Ухвала суду № 35591504, 06.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" листопада 2013 р. м. Київ К/9991/18750/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Сімферополі

на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 21.01.2011

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2012

у справі № 2а-11258/11/0170/21

за позовом Приватного підприємства «Науково-виробнича фірма «Елкор»

до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Приватне підприємство «Науково-виробнича фірма «Елкор» (надалі - позивач, ПП «Науково-виробнича фірма «Елкор») звернулося до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі (надалі - відповідач, ДПІ в м. Сімферополі), у якому просило суд визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 21.01.2011, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2012, адміністративний позов ПП «Науково-виробнича фірма «Елкор» задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ в м. Сімферополі АР Крим від 11.05.2011 № 0004282301, податкове повідомлення-рішення ДПІ в м. Сімферополі АР Крим від 30.06.2011 № 0007112301.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, представниками податкового органу проведено документальну невиїзну перевірку позивача з питань підтвердження податкового кредиту по взаємовідносинах з ПП «Ротонда Торг» за січень 2011 року, за результатами якої 22.04.2011 складено акт № 5340/23-4/19003656 (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів: п.п. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податок на додану вартість у січні 2011 року всього на суму 14 133,33 грн.

На підставі акта відповідач 11.05.2011 прийняв податкове повідомлення-рішення № 0004282301, яким зменшено позивачу розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 14 133,00 грн.

За результатами апеляційного оскарження податковий орган скаргу платника податків залишив без задоволення, прийняв нове податкове повідомлення-рішення від 30.06.2011 № 0007112301, яким зменшив позивачу розмір від'ємного значення податку на додану вартість на 14 133,00 грн. та нарахував штрафні (фінансові) санкції у сумі 1,00 грн.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач мав правові підстави віднести до складу податкового кредиту за січень 2011 року суми податку на додану вартість, сплачені в ціні товару, що підтвердив первинними документами. При цьому, податковим органом не встановлено недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість, обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності окремих посередників у ланцюгах постачання, прямої чи опосередкованої причетності позивача до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди.

Суд апеляційної інстанції погодився із таким висновком суду першої інстанції, посилаючись на те, що останній правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Підпунктом «а» п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України визначено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

У відповідності до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що встановлено п.п.14.1.179 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України.

Право на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту згідно п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України виникає у разі здійснення операцій, у тому числі з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (у редакції, яка діла на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку в т.ч. з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Пунктом 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу. Податкова накладна згідно п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Таким чином, необхідною умовою для віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності, що повинно підтверджуватися належним чином, складеними податковими накладними (іншими документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) і сплатою податку на додану вартість продавцю у складі вартості товару.

Відповідно до ст. 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (надалі - Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні») підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 18.01.2011 між позивачем та ПП «Ротонда Торг» укладено договір № 25 купівлі-продажу шавлії мускатної. На виконання умов договору ПП «Ротонда Торг» видало податкову накладну від 25.01.2011 № 134 на загальну суму 84 800,00 грн., у т.ч. податок на додану вартість 14 133,33 грн.

Крім того, фактичне виконання договору підтверджується видатковою накладною від 25.01.2011 № 134, та випискою банку по рахунку платника від 26.01.2011.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав вважати господарські операції, з придбання позивачем товару у ПП «Ротонда Торг», такими, що не мали реального характеру, необґрунтованими. Тому, віднесення позивачем до складу податкового кредиту податку на додану вартість, сплаченого в ціні придбаного товару є правомірним.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що ПП «Ротонда Торг» та його контрагент ПП «Ечкі», на момент виконання спірних господарської операції, були платниками податку на додану вартість та перебували у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Таким чином, суди попередніх інстанцій під час розгляду справи повно і правильно встановили обставини справи, та при ухваленні судових рішень не допустили порушень норм матеріального та процесуального права. Зазначена обставина, відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Сімферополі залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 21.01.2011 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2012 у справі № 2а-11258/11/0170/21 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)А.М. Лосєв Судді(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна