Ухвала суду № 35562084, 05.11.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 листопада 2013 р.Справа № 2-а-6793/11/1470

Категорія: 11.5 Головуючий в 1 інстанції: Біоносенко В. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2011 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до відділу Державної виконавчої служби Вознесенського міськрайонного управління юстиції Миколаївської області про визнання протиправною та скасування постанови про звернення стягнення на заробітну плату, -

В С Т А Н О В И В:

14.09.2011 року ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду із позовом до відділу ДВС Вознесенського МРУЮ про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця ВП №23807691 від 01.06.2011р. про звернення стягнення на його заробітну плату, пенсію та інші доходи.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що в спірній постанові державний виконавець послався на п.11 ст.11 Закону України «Про виконавче провадження», яка не має ніякого відношення до звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.

Відповідач в судовому засіданні суду 1-ї інстанції позов не визнав, а посилання в спірній поставі на п.11 ст.11 Закону України «Про виконавче провадження» пояснив технічною помилкою державного виконавця у зв'язку з великою завантаженістю.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2011 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, ОСОБА_1 17.11.2011 року подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми процесуального та матеріального права та просить скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 01.11.2011 року.

Згідно приписів п.п.1,2 ч.1 ст.197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю та /або неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, сповіщених належним чином про дату, час і місце судового розгляду.

Заслухавши суддю - доповідача, та перевіривши матеріали і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

24.08.2010р. постановою державного інспектора ДАІ МВС України до позивача ОСОБА_1 застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу на суму 600 грн.

17.01.2011р. зазначена постанова була направлена для примусового стягнення до відділу ДВС Вознесенського управління юстиції.

20.01.2011р. державним виконавцем відділу ДВС за зазначеним виконавчим документом відкрито виконавче провадження №23807691 про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави 600 грн.

01.06.2011р. державним виконавцем відділу ДВС винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, відповідно до якої, було звернуто стягнення на пенсію ОСОБА_1 у сумі 690 грн., з яких 600 грн. - основного боргу, 30 гривень - витрати на проведення виконавчих дій, 60 гривень - виконавчий збір. Також, з цього рішення державного виконавця видно, що зазначена сума повинна бути сплачена боржником щомісячними платежами у розмірі 20% від його пенсії.

Вирішуючи справу по суті та відмовляючи у задоволенні даного позову, суд 1-ї інстанції виходив з необґрунтованості позовних вимог, а також з того, що ніяких передбачених Законом України «Про виконавче провадження» підстав для скасування оскаржуваної постанови державного виконавця не має.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, цілком погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх правильними, з огляду на наступне.

Так, як слідує з положень ст.1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до вимог ст.3 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин), примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Державною виконавчою службою підлягають виконанню рішення інших органів державної влади у випадках, якщо за законом їх виконання покладено на державну виконавчу службу.

Статтею 19 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин) передбачено, що у виконавчому документі повинні бути зазначені: 1) назва документа, дата видачі та найменування органу, посадової особи, що видали документ; 2) дата і номер рішення, за яким видано виконавчий документ; 3) найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові за його наявності для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника за його наявності (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника за його наявності (для фізичних осіб - платників податків), а також інші відомості, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, такі як дата і місце народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника тощо; 4) резолютивна частина рішення; 5) дата набрання чинності рішенням; 6) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання. Виконавчий документ має бути підписаний уповноваженою посадовою особою і скріплений печаткою.

Положеннями ст.24 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакція, яка діяла на час спірних правовідносин) визначено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документу до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, та пред'явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення. Державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а рішень про примусове виселення - п'ятнадцяти днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Відповідно до приписів ст.68 Закону України «Про виконавче провадження», стягнення на пенсію боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум.

Частиною 3 ст.68 цього ж Закону передбачено, що про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника державний виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі - підприємцю за місцем утримання боржником відповідних доходів.

А відповідно до ч.3 ст.70 вказаного Закону, з заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до погашення у повному обсязі заборгованості: за всіма іншими видами стягнень, якщо інше не передбачено законом, - 20 %.

Стягнення ж судового збору у розмірі 10 % суми у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений ч.2 ст.25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця, передбачено ст.28 Закону України «Про виконавче провадження».

Аналогічним чином передбачений ст.41 Закону і обов'язок боржника оплати витрат виконавчого провадження.

Отже, з урахування викладеного судова колегія вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що спірна постанова державного виконавця відділу ДВС Вознесенського міськрайонного управління юстиції від 01.06.2011р. про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника цілком відповідає вимогам законодавства.

При цьому, також слід зазначити, що помилкове посилання державним виконавцем у тексті оскаржуваної постанови не на ту статтю Закону, не тягне протиправності самої постанови та не може бути належною і достатньою підставою для її скасування, оскільки фактично державним виконавцем було прийнято правильне та обгрунтоване рішення.

Таким чином, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції вважає, що відповідач, при винесенні спірної постанови, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому, відповідно, позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягаючими задоволенню.

До того ж, слід зазначити, що згідно із приписами ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, у відповідності до ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Отже, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів, діючи в межах позовних вимог та апеляційної скарги та відповідно до ст.200 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст.195,197,198,200,205,206,254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2011 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Ю.В. Осіпов

Судді: О.С. Золотніков

В.О. Скрипченко