Постанова № 35616996, 26.11.2013, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" листопада 2013 р. Справа № 914/1464/13

Львівський апеляційний господарський суд у складі суддів:

головуючий суддя Бонк Т. Б.

судді Бойко С.М.

Марко Р.І.

при секретарі судового засідання І.Борщ

за участю представників сторін:

від позивача - не з'явився.

від відповідача (апелянта) - не з'явився.

розглянув апеляційну скаргу Приватного підприємства "ВД-Транс" б/н б/д

на рішення господарського суду Львівської області від 11.06.2013р. (суддя А.Морозюк)

у справі № 914/1464/13

за позовом Торгового дому "Червона калина", с.Старокозаче ,Білгород-Дністровського району Львівської області

до відповідача: Приватне підприємство "ВД-Транс", с. Тановиця, Яворівського району, Львівської області

про стягнення 295 575,20 грн.

ВСТАНОВИВ :

рішенням господарського суду Львівської області від 11.06.2013р. у справі № 914/1464/13 позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного підприємства "ВД-Транс" на користь Торгового дому "Червона калина" - 290 575 грн. 20 коп. - основного боргу, 5 911 грн. 50 коп. - судового збору. Припинено провадження у справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 5 000 грн. 00 коп.

Рішення суду мотивоване тим, що за договором купівлі - продажу відповідач (боржник) отриманого товару повністю не оплатив, однак проти заявленої позивачем суми боргу не заперечив, доказів погашення виниклої заборгованості у повному обсязі не надав. В частині стягнення 5000,0 грн. провадження у справі припинено у зв'язку з погашенням відповідачем заборгованості в розмірі 5000,0 грн. в ході розгляду справи.

В апеляційній скарзі відповідач просить дане рішення скасувати та прийняти нове, яким розстрочити виплату стягненої судом першої інстанції заборгованості в рівних частинах протягом трьох місяців мотивуючи це тим, що суд першої інстанції позбавив відповідача можливості надати всі необхідні докази у справі шляхом відмови в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи. Зазначає, що остання партія товару (нафтопродуктів) була неякісною, внаслідок чого відповідач не зміг її реалізувати та зазнав збитків. На даний час підприємство опинилося у важкому фінансовому становищі, але намагається поступово оплачувати виниклу заборгованість. Одноразове стягнення такої суми боргу може призвести до банкрутства підприємства, а тому розстрочення платежу надасть можливість погасити заборгованість частинами поступово. Вважає, що недоведення обставин, що мають значення до справи, призвело до прийняття неправильного рішення по суті, що є підставою для його скасування.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити рішення господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, мотивуючи це тим, що у відповідача виникла прострочена заборгованість за договором купівлі - продажу, а про неякість пального відповідач не повідомляв позивача жодного разу. Просить відмовити у клопотанні про розстрочення платежу.

Представник позивача у призначені судові засідання не з'являвся, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи. В судове засідання 26.11.2013 року представник відповідача не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи. Враховуючи те, що явка представників сторін судом не визнавалася обов'язковою, апеляційний суд вважає, що розгляд справи можливо провести у відсутності представників сторін на підставі наявних у справі доказів.

Крім того, позивачем було подано письмову заяву від 21.10.2013 року про те, що відповідач відшкодував частину боргу позивачу, і сума боргу станом на 14.10.2013 року складає 274008,26 грн.

Відповідно до ч.2 ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі та у відзиві на неї, заслухавши пояснення представника скаржника у судових засіданнях, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що між Торговим домом "Червона калина" (продавцем) та Приватним підприємством "ВД-Транс" (покупцем) 06.12.2012 року було укладено договір купівлі-продажу нафтопродуктів №20 (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору продавець (позивач) зобов'язується передати ГСМ (товар) у власність покупця, а покупець (відповідач) зобов'язується прийняти товар і оплатити його на умовах договору.

Кількість, асортимент і ціна на товар визначається у видатковій накладній (п.1.2). Продавець здійснює відвантаження нафтопродуктів згідно до виписаних накладних (п.2.1). Договір укладено строком на один рік і вступає в силу з моменту підписання його сторонами (п.5.1).

Відповідно до п. 3.1 договору, товар поставляється покупцю на умовах самовивозу при пред'явлені продавцем належним чином оформленої довіреності з видачою видаткової накладної, яка є додатковою угодою до договору.

Пунктом 2.2 договору сторони погодили, що покупець здійснює оплату товару згідно виставленого рахунку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця через відділення банку у вигляді попередньої оплати або за фактом поставки, протягом двох банківських днів, датою поставки являється дата підписання розхідної накладної.

Позивач з моменту укладення договору поставляв відповідачу товар, що підтверджується підписаними представниками сторін видатковими накладними (№618 від 19.12.2012р., №1 від 02.01.2013 р., №4 від 04.01.2013 р.), та довіреністю №2 виписаною 02.01.2013 р. на бухгалтера відповідача з метою отримання від ТД "Червона Калина" дизпалива.

