Ухвала суду № 35599121, 03.10.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2013 р.Справа № 816/1737/13-а

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Тацій Л.В.

Суддів: Кононенко З.О. , Чалого І.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 26.06.2013р. по справі № 816/1737/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "ЛААД"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про визнання протиправними дій та рішень, скасування податкових повідомлень - рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальність "Фірма "ЛААД", звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби про визнання протиправними дій та рішень, скасування податкових повідомлень - рішень від 13 березня 2013 року № 0001292202/512 та № 0001302202/513.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 26.06.2013р. по справі № 816/1737/13-а позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення - рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби від 13 березня 2013 року № 0001292202/512 та № 0001302202/513. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Відповідач, не погодившись з даним судовим рішенням в частині задоволення позовних вимог, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Позивач постанову суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржив.

Представники сторін в судове засідання не прибули, про причини неявки не повідомили, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, про що свідчать поштові повідомлення.

Враховуючи положення ч.4 ст.196 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку, що неприбуття представників сторін не перешкоджає судовому розгляду справи, оскільки вони були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду.

Апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що позивач пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, зареєстроване Виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради Полтавської області 21 липня 2008 року (а. с. 13). Видами діяльності позивача за КВЕД є, серед іншого, інші види оптової торгівлі (код за КВЕД 51.90.0); діяльність вантажного залізничного транспорту (код за КВЕД 60.10.2); оптова торгівля будівельними матеріалами (код за КВЕД 51.53.2). ТОВ "Фірма "Лаад" перебуває на обліку в органах державної податкової служби з 22 липня 2008 року (а.с. 15, т.1) та є платником податку на додану вартість згідно свідоцтва № 100300342 від 07 вересня 2010 року (а.с. 16, т.1).

Вказані обставини сторонами визнаються, а тому в силу ч. 3 ст. 72 КАС України не доказуються перед судом.

В період з 15 лютого 2013 року по 20 лютого 2013 року Кременчуцькою ОДПІ у зв'язку з надходженням постанови старшого слідчого з ОВС ВРКС СУ ДПС у Полтавській області підполковника міліції Серякова О.А. від 08 лютого 2013 року, на підставі наказу Кременчуцької ОДПІ від 15 лютого 2013 року № 827 та направлення від 15 лютого 2013 року № 955/000955, проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ "Фірма "Лаад" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ "Продсервіс 2012", ТОВ "Самі Груп", ТОВ "Леда-Ком", ТОВ "Сі Гейт", ТОВ "Всеукраїнська творча спілка", ТОВ "Анві Продукт", ТОВ "Арвет", ТОВ "Стар Пройм", ТОВ "Печерський міст ЛТД", ПП "Дан - Кремінь", ТОВ "Чєнгун", ТОВ "Економ-Ресурс", ТОВ "Імпекс Продгарант", ТОВ "Верес Груп", ТОВ "Спецпродсервіс", ТОВ "ПГ "Інтєксторг", ТОВ "Реал Інвест" за період з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2012 року.

Результати перевірки оформлені актом від 22 лютого 2013 року № 1592/224-09/36007655.

У вказаному акті перевірки контролюючим органом відображено висновок про порушення позивачем підпунктів 14.1.27.1, 14.1.56 пункту 14.1 статті 14, статті 134, підпункту 135.5.4, пункту 135.5 статті 135, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ "Фірма "Лаад" було занижено суму податку на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 144766 грн.; статті 185, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього на суму 62669 грн.

На підставі акту перевірки Кременчуцькою ОДПІ винесені податкові повідомлення-рішення № 0001292202/512 від 13 березня 2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальному розмірі 217 149 грн., в тому числі 144 766 грн. за основним платежем та 72 383 грн. штрафних (фінансових) санкцій; № 0001302202/513 від 13 березня 2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 94 003 грн. 50коп., в тому числі 62 669 грн. за основним платежем та 31 334 грн. 50 коп. штрафних (фінансових) санкцій.

З дослідженого акту перевірки слідує, що фактичною підставою для прийняття контролюючим органом рішення, слугував висновок про те, що правочини вчинені позивачем порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені з метою приховування сплати податків третіх осіб. При цьому як на єдиний мотив таких висновків, контролюючий орган посилається на порушення податкового законодавства, допущені контрагентами позивача та отриману про це інформацію.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірного правового акту індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.

З матеріалів справи слідує, що між позивачем (Покупець) і ТОВ "Чєнгун" (Продавець) укладено договір купівлі - продажу запірно-пломбувальних пристроїв № 01/11 від 01 листопада 2011 року (а.с. 209, т.2).

За змістом п. 2.4. Договору перехід права власності на продукцію наступає за наявності передплати Покупця, після підписання видаткової накладної представником Покупця, який має доручення відповідної форми на отримання продукції.

