Ухвала суду № 35576401, 22.08.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2013 р.Справа № 818/2407/13-а

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Водолажська Н.С.,

Суддя Філатов Ю.М., Суддя Тацій Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Конотопської об`єднаної державної податкової інспекції Сумської області Державної податкової служби на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 31.05.2013р. по справі № 818/2407/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мотордеталь-Конотоп»

до Конотопської об`єднаної державної податкової інспекції Сумської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТОВ «Мотордеталь-Конотоп», звернулося до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення Конотопської ОДПІ Сумської області Державної податкової служби від 18.12.12 р. № 0000872311 про збільшено грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 506057,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 5906,25 грн., № 0000892311 про зменшення бюджетного відшкодування з ПДВ на суму 6396,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 3198,0 грн.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 31.05.13 р. по справі № 818/2407/13-a позов був задоволений в повному обсязі.

Відповідач не погодився з судовим рішенням і подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 31.05.13 р. по справі № 818/2407/13-a та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства з мотивів, наведених в апеляційній скарзі.

Позивач письмові заперечення на апеляційну скаргу не подав.

Колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що підставою для прийняття оскарженого податкового повідомлення-рішення є акт № 232/22-3/30573983 від 10.12.12 р. (т. 1 а.с. 13-131) виїзної планової перевірки підприємства позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.11 р. по 30.06.12 р., в якому зафіксовані порушення платником податків вимог п. 44.1 ст. 44, п. 138.2 ст. 138, п. 139.1.5, п. 139.1.9 ст. 139, п. 138.1.1, п. 138.8.1 ст. 138, п. 176.2 ст. 176 ПК України, які призвели до завищення витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, за 3-й квартал 2011 р. в сумі 1542583,0 грн., 4-й квартал 2011 р. - 554949,0 грн., 1-й квартал 2012 р. - 112500,0 грн.

Виявлені порушення відповідач пов'язує з безпідставним формування витрат по операціям з ТОВ «Вторчермет» та ПАТ «Укрвторчормет», які не підтверджені належним чином оформленими актами приймання-передачі металобрухту, де б зазначалися необхідні характеристики товару, а саме: походження металобрухту, назва юридичної особи, в якої придбано металобрухт, засоби транспортування, та належним чином оформленими ТТН на перевезення металобрухту. Крім того, відповідач дійшов висновку про не можливість віднесення до витрат коштів, сплачених за придбані у ТОВ «Альянс Інструмент» інструменти (пластини перові, патрони токарні) по нікчемному правочину. Порушення позивачем податкового законодавства також пов'язується з безпідставним віднесенням до витрат коштів, сплачених на користь ПрАТ «Сумський Промпроект» за обстеження і паспортизацію технічного стану будівель і споруд.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції навів зміст п. 14.1.27 ст. 14, п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України і зазначив, що для внесення сум до складу податкового кредиту необхідно щоб платник податків був платником ПДВ; придбання товарів (робіт, послуг) має підтверджуватись податковими накладними; метою придбання товарів (робіт, послуг) має бути використання їх в господарській діяльності.

Суд першої інстанції дослідив укладені позивачем з ТОВ «Вторчермет» та ПАТ «Укрвторчормет» договори на придбання металобрухту і вказав на те, що позивач при здійсненні господарської діяльності із заготівлі, переробки, металургійної переробки металобрухту кольорових і чорних металів з вказаними постачальниками металобрухту діяв у відповідності до вимог Закону України «Про металобрухт» та Ліцензійних умов, мав всі належним чином оформлені документи, що зазначено в акті перевірки самим відповідачем та підтверджено копіями вказаних документів.

При цьому на підтвердження цих висновків в постанові суду першої інстанції вказано, що операції з придбання металобрухту в України регламентуються Законом України «Про металобрухт» та Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з заготівлі, переробки, металургійної переробки металобрухту кольорових і чорних металів, затверджені наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства промислової політики України № 127/595 від 23.10.07 р., зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 08.11.07 р. за №1258/14525 (чинними до 31.10.11 р.).

