Ухвала суду № 35591189, 26.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 листопада 2013 року м. Київ К/800/12107/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Суддя-доповідач:Вербицька О.В.Судді: Маринчак Н.Є. Муравйов О.В.розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Пролетарському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 06.11.2012 р.

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 08.01.2013 р.

у справі № 2а/0570/12387/2012

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Віра»

до Державної податкової інспекції у Пролетарському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Віра» (далі - позивач, ТОВ «БК «Віра») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Пролетарському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Пролетарському районі м. Донецька) про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 06.11.2012 р. позов задоволено. Визнано нечинними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 10.09.2012 р. № 0000372300 та № 0000362300.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 08.01.2013 р. постанову Донецького окружного адміністративного суду від 06.11.2012 р. залишено без змін.

У касаційній скарзі ДПІ у Пролетарському районі м. Донецька, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 06.11.2012 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 08.01.2013 р. і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача не надав.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку про наступне.

ДПІ у Пролетарському районі м. Донецька проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «БК «Віра» з питань дотримання податкового законодавства в ході взаємовідносин з ТОВ «Уніка-буд» за період з 01.10.2011 р. по 31.12.2011 р., за результатами якої складено акт від 22.08.2012 року № 1858/22-0/30953131.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем: ч. 1 ст. 203, 215, п.1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «БК «Віра» при придбанні товарів у ТОВ «Уніка-буд»; порушення п. 198.3, п. 198.6, що призвели до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту на загальну суму 99365,00 грн., у тому числі за жовтень 2011 року - в сумі 99365,00 грн.; а також порушення п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, у результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування від усіх видів діяльності на загальну суму 507667,00 грн., у тому числі за 4 квартал 2011 року у сумі 507667,00 грн.

Висновки відповідача ґрунтуються на тому, що угоди, укладені ТОВ «Уніка-буд» з його контрагентами є безтоварними та нікчемними, а тому і постачання товарів і послуг на адресу позивача не відбувалось.

На підставі акта перевірки, податковим органом 10.09.2012 р. прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000372300, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 99365,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 24841 грн., та № 0000362300, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 507667,00 грн.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Підпунктом 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Підпунктом 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, наявність належним чином оформлених податкових і видаткових накладних є підставою для включення до валових витрат і податкового кредиту платника сум ПДВ за такими накладними за умови реального вчинення господарських операцій.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 26 жовтня 2011 року між ТОВ «Уніка-буд» (постачальник) та ТОВ «БК «Віра» (покупець) було укладено договір поставки № 880/10, згідно пункту 2.1 якого постачальник зобов'язався поставити товар на умовах DDP згідно ІНКОТЕРМС-2010.

Фактичне виконання умов зазначеного договору підтверджено видатковими накладними, актом виконаних робіт, податковими накладними, а здійснення перевезення товару підтверджено товарно-транспортними накладними, за якими замовником та вантажовідправником виступав ТОВ «Уніка-буд», вантажоодержувачем - ТОВ «БК «Віра».

Крім того, 25 серпня 2011 року між ТОВ «Уніка-буд» (постачальник) та ТОВ «БК «Віра» (покупець) було укладено договір поставки № 797/09, згідно якого постачальник зобов'язується поставити, па покупець прийняти та сплатити товар, асортимент, кількість та ціна якого вказується в специфікаціях, які є невід'ємними частинами договору.

Фактичне виконання умов зазначеного договору підтверджено видатковими накладними, актом виконаних робіт, податковими накладними, а здійснення перевезення товару підтверджено товарно-транспортними накладними та видатковими накладними на перевезення.

Розрахунки між контрагентами за вищезазначеними договорами проводились у безготівковій формі, що підтверджено платіжними дорученнями.

27 жовтня 2011 року між ТОВ «Уніка-буд» (постачальник) та ТОВ «БК «Віра» (покупець) було укладено договір поставки № 881/10 (товар по зазначеному договору поставлявся в рамках договору про закупівлю робіт по реконструкції № 133 від 03.10.2011 року), згідно якого постачальник зобов'язується поставити, па покупець прийняти та сплатити товар, асортимент, кількість та ціна якого вказується в специфікаціях, які є невід'ємними частинами договору.

Згідно пункту 2.1 договору встановлено, що товар поставляється постачальником на умовах DDP (місце поставки: будівельна площадка об'єкту - Реконструкція будівлі палацу культури ім. Г.І. Петровського у Петровському районі м. Донецька) згідно ІНКОТЕРМС-2010, з врахуванням внутрішньодержавного характеру цього договору. Специфікаціями на поставку окремих партій товару можуть бути передбачені інші умови поставки, які застосовуються при поставці даної партії товару.

На виконання договору, постачальником було видано позивачу видаткову накладну, акти виконаних робіт, податкову накладну, накладну на переміщення ТМЦ субпідряднику, а також товарно-транспортну накладну, за якою замовником та вантажовідправником виступав ТОВ «Уніка-буд», вантажоодержувачем - ТОВ «БК «Віра».

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що позивачем податковий кредит з податку на додану вартість та валові витрати за перевіряємий період по фінансово-господарським операціям з ТОВ «Уніка-буд» сформовано з дотриманням вимог Податкового кодексу України.

Крім того, слід зазначити, що з урахуванням вищевикладеного, суди обґрунтовано не прийняли до уваги висновки податкового органу щодо нікчемності правочинів з урахуванням всіх обставин справи та вимог діючого на час спірних правовідносин законодавства.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій вірно застосували норми матеріального права, отже, прийняті податковим органом спірні податкові повідомлення-рішення є неправомірними.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає відхиленню, а постанова Донецького окружного адміністративного суду від 06.11.2012 р. та ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду від 08.01.2013 р. залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1.Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Пролетарському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби відхилити.

2.Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 06.11.2012 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 08.01.2013 р. залишити без змін.

3.Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач О.В. Вербицька

Судді Н.Є. Маринчак

О.В. Муравйов