Рішення № 35593443, 21.11.2013, Миргородський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 541/2452/13-ц

Провадження №2/541/993/2013

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

21 листопада 2013 року Миргородський міськрайонний суд Полтавської області в складі:

головуючого - судді Сидоренко Ю.В.

при секретарі - Кійченко Т.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Миргороді справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Конярство України», Філії «Дібрівський кінний завод № 62» Державного підприємства «Конярство України» про визнання незаконними та скасування наказу про оголошення догани, наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

20 серпня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до Миргородського міськрайонного суду з позовом до Філії «Дібрівський кінний завод № 62» Державного підприємства «Конярство України». В позовній заяві посилався на те, що з 26 липня 1971 року працював на Дібрівському кінному заводі № 62 на посаді водія. За цей час в зв'язку з проведенням реорганізаційних заходів звільнявся та приймався на роботу в ДКЗ № 62 та згідно останнього наказу № 153-К від 06.08.2011р. переведений на посаду водія в філію «Дібрівський кінний завод № 62». Наказом № 203/1-К йому була надана відпустка без збереження заробітної плати на період з 10.06.2013р. по 24.06.2013р. за відсутності роботи.

По закінченню відпустки, 25.06.2013р., він вийшов на роботу, але начальник гаража ОСОБА_2, який є його безпосереднім керівником, наказав йому не приступати до роботи за її відсутності, повідомивши, що при виникненні необхідності він викличе його на роботу в телефонному режимі. Ця ситуація повторилась також 26 і 27 червня. 29 червня він отримав побутову травму, в зв'язку з чим перебував на лікарняному з 01.07.2013р. по 17.07.2013р. В цей період, 10.07.2013р., на вимогу начальника гаражу він написав заяву щоб дні з 24.06.2013р. по 30.06.2013р. вважати відгулами та передав її начальнику гаражу. 18 липня 2013 року він вийшов на роботу та здав листок непрацездатності начальнику гаражу, який провів відмітку у лікарняному про допуск до роботи та знову вимагав від нього написання заяви про звільнення як умови оплати лікарняного. 18.07.2013р. він написав заяву про звільнення з 18.07.2013р. за згодою сторін та передав кадровику, але в цей же день ця заява була йому повернута з резолюцією керівника «Звільнити» та листок непрацездатності з відміткою про його оплату, який у нього відразу забрав юрисконсульт Співак І.С.. Повернення заяви він розцінив як відмову у звільненні, тому 19.07.2013р. приступив до роботи та виконував роботу про прибиранню гаражу, яку йому надав начальник гаражу. 20.07.2013 року він також вийшов на роботу та здійснював косіння бур'янів біля адміністративного корпусу. 22.07.2013р. він вийшов на роботу і начальник гаражу наказав йому прийти разом з ним до директора ДКЗ № 62 ОСОБА_4, який в своєму кабінеті повідомив йому про звільнення за прогули, а при виході з кабінету йому вручили трудову книжку, з якої він дізнався, що звільнений 27.06.2013р. При цьому з наказом про звільнення його не ознайомили.

Вважаючи своє звільнення незаконним він звернувся за захистом свої прав до Миргородської міжрайпрокуратури, яка направила його заяву для перевірки до Територіальної державної інспекції з питань праці в Полтавській області, та до Миргородської міської виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, з відповіді якій за підписом керівника філії від 01.08.2013р. дізнався, що наказом № 24/2-х від 26.06.2013р. йому оголошена догана в зв'язку з невиходом на роботу без поважних причин та порушення трудової дисципліни на підставі доповідної начальника гаража ОСОБА_2 від 26.06.2013р., та наказом № 226/2-К від 27.06.2013р. його звільнено за п.4 ст.40 КЗпП України і підставою є згода профспілкового комітету (протокол № 3 від 27.06.2013р.), доповідна начальника гаража від 27.06.2013р. про невихід на роботу 26.06.2013р. та акти про відсутність на робочому місці 25.06.2013, 26.06.2013р. Вважав, що вказані накази підлягають скасуванню, так як він не допускав прогулу а також була порушена процедура застосування дисциплінарного стягнення, а він підлягає поновленню на роботі на посаді водія з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Крім того, незаконними діями відповідача йому було завдано моральної шкоди внаслідок порушення його прав, яка полягає у моральних стражданнях з приводу звільнення за прогули, яких він ніколи не вчиняв і вчинити не міг, що негативно відбилось на стані його здоров'я. На цих підставах позивач просив: визнати незаконним та скасувати наказ керівника філії «Дібрівський кінний завод № 62» ДП «Конярство України» № 224/1-К від 26 червня 2013 року про оголошення догани в зв'язку з невиходом на роботу без поважних причин та порушення трудової дисципліни; визнати незаконним наказ керівника філії «Дібрівський кінний завод № 62» ДП «Конярство України» № 226/2-К від 27 червня 2013 року про його звільнення з посади водія автотранспортних засобів за прогул без поважних причин, поновити його на посаді водія автотранспортних засобів філії «Дібрівський кінний завод № 62» ДП «Конярство України», стягнути з відповідача 4096,00 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 5000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди та 1800,00 грн. у відшкодування витрат на правову допомогу.