Зазначений у видаткових накладних товар відповідач оплатив частково, що призвело до заборгованості в сумі 295 575,20 грн., стягнення якої є предметом спору у даній справі.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 193 Господарського кодексу України, (далі ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 692 ЦК України, встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Підставами виникнення цивільних прав та обов"язків, зокрема, є договори та інші правочини ( ст.11 ЦК України).

Таким чином, підстави виникнення зобов"язань (цивільних прав та обов"язків) встановлені ст.11 ЦК України, зокрема, вони виникають з договорів, тобто носять диспозитивний характер, що полягає у обов"язку сторін договору виконувати взяті на себе зобов"язання, визначені умовами договору.

У відповідності до ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Положенням ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до вимог ч.2 ст.218 ГК України відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язання контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

У статті 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень представника відповідача в судових засіданнях, останній не заперечує проти наявності заборгованості перед позивачем. Представник відповідача зазначає, що підприємство намагається поступово погашати існуючу заборгованість перед позивачем.

У ході розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем було частково погашено суму заборгованості в розмірі 5000,0 грн., що вбачається з Реєстру платіжних документів за період з 01.05.2013р. по 24.05.2013р. Таким чином, господарським судом першої інстанції було правомірно припинено провадження у справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 5 000 грн. 00 коп. на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України.

Апеляційний господарський суд погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про підставність позовних вимог позивача та про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 290 575 грн. 20 коп.

Апеляційний господарський суд при винесенні рішення не бере до уваги доводів відповідача про те, що певна партія товару виявилася неякісною з підстав необґрунтованості таких доводів та не підтвердження їх належними доказами.

Щодо заяви представника відповідача про розстрочення виконання рішення суду з підстав скрутного майнового становища, то слід зазначити наступне.

Згідно п. 13. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року N 7 питання про відстрочку або розстрочку виконання постанови апеляційного суду та порядку її виконання вирішується апеляційним судом одночасно з прийняттям постанови за результатами перегляду судового рішення, про що зазначається у постанові. В інших випадках, тобто коли відповідну заяву подано після прийняття постанови апеляційним судом, зазначені питання вирішуються господарським судом, який розглянув справу у першій інстанції, з винесенням ухвали на підставі статті 121 ГПК України.

Відповідно до ч.1 ст.121 ГПК України, суд у виняткових випадках може розстрочити виконання рішення при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

У Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" передбачено, що судам слід мати на увазі, що, вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення.

Господарсько-процесуальне законодавство не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами, встановленими ст. 43 ГПК України.

Законодавець у будь-якому випадку пов'язує розстрочку виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними та винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. Безпідставне надання судом розстрочки виконання судового рішення без обґрунтованих доказів порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

У статті 193 Господарського кодексу України зазначається, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

З матеріалів справи, зокрема, заяви позивача від 21.10.2013 року, вбачається, що станом на 14.10.2013 року в ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції сума заборгованості відповідача зменшилася до 274 008,26 грн.

Наведені відповідачем підстави для розстрочення виконання судового рішення, не є тими виключними обставинами, які б давали підстави для розстрочення виконання судового рішення, оскільки кожна із сторін договору приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища свого підприємства, підприємств своїх контрагентів та країни в цілому. Зазначені відповідачем обставини свідчать про негативні явища в поточній діяльності відповідача, яка за приписами статті 42 Господарського кодексу України є самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, відтак, збиткову фінансову діяльність відповідача не слід вважати винятковим випадком у розумінні суті статті 121 Господарського кодексу України, що зумовлював би ускладнення чи відсутність можливості виконати судове рішення.

Враховуючи вищенаведене, баланс інтересів сторін, розмір суми стягнення, поступове погашення суми заборгованості відповідачем, апеляційний суд вважає, що у задоволенні заяви відповідача про розстрочення виконання рішення суду слід відмовити.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з урахуванням всіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.

Зважаючи на те, що апеляційну скаргу залишено без задоволення, витрати по сплаті судового збору в порядку ст.49 ГПК України покладаються на скаржника.

Скаржником за подачу апеляційної скарги було оплачено 1500,0 грн. судового збору.

Ухвалою від 27.06.2013 року було встановлено, що сплачений скаржником судовий збір не є сплаченим в повному обсязі відповідно до оскаржуваної суми, відповідача (скаржника) було зобов'язано подати належні докази сплати решти суми судового збору в розмірі 1405,75 грн. Однак скаржником не було виконано вимог даної ухвали до дати постановлення рішення апеляційний судом, а відтак з нього слід стягнути в доход Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1405,75 грн.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Львівської області 11.06.2013р. у справі № 914/1464/13 залишити без змін, апеляційну скаргу Приватного підприємства "ВД-Транс" б/н б/д - без задоволення.

2. Стягнути з Приватного підприємства "ВД-Транс", с. Терновиця, Яворівського району, Львівської області, ідентифікаційний код - 37362466, судовий збір у розмірі 1405,75 грн. (тисяча чотириста п'ять гривень сімдесят п'ять копійок) в доход Державного бюджету України.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Матеріали справи скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Повний текст постанови виготовлений 29.11.2013 р.

Головуючий суддя Бонк Т. Б.

Судді Бойко С.М.

Марко Р.І.