Ухвала суду № 35573615, 14.11.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/11192/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б. Суддя-доповідач: Шурко О.І.

У Х В А Л А

Іменем України

14 листопада 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,

при секретарі Киричуку Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду від 04 вересня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енглер» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 25.02.2013 року №0001862220 та №0001872220, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду від 04 вересня 2013 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні позовних вимог.

Апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є на його переконання підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, податковим органом проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Енглер» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 р. по 30.09.2012 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 р. по 30.09.2012 р.

За результатами перевірки складено акт від 11.02.2013 р. за №74/1-22-20/33397207, та встановлені наступні порушення вимог законодавства: пп. 134.1.1, п. 134.1 ст. 134, п.п. 138.2, ст. 138, 139.1.6, п. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VІ зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 6 169 188,00 грн. в тому числі у 2 кварталі 2011р. - 498 408,00 грн., за 3 квартал 2011 р. - 373 740,00 грн., за 4 квартал 2011 р. - 3 486 631,00 грн., за 1 квартал 2012 р. - 362 242,00 грн., за 2 квартал 2012 р. - 539 750,00 грн., за 3 квартал 2012р. - 908 417,00 грн.; ст. 187, п.198.1, п.198.2, п.198.3, 198,6 ст. 198, ст.201 Податкового Кодексу України № 2755- VІ від 02.12.2010 р. в результаті чого було занижено податку на додану вартість на загальну суму 2 045 515,00 грн. в тому числі за квітень 2011 р. - 22289,00 грн., за травень 2011 р. - 46058 грн., за червень 2011 р. - 50 000 грн., за листопад 2011 р. - 418840 грн., за лютий 2012 р. - 107 710 грн., за березень 2012 р. - 54 019 грн., за квітень 2012 р. - 56 817грн., за травень 2012 р. - 103 781 грн., за червень 2012 р. - 184 976 грн., за липень 2012 р. - 256 447 грн., за серпень 2012 р. - 227 609 грн., за вересень 2012 р. - 516 969 грн.

На підставі висновків Акту перевірки Податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 25.02.2013 р. №0001872220, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість в сумі 3 068 273,00 грн.; від 25.02.2013 р. №0001862220, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання зі сплати податку на прибуток в сумі 6 621790,00 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням податкового органу, позивач звернувся із адміністративним позовом до суду, в якому просив визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення.

В основу обґрунтування свого рішення про задоволення позову, Окружний адміністративний суд м. Києва посилався на те, що первинні документи, складені позивачем та його контрагентами у ході господарських операцій, відповідають вимогами чинного законодавства, необхідним для надання їм юридичної сили та доказовості, а отже і підтверджують суму витрат та податкового кредиту, заявлену позивачем.

Колегія суддів вважає доводи апелянта безпідставними та погоджується із рішенням суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Так, згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Відповідно до пп.14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Доказом того, що в структурі активів та власному капіталі позивача та його контрагента виникли зміни є наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між Позивачем та його контрагентами було укладено ряд типових договорів, основним предметом яких була поставка товару.

Так, між ТОВ «Енглер» (Покупець) з одного боку, та ТОВ «Сучасні торгівельні рішення» (Постачальник), з іншого боку, було укладено Договір поставки №0107СТР-2 від 01.07.2011 р.

У відповідності до п1.1 - п. 1.3 Договору №0107СТР-2, Постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором передати у власність Покупця товари, зазначені у протоколі узгодження ціни - рахунку на оплат (в подальшому "Товар"), а Покупець зобов'язується прийняти Товар і оплатити його вартість в порядку та на умовах цього договору. Асортимент, кількість і ціна товару погоджується Сторонами, відповідно до заявок Покупця. По кожній окремій партії Товару Постачальник складає протокол узгодження ціни - рахунок на оплату, відповідно до пункту 1.2. цього Договору.

Колегія суддів не бере до уваги доводи апелянта щодо неможливості проведення зустрічних перевірок контрагентів ТОВ «Сучасні торгівельні рішення», оскільки, не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких відбувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Між ТОВ «Енглер» (Покупець) з одного боку, та ТОВ «Авитек груп ЛТД» (Постачальник), з іншого боку, було укладено Договір №214 на постачання запчастин до автомобілів від 01.04.2011 року.

