Ухвала суду № 35617398, 07.11.2013, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 822/3219/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Салюк П. І.

Суддя-доповідач: Граб Л.С.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2013 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Граб Л.С.

суддів: Драчук Т. О. Смілянця Е. С.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 серпня 2013 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України в Хмельницькій області, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними та стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И В :

В серпні 2013 року ОСОБА_2 звернувся в Хмельницький окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України в Хмельницькій області, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області, в якому просив визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації в Хмельницькій області та Державної судової адміністрації України щодо нарахування та виплати йому заробітної плати та матеріальної допомоги з порушенням норм діючого законодавства, стягнути з Державної судової адміністрації України і зобов'язати Державну казначейську службу України провести видатки з Державного бюджету України передбачені Державній судовій адміністрації України на його користь в сумі 65164 гривні 42 коп. заборгованості по заробітній платі.

Хмельницький окружний адміністративний суд постановою від 20.08.2013 року вказаний позов задовольнив повністю: визнав протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області та Державної судової адміністрації України щодо нарахування та виплати ОСОБА_2 заробітної плати та матеріальної допомоги з порушенням норм діючого законодавства, стягнув з Державної судової адміністрації України і зобов'язав Державну казначейську службу України провести видатки з Державного бюджету України передбачені Державній судовій адміністрації України на користь ОСОБА_2 в сумі 65164 грн. 42 коп.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Територіальне управління Державної судової адміністрації в Хмельницькій області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 серпня 2013 року та прийняти нову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

В ході розгляду справи представником ДКС України, ГУ ДКС України у Хмельницькій області було подано до Вінницького апеляційного адміністративного суду заяву про приєднання до апеляційної скарги.

Позивач, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явився, однак подав до суду заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідачі, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися, не повідомивши суду причини своєї неявки.

У зв'язку з неприбуттям жодної з осіб, які беруть участь у справі в судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 197 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, давши правову оцінку обставинам у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Як досліджено з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач в період з червня по грудень 2005 року працював на посаді голови Ізяславського районного суду Хмельницької області і отримував заробітну плату у розмірі, зазначеному в довідці, виданій ТУ ДСА в Хмельницькій області.

Згідно із частиною 4 статті 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Визначальним актом, який регулював питання оплати праці суддів на момент виникнення спірних правовідносин був Закон України «Про статус суддів». Він встановлював гарантії незалежності суддів, включаючи їх матеріальне і соціальне забезпечення, у тому числі гарантії права щодо оплати праці. Відповідно до частини 1 статті 126 Конституції України незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.

Частиною 2 статті 44 Закону України «Про статус суддів» встановлено, що розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя. Тобто згідно з цією нормою гарантований мінімальний посадовий оклад судді не може бути меншим встановленого статтею 44 цього Закону в співвідношенні до окладу Голови Верховного Суду України. Недодержання цього принципу є порушенням конституційного права суддів на отримання заробітної плати не нижче від визначеної законом та порушенням конституційних гарантій щодо незалежності та недоторканності суддів.

У такий спосіб законодавець диференційовано вирішив питання про оплату праці суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів, які виконують ще й обов'язки на адміністративних посадах, з тим, що б досягти справедливого співвідношення в оплаті праці в залежності від обсягу виконуваної роботи.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України "Про оплату праці" умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з Державного бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

На виконання вказаного Закону 30 червня 2005 року та 03 вересня 2005 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанови № 514 "Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України", згідно з абзацом другим пункту 1 якої посадовий оклад Голови Верховного Суду України з 01 червня 2005 року становив 15 розмірів мінімальної заробітної плати, та № 865 "Про оплату праці суддів", якою затверджена Схема посадових окладів голови та заступника голови судової палати, голови Військової судової колегії, секретаря Пленуму та суддів Верховного Суду України, керівників та суддів вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів (додатки № 2-6).

Водночас, Кабінет Міністрів України не привів посадові оклади суддів у відповідність з вимогами статті 44 Закону України «Про статус суддів». Лише 3 вересня 2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 865 «Про оплату праці суддів», якою затверджено схеми посадових окладів інших керівників та суддів Конституційного Суду України, керівників та суддів інших судів загальної юрисдикції, якою привів оклади суддів у відповідність з встановленим частиною другою статті 44 Закону України «Про статус суддів» співвідношенням до посадових окладів Голови Верховного Суду України та голови суду, в якому працює суддя.

Однак Кабінет Міністрів України не усунув порушення вимог частини 2 статті 44 Закону України «Про статус суддів» і не привів оклади суддів усіх судів України до встановленого цією нормою співвідношення, одночасно з окладами Голови Верховного Суду України та Голови Конституційного Суду України, а саме з 1 червня 2005 року, оскільки надав постанові «Про оплату праці суддів» від 3 вересня 2005 року № 865 чинності з 1 січня 2006 року (пункт 5 Постанови).

