Рішення № 35604483, 21.11.2013, Авдіївський міський суд Донецької області

Провадження № 2/217/79/2013

Справа № 0501/3536/2012

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2013 року Авдіївський міський суд Донецької області у складі:

головуючого - судді Соболєвої І.П.,

при секретарі - Грищенко В.М.,

за участю відповідачів - ОСОБА_1, ОСОБА_1,

представника відповідачів - адвоката ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Авдіївка цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_3, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про визнання договору кредитування недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

8 листопада 2012 року Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на наступні обставини: згідно кредитного договору №201/2006/840/07-К/585 від 06.11.2006 р. відповідачу ОСОБА_3 був наданий кредит у розмірі 9 207, 92 доларів США у строк до 06.11.2011 р. зі сплатою відсотків за користування кредитом з розрахунку 10,0 % річних. Відповідачем порушені терміни сплати відсотків та погашення кредиту. На підставі договору поруки від 06.11.2006 р. поручителями є відповідач ОСОБА_1 та ОСОБА_4, яки відповідають солідарно з боржником. Посилаючись на ст.ст. 526, 530, 554 ЦК України, позивач просить суд стягнути солідарно з відповідача заборгованість за кредитним договором в сумі 79 039, 58 грн. та судовий збір у розмірі 790, 39 грн.

Ухвалою суду від 25 грудня 2012 р. закрито провадження по справі відносно вимог до ОСОБА_4 у зв'язку зі смертю останнього.

Відповідач ОСОБА_1 з позовом не погодилась та надала письмові заперечення проти позову, у яких зазначила, що попереджала працівників банку про відсутність у неї нерухомого майна, невелику заробітну плату, яка не дозволяє виконувати зобов'язання поруки за кредитним договором. Відповідач також вказує, що єдиним законним платіжним засобом на території України є гривня, надання кредиту у іноземній валюті заборонено, умови договору є несправедливими. Просила визнати недійсним кредитний договір та договір поруки.

Відповідач ОСОБА_3 з первинним позовом не погодився та подав до суду зустрічний позов про визнання договору кредитування недійсним. ОСОБА_1 зазначає, що є порушенням діючого законодавства укладання на території України договору, у якому передбачений засіб платежу - іноземна валюта, посилається, що умови договору є несправедливими та просить визнати недійсним договір споживчого кредиту № 201/2006/840/07-К/585, укладений 06.11.2006 р. між ним та ПАТ «КБ «Надра».

ПАТ «Комерційний банк «Надра» не погодилося з зустрічним позовом та надало заперечення на зустрічну позовну заяву, у яких зазначено, що операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». ВАТ КБ «Надра» має відповідні банківські ліцензії від 23.08.2002 р. на право здійснення банківських операцій. Тобто банк має право здійснювати операції з валютними цінностями.

Також у процесі розгляду справи відповідач ОСОБА_1 надав суду заяву про застосування строків позовної давності, з посиланням на Постанову Верховного суду України від 6 листопада 2013 р.

В судове засідання представник позивача не з'явився, надавши суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Відповідачі та їх представник у судовому засіданні з первинним позовом не погодились, підтримали вимоги зустрічного позову, надалі пояснення, аналогічні з викладеними у зустрічному позові та запереченнях, просили суд відмовити у задоволенні первинного позову у зв'язку зі закінченням строку позовної давності, зустрічний позов просили задовольнити.

Розглянувши цивільну справу в межах заявлених позовних вимог, вислухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи і докази в їхній сукупності, судом встановлені наступні обставини:

23 серпня 2002 р. Відкритому акціонерному товариству комерційному банку «Надра» видана Банківська ліцензія № 21 на право здійснювати банківські операції, визначені ч. 1 та пп. 5-11 ч. 2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

23 серпня 2002 р. Відкритому акціонерному товариству комерційному банку «Надра» виданий дозвіл № 21-1 на право здійснення операцій, визначених п.п. 1-4 ч. 2 та ч. 4 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Відповідно додатку до вказаного дозволу комерційному банку «Надра» надано право здійснювати операції з валютними цінностями, у тому числі ведення рахунків клієнтів в іноземній валюті, залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України та інш.