У відповідності до п. 2.1 Договору №214, Постачальник зобов'язується провести постачання запасних частин до автомобіля, а Покупець зобов'язується прийняти даний «Товар», та своєчасно здійснити оплату за «Товар», згідно умов цього Договору.

Разом з тим, судова колегія критично сприймає доводи апелянта, по взаємовідносинам позивача з ТОВ «Авитек груп ЛТД», щодо посилань на допит директора ОСОБА_2, як на підставу для визнання укладених договорів нікчемними, оскільки такий допитувався відповідно до приписів кримінального процесуального законодавства України, і покази в якості свідка суду в порядку встановленому КАС України останній не давав, а протокол допиту ОСОБА_2, як і висновок експерта сектору з технічно-кримінального забезпечення роботи при перевірці відповідачем безпосередньо не досліджувався, і їх копії відповідачем суду не надано і у матеріалах справи такі відсутні.

Між ТОВ «Енглер» (Покупець) з одного боку, та ТОВ «А.Нет» (Постачальник), з іншого боку, було укладено Договір №06/11-К на постачання комп'ютерних комплектуючих та запасних частин від 27.06.2011 року.

У відповідності до п. 2.1 Договору №06/11-К, Постачальник зобов'язується провести постачання комп'ютерних комплектуючих та запасних частин, надалі «Товар», а Покупець зобов'язується прийняти даний «Товар», та своєчасно здійснити оплату за «Товар», згідно умов цього Договору.

Крім того, між Позивачем (Покупець), з одного боку, та ТОВ «Міжгалузева Торговельна Компанія» (Постачальник), з іншого боку, було укладено Договір поставки №МТК230712-1 на постачання запчастин до автомобілів від 23.07.2012 р.

У відповідності до п. 1.1 - п.1.3 Договору № МТК230712-1, Постачальник зобов'язується протягом терміну дії цього Договору передати у власність Покупця електронне, інформаційне, комунікаційне та периферійне устаткування та деталі до нього, а також інші товари господарського призначення (далі - Товар), а Покупець, у свою чергу, зобов'язується прийняти ці товари для подальшого їх використання у підприємницькій діяльності.

Між Позивачем (Покупець), з одного боку, та ТОВ «Променергостандарт» (Постачальник), з іншого боку, було укладено Договір поставки №П140912/2 від 14.09.2012 р.

У відповідності до п. 1.1 - п.1.3 Договору № П140912/2, Постачальник зобов'язується протягом терміну дії цього Договору передати у власність Покупця товари господарського, промислового та/або непромислового призначення (далі - Товар), а Покупець, у свою чергу, зобов'язується прийняти ці товари для подальшого їх використання у підприємницькій діяльності.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що зобов'язання сторін за Договорами були виконані належним чином та в повному обсязі, що підтверджується належним чином оформленим первинними документами, зокрема: рахунками-фактури, рахунки оплати, податковими накладними, видатковими накладними, Протоколами узгодження ціни-Рахунком на оплату, банківськими виписками, довіреностями, Актами здачі-приймання робіт (надання послуг) (оригінали були дослідженні та залучені до матеріалів справи).

Зазначені операції були належним чином відображені у даних бухгалтерського та податкового обліку Підприємства.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що право позивача на отримання податкового кредиту підтверджене належними доказами, а тому висновок відповідача про порушення позивачем вимог п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України внаслідок заниження податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних контрагентами позивача, не відповідає дійсним обставинам справи.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, передбачено тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що якщо платник податку на додану вартість, позивач придбав товари (роботи, послуги) для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, при цьому сплатив у складі вартості цих товарів (робіт, послуг) податок на додану вартість і це підтверджується належним чином оформленими податковими накладними, він має право віднести сплачені ним суми податку до складу податкового кредиту.

Таким чином, доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Отже, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду від 04 вересня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 19.11.2013 року

Головуючий суддя Шурко О.І.

Судді: Василенко Я.М.

Степанюк А.Г.