Постанова № 35572999, 20.11.2013, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 817/3473/13-а

20 листопада 2013 року 17год. 00хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Жуковської Л.А. за участю секретаря судового засідання Деркач Н.А. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Сенчина О.В.,

відповідача: представник Гнатишин К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Приватного підприємства "Інком" до Головного управління Державної казначейської служби у Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, стягнення коштів

ВСТАНОВИВ :

Приватне підприємство «ІНКОМ» (по тексту постанови - ПП«ІНКОМ») звернулося з позовом до Головного управління Державної казначейської служби України в Рівненській області (по тексту постанови - ГУ ДКСУ у Рівненській області ).

Позовні вимоги обгрунтовані наступним.

Вказує, що 05.03.2013р. заявою №05/03 звертався до Управління державної казначейської служби України у місті Кузнецовську Рівненської o6ласті про стягнення з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «ІНКОМ» заборгованість з відшкодування податку на додану вартість за червень 2011 року в сумі 28152 гривень, за серпень 2011 року в сумі 3125 гривень, пеню на бюджетну заборгованість в сумі 2513,15 гривень.

При цьому, вказує, що судові рішення не виконані, виконавче провадження не відкрите, відповіді на запити не надані, хід виконавчого провадження не повідомлено.

Вважає такі рішення протиправними та такими, що порушують законні права та інтереси позивача.

Відповідач позов не визнав про що подав відповідне письмове заперечення (вх.№24317/13 від 15.11.2013 р.).

У своєму запереченні відповідач зазначає, що УДКСУ у м. Рівному з метою виконання отриманих від ГУ ДКСУ у Рівненській області Виконавчих листів (в частині присудження судового збору) неодноразово зверталося з листами від 05.09.2013 р. №04-41/2678 та від 16.10.2013 №04-41/3125 до позивача з проханням надати відповідну інформацію, яка б сприяла їх виконанню, проте, позивач з невідомих причин, на жоден з листів не відреагував.

Крім того, 05 листопада 2013 року УДКСУ у м. Рівному частково виконало виконавчий лист Рівненського окружного адміністративного суду по справі №2а/1770/1978/2012 від 19.02.2013 в частині оплати судового збору частково в сумі 513,40 грн. від суми 937,50 грн.

Зазначає й те, що ГУ ДКСУ у Рівненській області на сьогоднішній день не має можливості стягнути присуджені на користь Позивача із Державного бюджету України згідно Виконавчих листів судові витрати на загальну суму 1880,09 грн., в тому числі: компенсацію витрат на прибуття до суду у розмірі 304,60 грн., компенсацію за відрив від звичайних занять в сумі 339,18 грн. та добові на суму 1236,31 грн., оскільки Державний бюджет України не містить бюджетних призначень на такі цілі.

На думку відповідача, вимога Позивача щодо визнання бездіяльності ГУ ДКСУ у Рівненській області протиправною є безпідставною та такою, яка не підлягає до задоволення.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві та додаткових поясненнях, просив його задовольнити.

У судовому засіданні представник відповідача позов заперечив з підстав, викладених у письмовому запереченні, просив відмовити у його задоволенні.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що згідно судових рішень Рівненського окружного адміністративного суду по справах №№2а/1770/3845/2012, 2а/1770/1978/2012 було видано виконавчі листи 19.02.2013 р., 27.03.2013 р.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем подано відповідний пакет документів до органу казначейської служби для виконання вказаних судових рішень (а.с.23-26). Попри встановлену процедуру виконання судового рішення, відповідачем не здійснено перерахування коштів на рахунок ПП«ІНКОМ» згідно виконавчих листів №№2а/1770/3845/2012, 2а/1770/1978/2012.

На думку суду такі дії підлягають визнанню як протиправні.

Згідно Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України

від 3 серпня 2011 р. № 845 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30 січня 2013 р. № 45)

Органи Казначейства за судовими рішеннями про стягнення надходжень бюджету здійснюють безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів:

1) для повернення надмірно та/або помилково сплачених податків і зборів;

2) що надійшли в результаті повернення бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою або під державні гарантії;

3) що надійшли від реалізації конфіскованого або зверненого судом у дохід держави майна, іншого майна, у тому числі валютних цінностей, що переходять у власність держави, вилученого уповноваженими державними органами;

4) що надійшли в результаті конфіскації національної або іноземної валюти;

5) що надійшли в інший установлений законодавством спосіб;

6) з метою забезпечення бюджетного відшкодування податку на додану вартість та/або пені, нарахованої на заборгованість державного бюджету з відшкодування такого податку.