У попередньому судовому засіданні до участі у справі в якості співвідповідача було залучено Державне підприємство «Конярство України» (а.с.49).

В судовому засіданні позивач свої позовні вимоги підтримав повністю з мотивів, викладених у позовній заяві, просив їх задовольнити. Додатково пояснив, що у період 25-27 червня 2013 року ні начальник гаражу ні будь-хто з адміністрації підприємства до нього не телефонував та ніяких пояснень з питань відсутності на роботі не вимагав.

Представник відповідачів Співак І.С., що діє на підставі довіреностей (а.с. 47, 85) в судовому засіданні позов не визнав, просив у його задоволенні відмовити. По суті позову у направленому до суду відзиві на позов (а.с.57-60) та у судовому засіданні пояснив, що позивач, який працював на посаді водія автотранспортних засобів Філії «Дібрівський кінний завод № 62» Державного підприємства «Конярство України» згідно наказу № 203/1 від 10.06.2013р. знаходився у відпустці без збереження заробітної плати з 10.06.2013р. по 24.06.2013р. 25 червня 2013 року він не вийшов на роботу та не приступив до виконання своїх посадових обов'язків, а коли начальник гаражу зателефонував йому для з'ясування причин неявки, повідомив, що протягом січня-березня він перепрацьовував, тому зараз знаходиться у відгулах за раніше відпрацьований час. В кінці робочого дня було встановлено, що із заявою про надання відгулів на ім'я керівника підприємства ОСОБА_1 не звертався, наказу про надання відгулів немає, в зв'язку з чим керівником гаража ОСОБА_2 було написано доповідну записку на ім'я керівника підприємства про порушення трудової дисципліни його підлеглим. Керівником було прийнято рішення про оголошення ОСОБА_1 догани за невихід на роботу без поважних причин. Про оголошення догани та про необхідність ознайомлення з наказом позивача було повідомлено по телефону, але він відмовився. 26 червня 2013 року позивач знову не з'явився на роботі, в телефонній розмові вказав на знаходження у відгулах, написати пояснення про причини невиходу на роботу відмовився. В зв'язку з цим 26 червня 2013 року знову був складений акт про відсутність позивача на робочому місці а керівником гаражу ОСОБА_2 27 червня 2013 року було знову написано доповідну записку про прогул без поважних причин протягом всього робочого дня 26 червня 2013 року. Зважаючи на тяжкість провини, повторність дисциплінарного проступку та відверте небажання пояснити причини використання відгулів без дозволу керівництва було отримано згоду профкому підприємства на звільнення позивача і наказом керівника підприємства № 226/2-К від 27 червня 2013 року він був звільнений за п.4 ст. 40 КЗпП України.

