Рішення № 35621269, 27.11.2013, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Головуючий у 1 інстанції Корекян Н.Р. Доповідач Біляєва О.М.

Категорія 21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 листопада 2013 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого Біляєвої О.М.,

суддів Папоян В.В., Мальованого Ю.М.,

при секретарі Саєнко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, державного нотаріуса Сніжнянської державної нотаріальної контори Таранцова Олександра Анатолійовича про визнання нікчемними заяви та договору дарування, визнання недійсним договору дарування, визнання спадковим майном та про визнання права на прийняття спадщини за апеляційною скаргою позивача на рішення Сніжнянського міського суду Донецької області від 27 березня 2013 року,

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2012 року з урахуванням уточнення позовних вимог ОСОБА_1 пред'явив у суд даний позов, у якому посилаючись на ст.ст. 203, 215, 228, 229, 230 ЦК України просив:

- визнати нікчемними заяву його батька ОСОБА_4 на ім'я нотаріуса та договір дарування будинку АДРЕСА_1 від 15 липня 2010 року;

- визнати недійсним договір дарування будинку АДРЕСА_1 від 15 липня 2010 року;

- визнати житловий будинок АДРЕСА_1 спадковим майном;

- визнати за ним право на прийняття спадщини.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що вищевказані заява на ім'я нотаріуса та договір дарування були укладені його батьком під впливом обману, тому просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Рішенням Сніжнянського міського суду Донецької області від 27 березня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені нею судові витрати 3000 грн.

Не погоджуючись з рішенням, позивач звернувся до Апеляційного суду Донецької області з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та задовольнити позов, посилаючись на порушення судом норм матеріального й процесуального права.

В обґрунтування скарги ОСОБА_1 зазначає, що справа розглянута неповноважним судом з огляду на те, що апеляційним судом було скасовано ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі про визнання угоди недійсною на підставі ст. 230 ЦК. Суд дійшов помилкового висновку, що заява батька на ім'я нотаріуса від 15 липня 2010 року немає юридичної сили, не зваживши на те, що вона є підставою для встановлення недійсності договору дарування. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, зокрема про визнання договору дарування недійсним, суд зробив неправильний висновок про неприйняття позивачем спадщини, до якої входить 1/2 частка спірного будинку.. Крім того, не погоджується з висновком суду про виключення з числа відповідачів нотаріуса та зі стягненням з нього на користь ОСОБА_2 витрат на правову допомогу, які не підтверджені належними доказами.

У судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу з наведених у ній мотивів.

ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_5 просили апеляційну скаргу відхилити, рішення залишити без змін.

Державний нотаріус Сніжнянської державної нотаріальної контори Таранцов О.А. не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлений в установленому порядку.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з безпідставності позовних вимог.

Однак повністю погодитись з таким висновком суду не можна, оскільки він зроблений з порушенням норм матеріального й процесуального права.

У силу частини першої ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України, недодержання сторонами або стороною в момент вчинення правочину вимог, встановлених частинами 1 - 3, 5, 6 ст. 203 ЦК, як правило, має наслідком визнання правочину недійсним.

За правилами ч. 1 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правові наслідки правочину, який вчинено під впливом помилки, зазначені у ст. 229 ЦК.

Так, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Судом установлено і це підтверджується матеріалами справи, що 15 липня 2010 року ОСОБА_4 подарував ОСОБА_2 жилий будинок АДРЕСА_1. Того ж числа дарувальник, підпис якого нотаріально посвідчений, зробив заяву, що спірний будинок не є спільною сумісною власністю (ас. 76, 78).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

Відмовляючи у визнанні нікчемними зазначених заяви та договору, визнанні договору дарування недійсним з підстав ст.ст. 228, 229, 230 ЦК, суд попередньої інстанції правомірно виходив з того, що заява ОСОБА_4 не є правочином, отже не може бути оспорена. Фактів, що договір дарування є таким, що порушує публічний порядок; вчинений під впливом помилки або обману, не встановлено. Крім того, позов про визнання правочину недійсним з підстав ст. 230 ЦК може бути задоволено лише на вимогу сторони, яка вчинила правочин під впливом обману.

Висновок суду зроблений з додержанням норм матеріального права, з урахуванням роз'яснень пунктів 18-20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" і не спростовується доводами апеляційної скарги.

Є правильним висновок суду, що нотаріус не є належним відповідачем у даній справі. Нотаріуси, що посвідчували правочини, залучаються до участі у справі як треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, якщо позивач обґрунтовує недійсність правочину посиланням на неправомірні дії нотаріуса (абзац другий пункту 26 зазначеної постанови).

Однак не можна погодитись з висновком суду, що в момент вчинення оспореного правочину додержані вимоги, які встановлені частиною першою статті 203 ЦК.

Так, з матеріалів справи вбачається, що будинок АДРЕСА_1 належав дарувальнику на підставі договору на право будівлі будинку та безстрокового користування земельною ділянкою, посвідченого Сніжнянською державною нотаріальною конторою 01 лютого 1957 року за реєстром № 735, зареєстрованого в БТІ м. Сніжне 01 березня 1957 року за № 521 (ас. 86-87).

З 01 квітня 1952 року ОСОБА_4 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (ас. 7, 110).

Тобто спірний будинок є спільною сумісною власністю подружжя, частки кожного з них є рівними, згідно зі ст.ст. 22, 28 КпШС Української РСР.

Відносини спадкування у разі відкриття спадщини до 1 січня 2004 року регулюються чинним на той час законодавством, зокрема, відповідними правилами Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК УРСР), у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.

Згідно зі статтею 529 ЦК УРСР, при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями.

Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

За правилами ст. 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину:

1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном;

2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Судом установлено, що в порядку ст. 549 ЦК УРСР після смерті ОСОБА_6 спадщину, до складу якої зокрема входить ? частка спірного будинку, прийняв син ОСОБА_1 Чоловік ОСОБА_4 від прийняття спадщини відмовився, про що подав відповідну заяву (ас. 107-119).

Відтак висновок суду, що позивач у даній справі не прийняв спадщину у вигляді ? частини будинку АДРЕСА_1, не відповідає обставинам справи і суперечить діючому на час прийняття спадщини матеріальному закону. Відсутність свідоцтва про право на спадщину за законом на спірне майно не є доказом неприйняття спадщини, як помилково вважав суд першої інстанції.

Ураховуючи, що на час укладення договору дарування 15 липня 2010 року співвласниками спірного будинку по ? частці були позивач ОСОБА_1 та його батько ОСОБА_4, останній мав право розпоряджатися лише належною йому часткою.

Згідно зі ст. 217 ЦК України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

За таких обставин договір дарування визнається недійсним в частині дарування ? частки жилого будинку АДРЕСА_1, власником якої є позивач.

Доводи скарги, що справу розглянуто неповноважним судом, безпідставні. За правилами частини першої статті 21 ЦПК суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції, не може брати участь в розгляді цієї справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій, у перегляді справи у зв'язку з винятковими обставинами, а так само у новому розгляді її судом першої інстанції після скасування попереднього рішення або ухвали про закриття провадження у справі. Проте скасування іншої ухвали, якою не закінчувалося провадження у справі (про відмову у прийнятті заяви про видачу судового наказу або скасуванні судового наказу, забезпечення позову або скасування забезпечення позову, повернення заяви позивачеві (заявнику), відмову у відкритті провадження у справі, зупинення провадження у справі, залишення заяви без розгляду тощо), не відстороняє суддю від повторної участі у справі (п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції").

За частинами 1, 2 ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Відповідно до ст. 47 цього Кодексу учасниками цивільного процесу, крім осіб, які беруть участь у справі, є секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, перекладач, спеціаліст, особа, яка надає правову допомогу.

Згідно із ст. 56 ЦПК України, правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги. Така особа має право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії долучених до справи документів, бути присутнім у судовому засіданні. Особа, яка має право на надання правової допомоги, допускається ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі.

За договором від 04 лютого 2013 року ОСОБА_2 надано ОСОБА_5 повноваження свого представника, саме у такому процесуальному статусі згідно наявних у справі журналів судових засідань ОСОБА_5 брала участь у справі (ас. 56).

Таким чином, ОСОБА_5 приймала участь у розгляді справи у якості представника ОСОБА_2 із повноваженнями представника, передбаченими ст. 44 ЦПК України; суд не постановляв ухвалу про допуск до участі у справі ОСОБА_5 як особи, яка надає правову допомогу. Документ про те, що ОСОБА_5 є фахівцем у галузі права, у матеріалах справи відсутній.

На зазначені обставини суд уваги не звернув та дійшов передчасного висновку про те, що сплачені ОСОБА_2 3000 грн. є витратами на правову допомогу.

З урахуванням викладеного, апеляційний суд частково задовольняє апеляційну скаргу, скасовує рішення в частині відмови у задоволенні вимог про визнання договору дарування недійсним та стягнення судових витрат з ухваленням нового рішення. В іншій частині рішення є законним та обґрунтованим.

Керуючись ст. ст. 307 ч.1 п. 2, 309, 314, 316 ЦПК України, апеляційний суд

В И Р І Ш И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Сніжнянського міського суду Донецької області від 27 березня 2013 року в частині відмови у задоволенні вимог про визнання договору дарування недійсним та стягнення судових витрат скасувати.

Визнати договір дарування жилого будинку, укладений 15 липня 2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, посвідчений Сніжнянською державною нотаріальною конторою, зареєстровано в реєстрі за № 1-2454, недійсним в частині дарування ? частки жилого будинку АДРЕСА_1.

Виключити з резолютивної частини рішення висновок про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судових витрат.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий

Судді