6 листопада 2006 року між Відкритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_3 укладений договір № 201/2006/840/07-КА/585 (а.с. 5-7), відповідно до якого банк зобов'язався надати відповідачу у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 9 207, 92 доларів США. Мета кредиту - придбання автотранспортного засобу.

Згідно п.1.4 договору № 201/2006/840/07-КА/585 відповідачу наданий кредит строком до 06.11.2011 р. (а.с.5)

Пунктом 1.3.1. зазначеного договору встановлена плата за користування кредитом у вигляді відсотків у розмірі 10 відсотків річних.

Пунктом 1.3.2. кредитного договору встановлена плата за управління кредитом із розрахунку 0,4% від розміру фактичного залишку заборгованості за кредитом.

Порядок повернення кредиту визначений у п.3.3 кредитного договору, відповідно до якого повернення кредиту та сплата платежів здійснюється шляхом перерахування щомісячно 219, 44 доларів США, кінцевий термін повернення кредиту - 06.11.2011 р. (п. 3.3.4. кредитного договору).

6 листопада 2006 року між Відкритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_1 укладений договір поруки № 201/2006/840/07-КА/585/1 (а.с. 10-11), відповідно до якого остання поручилась перед банком за належне виконання ОСОБА_1 зобов'язань, що витікають з кредитного договору №201/2006/840/07-КА/585 від 06.11.2006 р.

Учасниками справи не заперечується той факт, що кредитні кошти у розмірі 9207,92 доларів США були отримані відповідачем ОСОБА_1 7 листопада 2006 р.

У процесі судового розгляду відповідачі не заперечували, що у період з 08.12.2006р. по 22.12.2008 р. відповідачем на користь позивача було повернуто кредиту у сумі - 3 470, 84 доларів США, залишок неповернутих кредитних коштів складає 5 737, 08 доларів США; у період з 08.12.2006р. по 22.12.2008 р. відповідачем на користь позивача сплачено відсотків за користування кредитом у сумі - 1 738, 42 доларів США, залишок несплачених відсотків на час звернення до суду з позовом складає 2 288, 62 доларів США.

Відповідачами не доведений той факт, що після 22.12.2008 р. здійснювались платежі на користь ПАТ КБ «Надра» за договором №201/2006/840/07-КА/585.

Згідно до п. 5.1 зазначеного договору у разі прострочення позичальником строку виконання зобов'язань, щодо повернення кредиту позичальник сплачує банку пеню в розмірі одного відсотку від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення.

Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази, всебічно, повно та об'єктивно з'ясував обставини справи, враховуючи, що цивільне судочинство здійснюється за принципом диспозитивності, суд вважає, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав:

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як встановлено судом сторони при укладенні спірного кредитного договору дійшли до згоди, що кредитні кошти надані відповідачу строком до 06.11.2011 р.(п.1.4. договору), також сторони у договорі зазначили, що кінцевий термін повернення кредиту - 06.11.2011р. (п.3.3.4 договору).

Суд зазначає, що сторони були вільні при виборі умов кредитного договору та самостійно визначились з терміном користування кредитом та кінцевим строком його повернення, який відповідає 6 листопада 2011 року.

Відповідач у своєї заяві про застосування строків позовної давності наводить правову позицію Верховного суду України, висловлену у постанові від 06.11.2013 р. по справі №6-116цс13. При цьому відповідач не наводить дату, з якої, на його думку, слід відраховувати термін позовної давності. Разом з цим, суд, проаналізувавши вищенаведену Постанову ВСУ та умови укладеного між КБ «Надра» та ОСОБА_1 кредитного договору від 06.11.2006 р.,вважає за необхідним вказати, що у справі, яка знаходилась на розгляді у ВСУ йшла мова про встановлений у кредитному договорі термін дії договору до 25.06.2015 р., посилаючись на який попередні судові інстанції помилково не знайшли підстав для застосування строку позовної давності. У цивільній справі, яка знаходиться у провадженні суду, наявні декілька інші договірні умови: так у погодженому сторонами кредитному договору міститься умова про кінцевий термін користування та повернення кредиту. Аналізуючи умови такого договору, суд вважає, що у відповідача право на користування кредитними коштами існувало до 6 листопада 2011 року, а відповідно право банку на стягнення неповерненої частини кредиту, виходячи з повного обсягу кредитних коштів, виникло лише з 6 листопада 2011 року.