Внаслідок цього, з 1 червня 2005 року по 31 грудня 2005 року оклади суддів не відповідали вимогам ст.44 Закону №2862-ХІІ, що є порушенням конституційного права на отримання заробітної плати не нижче, від визначеної законом, а також порушенням конституційних гарантій щодо незалежності суддів.

Таким чином, позивач набув право на підвищення посадового окладу з 1 червня 2005 року у розмірі 8 мінімальних заробітних плат.

Судом встановлено та сторонами не заперечується, що у період з 01.06.2005 по 31.12.2005 заробітна плата судді ОСОБА_2 виплачувалася з урахуванням посадового окладу, не приведеного у відповідність до встановленого співвідношення з окладом Голови Верховного Суду України, визначеним Постановою №514.

Таким чином, у зв'язку з неправильним визначенням судді ОСОБА_2 розміру посадового окладу з 01.06.2005 по 31.12.2005, йому, відповідно, неправильно нараховувалося та виплачувалася заробітна плата.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції, з рішенням якого погоджується і суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що право позивача на отримання заборгованості по заробітній платі підлягає поновленню.

Відповідно до поданого позивачем розрахунку позову, заборгованість по заробітній платі за вказаний період становить 65164,42 грн. Розмір заборгованості і методика розрахунку відповідачами не оспорена.

Із довідки про нараховану та виплачену позивачу заробітну плату за період роботи з січня 2001 року по грудень 2005 року включно вбачається, що до складу заробітної плати позивача в оскаржуваний період входили наступні виплати: посадовий оклад, збільшений посадовий оклад, відповідно до Указу Президента № 220 від 05.03.2002 року, доплата за кваліфікаційний клас, надбавка по Указу Президента України № 856/96, в редакції від 19.09.1996 року, надбавка за вислугу років. Крім того, позивачу виплачувалася матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань, премії до свят, проводилася індексація, а також проводилися нарахування та виплата грошових сум пов'язаних із виходом позивача у відпустки.

Факт нарахування та виплати вказаних виплат, а також підстави для їх проведення підтверджується матеріалами справи.

Виходячи з розміру посадового окладу, який належало встановити ОСОБА_2 з 01 червня 2005 року - 2822,00 грн. (замість встановленого 466 грн.), з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас 350 грн. у червні, липні, жовтні, листопаді та грудні, 127,27 грн. у вересні, пропорційно відпрацьованим робочим дням за мінусом днів тимчасової непрацездатності та відпустки, надбавки за вислугу років за повні місяці роботи ( червень,липень, жовтень, листопад, грудень)- по 2749,8 грн., за вересень (неповний) - 999,924 грн.; надбавки відповідно до Указу Президента № 220,- за повні місяці роботи (червень, липень,жовтень, листопад, грудень)- 1411,00 грн., у вересні-513,09 грн.; надбавки по Указу Президента №856 ,- за повні місяці роботи -2291,5 грн, у вересні 833,27 грн. Розмір матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань , нарахованої в серпні мав становити 12030,80 грн.

Відтак, з червня по грудень 2005 року ОСОБА_2 належало нарахувати заробітної плати:

-за червень - 12030,38 грн, за липень- 14852,38(включаючи матеріальну допомогу), за серпень - 21548,57 грн., за вересень- 4444,568 грн., за жовтень- 14033,28 грн., за листопад - 12030,38 грн., за грудень - 14784,01 грн., а всього належало нарахувати 93723,54 грн.

Фактично нараховано 28559,12 грн.

Отже, ОСОБА_2 недонараховано 65164,4 грн., у зв'язку з чим його позовні вимоги є обгрунтованими.

Таким чином, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позовну заяву необхідно задовольнити щодо стягнення недорахованої заробітної плати в сумі 65164,4 грн.грн.

При цьому, суд не бере до уваги твердження відповідача щодо відсутності бюджетних асигнувань та призначень для виплати заробітної плати та інших виплат суддям, виходячи з такого. Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-ІV, суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколи до неї і практику Європейського Суду як джерело права. Так, при розгляді справи "Кечко проти України" (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів, якими встановлені відповідні доплати та пільги з бюджету і які є діючими, та Закону України "Про Державний бюджет" на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон. Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 "Бурдов проти Росії"). Тому право позивача на отримання грошового забезпечення не залежить від наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а відтак апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області, - залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 серпня 2013 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Головуючий Граб Л.С.

Судді Драчук Т. О.

Смілянець Е. С.