Рішення № 35579321, 27.11.2013, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27 листопада 2013 р. Справа № 902/1497/13

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банасько О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Державного підприємства "Хмільницьке лісове господарство", м.Хмільник, Вінницька область

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Калинівський експериментальний завод деревинних матеріалів", м.Калинівка, Вінницька область

про стягнення заборгованості 72 509,43 грн. за поставлену лісопродукцію згідно договору купівлі-продажу №35 від 29.06.2012 року

за участю секретаря судового засідання Миколюк М.Г.

за участю представників:

позивача: Голуб І.В., юрисконсульт , довіреність № б/н від 31.01.2013 року.

відповідача: не з'явився.

В С Т А Н О В И В :

До господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Державного підприємства "Хмільницьке лісове господарство", м.Хмільник, Вінницька область до Товариства з обмеженою відповідальністю "Калинівський експериментальний завод деревинних матеріалів", м.Калинівка, Вінницька область про стягнення заборгованості в розмірі 82 055,81 грн. за поставлену лісопродукцію згідно договору купівлі-продажу № 35 від 29.06.2012 року.

Ухвалою суду від 05.11.2013 року порушено провадження у справі № 902/1497/13 та призначено до розгляду на 14.11.2013 року.

Ухвалою суду від 14.11.2013 року в зв'язку з неявкою відповідача розгляд справи відкладено до 27.11.2013 року.

27.11.2013 року через канцелярію суду представником позивача подано заяву в якій останній відповідно до акту звірки взаєморозрахунків станом на 19.11.2013 року просить суд стягнути з відповідача 72 509,43 грн. заборгованості.

В судове засідання 27.11.2013 року відповідач не з'явився, причин неявки суду не повідомив, хоча про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином - ухвалою суду від 14.11.2013 року яка надсилалась рекомендованою кореспонденцією за адресою вказаною в позовній заяві - вул.Промислова, 50, м.Калинівка, Вінницька область.

Згідно з інформації отриманої з офіційної веб-сторінки Державного підприємства "Інформаційно-ресурсний центр" в мережі Інтернет місцезнаходженням відповідача значиться вул.Промислова, 50, м.Калинівка, Вінницька область, яка є ідентичною тій по якій було направлено останньому ухвалу у даній справі.

Відповідно до вимог частин 1, 3 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Виходячи з вимог ч.2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Варто зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

В п.3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 11 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що за змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

При неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" у разі якщо зміна відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, не пов'язана із змінами, що вносяться до установчих документів юридичної особи, або не підлягає державній реєстрації, особа, уповноважена діяти від імені юридичної особи (виконавчого органу), подає (надсилає рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи юридичної особи заповнену реєстраційну картку про внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі.

Крім того суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 2.6.15 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 року № 28 (з подальшими змінами) на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправлення, підпис працівника, який її здійснив, та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвал, які наявні в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вони є підтвердженням належного надсилання копії процесуального документа сторонам.

При цьому суд констатує, що відповідачем не подано клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника при тому, що ухвали ним отримано завчасно, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень наявних в матеріалах справи.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому суд враховує, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи те, що норми ст.ст.38, 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подану заяву, яка з огляду на її зміст розцінена судом як заява про зменшення розміру позовних вимог, суд приймає її до розгляду як таку, що не суперечить приписам ст.22 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

29.06.2012 року між Державним підприємством "Хмільницьке лісове господарство" (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Калинівський експериментальний завод деревинних матеріалів" (Покупець) укладено договір поставки лісопродукції № 35 (а.с.60, т.1).

Відповідно до п.1.1 Договору продавець зобов'язується поставити, а Покупець прийняти і оплатити товар на умовах франко-нижній склад Продавця товар (відповідно до аукціонного свідоцтва № 115 виданого ТБ "Київська агропромислова біржа").

Згідно п.1.2 Договору товаром є техсировина для ВМП.

Кількість товару відповідно до умов договору складає 122 куб.м. (п.2.1 Договору).

Товар поставляється партіями. Партією вважається товар оформлений одним супровідним документом (специфікація, товарно-транспортна накладна та інші) (п.2.2 Договору).

Відповідно п.3.1 Договору якість товару повинна відповідати таким вимогам, як:

- довжиною кратною 1-3 м. діаметром від 4 см. і більше;

- не допускається для переробки деревина де присутні ознаки зовнішньої порохнявої гнилизни, ядрової гнилизни та дупл, обвугленості деревини.