У відповідності до п. 19 вказаного Порядку безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету або у заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Відповідно до п. 23 Порядку стягувач, на користь якого прийняті судові рішення про бюджетне відшкодування податку на додану вартість та/або пені, нарахованої на заборгованість державного бюджету з відшкодування такого податку, подає документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку, до органу Казначейства за місцем реєстрації стягувача в органі державної податкової служби.

Орган Казначейства надсилає після надходження зазначених документів до органу державної податкової служби запит щодо визначення розміру залишку невідшкодованих з державного бюджету сум податку на додану вартість та/або пені, нарахованої на заборгованість бюджету з відшкодування такого податку.

У разі коли на дату надходження виконавчого документа або у процесі його виконання розмір такого залишку зменшився, орган державної податкової служби узгоджує протягом п'яти робочих днів зазначений розмір із стягувачем, про що повідомляє органу Казначейства за встановленою формою.

Після закінчення строку узгодження розміру зазначеного залишку орган Казначейства передає виконавчий документ та інші документи, необхідні для його виконання, до Казначейства.

Казначейство здійснює в порядку черговості надходження виконавчих документів безспірне списання коштів державного бюджету в розмірі, встановленому судом або узгодженому органом державної податкової служби із стягувачем, та перераховує такі кошти на рахунок стягувача, зазначений у виконавчому документі або його заяві про виконання рішення про стягнення коштів.

На думку суду посилання відповідача щодо невиконання рішень суду в силу відсутності бюджетних призначень на такі цілі не відповідає вимогам чинного законодавства України.

Відповідно до частини четвертої статті 9 КАС у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Згідно зі статтею 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. У Конституції та законах України немає норм, які встановлювали б пріоритет застосування того чи іншого закону та які регулювали б питання вирішення колізії норм законів, які мають однакову юридичну силу.

У роз'ясненні Пленуму Верховного Суду України, яке міститься в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 (пункт 5), зазначено, що судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Враховуючи наведене та виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при вирішенні цього спору пріоритетними є норми Кодексу адміністративного судочинства України, а саме положення про стягнення судових витрат з Державного бюджету України та Закону України "Про виконавче провадження".

Оскільки на законодавчому рівні не передбачено права відповідача на повернення виконавчого документа стягувачу з підстав відсутності відповідних видатків, а відтак дії відповідача по в частині невиконання рішення суду з вказаних підстав є протиправними.

Суд зазначає також й те, що виконання судового рішення є кінцевою стадією судового захисту.

За загальним правилом обов'язковими до виконання є судові рішення (постанови та ухвали), що набрали законної сили. Судові рішення набирають законної сили за правилами статті 254 КАСУ.

Постанова або ухвала суду, що набрали законної сили, підлягають виконанню на всій території України. Потрібно мати на увазі, що вони є обов'язковими для виконання і за межами України, якщо особи, які беруть участь у справі, знаходяться там. Обов'язковість рішень суду визнається однією з основних засад судочинства.

Крім того, обов'язкове виконання рішення суду, в тому числі, суб'єктами наділеними владними повноваженнями, покладається також конвенцією „Про захист прав та свобод людини", яка ратифікована Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» від 17.07.1997 року. Отже, її положення є обов'язковими для виконання Україною.

Стаття 6 вказаної Конвенції гарантує неухильність виконання рішення суду громадянами, юридичними особами та всіма органами влади України.

Тобто, рішення суду, яке набрало законної сили повинно бути виконано, а інші обставини щодо його невиконання суперечать основним принципам права і до уваги судом неприймаються. У протилежному випадку буде мати місце порушення принципу юридичної визначеності, що є одним із базових складових принципу верховенства права, визнаного Україною як на рівні Конституції, так і шляхом ратифікації Європейської Конвенції з прав людини. Судове рішення, яке підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок.

Частиною 2 статті 8 КАС України визначено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У рішеннях Європейського суду з прав людини від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» та у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, Суд наголошував, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

Тобто, судове рішення, яке набрало законної сили повинно бути виконано.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 р. відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на відповідний рік, не виправдовує бездіяльність органу державної влади і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

Європейський суд в рішенні по справі "Кечко проти України" від 08.11.2005 р. зазначив про те, що відсутність бюджетних асигнувань не є поважною причиною для невиконання своїх зобов'язань органами державної влади.

Отже, відсутність відповідних асигнувань на певні види видатків не може бути підставою для залишення виконавчого документа без виконання.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що обставини, які наведені в позовній заяві свідчать про протиправність дій відповідача, а відтак адміністративний позов слід задовольнити.

Судові витрати присуджуються на користь позивача відповідно до ст.94 КАС України.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати бездіяльність Головного управління Державної казначейської служби у Рівненській області протиправною.

Присудити на користь позивача Приватного підприємства "Інком" із Державного бюджету судовий збір у розмірі 34,41 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Жуковська Л.А.