На підтвердження виконання вказаного договору позивачем надано видаткові накладні, а саме: № 0000030 від 02.11.2011 року, № 0000032 від 10.11.2011 року, № 0000036 від 18.11.2011 року, № 0000040 від 28.11.2011 року, № 0000040 від 01.12.2011 року та № 0000046 від 15.12.2011 року (а.с. 85-90, т.3), які засвідчують поставку запірно-пломбувальних пристроїв.

Згідно абзацу 2 пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 N 88 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.95 за N 168/704), господарські операції -це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Обставини щодо здійснення господарських операцій з придбання товару, на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту, входять до предмету доведення у судовому процесі.

При цьому, колегія суддів відмічає, що, у вказаних видаткових накладних вказано уповноважену на отримання особу ОСОБА_2 за довіреностями, що відповідає умовам договору.

За приписами ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно до ст. 712 Цивільного Кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Виходячи із змісту цієї норми, наслідками за договором постачання товару є перехід права власності на товар від Постачальника до Покупця за певну грошову суму.

За визначенням, п. 1.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 р. N 637, готівкові розрахунки - платежі готівкою підприємств (підприємців) та фізичних осіб за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги), а також за операціями, які безпосередньо не пов'язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) та іншого майна.

Пунктом 3.1 вказаного Положення передбачено, що касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів.

Згідно рахунків-фактур, виставлених ТОВ «Ченгун» (а.с. 91-98, т. 3), прибуткових касових ордерів та корінців квитанцій до прибуткового касового ордеру (а.с. 102-116, т. 3), оплата за договором позивачем здійснена у повному обсязі.

Також у ході виконання договору позивач отримав від ТОВ «Ченгун» податкові накладні (а.с. 99-100 т. 3), виписані контрагентом на суму вартості товарно-матеріальних цінностей, придбаних позивачем за договором.

Аналогічні договори укладені позивачем з ТОВ "Арвет", ТОВ "Сі Гейт", ТОВ "Продсервіс 2012".

Так, до матеріалів справи надано наступні документи:

-по контрагенту ТОВ "Арвет": договір № 01/01 від 01 січня 2012 року (а.с. 132-133, т. 3), квитанції до прибуткових касових ордерів (а. с. 134-137, том 3).

-по контрагенту ТОВ "Сі Гейт": договір № 01/01 від 01 квітня 2012 року (а.с. 211-212 т.2), податкові накладні (а.с. 73-77, т.3), рахунки-фактури (а.с. 78, 83, т.3), видаткові накладні (а. с. 79-82, 84 том 3);

-по контрагенту ТОВ "Продсервіс 2012": договір № 03/05 від 03 травня 2012 року (а.с. 213-214 том 2), видаткові накладні (а.с. 215-217 том 2, а. с. 118-119, 121-122 т. 3), податкові накладні (а.с. 218-219, т.1, а.с. 123-126, т.3), рахунки-фактури (а.с. 221 том 2, а.с. 117, 120 т.3), квитанції до прибуткового касового ордеру (а.с. 127-131 т. 3).

Зазначені документи також досліджувались ревізором під час перевірки.

Інших документів первинного бухгалтерського обліку по операціям ТОВ "Фірма "Лаад" з ТОВ "Чєнгун", ТОВ "Арвет", ТОВ "Сі Гейт", ТОВ "Продсервіс 2012" за період, що перевірявся, та іншим господарським операціям з цими контрагентами, як вбачається з акту перевірки від 22 лютого 2013 року № 1592/22.4-09/36007655 ревізором не досліджувалось та до перевірки не надавались.

Необхідність здійснення операцій з купівлі запірно-пломбувальних пристроїв позивач обґрунтовує тим, що одним із основних видів діяльності позивача є організація перевезення вантажів по території України (а.с. 14 том 1), при цьому позивач самостійно розраховує маршрут перевезення, підшукує перевізників та здійснює розрахунки з ними.

На підтвердження вказаних обставин позивачем надано договори та акти здавання-приймання наданих послуг з ТОВ "Кернел-Трейд" щодо організації транспортування вагонів зерновозів (а.с. 59-201, 222-250 т. 2, а.с. 1-49 т. 3), а також документи щодо здійснення господарських операцій позивача з ТОВ "Фірма "Мінерал": договір № 02-01-2009ЖД, акти здавання-приймання виконаних робіт (а.с. 202-208 т. 2, а.с. 137-250 т. 3, а.с. 1-50 т. 4) з організації перевезення вантажів по території України, щодо здійснення господарських операцій з ДП "Охтирський КХП" з перевезення зерна залізничним транспортом: договір № юр4/0106 від 01 червня 2011 року, № юр3/0106 від 01 червня 2011 року, № юр10/11 від 10 листопада 2011 року, № 27/12 від 27 грудня 2011 року, № 01/12 від 01 грудня 2011 року (а.с. 50-72 т. 3).

Позивач також зауважив, що кожен пломбувальний пристрій має свій власний номер, зазначений виробником, який фіксується в документах, які складаються під час перевезення вантажів залізничним транспортом.