Відповідно ст. 4 Закону України «Про металобрухт» приймання промислового брухту від юридичних осіб оформлюється актом приймання із зазначенням найменування юридичної особи, кількості та джерел походження металобрухту. В акті робиться відмітка про вибухову безпеку, а в разі потреби - про дезактивацію і очищення металобрухту від шкідливих речовин та зазначається рівень дози випромінювання. Порядок приймання, зберігання і методи випробувань металобрухту чорних кольорових металів встановлюються відповідно до стандартів. Оформлення документів, що засвідчують набуття права власності на металобрухт, та актів приймання металобрухту є обов'язковим. Ці документи повинні знаходитися у власника металобрухту та зберігатися протягом одного року. За приписами ст. 5 та ст. 6 цього Закону суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють операції з металобрухтом, повинні забезпечити контроль за вибуховою, пожежною, екологічною та радіаційною безпекою відповідно до законодавства. Суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють реалізацію металобрухту, повинні засвідчувати його відповідним документом про відповідність металобрухту встановленим стандартам, нормам і правилам.

В пунктах 2.6 - 2.8 Ліцензійних умов визначені особливі вимоги здійснення господарської діяльності із заготівлі, переробки, металургійної переробки металобрухту кольорових і чорних металів, а саме: що приймання промислового металобрухту від юридичних осіб оформляється актами приймання металів чорних (вторинних) і брухту та відходів кольорових металів. Затверджена форма актів приймання промислового металобрухту від юридичних осіб наведена в додатках № 6 та № 7 до вказаних Ліцензійних умов. На території спеціалізованого підприємства, спеціалізованого металургійного переробного підприємства та кожного їх приймального пункту ведуться та зберігаються протягом не менше року оригінали або засвідчені ліцензіатом копії актів приймання побутового металобрухту, приймально-здавальні акти металів чорних (вторинних) і брухту та відходів кольорових металів. Суб'єкт господарювання повинен виконувати вимоги ДСТУ 3211-95 (ГОСТ 1639-93): фахівцями підприємства забезпечувати перевірку на вибухобезпечність, проведенню радіаційного контролю металобрухту. Приймання промислового металобрухту від юридичних осіб оформляється актами приймання металів чорних (вторинних) і брухту та відходів кольорових металів (додаток 6,7).

З урахуванням наведених вимог, судом першої інстанції зроблений висновок про те, що згідно чинного законодавства України обов'язковим підтвердженням здійснення господарської діяльності із заготівлі, переробки, металургійної переробки металобрухту кольорових і чорних металів, які в перевіреному періоді проводив ТОВ «Мотордеталь-Конотоп» з підприємствами постачальниками металобрухту, є акт приймання металів чорних (вторинних) затвердженої форми, оформлений належним чином на кожну партію отриманого товару, транспортна накладна або ТТН, документи на підтвердження джерела походження (амортизаційний брухт, технологічні відходи, брухт одержаний від утилізації, де, коли і у якої юридичної особи утворилися метали чорні...), про результати радіаційного контролю, про відповідність вимогам ДСТУ 4121-2002.

За таких підстав судом першої інстанції був зроблений висновок про наявність у позивача права формувати валові витрати та податковий кредит по операціям з придбання металобрухту у ТОВ «Вторчермет» та ПАТ «Укрвторчормет».

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на положення п. 2 ст. 203 ЦК України, вказує на те, що відсутність у позивача ТТН на перевезення металобрухту від окремих постачальників або на окремі перевезення, неналежне оформлення актів приймання металобрухту свідчить про те, що реальність поставок не підтверджена, з чого був зроблений висновок про те, що метою оформлення договорів на поставку металобрухту є незаконне отримання документів, які б надали правові підстави для збільшення витрат при визначенні податку на прибуток.

Порушення позивачем податкового законодавства відповідач також пов'язує з безпідставним віднесенням до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, витрати по придбанню товарів у ТОВ «Альянс Інструмент» за усною угодою, яка є нікчемним правочином, що підтверджено висновками ДПІ Амуро-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська. Дані висновки були зроблені у зв'язку з тим, що при перевірці цього підприємства були виявлені операції з контрагентами, які не знаходяться за місцем реєстрації, не звітують, не сплачують податкові зобов'язання.

Колегія суддів вважає доцільним зауважити, що позивачем до матеріалів справи надані належним чином оформлені видаткові накладні, операції відображені в регістрах бухгалтерського обліку, наявність яких на час проведення перевірки відповідач не заперечує.

В акті перевірки та апеляційній скарзі відповідач зробив висновки про проведення позивачем операцій за нікчемними правочинами, тобто порушення ним вимог ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України. Проте такі висновки зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки ПК України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні» не визнають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та ПК України, які не містити і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.11 р.): 1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

З вищевказаного слід зробити висновок про те, що законодавець з 01.01.11 р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Відтак можна зробити висновок, що повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до прерогативи судових органів.

