Ухвала суду № 35587512, 09.07.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" липня 2013 р. справа № 2а/0470/11598/11

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чепурнова Д.В.

суддів: Нагорної Л.М. Сафронової С.В.

за участю секретаря судового засідання: Антіпової В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 березня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмежено відповідальністю «ЮМ ПЛЮС» до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «ЮМ ПЛЮС» звернулось з вищевказаним позовом до суду в якому, просило скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська № 0000602305/7339 від 31.03.2011 р. про донарахування податкових зобов'язань по податку на додану вартість на загальну суму 833 грн. 34 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що висновки викладені податковим органом в акті перевірки про допущенні порушення, зроблені з тих міркувань, що господарська операція з ТОВ «Пайн», в яких приймало участь ТОВ «ЮМ ПЛЮС» щодо надання послуг мийки п'яти легкових автомобілів, не спричинили реального настання юридичних наслідків, вказаний договір є нікчемним. Вважає, що таке рішення податкового органу є безпідставним, оскільки всі зобов'язання між позивачем та ТОВ «Пайн» виконані у повному обсязі та підтверджуються належним чином оформленими первинними документами.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 березня 2012 року позов задоволений.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила постанову суду скасувати та прийняти нове рішення яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказує на те, що наявність первинних документів не є беззаперечною ознакою реальності господарської операції, не доведено факту отримання послуг ТОВ «ЮМ ПЛЮС» від ТОВ «Пайн» що позбавляє позивача включати до податкового кредиту суми ПДВ по вказаному правочину.

В письмових запереченнях на апеляційну скаргу ТОВ «ЮМ ПЛЮС» просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін постанову суду першої інстанції.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська підтримала вимоги апеляційної скарги з викладених у ній підстав, представник ТОВ «ЮМ-ПЛЮС» просила відмовити у її задоволенні та залишити без змін постанову суду першої інстанції.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що у період з 17.02.2011 р. по 04.03.2011 р., на підставі службового посвідчення серії УДН № 031851 від 10.04.2008 р., службовою особою ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «ЮМ ПЛЮС» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Пайн» за серпень 2010 року, за результатами якої складено акт № 634/23-307/31158199 від 04.03.2011 р.

Перевіркою встановлено порушення платником податків ч. 1 ст. 203, ст. ст. 215, 216, 228, 901, 902 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, по правочину, укладеному з ТОВ «Пайн», у зв'язку з чим, податковим органом зроблено висновок про порушення платником податків п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 р. (із змінами та доповненнями), яке полягає у завищенні податкового кредиту по податку на додану вартість у серпні 2010 року на 666 грн. 67 коп.

Зазначені висновки зроблені на підставі аналізу документів, наданих ТОВ «ЮМ ПЛЮС» на запит ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська від 28.01.2011 р. за вих. № 2123/10/23-316 щодо надання документів для проведення перевірки .

Так, на зазначений запит ТОВ «ЮМ ПЛЮС» разом із супровідним листом від 08.02.2011 р. за вих. № 16 надало документи по взаємовідносинам з ТОВ «Пайн» у серпні 2010 року, а саме: договір № 57-10 від 30.06.2010 р., протокол погодження договірної ціни, акт № 2 здачі-прийому виконаних робіт за серпень 2010 року, податкову накладну № 31081 від 31.08.2010 р.

Так 30.06.2010 р. між ТОВ «ЮМ ПЛЮС»(замовник) та ТОВ «Пайн»(виконавець) укладено договір № 57-10 про виконання робіт по комплексній мийці легкових автомобілів «Тойота Камрі», д/н НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5) у кількості 5 одиниць за ціною 3 333 грн. 33 коп., крім того, ПДВ 20 відсотків на суму 666 грн. 67 коп., щомісяця, відповідно до протоколу погодження договірної ціни. Отримання послуг за даним договором у серпні 2010 року підтверджено наданим позивачем актом здачі-приймання виконаних робіт № 2 від 31.08.2010 р. та податковою накладною № 31081 від 31.08.2010 р. на загальну суму 4 000 грн., в тому числі ПДВ 666 грн. 67 коп. Сума податку на додану вартість за накладною № 31081 від 31.08.2010 р. включена до податкового кредиту відповідного періоду, та відповідає даним декларації з податку на додану вартість за серпень 2010 року та додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість за серпень 2010 року.

Під час проведення перевірки ТОВ «ЮМ ПЛЮС»ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська було враховано лист Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська № 2745/7/23-321 від 25.01.2011 р., а також акт № 60/233/34589096 від 25.01.2011 р. про результати позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності ТОВ «Пайн» з питань дотримання податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських відносин з ТОВ «Е-Восток Україна» та ТОВ «Ельфа Дисплей» за серпень 2010 року (а.с. 100-132). Вказаний акт перевірки містить висновки про те, що операції з поставки по ланцюгу ТОВ «Е-Восток Україна»- ТОВ «Пайн» та ТОВ «Ельфа Дісплей»- ТОВ «Пайн»не містять у суті своїй розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів, та не спричиняють реального настання правових наслідків, внаслідок чого, порушують ст. 228 Цивільного кодексу України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже, є нікчемним. Крім того, враховуючи встановлення факту відсутності поставок товарів по ланцюгам ТОВ «Е-Восток Україна» - ТОВ «Пайн» та ТОВ «Ельфа Дісплей»- ТОВ «Пайн», ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська дійшла висновку про те, що ТОВ «Пайн» здійснювало діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, та про не підтвердження податкового кредиту з податку на додану вартість, внаслідок чого у ТОВ «Пайн» відсутні об'єкти оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток по операціях з продажу товарів (послуг) підприємствам-покупцям. За результатами перевірки ТОВ «Пайн», ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська зроблено висновок про порушення ТОВ «Пайн» ч. 1 ст. 203, ст. ст. 203, 215, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (п. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України), зокрема, по правочину, укладеному з ТОВ «ЮМ ПЛЮС».