Також повідомив, що до адміністрації підприємства дійсно надходили заяви позивача від 10.07.2013 року про прохання вважати дні 25-27 червня 2013 року відгулами за раніше відпрацьований час та від 18.07.2013 року про звільнення за власним бажанням з 18.07.2013 року, з листком непрацездатності за період з 01.07.2013р. по 17.07.2013р., яка була помилково підписана керівником, тому повернута позивачу та роз'яснено про неможливість оплатити лікарняний лист, так як на момент отримання побутової травми він вже не був працівником підприємства. Запрошення на підприємство для ознайомлення з вищевказаними наказами та отримання трудової книжки було відправлене позивачу 27.06.2013р. Зазначив, що твердження позивача про допущення його до роботи не відповідає дійсності, так як начальник гаража ОСОБА_2 нарядів на роботу йому не давав. ОСОБА_1 на запрошення начальника гаража прибув до адміністративної будівлі на бесіду з керівником підприємства лише 22.07.2013р., для вручення йому трудової книжки. Трудову книжку позивач в цей день отримав, але ознайомитись з наказами про дисциплінарні стягнення відмовився та підпис на них не поставив. При цьому процедура застосування дисциплінарного стягнення не була порушена, що підтверджено перевіркою територіальної державної інспекції з питань праці у Полтавській області від 09.08.2013р. Зважаючи на викладене вважав позовні вимоги ОСОБА_1 необгрунтованими та такими, що підлягають відхиленню.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, свідків, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

У відповідності з ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У відповідності з ч.ч.1, 2 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

На підставі наданих сторонами доказів судом встановлено, що позивач працював на Дібрівському кінному заводі № 62 з 26.07.1971 року з перервами: з 04.05.1972 року до 16.07.1974 року в зв'язку із службою в Радянській Армії, та з 03.12.2006 року до 01.06.2007 року. За цей час відбувались реорганізації підприємства, останній раз ДП «Дібрівський кінний завод № 62» 21.06.2011р. реорганізовано шляхом приєднання до ДП «Конярство України», в зв'язку з чим 06.08.2011р. позивача прийнято на роботу водієм автопарку філії «Дібрівський кінний завод № 62» у зв'язку з переведенням з ДП «Дібрівський кінний завод № 62». 13.01.2012р. Назву посади «водій» змінено на «водій автотранспортних засобів» для приведення у відповідність з Національним Класифікатором України ДК 003:2010 «Класифікатор професій». Вказане підтверджується копією трудової книжки позивача (а.с.9-10).

Наказом № 224/1-К від 26 червня 2013 року позивачу оголошено догану в зв'язку з невиходом на роботу без поважних причин та порушення трудової дисципліни (а.с.26) на підставі доповідної начальника гаража ОСОБА_2 від 26.06.2013р. (а.с.24). При цьому ні в самому наказі, ні у доповідній, на підставі якої він був винесений, ні представником відповідачів під час розгляду справи не зазначено, яке порушення трудової дисципліни, крім невиходу на роботу без поважних причин, скоїв позивач тому суд вважає посилання на це у наказі безпідставним.

Згідно наказу № 226/2-К від 27 червня 2013 року позивач був звільнений 27 червня 2013 року з посади водія автотранспортних засобів за прогул без поважних причин, п.4 ст.40 КЗпП України (а.с.28) на підставі згоди профкому (протокол від 27.06.2013р. № 3) (а.с.27), доповідної начальника гаража ОСОБА_2 від 27.06.2013р. (а.с.29) та акту про відсутність на робочому місці (а.с.22, 23). При цьому всупереч закону в наказі не вказано ні день прогулу, ні його час.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Згідно вимог ст.ст. 147-149 КЗпП України за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення - догана або звільнення, яке застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівнику під розписку.

Відповідно до п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України від 1 квітня 1994 року № 4, від 26 жовтня 1995 року № 18, від 25 травня 1998 року № 15) прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Згідно з п.22 вищевказаної постанови у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясовувати, у чому конкретно проявилося порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ч.1 ст.40 КЗпП, чи враховувалися при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Крім установлення самого факту відсутності працівника на роботі, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення з роботи є встановлення поважності причин відсутності.

Законодавством не визначено перелік обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності позивача на роботі, суд виходить з конкретних обставин, встановлених на підставі доказів із числа передбачених ст. 57 ЦПК України. При цьому, поважними причинами визнаються такі причини, що виключають вину працівника.

