Ухвала суду № 35576929, 25.11.2013, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/10612/13-ц Головуючий у 1 інстанції: Черняк В.В. Провадження № 22-ц/773/1722/13 Категорія: 53 Доповідач: Антонюк К. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 листопада 2013 року місто Луцьк Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого судді - Антонюк К.І.,

суддів - Лівандовської-Кочури Т.В., Веремчук Л.М.,

при секретарі - Кирилюку О.О.,

з участю:

позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Лисецького В.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до спільного українсько-польського підприємства з обмеженою відповідальністю «Шинака Україна» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за затримку розрахунку та моральної шкоди за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 жовтня 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 17 жовтня 2013 року в позові ОСОБА_1 до спільного українсько-польського підприємства з обмеженою відповідальністю «Шинака Україна» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за затримку розрахунку та моральної шкоди відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1, покликаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

В суді апеляційної інстанції позивач ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав з підстав в ній наведених.

Представник відповідача Лисецький В.Є. апеляційну не визнав, просив рішення суду залишити без змін.

Колегія суддів заслухавши пояснення сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до наказу № 91 від 16.06.2011 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу на посаду сторожа бази виробничого обслуговування СП ТзОВ «Шинака Україна» на умовах строкового трудового договору (а.с. 26).

16.11.2011 року ОСОБА_1 був звільнений з посади сторожа бази виробничого обслуговування СП ТзОВ «Шинака Україна» у зв'язку з закінченням строку трудового договору (а.с. 29).

В позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача недоплачену йому заробітну плату за жовтень 2011 року в розмірі 300 грн. 22 коп., за листопад 2011 року - 443 грн. 29 коп., всього - 743 грн. 51 коп, 16 557 грн. компенсації за затримку розрахунку під час звільнення та 10 000 грн. моральної шкоди, яка спричинена йому непроведенням повного розрахунку при звільненні та затримкою видачі трудової книжки.

Під час судового розгляду справи вимоги щодо стягнення недоплаченої заробітної плати за жовтень-листопад 2011 року ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що замість відпрацьованих в зазначеному періоді щоденно по 15 робочих годин, оплата підприємством здійснена за 8 годин робочого часу.

Як встановлено в судовому засіданні і ці обставини підтверджені табелем обліку робочого часу та графіком роботи (а.с. 53-54) для сторожа на підприємстві встановлений восьмигодинний робочий день та змінний графік робіт з 16 год. 45 хв. до 00 год. 15 хв. - перша зміна, з 00 год. 15 хв. до 8 год. 15 хв. - друга зміна. Обов'язки сторожа в жовтні-листопаді 2011 року здійснювали ОСОБА_1 та ОСОБА_3, які щоденно позмінно, крім вихідних, відпрацьовували по 8 годин робочого часу.

За відпрацьований час ОСОБА_1 відповідно до розрахунково-платіжних відомостей за жовтень 2011 року нараховано 1 286,31 грн. заробітної плати, із якої 985 грн. становить оклад та 301 грн. премії. До виплати після відрахування обов'язкових платежів підлягало 1 054 грн., які були виплачені позивачу повністю 11.10.2011 року (а.с. 31-34). За 11 робочих днів листопада 2011 року позивачу нараховано 1 143,24 грн., за мінусом обов'язкових платежів до виплати підлягало 936,77 грн., 300 грн. позивачу виплачено 25.11.2011 року та 636,77 грн. виплачено 16.12.2011 року.

Відповідно до ст.ст. 11,10 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем щоденно відпрацьовано по 15 годин робочого часу жодними доказами не підтверджені. Крім того, в своїх поясненнях в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 спростував ці доводи зазначивши, що працював по 15 годин не щоденно, а через день, однак вважав, що йому нездійснена оплата праці за вихідні дні.

Відповідач заперечив доводи позивача щодо роботи сторожів у вихідні дні, інші докази, які б спростовували або підтверджували ці обставини в справі відсутні.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно відмовлено позивачу в стягненні заробітної плати, оскільки оплата праці позивача здійснювалась відповідно до умов укладеного між сторонами трудового договору від 16 червня 2011 року, виходячи з встановленого розміру посадового окладу 960 грн. (а.с. 23-24) та відпрацьованого позивачем робочого часу. Недоплат заробітної плати не встановлено.

Про відсутність заборгованості по заробітній платі свідчить також розписка ОСОБА_1 від 18.07.2012 року про відсутність майнових та фінансових претензій до підприємства (а.с. 39), зміст заяв ОСОБА_1 до державної інспекції праці щодо проведення перевірки недоплати йому заробітної плати та припинення перевірки у зв'язку з проведеним розрахунком (а.с. 47, 55).

Судом першої інстанції встановлено і ці обставини підтверджені дослідженими в судовому засіданні доказами, зокрема, актом від 16.11.2011 року, показаннями свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5 про те, що ОСОБА_1 працюючи на підприємстві в день звільнення при його звільненні 16.11.2011 року відмовився отримати трудову книжку, про що був складений відповідний акт. У зв'язку з тим, що згоди про пересилання трудової книжки поштою позивач не давав, тому йому трудова книжка не пересилалась і була видана при його зверненні 17.10.2012 року.

Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу.

Згідно п.п. 4.1., 4.2. Інструкції про порядок ведення трудових книжок власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. Якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.

Пересилання трудової книжки з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Отже, у зв'язку з тим, що позивач у день звільнення працював та при звільненні відмовився від отримання трудової книжки, адміністрація не мала права пересилати трудову книжку поштою без його згоди, тому колегія суддів приходить до висновку, що вини підприємства у затримці видачі трудової книжки немає, а тому відсутні підстави для стягнення моральної шкоди за затримку видачі трудової книжки.

Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Статтею 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Підставою відповідальності власника (підприємства) відповідно до вказаної статті є склад правопорушення, який включає два юридичних факти - порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника.

Відповідно до ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

В зв'язку з тим, що в день звільнення з позивачем не був повністю проведений розрахунок, частина несплаченої йому заробітної плати в розмірі 636 грн. виплачена 16 грудня 2011 року, тому ОСОБА_1 мав право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку з 16.11.2011 року по 16.12.2011 року, однак у зв`язку з пропуском строку звернення до суду з вимогами в цій частині, позов про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку не підлягає до задоволення.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 314 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 жовтня 2013 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді: