Постанова № 35609366, 25.09.2013, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

копія ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2013 р. Справа № 804/11653/13-а Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Парненко В.С., розглянувши у місті Дніпропетровську у порядку письмового провадження адміністративну справу за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до Інспекції з питань захисту прав споживачів у Херсонській області про визнання протиправною та скасування постанови, -

ВСТАНОВИВ:

03.09.2013 р. Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (надалі - позивач) звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Інспекції з питань захисту прав споживачів у Херсонській області (надалі - відповідач), в якому просить скасувати постанову № 53 від 30.04.2013 р. Інспекції з питань захисту прав споживачів у Херсонській області про накладення на Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» стягнень, передбачених ст.23 Закону України «Про захист прав споживачів» у вигляді штрафу у розмірі 43062,47 грн.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.09.2013 р. відмовлено у задоволенні клопотання Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про забезпечення адміністративного позову за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до Інспекції з питань захисту прав споживачів у Херсонській області про визнання протиправною та скасування постанови.

Представник позивача надав до суду клопотання про розгляд справи в письмовому провадженні, просив позов задовольнити.

Відповідач до суду не з'явився, про дату та час судового засідання повідомлявся належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Надав заперечення до позову, згідно якого вважає доводи позивача щодо незаконності постанови про накладення стягнення необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсності.

Згідно частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Частиною 4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, у порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Частиною третьою ст. 5 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що захист прав споживачів здійснюють спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи, Рада міністрів Автономної республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи та установи, що здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд, інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування згідно із законодавством, а також суди.

Відповідно до п.1.3 «Порядку проведення перевірок у суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, якості продукції, додержання обов'язкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі та надання послуг», затвердженого наказом Держспоживстандарту України №310 від 07.03.2012 року визначено, що перевірки діяльності суб'єктів господарювання проводяться з метою контролю стану дотримання ними вимог законодавства про захист прав споживачів щодо якості та безпеки продукції, правил торгівлі та послуг, надання споживачам необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію. Органи у справах захисту прав споживачів здійснюють державний контроль стану дотримання суб'єктами господарювання вимог законодавства про захист прав споживачів шляхом проведення планових та позапланових перевірок.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про захист прав споживачів» спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі здійснюють державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів, забезпечують реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів і мають право, зокрема: перевіряти у суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, якість продукції, додержання обов'язкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі та надання послуг; безперешкодно відвідувати та обстежувати відповідно до законодавства будь-які виробничі, складські, торговельні та інші приміщення цих суб'єктів. Порядок проведення таких перевірок визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів; проводити контрольні перевірки правильності розрахунків із споживачами за реалізовану продукцію. У разі неможливості повернення продукції, яка була використана (одержана) під час контрольної перевірки, відшкодування затрат відноситься на результати діяльності суб'єктів господарювання. Порядок проведення таких перевірок визначається Кабінетом Міністрів України; одержувати безоплатно від суб'єктів господарювання, що перевіряються копії необхідних документів, які характеризують якість продукції, сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, що використовуються для виробництва цієї продукції; забороняти суб'єктам господарювання реалізацію споживачам продукції на яку відсутні документи, що засвідчують її відповідність вимогам нормативних документів; приймати рішення про припинення суб'єктами господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства реалізації та виробництва продукції, що не відповідає вимогам нормативно-правових документів; накладати на винних осіб у випадках, передбачених законодавством, адміністративні стягнення; накладати на суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, стягнення, передбачені ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів», в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Судом встановлено, що 30.11.2012 р. відповідачем проведено перевірку дотримання законодавства про захист прав споживачів Херсонської філії ПАТ КБ «Приватбанк».

Перевірка проводилась на підставі надісланого 27.07.2012 р. на адресу відповідача листа Держспоживінспекції України від 23.07.2012 р. № Т-1445/7 щодо розгляду скарги споживача ОСОБА_1 відносно порушення його прав ПАТ КБ «Приватбанк» під час укладання споживчого кредиту.

Перевірка почалася після одержання Держспоживінспекцією у Херсонській області заяви споживача про дозвіл на розкриття банківської таємниці (лист від 16.08.2012 р.), згоди Держспоживінспекції України на проведення позапланової перевірки позивача (лист № 03/7-5661-2012 від 19.11.2012 р.), наказу на здійснення позапланових заходів контролю № 154 від 28.11.2012 р. та відповідно до направлень №00000659.

Висновки перевірки були оформлені Актом перевірки дотримання законодавства про захист прав споживачів № 00000528 від 30.11.2012 р. (надалі - Акт перевірки).

Позивачем 28.11.2012 р. було отримано повідомлення Інспекції з питань захисту прав споживачів в Херсонській області про проведення перевірки з питань захисту прав споживачів. На адресу інспекції позивачем була надіслана відповідь (лист від 04.12.2012 р. вих. № 30.1.0.0/2-20121130/1577), що Херсонська філія ПАТ КБ «Приватбанк» взагалі не може бути об'єктом проведення Інспекцією з питань захисту прав споживачів перевірок, оскільки не є суб'єктом господарювання, та було запропоновано звернутися до Головного офісу з питань перевірки.