Перевіряючи законність звільнення з роботи позивача, суд бере до уваги те, що згідно показань свідка ОСОБА_7 позивач 25.06.2013 року з'явився на роботу, але його безпосередній керівник - начальник гаража ОСОБА_2., повідомив йому про відсутність роботи та сказав щоб той йшов додому, а коли буде потрібно, його викличуть. При цьому вказаний свідок повідомив, що це є звичайною практикою в роботі гаража. Явку позивача на роботу 25 червня 2013 року підтвердив під час допиту в якості свідка начальник гаража ОСОБА_2., зазначивши, що позивач повідомив йому, що йде у відгули, проти чого він не заперечував, а доповідну написав, коли дізнався, що позивач не писав заяви на відгул. Суд в цілому критично оцінює показання вказаного свідка, оскільки саме він був ініціатором притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, отже є особою, зацікавленою у вирішенні справи на користь відповідачів, крім того, відомості, зазначені ним у доповідних та під час допиту в якості свідка, про те, що він телефонував позивачу для з'ясування причин неявки на роботу, спростовуються вибіркою вхідних телефонних дзвінків на номер позивача, наданою ПрАТ «Київстар» (а.с.136), згідно якої 25 та 26 червня 2013 року позивачу взагалі ніхто не телефонував, а 27 червня 2013 року зафіксовані вхідні дзвінки лише з одного номеру, який належить сину позивача, що з'ясовано судом шляхом перевірки телефонної книги мобільного телефону позивача. Заперечення цим свідком того факту, що він після закінчення відпустки без збереження заробітної не надав позивачу ніякої роботи а відправив його додому, повідомивши, що викличе у разі необхідності, спростовуються вищезгаданими показаннями свідка ОСОБА_7, який є особою не зацікавленою у будь-якому вирішення спору, тому у суду немає підстав не довіряти його показанням. Отже вини позивача у відсутності на роботі 25-26 червня 2013 року немає, оскільки він фактично не був допущений до роботи.

Оскільки з'ясовано, що інформація, що міститься у доповідних начальника гаража ОСОБА_2 та інспектора з кадрів ОСОБА_8 не відповідає дійсності, суд вважає, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження виконання відповідачем вимог ч. 1 ст. 149 КЗпП України.

Посилання представника відповідача на те, що запрошення на підприємство для ознайомлення з вищевказаними наказами та отримання трудової книжки було відправлене позивачу 27.06.2013р. суд вважає не доведеним, оскільки реєстрація листа у журналі реєстрації вихідної кореспонденції (а.с.61-63) не є доказом його відправлення, до того ж, зважаючи на номер реєстрації та розташування реєстраційного запису в журналі, викликає сумніви дата внесення цього запису.

Таким чином, накази про оголошення позивачу догани та про звільнення позивача були видані без з'ясування причин неявки позивача на роботу, з порушенням права позивача на надання пояснень та доказів щодо поважності цих причин, без повідомлення позивача про застосування дисциплінарного стягнення, чим було порушено порядок застосування дисциплінарного стягнення, встановлений ст. 147-149 КЗпП України, що призвело до накладення дисциплінарних стягнень за відсутності вини позивача, отже вони є незаконними і підлягають скасуванню.

З огляду на вище зазначене суд дійшов висновку, що у відповідачів не було правових підстав для звільнення позивача за прогул, оскільки позивач був відсутнім на робочому місці з поважних причин.

Згідно ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір, отже вимога позивача про поновлення на посаді водія автотранспортних засобів філії «Дібрівський кінний завод № 62» ДП «Конярство України» підлягає задоволенню.

У відповідності з ч.2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Згідно роз'яснень, що містяться у п.32 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року № 348). Згідно довідки філії «Дібрівський кінний завод № 62» ДП «Конярство України» (а.с.79) середньоденний заробіток позивача за два місяці, що передували звільненню, становить 96,92 грн. У відповідності з п.8 вказаного Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів які мають бути оплачені за середнім заробітком. Кількість робочих днів з дня звільнення до дня ухвалення цього рішення - 102, отже за весь час вимушеного прогулу середній заробіток позивача склав: 96,92 грн. ? 102 р.д. = 9885,84 грн. Таким чином, загальний розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який може бути стягнений, перевищує розмір, заявлений позивачем, а саме 4096,00 грн. Враховуючи те, що позивачем заявлено вимогу про стягнення конкретної суми без зазначення про необхідність її корегування станом на день ухвалення рішення суду, з урахуванням положень ч.1 ст. 11 ЦПК України, суд не може вийти за межі заявлених позовних вимог, отже стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 4096,00 грн. Згідно п.2 ч.1 ст.367 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць. Сума середнього заробітку за один місяць, зокрема за липень 2013р., складає: 96,92 грн. ? 23 р.д. = 2229,16 грн.