Враховуючи зазначені висновки ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська, при проведенні перевірки ТОВ «ЮМ ПЛЮС»ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська також зроблено висновок про відсутність у ТОВ «Пайн» трудових та матеріальних ресурсів, виробничої бази, складських приміщень, що унеможливлює здійснення ним господарської діяльності, і, як наслідок, про недійсність правочину, укладеного 30.06.2010 р. між ТОВ «ЮМ ПЛЮС» та ТОВ «Пайн», оскільки, враховуючи норми п.п. 1. 2 ст. 215, п.п. 1, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, зазначений договір не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. З урахуванням зазначеного, податковим органом у акті перевірки зроблено висновок про те, що, в порушення п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», сума податку на додану вартість, сплачена ТОВ «ЮМ ПЛЮС» в ціні послуг, отриманих згідно договору № 57-10 від 30.06.2010 р., віднесена підприємством до податкового кредиту серпня 2010 року неправомірно.

Враховуючи висновки, викладені у акті перевірки № 634/23-307/31158199 від 04.03.2011 р., ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000602305/7339 від 31.03.2011 р. про донарахування ТОВ «ЮМ ПЛЮС» податкових зобов'язань по податку на додану вартість в сумі 833 грн. 34 коп., в тому числі 666 грн. 67 коп. - за основним платежем, 166 грн. 67 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

За результатами адміністративного оскарження вказане податкове повідомлення рішення було залишено без змін.

Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України органи Державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до пункту 77.6 статті 77 Податкового кодексу України документальна планова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 78.5 статті 78 Податкового кодексу України документальна позапланова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу.

Пункт 79.1 статті 79 Податкового кодексу України визначає, що документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Пунктом 79.2 статті 79 Податкового кодексу України встановлено, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов'язкова (пункт 79.3 статті 79 Кодексу).

Отже, проведення документальної позапланової невиїзної перевірки проводиться виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Як встановлено судом першої інстанції наказ керівника ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська або керівника ДПС вищого рівня про проведення невиїзної документальної перевірки ТОВ «ЮМ ПЛЮС» не видавався, а перевірка здійснювалася на підставі службового посвідчення.

Виходячи з викладених обставин справи колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що службове посвідчення, не може бути підставою для проведення перевірки.

Отже при здійсненні перевірки податковий орган діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та Податковим кодексом України, а, отже, висновки податкового органу, які зроблені на підставі неправомірних дій, не можуть вважатися правомірними, про що вірно зазначив суд першої інстанції.

Як вірно зазначено судом першої інстанції висновки податкового органу щодо нікчемності правочину, укладеного між ТОВ «ЮМ ПЛЮС»та ТОВ «Пайн» обґрунтовані лише посиланням на акт перевірки ТОВ «Пайн», який, в свою чергу, складений з урахуванням висновків, викладених у актах перевірки постачальників ТОВ «Пайн», зокрема, ТОВ «Е-Восток Україна» та ТОВ «Елфра Дісплей», тобто без дослідження фактичних обставин виконання сторонами умов договору № 57-10 від 30.06.2010 р.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону №168/97 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів оплату вартості таких робіт (послуг).

Підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до п.1.3 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» пункту 10.1 статті 10, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п.10.2. ст.10 Закону).

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладання штрафних санкцій.

Висновками перевірки та судом першої інстанції не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування валових витрат та податкового кредиту.

Викладені в акті перевірки висновки про порушення позивачем вимог ст. ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки Податковий кодекс України та Закон України «Про державну податкову службу в Україні» не надають податковим органам повноважень на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначається Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та Податковим кодексом України. Зазначені нормативно-правові акти не містили і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства та повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.2011 року):

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін -в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне -з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, законодавець з 01.01.2011 року виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Таким чином, повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до компетенції судових органів.

Крім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України обов'язково має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. При цьому, доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять наявність обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України.

Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте, за приписами ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Між тим, відповідач не наведено посилань на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, відповідач невірно застосовує норми чинного законодавства України в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів.

На момент здійснення господарських операцій, обґрунтованість віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість за якими не визнала податкова інспекція, продавець знаходився в Єдиному державному реєстрі, а також мали свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість.

За таких обставин покупець не може нести відповідальність як за несплату податків продавцями, так і за можливу недостовірність відомостей про них, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності покупця щодо такої.

Чинним на момент розгляду справи Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» було встановлено, що, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними (ч.1, ч.2 ст.18 Закону).

Податковий орган не довів суду належними та достатніми доказами те, що усі первинні документи складені за наслідками здійснення спірних господарських операцій, не відповідають дійсності, те, що укладення договорів не відповідало дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків та те, що договір укладено з метою безпідставного збільшення валових витрат позивача та безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Ці обставини могли бути підтверджені, зокрема вироком суду про визнання осіб, які уклали договір та склали первинні документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення, винними у скоєнні відповідних злочинів.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що в межах апеляційної скарги порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому апеляційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 198, ст.ст. 200, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 березня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі.

В повному обсязі ухвала складена 12 липня 2013 року.

Головуючий: Д.В. Чепурнов

Суддя: Л.М. Нагорна

Суддя: С.В. Сафронова