Окрім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.09 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, ДПІ, перекручуючи норми чинного законодавства України, невірно їх застосовує в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. За відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладених угод, інших доказів та обґрунтувань недійсності укладених позивачем правочинів, а тим більш, їх нікчемності відповідачем не надано.

Також слід відмітити, що стверджуючи про те, що взаємовідносини позивача з ТОВ «Альянс Інструмент» вплинули на показники декларації по ПДВ, що призвело до завищення податкового кредиту, відповідач не враховує того, що обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22.01.09 р судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

В акті перевірки та апеляційній скарзі відповідач наполягає на завищенні позивачем адміністративних витрат в сумі 112500грн. за 1 квартал 2012 р., пов'язаному зі сплатою на користь ПрАТ «Сумський Промпроект» коштів за обстеження і паспортизацію технічного стану будівель і споруд, оскільки дані витрати підлягають амортизації, а тому платник повинен був на цю суму збільшити первісну вартість об'єктів основних фондів, на які виготовлено паспорти.

Задовольняючи позов в цій частині, суд першої інстанції зазначив, що обстеження і паспортизація будівель здійснювалась відповідно припису Головного державного інспектора з охорони праці та Держгірпромнагляду Сумської області № 13 від 23.04.10 р. за результатами планової оперативної перевірки стану охорони праці на ТОВ «Мотордеталь-Конотоп» (паспортизація будівель, споруд та інженерних мереж підприємства та їх безпечна експлуатація). На виконання вказаного припису позивачем був укладений договір № 413 від 21.10.11 р. з ПрАТ «Сумський Промпроект», згідно якого виконавцем було здійснено обстеження і паспортизацію технічного стану будівель та споруд ТОВ «Мотордеталь-Конотоп», перелік яких наведено у додатку до договору.

Відповідно Правил обстежень, оцінки технічного стану та паспортизації виробничих будівель і споруд, затверджених наказом Держкомбуду, Держнаглядохоронпраці № 32/288 від 27.11.97 р., паспортизації підлягають будівлі (споруди) всіх підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності. Результатом паспортизації буде створення єдиної системи обліку та моніторингового контролю за станом об'єктів з метою своєчасного виявлення передаварійних та аварійних ситуацій, а також припинення експлуатації аварійно-небезпечних будівель (споруд). Паспорт є документом, що засвідчує технічний стан будівлі (споруди) та використовується для підтвердження факту експлуатаційної придатності (непридатності) об'єкта.

Також суд першої інстанції послався на приписи п. 14.1.120 ст. 14 ПК України, де зазначено, що нематеріальні активи - право власності на результати інтелектуальної діяльності, у тому числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані об'єктом права власності (інтелектуальної власності), право користування майном та майновими правами платника податку в установленому законодавством порядку, у тому числі набуті в установленому законодавством порядку права користування природними ресурсами, майном та майновими правами. Таким чином, паспорт технічного стану будівлі не є нематеріальним активом, оскільки не посвідчує жодних прав, визнаних об'єктом права власності, права користування майном чи майновими правами. Крім того, проведення обстеження та паспортизації будівель чи споруд не є поліпшенням основних засобів.

В п. 14 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого наказом Мінфіну України № 92 від 27.04.00 р., визначено, що під поняттям поліпшення об'єкта основних засобів розуміється модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо, що призводить до збільшення майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об'єкта. Обстеження і паспортизація не призводить до поліпшення будівель та споруд, а лише засвідчує технічний стан будівель для підтвердження експлуатаційної придатності.

З урахуванням наведених даних суд першої інстанції зробив висновок про те, що позивач обґрунтовано відніс до валових витрат суму 112500,0 грн. у зв'язку зі сплатою ПрАТ «Сумський Промпроект» за обстеження і паспортизацію технічного стану будівель і споруд.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки доводи апеляційної скарги їх не спростували.

Зважаючи на те, що постанова Сумського окружного адміністративного суду від 31.05.13 р. по справі № 818/2407/13-a прийнята з дотриманням вимог чинного законодавства, колегія суддів не виявила підстав для її скасування.

Керуючись ст. ст. 160, 165, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 КАС України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Конотопської об`єднаної державної податкової інспекції Сумської області Державної податкової служби на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 31.05.2013р. по справі № 818/2407/13-а - залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 31.05.2013р. по справі № 818/2407/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мотордеталь-Конотоп» до Конотопської об`єднаної державної податкової інспекції Сумської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий (підпис) Н.С. Водолажська

Судді (підпис) Ю.М. Філатов

(підпис) Л.В. Тацій

ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ

Суддя

Харківського апеляційного

адміністративного суду Н.С. Водолажська