Постанова № 35631401, 25.11.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2013 року Справа № 922/1371/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКота О.В.суддівПопікової О.В. Саранюка В.І. - доповідача у справірозглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київський маргариновий завод"на постанову відХарківського апеляційного господарського суду 18.09.2013у справі господарського суду№ 922/1371/13 Харківської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Київський маргариновий завод"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Антік-Агро"простягнення 229 986, 00 грн.за участю представників сторін:

від позивача - Родич С.В.

від відповідача - не з'явились

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Харківської області від 15.07.2013 у справі № 922/1371/13 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Лавренюк Т.А., судді Жиляєв Є.М., Макаренко О.В.) позов Публічного акціонерного товариства "Київський маргариновий завод" задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Антік-Агро" на користь Публічного акціонерного товариства "Київський маргариновий завод" 229 986,00 грн. заборгованості, 4 599,72 грн. судового збору.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.09.2013 у справі № 922/137/13 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Слободін М.М., судді Істоміна О.А., Гребенюк Н.В.) за наслідками розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Антік-Агро" рішення господарського суду Харківської області від 15.07.2013 скасовано та прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено; стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Київський маргариновий завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Антік-Агро" витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги у розмірі 2 299,86 грн.

У касаційній скарзі Публічне акціонерне товариство "Київський маргариновий завод", посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 525, 526, 664, 669 Цивільного кодексу України, ст.ст. 22. 43 Господарського процесуального кодексу України, просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.09.2013 та залишити в силі рішення господарського суду Харківської області від 15.07.2013.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку встановлених обставин справи, а також правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.

Судом першої інстанції встановлено, що 03.01.2012 між Публічним акціонерним товариством "Київський маргариновий завод" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Антік-Агро" було укладено договір поставки № 1ВУ-12, за умовами якого відповідач зобов'язався передати у встановлений строк у власність позивача товар згідно із специфікаціями, а позивач - прийняти та оплатити його на умовах даного договору.

Відповідно до п. 1.2. договору поставки товар поставляється партіями. Найменування товару, його кількість, ціна за одиницю, а також загальна вартість товару у кожній партії, що поставляється згідно з договором зазначаються у специфікаціях до нього, які вступають в силу з моменту підписання обома сторонами і є його невід'ємною частиною.

За умовами розділу 4 договору поставки строк поставки кожної партії товару обумовлюється окремо та зазначається у специфікаціях, відпуск якого здійснюється зі складу відповідача на умовах СРТ ПАТ "Київський маргариновий завод". Одночасно з товаром відповідач зобов'язався передати позивачу такі документи: рахунок-фактуру, видаткову накладну, податкову накладну, товарно-транспортну накладну, свідоцтво якості та висновок санітарно-епідеміологічної експертизи. Підставою для поставки товару є підписана між сторонами специфікація.

Пунктом 3.2. договору передбачено, що умови оплати визначаються в специфікаціях.

Згідно з п. 7 укладених та підписаних між сторонами специфікацій №№ 1, 2, 3, 3/01, 4, 5, 6, 7 сторони погодили умови оплати згідно з рахунком відповідача протягом одного банківського дня з моменту приймання товару на складі позивача, а також строки поставки кожної партії товару за кожною специфікацією.

На підставі виставлених відповідачем рахунків-фактур позивач перерахував на розрахунковий рахунок відповідача грошові кошти в розмірі 4 195 031,30 грн.

На виконання умов вказаного договору відповідач поставив товар частково на загальну суму 3 965 045,30 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими та товарно-транспортними накладними.

Відповідно до п. 3 специфікацій, укладених між позивачем та відповідачем до договору поставки № 1ВУ-12 від 03.01.2012 відповідач взяв на себе зобов'язання поставити позивачу товар у такі строки: за специфікацією № 1 від 11.01.2012 - по 23.01.2012 включно; за специфікацією № 2 від 19.01.2012 - по 31.01.2012 включно; за специфікацією № 3 від 27.01.2012 - по 04.02.2012 включно; за специфікацією № 3/01 від 27.01.2012 - по 04.02.2012 включно; за специфікацією № 4 від 03.02.2012 - по 07.02.2012 включно; за специфікацією № 5 від 09.02.2012 - по 16.02.2012 включно; за специфікацією № 6 від 14.02.2012 - по 26.02.2012 включно; за специфікацією № 7 від 14.03.2012 - по 19.03.2012 включно.

Посилаючись на те, що позивач перерахував на рахунок відповідача 4 195 031,30 грн., а відповідач поставив товар лише на суму 3 965 045,30 грн., Публічне акціонерне товариство "Київський маргариновий завод" звернулось до суду з позовом про стягнення з відповідача 229 986,00 грн.