На підтвердження зазначених обставин позивачем до матеріалів справи додані копії вантажних накладних (а.с. 70-250 т. 4, т. 5-7, а.с. 1-74 т. 8) в графі "20 Пломба (ЗПП)" яких зазначені номери запірно-пломбувальних пристроїв.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідачем в акті перевірки від 22 лютого 2013 року № 1592/22.4-09/36007655 жодних зауважень щодо правильності оформлення первинної бухгалтерської документації по господарським операціям між позивачем та ТОВ "Чєнгун", ТОВ "Арвет", ТОВ "Сі Гейт", ТОВ "Продсервіс 2012" не зазначено (а.с. 23-37, т.1).

Висновки щодо порушення позивачем підпунктів 14.1.27.1, 14.1.56 пункту 14.1 статті 14, статті 134, підпункту 135.5.4, пункту 135.5 статті 135, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, статті 185, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України та про безтоварність та нереальність господарських операцій між позивачем та ТОВ "Чєнгун", ТОВ "Арвет" ґрунтуються виключно на акті Кременчуцької ОДПІ за № 2246/22-209/36007655 від 11 липня 2012 року, яким, як зазначено податковим органом (а.с. 25, т.1), зменшено суми ПДВ та валових витрат по проведеним взаємовідносинам з ТОВ "Чєнгун", ТОВ "Арвет" у зв'язку з встановленням факту укладання ТОВ "Фірма "Лаад" правочину, що суперечить інтересам держави.

З цього приводу колегія суддів відзначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Між тим, відповідачем не подано суду жодних доказів наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Окрім того, колегія суддів при вирішенні спору вважає за необхідне взяти до уваги приписи ч.4 ст.70 КАС України, де зазначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

При цьому, в силу закону акт перевірки, в яких викладені висновки про вчинення платником податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, позаяк акт перевірки не має преюдиціального значення та не є документами, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Також, слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оскаржуваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оскаржуваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин).

Відповідачем не надано доказів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та ТОВ "Чєнгун", ТОВ "Арвет" правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено наявність мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Також, податковим органом господарські операцій позивача з ТОВ "Сі Гейт" та ТОВ "Продсервіс 2012" ставляться під сумнів з огляду на те, що Кременчуцькою ОДПІ отримано акт ДПІ у Печерському районі м. Києва від 16 серпня 2012 року № 3144/22-4/37265617 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Сі Гейт" щодо підтвердження господарських відносин з ПП "Фрамтранссервіс" за період з 01 березня 2012 року по 31 березня 2012 року", а також акту Світловодської ОДПІ Кіровоградської області від 20 липня 2012 року № 205/2200/38066089 "Про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ "Продсервіс 2012".

Відповідачем в акті перевірки господарські операції позивача з ТОВ "Сі Гейт" та ТОВ "Продсервіс 2012" ставились під сумнів і у зв'язку з перебуванням у провадженні СУ ДПС у Полтавській області кримінального провадження № 320121800000000001, порушеного щодо посадових осіб ТОВ "Сі Гейт" та ТОВ "Продсервіс 2012".

З цього приводу колегія суддів відзначає, що приписами ч.4 ст.70 КАС України, зазначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до статті 3 Конституції України утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

17 липня 1997 року Верховна Рада України ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). 11 вересня 1997 року Конвенція набула чинності для України, після чого в України виникло міжнародно-правове зобов'язання забезпечити додержання конвенційних гарантій, зокрема і тих, які передбачені статтею 6 Конвенції, на національному рівні.

Пункт 2 статті 6 Конвенції проголошує, що "кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку". Таким чином, дане положення встановлює презумпцію невинуватості обвинуваченої особи.

Тобто пункт 2 статті 6 Конвенції захищає будь-яку особу від поводження з нею як з винною не лише з боку судді або суду, а й з боку посадових осіб до винесення вироку.

Отже, відомості, які містяться в протоколах допитів посадових осіб ТОВ "Сі Гейт" та ТОВ "Продсервіс 2012" не можуть бути визнані належними та допустимими доказами відсутності господарської операції без відповідного судового рішення.

При цьому, колегія суддів зауважує, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки чи довідки зустрічної звірки, в яких викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, позаяк ані акт перевірки, ані довідка зустрічної звірки не має преюдиціального значення та не є документами, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

В силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Закону України "Про податок на додану вартість", Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Наведений висновок підтверджується правозастосовчою практикою Європейського Суду з прав людини (рішення від 22.01.2009р. у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03), а також правозастосовчою практикою Верховного Суду України (постанова від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, постанова від 01.06.2010р. у справі № 21-573во10, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ТОВ "Фірма "ВІК" до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень), врахування якої при відправленні правосуддя є обов'язковим в силу приписів ст. 244-2 КАС України.

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми), дату та місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції, первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

Оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

Реальність здійснення господарських операцій між позивачем і контрагентом підтверджується також фактом подальшого використання придбаного позивачем товару у власній господарській діяльності.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів відзначає, що суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 26.06.2013р. по справі № 816/1737/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Тацій Л.В.Судді Кононенко З.О. Чалий І.С.