Ухвала суду № 35615420, 10.10.2013, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 684/524/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Сегін І. Р.

Суддя-доповідач: Граб Л.С.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2013 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Граб Л.С.

суддів: Драчук Т. О. Смілянця Е. С.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Старосинявському районі Хмельницької області на ухвалу Старосинявського районного суду Хмельницької області від 31 липня 2013 року за заявою ОСОБА_3 про зміну способу та порядку виконання постанови суду від 03 жовтня 2011 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України у Старосинявському районі Хмельницької області про перерахунок пенсії , -

В С Т А Н О В И В :

09 липня 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою про зміну способу та порядку виконання постанови Старосинявського районного суду Хмельницької області від 03 жовтня 2011 року по справі №2а-2194/2011 про зобов'язання управління Пенсійного фонду України у Старосинявському районі здійснити нарахування, та виплату йому з 13 лютого 2011 року по 18 червня 2011 року включно, підвищення пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на підставі положень статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з врахуванням проведених виплат.

Ухвалою Старосинявського районного суду Хмельницької області від 31 липня 2013 року заяву ОСОБА_3. - задоволено.

Змінено спосіб і порядок виконання постанови Старосинявського районного суду від 03.10.2011 року (виконавчий лист №2-а-2194/11 від 30.11.2011 року) шляхом зміни зобов'язання управління Пенсійного фонду України у Старосинявському районі здійснити виплату йому підвищення до пенсії, як дитині війни, на підставі положень статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з врахуванням проведених виплат за період з 13.02.2011 року по 18.06.2011 року включно на стягнення цих виплат у сумі 741 грн. 25 коп з боржника - управління Пенсійного фонду України у Старосинявському районі на користь стягувача - ОСОБА_3.

Не погоджуючись з даною ухвалою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та прийняти нову ухвалу, якою в задоволенні вимог заявника відмовити. В обґрунтування скарги апелянт зазначив, що виконання судових рішень проводиться відповідними компетентними органами, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на відповідний рік. Управління вважає, що у суду відсутні повноваження для прийняття рішення про зміну витратної частини держбюджету України на відповідний рік.

Позивач, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явився, однак надіслав до суду заяву про розгляд справи без його участі.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явився, не повідомивши суду причини своєї неявки.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, відповідно до пунктів 1, 2 частини 1 статті 197 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, давши правову оцінку обставинам у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Так, постановою Старосинявського районного суду від 03.10.2011 року задоволено позов ОСОБА_3, та зобов'язано управління Пенсійного фонду України у Старосинявському районі здійснити нарахування та виплату йому з 13 лютого 2011 року по 18 червня 2011 року включно, підвищення пенсії, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", на підставі положень статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" з врахуванням проведених виплат.

Як вбачається із матеріалів справи №2-а-2194/11, на підставі заяви стягувача йому видано виконавчий лист за вказаною постановою суду.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 263 КАС України за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), державний виконавець може звернутися до адміністративного суду першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист, що видав виконавчий лист, із поданням, а особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження - із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення.

Як роз'яснив Вищий адміністративний суд України у інформаційному листі №846/12/13-13 від 13.06.2013 року, ця норма не містить виключного переліку обставин, що є підставою для вирішення питання про зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення. Суди повинні враховувати, що підставою для зміни чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення є обставини, що роблять виконання судового рішення неможливим.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», який набрав чинності 01.01.2013 року, держава гарантує виконання судового рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником яких є, зокрема, державний орган.

Водночас, судові рішення у справах, пов'язаних із соціальними виплатами, які мають зобов'язальний характер щодо таких виплат, не належать до зазначених у згаданій статті видів рішень, що унеможливлює їх виконання.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 5 червня 2012 року № 4901-6 (далі - Закон України № 4901)), який набув чинності з 1 січня 2013 року, виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється Державною казначейською службою України в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків державного органу, а в разі відсутності у зазначеного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Європейський суд з прав людини зазначив, що ст. 13 Конвенції гарантує наявність на національному рівні засобу правового захисту для реалізації прав і свобод, у якій би формі вони не забезпечувалися у національному правовому полі. Суд також підкреслив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

Крім того, Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

З урахуванням вказаного колегія суддів зазначає, що Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Разом з тим, за нормами Закону України № 4901 держава гарантує виконання рішення суду виключно про стягнення коштів, боржником за яким є державний орган.

Виходячи з положень Закону України № 4901 та приписів Порядку затвердженого на виконання цього Закону постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845, органи Казначейства на теперішній час не мають повноважень для виконання судових рішень про зобов'язання іншого органу вчинити певні дії.

З огляду на вищевикладене, вбачається, що Законом не передбачено виконання Державною казначейською службою рішень суду зобов'язального характеру, що в свою чергу унеможливлює виконання зазначеного рішення без зміни його способу виконання.

В листі-повідомленні управління Пенсійного фонду України у Старосинявському районі від 05.07.2013 року №8/б-4 зазначено, що на виконання виконавчого листа №2-а-2194/2011 від 30.11.2011 року ОСОБА_3 проведено розрахунок підвищення до пенсії, як дитині війни, однак не виплачено зазначену доплату за відсутністю відповідного фінансування з державного бюджету на дані цілі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що виконання постанови Старосинявського районного суду від 03.10.2011 року у справі №2194/11 можливе лише завдяки зміні способу виконання із зобов'язання вчинення певних дій, які мають на меті виплату конкретної суми, на стягнення цієї суми, яка за розрахунком боржника складає 741,25 грн. та не є спірною між сторонами.

Відповідно до ст. 7 Закону України № 4901 виконання рішень суду про зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

У разі якщо рішення суду, зазначені в частині першій цієї статті, не виконано протягом двох місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, державний виконавець зобов'язаний звернутися до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення.

Таким чином, заява ОСОБА_3 про встановлення способу і порядку виконання рішення є повністю обґрунтованою, у зв'язку з чим судом першої інстанції прийнято правильне рішення про його задоволення.

Разом з тим, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимоги заяви ОСОБА_3 в частині допущення до негайного виконання постанови суду задоволенню не підлягають.

Так, відповідно до положень п. 1 ч. 2 ст. 256 КАС України суд, який прийняв постанову, за заявою осіб, які беруть участь у справі або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в постанові звернути до негайного виконання постанову, зокрема, у визначених даним законом випадках.

Враховуючи, що суд, задовольняючи вимоги заявника, у встановленому законом порядку, виносить не постанову, а ухвалу про зміну способу виконання постанови суду від 03.10. 2011 року, яка при цьому допущена до негайного виконання в межах суми стягнення за один місяць, вимоги заявника з приводу допущення до негайного виконання постанови суду під час розгляду даної заяви до задоволення не підлягають.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 211 КАС України ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також ухвали суду апеляційної інстанції можуть бути оскаржені в касаційному порядку, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Колегія суддів вважає, що зазначена ухвала не є такою, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, та не може бути оскаржена в касаційному порядку, оскільки зміна способу виконання судового рішення згідно положень Розділу V КАС України відноситься до процесуальних питань, пов'язаних з виконанням судових рішень в адміністративних справах, і не є стадією провадження у справі, яке згідно Розділів III та IV КАС України складається зі стадій провадження в суді першої інстанції та перегляду судових рішень.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 199, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Старосинявському районі Хмельницької області, - залишити без задоволення, а ухвалу Старосинявського районного суду Хмельницької області від 31 липня 2013 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Головуючий Граб Л.С.

Судді Драчук Т. О.

Смілянець Е. С.