На підставі ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, тобто у цієї справі розрахунок позовної давності починається з 06.11.2011р.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості по кредиту 8 листопада 2012 року. Загальна позовна давність встановлюється ст. 257 ЦК України тривалістю у три роки. Отже на час звернення до суду термін позовної давності не сплив. А тому у суду відсутні підстави застосувати строк позовної давності у цьому проваджені.

Ст.610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З урахуванням того факту, що відповідач свій обов'язок, щодо повернення до 06.11.2011 р. кредитних коштів у повному обсязі не виконав, позовні вимоги про стягнення заборгованості по кредиту (45 856, 48 грн.) та відсоткам (18 292, 93 грн.) підлягають задоволенню у повному обсязі.

У зв'язку з порушенням відповідачем прийнятого на себе зобов'язання щодо повернення кредиту та сплату відсотків за користування кредитом, суд погоджується, що позивач на підставі ст.ст. 610, 611, 612 ЦК України має право вимагати стягнення з боржника неустойки у вигляді пені, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Відповідно до ч. 1 ст. 624 ЦК України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Відповідачі не звертались до суду з заявою про зменшення розміру неустойки, а тому суд, враховуючі п. 27 Постанови Пленуму ВССУ від 30.03.2012 р. № 5, не має можливості самостійно, без заяви відповідачів, зменшити розмір неустойки.

Постановою НБУ від 09.08.2010 р. N 377 з 10 серпня 2010 р. встановлена облікова ставка на рівні 7.7500%. За таких обставин у період з 29.10.2011 р. по 29.10.2012 р. розмір пені відповідає 0,043055 відсотків за кожний день прострочення платежу.

При цьому суд зауважує, що позивач розраховує пеню за період з 29.10.2011 р. по 29.10.2012 р., виходячи з суми заборгованості по тілу кредиту та відсоткам, яка виникла лише 06.11.2011 р.

З такої позицією позивача суд не погоджується та вважає за необхідним зменшити пеню за прострочення сплати кредиту, віднявши з нарахованої позивачем суми неустойки (886, 51 доларів США) суму пені у розмірі 21, 48 доларів США (19,01 + 2, 47) за період з 29.10.2011 р. по 06.11.2011 р. включно.

Також слід зменшити пеню за прострочення сплати відсотків, віднявши з нарахованої позивачем суми неустойки (304, 61 доларів США) суму пені у розмірі 6, 46 доларів США (5,72 + 0, 74) за період з 29.10.2011 р. по 06.11.2011 р. включно.

Таким чином, підлягає стягненню пеня за прострочення сплати кредиту за період з 07.11.2011 р. по 29.10.2012 р. у сумі 865, 03 доларів США, та пеня за прострочення оплати відсотків за кредитом за період з 07.11.2011 р. по 29.10.2012 р. у сумі 298, 15 доларів США.

При ухваленні рішення суд виходить з того, що згідно з частиною першою статті 192 ЦК законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Позивач, звертаючись до суду просив стягнути суму позову у гривневому еквіваленті, розраховуючи суму боргу у доларах США помножену на офіційний курс НБУ на дату звернення до суду. Приймаючі до уваги, що курс НБУ на дату ухвалення рішення не зменшився, та у зв'язку з цим права відповідача не порушуються, суд погоджується з застосуванням курсу НБУ на дату звернення позивача з позовом до суду.

Разом зі стягненням пені позивач просить суд стягнути щомісячну комісію за управління кредитом.

З характеру відносин, яки склались між сторонами справи, з тексту п.1.2. укладеного договору вибачається, що кредитні кошти відповідач отримав як споживчий кредит, тобто кошти, що були надані кредитодавцем споживачеві на автотранспортного засобу ( п. 23 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Суд проаналізував пункт 1.3.2. кредитного договору, яким встановлена плата за управління кредитом із розрахунку 0,4% від розміру фактичного залишку заборгованості за кредитом, вважає, що умова кредитного договору про оплату позичальником коштів за обслуговування кредиту є несправедливою та не відповідає вимогам ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

За положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. На підставі наведеного відсутні підстави для стягнення встановленої всупереч закону комісії за управління кредитом. Отже позовні вимоги у частині стягнення плати за управління кредитом не підлягають задоволенню.