В своєму запереченні відповідач стверджує, що зазначеного листа станом на 10.12.2012 р. не отримував, проте ніяких належних доказів в підтвердження або спростування цього факту до суду не надано.

На підставі Акту перевірки прийнято постанову про накладення стягнень передбачених статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів» №53 від 30.04.2013 р. (надалі - постанова), яким встановлено порушення ст.11,15,18,19,21 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме: відсутність перед укладанням договору у письмовій формі для споживача необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про умови кредитування та сукупну вартість кредиту; порушення принципу рівності сторін внаслідок істотного дисбалансу та договірних прав і обов'язків на шкоду споживачів шляхом включення у договір кредитування несправедливих по відношенню до споживача умов в частині відповідальності сторін (кредитний договір №НЕСFAЕ00000140 від 22.11.2007 р.).

14.05.2013 р. позивач отримав зазначену постанову.

Статтею 4. Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» визначено загальні вимоги до здійснення державного нагляду (контролю).

Державний нагляд (контроль) здійснюється за місцем провадження господарської діяльності суб'єкта господарювання або його відокремлених підрозділів, або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених законом.

Державний нагляд (контроль) може здійснюватися комплексно кількома органами державного нагляду (контролю), якщо їхні повноваження на здійснення чи участь у комплексних заходах передбачені законом. Такі заходи проводяться за спільним рішенням керівників відповідних органів державного нагляду (контролю).

Планові та позапланові заходи здійснюються в робочий час суб'єкта господарювання, встановлений правилами внутрішнього трудового розпорядку.

В Акті перевірки зазначено, що перевірка проводилась у присутності представника Приватбанку - начальника юридичного відділу ОСОБА_2

Проте, позивач зазначає, що в штатному розкладі банку відсутня посада начальника юридичного відділу, яка вказана в Акті перевірки. ОСОБА_2 займає іншу посаду, не є уповноваженою на підставі довіреності особою, яка має право супроводжувати перевірки.

Згідно пояснень отриманих від Херсонської філії ПАТ КБ «Приватбанк» спеціалісти інспекції взагалі не звертались до банку, а відтак перевірка банку не проводилась. Акт про не допуск до перевірки або перешкоди у здійсненні перевірки на підставі п.2.5. Порядку проведення перевірок у суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, якості продукції, додержання обов'язкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі та надання послуг, перевіряючи ми не складався.

Крім того, оригінали кредитних справ фактично знаходяться в архіві ПАТ КБ «Приватбанк» за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, тому перевіряючи не могли вивчити документи кредитної справи ОСОБА_1, скарга якого слугувала проведенню перевірки.

Суд зазначає, що належних доказів в підтвердження або спростування зазначених фактів до суду не надано.

Згідно з частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про:1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Фінансові установи несуть відповідальність за порушення прав споживачів у сфері захисту персональних даних згідно із законом.

Згідно з п. 2 Постанови НБУ від 10.05.2007р. №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість, кредиту» банки зобов'язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, зазначивши таке: а) найменування та місцезнаходження банку - юридичної особи та його структурного підрозділу; б) умови кредитування, зокрема: можливу суму кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; мету, для якої кредит може бути використаний; форми та види його забезпечення; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов'язаннями споживача; тип процентної ставки (фіксована, плаваюча тощо); переваги та недоліки пропонованих схем кредитування; в) орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням: процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб - страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо); варіантів погашення кредиту, уключаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги; можливості та умов дострокового повернення кредиту; г) інші умови, передбачені законодавством.

Інформація про платежі споживача, які зазначені в пункті 2.1 цієї глави, надається з обов'язковим зазначенням бази їх розрахунку (зазначається сума, на підставі якої робиться розрахунок, зокрема сума наданого кредиту, сума непогашеного кредиту, фіксована сума тощо).

У разі, якщо окремі умови кредитування діятимуть протягом не всього строку користування кредитом, банки мають обов'язково ознайомити споживача з умовами, а також зі строком, протягом якого діятимуть такі умови, та з порядком інформування споживача про їх зміну.

Банки зобов'язані отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з вищенаведеною інформацією.

Банки розробляють форму (бюлетень, довідка, повідомлення тощо) надання споживачу достовірної інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка повинна бути затверджена рішенням уповноваженого органу банку та доведена до відома його відповідних структурних підрозділів.

Відповідно до п. 3 вказаної Постанови №168 банки зобов'язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, зазначивши таке: значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку; перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов'язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення тощо; перелік і розмір інших фінансових зобов'язань споживача, які виникають на користь третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами кредитного договору (страхові платежі під час страхування предмета застави, життя та працездатності споживача, розмір зборів до Пенсійного фонду України, комісії під час купівлі-продажу іноземної валюти для погашення кредиту та процентів за користування ним, біржові збори, послуги реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).

Кредитний договір має містити графік платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до цих Правил. У графіку платежів має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом.

Банки зобов'язані в кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором.