Об'єм необроблених лісоматеріалів визначається по таблицях ГОСТ 2708-75 або ДСТУ 4020-2=2001, в залежності від назви асортименту та його призначення (п.3.2 Договору).

Ціна товару становить 185,00 грн. за куб.м. хвойних порід та може змінюватись в процесі виконання договору у випадку взаємної згоди Продавця та Покупця (п.4.1 Договору).

Відповідно п.4.2 загальна вартість договору складає 22 570,00 грн.

Згідно п.4.3 Договору оплата за поставлений товар здійснюється шляхом банківського переказу коштів на розрахунковий рахунок Продавця.

Також судом встановлено, що 05.09.2012 року між сторонами підписано додаткову угоду № 1 до договору поставки лісопродукції № 35 від 29.06.2012 року в якій сторони змінили пункти 1.1, 1.2 Договору, виклавши їх в наступній редакції:

- п.1.1 Договору продавець зобов'язується поставити, а Покупець прийняти і оплатити товар на умовах лісо-склад (верхній) Продавця лісопродукцію.

- п.1.2 Договору товаром є техсировина. Строк дії додаткової угоди № 1 до 30.09.2012 року.

Також змінилась загальна вартість договору яка орієнтовно збільшилась та складає 75 000,00 грн. (а.с.61, т.1).

Як вбачається із матеріалів справи за період з вересня 2012 року по жовтень 2012 року Продавець передав Покупцю товар (лісопродукцію) на загальну суму 82 055,81 грн..

В підтвердження поставки товару позивачем надано товарно-транспортні накладні на отримання товарно-матеріальних цінностей за вказаний період (а.с.12-59, т.1).

Разом з тим відповідачем погашено заборгованість частково в сумі 9 546,38 грн. проведенням грошових розрахунків та поставкою товарно-матеріальних цінностей, що підтверджується видатковою накладною № 124 від 09.10.2012 року на суму 1 446,38 грн. та платіжними дорученнями № 1114 від 18.10.2012 року на суму 2 000,00 грн., № 1224 від 16.11.2012 року на суму 2 000,00 грн., № 1217 від 15.11.2012 року на суму 2 000,00 грн., № 1268 від 26.11.2012 року на суму 2 100,00 грн., які долучені позивачем до заяви від 27.11.2013 року № 731.

В зв'язку з наведеним вище заборгованість відповідача перед позивачем становить 72 509,43 грн. (82 055,81 - 9 546,38).

17.08.2013 року відповідачу вручено нарочно вимогу № 470 (від 12.08.2013 року) про погашення заборгованості за поставлений товар (а.с.11, т.1).

За твердженням позивача відповідач відповіді на вказану вимогу не надав, заборгованість не погасив.

Факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем підтверджується актом звірки взаєморозрахунків станом на 19.11.2013 року підписаним та скріпленим печатками двох сторін.

В зв'язку з тим, що відповідач не розрахувався за отриманий товар в повному обсязі позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

З моменту укладення сторонами договору від 29.06.2012 року № 35 між ними виникли зобов'язання які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".

Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч.2 ст.530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вказувалось вище позивачем 17.08.2013 року вручено вимогу відповідачу про погашення заборгованості.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Виходячи з встановлених обставин справи та наведених вище законодавчих приписів, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу в розмірі 72 509,43 грн. правомірною та обґрунтованою з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду належних та допустимих доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі з урахуванням поданої позивачем заяви про зменшення розміру позовних вимог, яка прийнята судом до розгляду.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

27.11.2013 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 42, 43, 44, 48, 49, 82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Калинівський експериментальний завод деревинних матеріалів", вул.Промислова, 50, м.Калинівка, Вінницька область (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 05412693) на користь Державного підприємства "Хмільницьке лісове господарство", вул.Курортна, 1, м.Хмільник, Вінницька область, 22003 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 00991485) - 72 509 грн. 43 коп. - основного боргу, 1 720 грн. 50 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору.

3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

4. Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 28 листопада 2013 р.

Суддя Банасько О.О.

віддрук. 2 прим.:

1 - до справи.

2 - відповідачу - вул.Промислова, 50, м.Калинівка, Вінницька область.