Визначаючи особу, з якої слід стягнути заборгованість та неустойку за спірним кредитним договором, суд не погоджується з позицією позивача, що на час його звернення до суду відповідач ОСОБА_1 є солідарним боржником, у зв'язку з наступним.

Правовідносини між банком та ОСОБА_1 виникли на підставі укладеного договору поруки. У договорі поруки відповідач ОСОБА_1 зобов'язалась перед позивачем за виконання ОСОБА_3 кредитного договору від 06.11.2006 р., у тому числі за зобов'язання повернути до 6 листопада 2011 р. кредит у сумі 9 207, 92 грн.

Строк дії поруки у договорі №201/2006/840/07-КА/585/1 від 06.11.2006 р. не визначений, у п.5.3 зазначено, що дія договору закінчується належним виконанням позичальником взятих на себе зобов'язань по кредитному договору.

Слід зазначити, що сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. (ч. 4 п. 24 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року N 5)

На підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Таким чином позивач мав можливість заявити позовні вимоги на підставі укладеного договору поруки від 06.11.2006 р. до відповідача ОСОБА_1 у термін до 06.05.2012 р. До такого правого висновку дійшов Верховний суд України у постановах по аналогічним справам від 21 травня 2012 р. у справі N 6-48цс11, від 21 травня 2012 р. у справі N 6-68цс11, від 23 травня 2012 р. у справі N 6-33цс1).

У зв'язку з тим, що на час звернення позивача до суду (08.11.2012 р.) порука ОСОБА_1 припинилась у суду відсутні підстави вважати її особою, яка відповідає за виконання кредитного договору солідарно з боржником ОСОБА_3. За таких обставин не підлягають задоволенню позовні вимоги до ОСОБА_1.

Проаналізувавши умови укладеного кредитного договору суд не вибачає можливості для визнання спірного договору недійсним на підставах, вказаних відповідачем.

Позивач має ліцензію та дозвіл НБУ на здійснення операції у іноземній валюті. Більш того, Національним банком України на виконання положень статті 11 цього Декрету, статті 44 Закону України "Про Національний банк України" в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року N 483 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року N 1429/10028). Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року N 3024-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків" генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, або генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій). У зв'язку з наведеним суд виходити з того, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору.

Законом України від 22 вересня 2011 року N 3795-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг" внесені зміни у статтю 11 Закону України "Про захист прав споживачів" та доповнено частину першу абзацом третім такого змісту: "Надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється".

Але з урахуванням того факту, що спірний кредитний договір укладений до зазначених вище законодавчих змін, суд не має підстав для визнання спірного договору недійсним.

На підставі ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Суд вважає, що відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, яки свідчать про недійсність укладеного та частково виконаного кредитного договору №201/2006/840/07-КА/585 від 06.11.2006р., а тому зустрічні позовні вимоги не підлягають задоволенню.

На підставі ст.ст. 192, 549, 610, 611, 612, 624, 629, 1049, 1050, 1054 ЦК України, керуючись ст. ст. 10, 11, 27, 60, 208, 209, 212, 213, 214, 215, 224-233 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_3, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» заборгованість за кредитним договором №201/2006/840/07-КА/585 від 06.11.2006р. у сумі 73 446 (сімдесят три тисячі чотириста сорок шість) гривень 70 копійок, у тому числі заборгованість за кредитом - 45 856, 48 грн., заборгованість за нарахованими відсотками - 18 292, 93 грн., пеня за прострочення сплати кредиту - 6 914, 18 грн., пеня за прострочення сплати відсотків - 2 383, 11 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» сплачений судовий збір у розмірі 734 (сімсот тридцять чотири) гривні 46 копійок.

В задоволені іншої частини позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_3, ОСОБА_1 - відмовити.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про визнання договору кредитування недійсним - відмовити.

Проголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повний текст рішення виготовлений 26 листопада 2013 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана до апеляційного суду Донецької області через Авдіївський міський суд Донецької області протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь при розгляді справи, але були відсутні при проголошенні судовго рішення, мають право оскаржити рішення в той же строк з моменту отримання копії повного тексту судового рішення.

Суддя: І.П. Соболєва