Рішення суду першої інстанції про задоволення позову мотивоване посиланням на ст.ст. 526, 530, 531, 663, 693, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 265 Господарського кодексу України. При цьому місцевий господарський суд виходив із того, що строк виконання зобов'язання відповідача щодо поставки товару настав, однак позивач поставив товар, за який отримав передплату, не у повному обсязі.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний господарський суд виходив із того, що деякі рахунки-фактури не містять посилання на специфікації; за специфікацією № 6 від 14.02.2012 відповідачем поставлено товар на 255 196,00 грн. більше ніж виставлено рахунків, та на 255 196,00 грн. більше сплачено позивачем; специфікацією № 3/01 від 27.02.2012 передбачено поставку товару на суму 277 800,00 грн., тоді як фактично поставлено на суму 294 282,80 грн.; за актом звірки взаємних розрахунків станом на 01.04.2012 у відповідача наявна заборгованість в розмірі 230 459,50 грн., тоді як з наданої позивачем довідки вбачається недопоставлення товару на суму 229 986,00 грн. Апеляційний суд також зазначив про недоведення позивачем встановлення нових строків поставки попередньо оплаченого товару та про відсутність доказів направлення відповідачу вимоги про повернення суми попередньої оплати в розмірі 229 986,00 грн.

Однак колегія суддів не може погодитись з висновками апеляційного суду з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у встановлений строк (термін).

Як встановлено судом першої інстанції та не спростовано апеляційним судом, відповідач взяв на себе зобов'язання поставити позивачу товар у такі строки: за специфікацією № 1 від 11.01.2012 - по 23.01.2012 включно; за специфікацією № 2 від 19.01.2012 - по 31.01.2012 включно; за специфікацією № 3 від 27.01.2012 - по 04.02.2012 включно; за специфікацією № 3/01 від 27.01.2012 - по 04.02.2012 включно; за специфікацією № 4 від 03.02.2012 - по 07.02.2012 включно; за специфікацією № 5 від 09.02.2012 - по 16.02.2012 включно; за специфікацією № 6 від 14.02.2012 - по 26.02.2012 включно; за специфікацією № 7 від 14.03.2012 - по 19.03.2012 включно.

Наведене свідчить про правомірність висновку місцевого господарського суду щодо настання строку виконання зобов'язання відповідача з поставки товару.

Відповідно до ст.ст. 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання, або не виконав його у строк, встановлений законом або договором.

Правові наслідки порушення зобов'язань з поставки попередньо оплаченого товару встановлені ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, згідно із якою якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Колегія суддів зазначає, що наведеної правової позиції, яка була врахована судом першої інстанції при прийнятті рішення, дотримується також Верховний Суд України при здійсненні перегляду судових рішень господарських судів у справах зі спорів, що виникають з подібних правовідносин (постанова Верховного Суду України від 28.11.2011 у справі № 43/308-10).

Проте, пославшись на відсутність у матеріалах справи доказів направлення відповідачу вимоги про повернення суми попередньої оплати в розмірі 229 986,00 грн., Харківський апеляційний господарський суд у порушення ч. 1 ст.11128 Господарського процесуального кодексу України не врахував вищевказаного рішення Верховного Суду України.

Крім того, помилковим є висновок суду апеляційної інстанції про відмову у позові у зв'язку з відсутністю у деяких рахунках посилань на специфікацію та неможливістю внаслідок цього встановити, у рахунок якої поставки позивачем було проведено оплату, оскільки як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, вказані рахунки виставлялись відповідачем на підставі договору від 03.01.2012 № 1ВУ-12, невід'ємними частинами якого є специфікації №№ 1-3, 3/01, 4-7.

Посилання апеляційного суду на те, що за специфікацією № 3/01 від 27.01.2012 передбачено поставку товару на суму 277 800,00 грн., а відповідачем фактично було поставлено товар на суму 294 282,80 грн. також не спростовують висновку місцевого господарського суду про недопоставлення відповідачем товару за договором від 03.01.2012 № 1ВУ-12 на суму 229 986,00 грн., адже окрім специфікації № 3/01, позовні вимоги ґрунтуються на специфікаціях №№ 1-7.

З огляду на викладене та враховуючи, що позивач недопоставив товар, за який отримав передплату, на суму 229 986,00 грн., місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Відтак, постанову суду апеляційної інстанції не можна вважати законною і обґрунтованою, а тому вона підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції за відсутності передбачених законом підстав для його зміни або скасування має бути залишено в силі як таке, що відповідає встановленим місцевим господарським судом фактичним обставинам та прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київський маргариновий завод" задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.09.2013 у справі № 922/1371/13 скасувати, а рішення господарського суду Харківської області від 15.07.2013 у даній справі залишити в силі.

Головуючий суддя Кот О.В.

Судді Попікова О.В.

Саранюк В.І.