Рішення № 35585925, 28.11.2013, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 листопада 2013 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі

головуючого: Хилевич С.В.

суддів: Оніпко О.В., Рожин Ю.М.

секретар судового засідання Ковальчук Л.В.

за участю позивачів та представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Національного університету водного господарства та природокористування на рішення Рівненського міського суду від 21 жовтня 2013 року в справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Національного університету водного господарства та природокористування, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області; про зобов'язання не чинити перешкод у реєстрації за місцем проживання та погодити і посвідчити заяви на реєстрацію місця проживання,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Рівненського міського суду від 21 жовтня 2013 року зазначений позов задоволено повністю:

- зобов'язано Національний університет водного господарства та природокористування (далі - Університет) не чинити перешкод позивачам у реєстрації їхнього місця проживання в квартирі АДРЕСА_1;

- зобов'язано відповідача погодити і засвідчити печаткою та підписом посадової особи заяви ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на реєстрацію їхнього місця проживання в АДРЕСА_1;

- стягнуто з Університету на користь кожного з позивачів по 114, 71 гривень понесеного судового збору.

На рішення суду відповідачем подано апеляційну скаргу, де покликається на порушення норм процесуального права, що призвело до помилкового вирішення справи, та неправильне застосування норм матеріального права.

Обґрунтовуючи її, зазначалося про недодержання судом вимог ст. 19 Конституції України щодо заборони примушування робити те, що не передбачено законом, і п. 2.1. наказу Міністерства внутрішніх справ України від 22.11.2012 року №1077, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.12.2012 року №2109\22421 „Про затвердження Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні і зразків необхідних для цього документів" щодо десятиденного строку для реєстрації нового місця проживання особи.

Вважає, що позивачі проживали в гуртожитку на законних підставах до 30 червня 2006 року, тобто до закінчення дії ордера на вселення. На час вирішення спору вони мешкають вже без достатніх правових підстав, оскільки у п. 2.2. вказаного відомчого наказу зазначається про підтвердження права особи на проживання ордером або договором найму, оренди чи піднайму, а таких правовстановлюючих документів вони не мають.

Висновки суду суперечать вимогам ст.ст. 127, 128 і 129 ЖК України щодо надання жилої площі в гуртожитку за спільним рішенням адміністрації підприємства та відповідного профспілкового комітету, а також видачі ордера, який є єдиною підставою для вселення.

Вказувалося про те, що норми Закону України „Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" не поширюється на спірні відносини і застосуванню судом не підлягали.

З наведених підстав просив скасувати рішення Рівненського міського суду від 21 жовтня 2013 року і ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

У поданих запереченнях позивачі, вважаючи оскаржуване рішення законним і обґрунтованим, просили відхилити апеляційну скаргу.

Заслухавши доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи відповідача, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з порушення Університетом суб'єктивних прав позивачів на проживання і реєстрацію місця свого проживання, що передбачено ст. 29 ЦК України та ст. 6 Закону України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні".

Проте з такими висновками не можна погодитися.

Матеріалами справи встановлено, і ці обставини сторонами не заперечується, що ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_2, 1983 року народження, і вони разом проживають в гуртожитку в АДРЕСА_1, з 1987 року (а.с.6).

Реєстрація місця проживання в гуртожитку носила тимчасовий характер - з моменту поселення і до закінчення дії строкового ордера на вселення, який на час роботи ОСОБА_1 в Університеті видавався двічі: з 22 вересня 1998 року по 31 грудня 2001 року та з 14 березня 2003 року по 30 червня 2006 року (а.с. 7, 8).

Вважаючи, що відповідач порушує їхні права на реєстрацію місця проживання через відмову видати ордер на вселення та надати довідку про склад сім'ї і місце проживання, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися до суду з вимогою визнати за ними право на проживання в гуртожитку в АДРЕСА_1 (яку в судовому засіданні залишили без розгляду), а також просили зобов'язати Університет не чинити їм перешкод у реєстрації за місцем проживання та зобов'язати погодити і засвідчити печаткою й підписом посадової особи заяву на реєстрацію місця проживання.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" для реєстрації місця проживання особа подає письмову заяву про реєстрацію місця проживання; документ, до якого вносяться відомості про місце проживання; квитанцію про сплату державного мита або документ про звільнення від його сплати; талон зняття з реєстрації місця проживання в Україні; документи, що підтверджують право на проживання в житлі.

Норми ст. 129 ЖК України передбачають наявність спеціального ордера, що видається адміністрацією підприємства, установи, організації на основі рішення про надання жилої площі в гуртожитку, як єдину підставу для вселення особи.

Сторонами не оспорюється те, що дія ордера як правовстановлювального документа закінчилася 30 червня 2006 року, а цивільно-правові угоди з приводу користування квартирою у гуртожитку між сторонами не укладалися. Тому вимоги позивачів про зобов'язання Університету не чинити їм перешкод у реєстрації за місцем проживання та зобов'язання погодити і засвідчити печаткою й підписом посадової особи заяву на реєстрацію місця проживання вбачаються передчасними, оскільки не ґрунтуються на їхніх особистих правах на проживання в гуртожитку у АДРЕСА_1.

Обставини ж визнання за ОСОБА_1 і ОСОБА_2 речових прав на спірне жиле приміщення до предмета доказування ними включені не були, а повноваження суду встановити їх наявність унеможливлюються диспозитивністю цивільного судочинства.

Так, згідно з ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Як убачається, при вирішенні справи суд першої інстанції уваги на наведене не звернув, що призвело до ухвалення рішення, яке не може залишатися чинним.

Мотивами для ухвалення нового рішення - про відмову в позові відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є неправильне застосування норм матеріального права.

На підставі ст. 129 ЖК України, ч. 2 ст. 6 Закону України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-314, 316, 324-325 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Національного університету водного господарства та природокористування задовольнити.

Рішення Рівненського міського суду від 21 жовтня 2013 року скасувати.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовити в задоволенні позову до Національного університету водного господарства та природокористування, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,: Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області; про зобов'язання не чинити перешкод у реєстрації за місцем проживання та погодити і посвідчити заяви на реєстрацію місця проживання.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з набрання ним законної сили.

Головуючий: Судді: