Ухвала суду № 35592225, 15.10.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2013 р.Справа № 816/2126/13-а

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Водолажська Н.С.,

Суддя Бенедик А.П., Суддя Бартош Н.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 04.07.2013р. по справі № 816/2126/13-а

за позовом Публічного акціонерного товариства «Кременчуцький міськмолокозавод»

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ПАТ «Кременчуцький міськмолокозавод», звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ Головного управління Міндоходів Полтавської області від 12.04.13 р. № 0002182202/742 про збільшення грошового зобов'язання по ПДВ в сумі 71740,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 21850,5 грн. і № 0002172202/743 про збільшення грошового зобов'язання по податку на прибуток в сумі 421943,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 99299,75 грн.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 04.07.13 р. по справі № 816/2126/13-а позов був задоволений в повному обсязі.

Відповідач не погодився з судовим рішенням і подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 04.07.13 р. по справі № 816/2126/13-а та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства з мотивів, наведених в апеляційній скарзі.

Позивач подав письмові заперечення на апеляційну скаргу, де наполягає на законності судового рішення і просить залишити його без змін.

Сторони по справі в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду, дослідивши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що підставою для прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень є акт № 2801/22.2-12/00446782 від 27.03.13 р. позапланової виїзної перевірки підприємства позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.10 р. по 31.12.12 р., в якому зафіксовані порушення платником податків вимог п. 14.1.231, п. 14.2, п. 14.1.36, 14.1.2 ст. 14, п. 198.1, п. 198.4, п. 198.6 ст. 198 ПК України, п. 5.1, п. 5.2.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п. 7.2.1, п. 7.2.3, п. 7.4.1, п. 7.4.4 ст. 7 Закону України "Про ПДВ", ч. 1 та ч. 5 ст. 203, ч. 1 та ч. 2 ст. 215, ст. 228 ЦК України.

Виявлені порушення відповідач пов'язує з безпідставністю формування валових витрат та податкового кредиту по операціям з ТОВ «Агро-Мікс Д», ПП «Артпрофіль», ТОВ «ВЮСТ», ПП ОСОБА_1, ПП «Новаторспецсервіс», ПП «Будматкомплект», ПП «Таір-1», які не мали реального характеру, оскільки у цих контрагентів відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби та недостатньо основних фондів. Тобто перелічені контрагенти здійснюють діяльність, спрямовану на надання податкової вигоди третім особам, а тому укладені позивачем з ними правочини є нікчемними.

Також відповідач вказує на те, що у позивача відсутні атестати виробництва молока по даним підприємствам і ветеринарні свідоцтва на молочну продукцію.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції процитував зміст п. 7.4.4 п. 7.4.5 ст. 7 Закону України «Про ПДВ», п. 5.2.1, абз. 4 п. 5.3.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 14.1.27 ст. 14, п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.3 ст. 198, п. 138.2 ст. 138 ПК України, ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і зазначив, що відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

В постанові суду першої інстанції вказано, що позивач на підтвердження фактичного виконання угод з ТОВ «Агро-Мікс Д», ПП «Артпрофіль», ТОВ «ВЮСТ», ПП ОСОБА_1, ПП «Новаторспецсервіс», ПП «Будматкомплект», ПП «Таір-1» по придбанню сировини та матеріалів надав податкові накладі, рахунки-фактури, видаткові накладні, ТТН, банківські виписки, звіти про витрату матеріалів, довідки руху сировини, накладні-вимоги на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів, які підтверджують використання придбаного товару у власній господарській діяльності. Дослідивши надані документи, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вони відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Також суд першої інстанції зазначив, що відповідачем не встановлені факти, які б ставили під сумнів наявність вищевказаних господарських операцій, не виявлено обставин, які б спростовували фактичне здійснення, чи товарність таких господарських операцій, не надані докази, які б спростували правильність документального оформлення операцій, не доведена відсутність товарів (робіт, послуг) чи відсутність об'єктивних можливостей поставки товарів (робіт, послуг) постачальниками на користь позивача, не надані належні докази наявності між позивачем та його контрагентами при укладенні та виконанні договорів взаємоузгоджених зловмисних дій, не спрямованих на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Посилаючись на приписи п. 184.1 ст. 184, п. 201.8 ст. 201 ПК України, суд першої інстанції вказав на те, що надані до матеріалів справи документи підтверджують те, що на момент здійснення господарських операцій та складення податкових накладних ПП «Артпрофіль», ТОВ «ВЮСТ», ПП ОСОБА_1, ПП «Новаторспецсервіс», ПП «Будматкомплект», ПП «Таір-1» мали свідоцтва платника ПДВ, які не були анульовані, тому формування позивачем податкового кредиту по операціям з цими підприємствами є правомірним.

Крім того, в судовому рішенні зроблене посилання на положення ч. 1 ст. 203, абз. 1 ч. 2 ст. 215, ч. 1 та ч. 2 ст. 228 ЦК України і зроблений висновок про те, що за своєю суттю нікчемним правочином в податкових правовідносинах є діяння платника податків, спрямоване на ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), проте, доводів про прийняття компетентною особою рішення про порушення кримінальної справи за фактом здійснення господарської діяльності контрагента чи відносно їх посадових осіб представник відповідача під час судового розгляду не наводив, а тому відповідачем не доведені обставини, які підтверджують той факт, що укладаючи вищезгадані договори, сторони діяли з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства, а їхні наміри були спрямовані на ухилення від сплати податків. А тому висновки щодо нікчемності укладених правочинів, зроблені відповідачем у акті перевірки, є безпідставними.

З огляду на викладене, суд першої інстанції також дійшов до висновку, що позивачем правомірно віднесена до складу валових витрат вартість придбаного товару від ТОВ «Агро-Мікс Д», ПП «Таір-1» та сформований податковий кредит на підставі виписаних ПП «Артпрофіль», ТОВ «ВЮСТ», ПП ОСОБА_1, ПП «Новаторспецсервіс», ПП «Будматкомплект», ПП «Таір-1» податкових накладних, отриманих в ході виконання господарських операцій, підтверджених належними первинними документами, що ґрунтується на вимогах ПК України, а тому донарахування податку на прибуток та ПДВ є необґрунтованим.

Колегія суддів вважає доцільним відмітити, що викладені в акті перевірки висновки про порушення позивачем вимог ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки ПК України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні» не визнають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та ПК України, які не містити і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.11 р.): 1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

З вищевказаного слід зробити висновок про те, що законодавець з 01.01.11 р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Відтак можна зробити висновок, що повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до прерогативи судових органів.

Окрім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.09 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, ДПІ, перекручуючи норми чинного законодавства України, невірно їх застосовує в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. За відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладених угод, інших доказів та обґрунтувань недійсності укладених позивачем правочинів, а тим більш, їх нікчемності відповідачем не надано.

Колегія суддів також вважає доцільним зауважити, що обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22.01.09 р судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

З урахуванням вищевказаного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки доводи апеляційної скарги їх не спростували.

Зважаючи на те, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 04.07.13 р. по справі № 816/2126/13-а прийнята з дотриманням вимог чинного законодавства, колегія суддів не виявила підстав для її скасування.

Керуючись ст. ст. 160, 165, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 КАС України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 04.07.2013р. по справі № 816/2126/13-а - залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 04.07.2013р. по справі № 816/2126/13-а за позовом Публічного акціонерного товариства «Кременчуцький міськмолокозавод» до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий (підпис) Н.С. Водолажська

Судді (підпис) А.П. Бенедик

(підпис) Н.С. Бартош

ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ

Суддя

Харківського апеляційного

адміністративного суду Н.С. Водолажська