» реєстраційний номер НОМЕР_3 становить 7 596,34 грн. (а.с. 14-30).

Не погоджуючись з розміром заподіяної позивачу шкоди, представник відповідача в ході розгляду справи на обґрунтування своєї позиції з даного приводу посилався на те, що остання не доведена належними та допустимими доказами, а висновок від 12 червня 2013 року не може бути прийнятий судом до уваги, оскільки складений особою, яка відповідно до вимог законодавства не має свідоцтва оцінювача (а.с. 52).

Однак, вказана позиція сторони відповідача оцінюється критично, через що не приймається до уваги, з огляду на те, що повністю спростовується матеріалами справи, зокрема, наявними на аркушах №№ 27-28 копіями посвідчення про підвищення кваліфікації оцінювача на ім'я ОСОБА_3 НОМЕР_6 від 12 липня 2012 року, кваліфікаційного свідоцтва оцінювача НОМЕР_7 від 17 липня 2010 року на ім'я ОСОБА_3 та сертифіката № НОМЕР_8 суб'єкта оціночної діяльності від 29 жовтня 2010 року на ім'я ОСОБА_3

До того ж, сторона відповідача, реалізуючи в судовому засіданні на власний розсуд свої права, визначені ст. 27 ЦПК України щодо подання доказів, заявлення клопотань тощо, які роз'яснювалися судом, в обґрунтування даної своєї позиції порядком витребування доказів, який передбачений правилами ст. 137 ЦПК України, не скористалась та не витребувала у встановленому законом порядку доказів, необхідних їй для обґрунтування останньої. Аналогічно представником відповідача не було використано право, передбачене ст. 142 ЦПК України, щодо призначення експертизи для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла і т.д. з приводу обґрунтування своєї позиції щодо необґрунтованості розміру шкоди,заподіяної позивачу.

Всі доводи сторони відповідача, на думку суду, ґрунтуються лише на непідкріплених в розумінні ст. 57 ЦПК України доказах і зводяться до висловлювання думки з приводу порушених у позовній заяві питань.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість та доведеність позиції позивача щодо стягнення на його користь з КП «Київпастранс» у відшкодування завданої матеріальної шкоди 7 596,34 грн., а також 850,00 грн., сплачених за складання висновку 10/06-ТЗ про вартість матеріального збитку, завданого пошкодженням транспортного засобу, від 12 червня 2013 року (а.с. 29).

Згідно з ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Згідно з ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Відповідно до роз'яснень, викладених в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування моральної шкоди» під моральною шкодою слід розуміти витрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

При з'ясуванні питання щодо відшкодування моральної шкоди, суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння моральних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить.

Відповідно до п. 5 вказаної постанови обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Звернувшись до суду та вимагаючи стягнути з КП «Київпастранс» на свою користь у відшкодування моральної шкоди 10 000,00 грн., позивачем зазначалось про те, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди він на тривалий час втратив нормальний стан душевної рівноваги. Останній також був обтяжений причетністю до вказаної ситуації його доньки, яка з дитинства страждає на хронічне нервово-психічне захворювання, через що є інвалідом другої групи, яка мала намір на наступний день після дорожньо-транспортної пригоди на його автомобілі виїхати на лікування, проте, через винні дії працівника відповідача була позбавлена вказаної можливості (а.с. 3-4).

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до положень ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України у випадку, коли щодо отримання доказів у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є складнощі, суд за їх клопотанням зобов'язаний витребувати такі докази. Клопотання про витребування доказів має бути подано до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті із долученням відомостей про неможливість отримання таких доказів особисто стороною або іншою особою, яка бере участь у справі. У заяві про витребування доказів має бути зазначено, який доказ вимагається, підстави, за яких особа вважає, що доказ знаходиться в іншої особи, обставини, які може підтвердити цей доказ.

В ході розгляду справи позивачем та його представником клопотань заявлено не було, в тому числі і про витребування відповідних доказів, однак сторонами, зокрема, стороною позивача, останніх заявлено не було, зазначеними в ст. ст. 27, 137 ЦПК України правами та порядком витребування доказів позивач не скористався та не витребував у встановленому законом порядку доказів, необхідних йому для обґрунтування своєї позиції.

Враховуючи положення вказаних статей, приймаючи до уваги те, що позивачем як при зверненні до суду, так і в ході розгляду справи в обґрунтування моральної шкоди та формули розрахунку її компенсації, а також на підтвердження факту заподіяння моральної шкоди, наявності такої шкоди, причинного зв'язку між діями відповідача та виникненням моральної шкоди, її розміру, не було надано доказів з точки зору їх відповідності положенням ст. ст. 57-59 ЦПК України, на які б він посилався як на підставу своїх вимог в даній частині позову, суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні вказаної позовної вимоги позивача.

До того ж, на думку суду, також не підлягає задоволенню позовна вимога щодо стягнення з відповідача понесених позивачем витрат на правову допомогу в розмірі 3 000,00 грн.

При прийнятті рішення щодо цієї позовної вимоги суд керується положеннями ст. 84 ЦПК України, відповідно до вимог якої витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Статтею 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» визначено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Отже, законодавець з метою визначення розміру компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах, визначає лише такі види правової допомоги, як правова допомога у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.

Крім того, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам.

Однак, у суду відсутні відомості про обсяг наданої позивачу правової допомоги, та він позбавлений можливості самостійно зробити розрахунок компенсації цієї наданої позивачам правової допомоги. До того ж, з боку позивача в розпорядження суду не надано квитанції про проведення оплати правової допомоги. Наявна в матеріалах справи на аркуші 40 довідка адвоката ОСОБА_4 не може бути прийнята судом до уваги з огляду на викладене вище.

Питання судових витрат слід вирішити на підставі ст. 88 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 23, 1166, 1167, 1172, 1187 ЦК України, Постановою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» № 4 від 01 березня 2013 року, Постановою пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року, ст. ст. 10, 11, 15, 57-60, 61, 81, 88, 212, 213, 215, 218 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

позов ОСОБА_1 до комунального підприємства «Київпастранс» про стягнення матеріальної та моральної шкоди, заподіяних внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - задовольнити частково.

Стягнути з комунального підприємства «Київпастранс» (04070, м.Київ, Набережне шосе, 2, р/р 2600600012840 в ВАТ КБ «Хрещатик», МФО 300670, код ЄДРПОУ31725604) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Мажиріч Павлоградського району Дніпропетровської області, зареєстрованого в АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_4) у відшкодування матеріального збитку 7 596 (сім тисяч п'ятсот дев'яносто шість) грн. 34 коп., вартість проведеної оцінки матеріального збитку в розмірі 850 (вісімсот п'ятдесят) грн. 00 коп.

Стягнути з комунального підприємства «Київпастранс» (04070, м. Київ, Набережне шосе, 2, р/р 2600600012840 в ВАТ КБ «Хрещатик», МФО 300670, код ЄДРПОУ31725604) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1,ю уродженця с. Мажиріч Павлоградського району Дніпропетровської області, зареєстрованого в АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_4) судовий збір в розмірі 218 (двісті вісімнадцять) грн. 00 коп.

Стягнути з комунального підприємства «Київпастранс» (04070, м. Київ, Набережне шосе, 2, р/р 2600600012840 в ВАТ КБ «Хрещатик», МФО 300670, код ЄДРПОУ31725604) в дохід держави судовий збір в розмірі 11 (одинадцять) грн. 40 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва шляхом подання через Голосіївський районний суд м. Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Пасинок В.С.