Банки зобов'язані в кредитному договорі зазначити: вид і предмет кожної супутньої послуги, яка надається споживачу; обґрунтування вартості супутньої послуги (нормативно-правові акти щодо визначення розмірів зборів та обов'язкових платежів, тарифів нотаріусів, страхових компаній, суб'єктів оціночної діяльності, реєстраторів за надання витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про наявність чи відсутність обтяжень рухомого майна, інших реєстрів тощо); про відкриття банківського рахунку, відкритого з метою зарахування на нього суми наданого кредиту або надання кредиту за рахунком (овердрафт), умови відкриття, ведення та закриття такого рахунку, тарифи та всі суми коштів, які споживач має сплатити за договором банківського рахунку у зв'язку з отриманням кредиту, його обслуговуванням і погашенням; правило, за яким змінюється процентна ставка за кредитом, якщо договором про надання кредиту передбачається можливість зміни процентної ставки за кредитом залежно від зміни облікової ставки Національного банку або в інших випадках.

Банки мають право змінювати процентну ставку за кредитом лише в разі настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку.

Банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї із сторін (зміни кредитної політики банку).

Судом встановлено, що 22.11.2007 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № НЕСFAЕ00000140 на купівлю автомобіля (надалі - кредитний договір).

Позивач стверджує, що зазначений кредитний договір видавався із додержанням Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженого постановою правління НБУ від 10.05.2007 р. № 168, а саме з детальним розписом сукупної вартості кредиту з урахуванням відсоткової ставки за ним, вартості усіх послуг, а також із графіком платежів у додатках до кредитних договорів. А саме, вичерпна інформація щодо загальної вартості кредиту закріплена частиною 7 в розділі «особливі умови» кредитного договору, а також в додатку № 1 до кредитного договору.

Клієнт ОСОБА_1 був ознайомлений з умовами кредитування, про що свідчить підпис клієнта в кредитному договорі та в Додатку № 1 до договору.

Згідно з умовами кредитного договору ПАТ КБ «Приватбанк» виконав свої зобов'язання та видав ОСОБА_1 кредит у розмірі 15978,51 доларів США (п. 7.1 Кредитного договору).

Матеріалами справи підтверджується, що Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 25.06.2013 р. відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання кредитного договору недійсним та захист прав споживачів. Зазначеним рішенням встановлено, що при укладенні Кредитного договору ОСОБА_1 був ознайомлений з усіма умовами договору, погодився з ними, що підтверджується підписами сторін на кредитному договорі та договорі застави рухомого майна. Також встановлено, що ОСОБА_1 до суду не надано жодного доказу на підтвердження того факту, що на момент укладання кредитного договору він був не згодний з його умовами або вважав його таким, що не відповідає закону, чи не бажав його взагалі укладати. Рішення набрало законної сили.

Додатком № 1 до кредитного договору передбачено, що на момент надання кредиту, курс гривні до долару США становив 5,025 грн.

Постановою № 53 про накладення стягнень за порушення визначеного в ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів» на позивача було накладено штраф у розмірі 30% від суми наданого кредиту за кредитним договором, що за підрахунками відповідача, склало 43062,47 грн.

Таким чином, обрахована сума штрафу, визначеної постановою №53 про накладення стягнень не відповідає сумі наданого кредиту, визначеної у кредитному договорі з урахуванням курсу долару США на момент укладення договору.

Відповідно до п.4.2.6. Порядку проведення перевірок у суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, якості продукції, додержання обов'язкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі та надання послуг, за результатами перевірки відповідно до виявлених порушень керівником органу з питань захисту прав споживачів або його заступником приймаються рішення про застосовування адміністративно-господарських санкцій.

Згідно ст.250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення ним суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Тобто, в даному випадку штраф мав бути застосований до позивача не пізніше 22.11.2008 р.

Поряд з тим, відповідно до ст.238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Учасник господарських відносин згідно зі ст. 218 Господарського кодексу відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

При розгляді справи про застосування адміністративно - господарських санкцій необхідно в першу чергу враховувати наявність вини суб'єкта господарювання. Аналогічної позиції дотримується в своєму рішенні Верховний Суд України від 04.07.2011 року № 21-160а11, який допускає можливість застосування адміністративно-господарських санкцій до суб'єкта господарювання при наявності вини.

Проте, суд зазначає, що наявність вини у позивача відповідачем не доведена.

Відповідно до ч.1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

За наведених обставин, суд приходить до висновку про необґрунтованість прийнятої відповідачем постанови про накладення стягнень передбачених статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів» №53 від 30.04.2013 р., а отже остання підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до Інспекції з питань захисту прав споживачів у Херсонській області про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити.

Скасувати Постанову № 53 від 30.04.2013р Інспекції з питань захисту прав споживачів у Херсонській області про накладення на Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» стягнень, передбачених ст.23 Закону України «Про захист прав споживачів» у вигляді штрафу у розмірі 43062,47 грн.

В порядку розподілу судових витрат стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» судовий збір в розмірі 430,62 грн. (чотириста тридцять гривень 62 коп.).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку та строки, визначені ст. 186 КАС України та набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України.

Суддя (підпис) З оригіналом згідно. Постанова не набрала законної сили 25.09.13 СуддяВ.С. Парненко В.С.Парненко