Відповідно до ст.237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Оскільки у зв'язку з незаконним звільненням та втратою заробітку позивач змушений був докладати додаткові зусилля для організації свого життя, в зв'язку з чим переносив душевні страждання, відповідно до ст. 2371 КЗпП України, вимога про стягнення моральної шкоди підлягає до задоволення.

При вирішенні питання про розмір відшкодування моральної шкоди позивачу, завданої діянням відповідачів, суд враховує характер та обставини заподіяння такої шкоди, тривалість і наслідки порушення права позивача, характер та тривалість його душевних страждань у зв'язку із порушенням його права та викликаної цим необхідності докладати додаткових зусиль до організації свого життя, а також враховує вимоги розумності і справедливості. З цих підстав суд вважає, що заявлена вимога ОСОБА_1 підлягає до часткового задоволення в сумі 1000 грн.

Відповідно до ст.ст. 79, 84, 88 ЦПК України, ст.ст.5, 6 Закону України «Про судовий збір» судові витрати на сплату судового збору підлягають стягненню з Державного підприємства «Конярство України» в особі філії «Дібрівський кінний завод № 62» в дохід держави, а витрати, понесені позивачем на оплату правової допомоги адвоката (а.с.33-35) - на користь позивача.

Згідно п.4 ч.1 ст.367 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 213-215, 294 ЦПК України, cт.ст. 40, 147-149, 235, 2371 КЗпП України, суд

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ керівника філії «Дібрівський кінний завод № 62» ДП «Конярство України» № 224/1-К від 26 червня 2013 року про оголошення догани ОСОБА_1 в зв'язку з невиходом на роботу без поважних причин та порушення трудової дисципліни.

Визнати незаконним наказ керівника філії «Дібрівський кінний завод № 62» ДП «Конярство України» № 226/2-К від 27 червня 2013 року про звільнення ОСОБА_1 з посади водія автотранспортних засобів за прогул без поважних причин, п.4 ст.40 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_1 на посаді водія автотранспортних засобів філії «Дібрівський кінний завод № 62» ДП «Конярство України».

Стягнути з Державного підприємства «Конярство України» в особі філії «Дібрівський кінний завод № 62», що знаходиться за адресою: 37622, с.Дібрівка Миргородського району Полтавської області, на користь ОСОБА_1 4096,00 грн. (чотири тисячі дев'яносто шість гривень 00 коп.) середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 1000,00 грн. (одну тисячу гривень 00 коп.) у відшкодування моральної шкоди та 1800,00 грн. (одну тисячу вісімсот гривень 00 коп.) у відшкодування витрат на правову допомогу.

Стягнути з Державного підприємства «Конярство України» в особі філії «Дібрівський кінний завод № 62» судовий збір в сумі 458,80 грн. (чотириста п'ятдесят вісім гривень 80 коп.) на р/р 31210206700012, код класифікації доходів бюджету 22030001, отримувач коштів - УДКСУ у Миргородському районі, код отримувача за ЄДРПОУ 37845125, банк отримувача ГУДКУ в Полтавській області, МФО 831019, призначення платежу: « 22030001 Судовий збір; 26436309 (п.п. 1.1, 1.2)».

Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу в межах одного місяця, що становить 2229,16 грн. (дві тисячі двісті двадцять дев'ять гривень 16 коп.) допустити до негайного виконання.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення через Миргородський міськрайонний суд до Апеляційного суду Полтавської області, що не перешкоджає його негайному виконанню в частині поновлення на роботі. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя: Ю. В. Сидоренко