Ухвала суду № 35553338, 20.11.2013, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа №344/7899/13-ц

Провадження №22-ц/779/2901/2013

Категорія 30

Головуючий у І інстанції Островський Л.Є.

Суддя-доповідач Мелінишин Г.П.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2013 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Мелінишин Г.П.

суддів Фединяка В.Д., Ясеновенко Л.В.

секретаря Гавриляк Є.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного вищого навчального закладу «Західноукраїнський економіко-правничий університет» до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди за апеляційною скаргою Приватного вищого навчального закладу «Західноукраїнський економіко-правничий університет» на рішення Івано-Франківського міського суду від 23 вересня 2013 року,-

в с т а н о в и л а:

В травні 2013 року Приватний вищий навчальний заклад «Західноукраїнський економіко-правничий університет» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 23 вересня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

На дане рішення Приватний вищий навчальний заклад «Західноукраїнський економіко-правничий університет» подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначає, що суд неповно з'ясував обставини справи, що мають істотне значення для правильного вирішення спору, а зроблені висновки не відповідають дійсним обставинам справи. Відмовляючи в задоволенні позову суд посилався на Інструкцію з інвентаризації матеріальних цінностей, згідно якої при зміні матеріально відповідальних осіб обов'язковою є проведення інвентаризації цих цінностей. При цьому суд не врахував, що на день звільнення відповідача з роботи обов'язки керівника університету здійснював керуючий санацією - Арбітражний керуючий ОСОБА_3, яким у встановленому законом порядку було проведено інвентаризацію майна та подано відповідний акт до Господарського суду Івано-Франківської області. Судом не застосовано до спірних правовідносин положення ст.ст. 134,135-1 КЗпП України щодо настання повної матеріальної відповідальності за шкоду, завдану недостачею, умисним знищенням матеріальних цінностей, виданих працівникові як предмет або засіб праці та взагалі не досліджувався факт укладення договору про повну матеріальну відповідальність, згідно якого відповідач зобов'язаний відшкодувати заподіяну підприємству пряму дійсну шкоду. Оцінюючи критично разовий документ - накладну, яка підтверджує факт отримання ОСОБА_2 ноутбука, суд безпідставно прийшов до висновку про недостовірність цього документа внаслідок внесення до нього змін та виправлень, висновок про що може бути зроблений тільки проведеною експертизою. Не враховано судом також і положень ст. 1166 ЦК України, якою визначено підстави відшкодування майнової шкоди.

З цих підстав просив рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

В засіданні апеляційного суду представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримав з наведених в ній мотивів.

Представник відповідача доводів скарги не визнала посилаючись на обґрунтованість висновків суду.

Відмовляючи в задоволенні позову Приватного вищого навчального закладу «Західноукраїнський економіко-правничий університет» суд першої інстанції виходив з того, що в судовому засіданні не встановлено факту отримання відповідачем матеріальних цінностей, крім того, їх інвентаризація проводилась майже через 11 місяців після його звільнення з роботи. А отже позивачем на обґрунтування своїх вимог не надано доказів того, що нестача основних засобів та товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 6882,46 грн. спричинена внаслідок порушення ОСОБА_2 трудових обов'язків, який і зобов'язаний відшкодувати заподіяні збитки.

Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 відповідно до наказу № 06-01-96 від 09.10.2002 року з 07.10.2002 року прийнятий на роботу інженером на 0,5 ставки на умовах укладеного з ним контракту, із тримісячним іспитовим терміном та повною матеріальною відповідальністю (а.с.4). Наказом від №06-01-03 від 05.03.2012 року його звільнено з роботи з підстав, передбачених ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням) (а.с.5).

Зі змісту цього наказу не вбачається наявність будь-яких претензій майнового характеру до ОСОБА_2

Як видно з матеріалів справи, 12.09.2007 року між ПВНЗ ««Західноукраїнський економіко-правничий університет» та ОСОБА_2 укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність. Пунктом 1 вказаного договору передбачено, що ОСОБА_2 займаючи посаду інженера та виконуючи роботу безпосередньо пов'язану з застосуванням у процесі виробництва матеріальних цінностей, бере на себе повну відповідальність за забезпечення зберігання довірених йому установою матеріальних цінностей (а.с.8).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини, підприємству, установі, організації у випадку, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Згідно зі ст. 135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Перелік посад і робіт, що заміщаються чи виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування у процесі виробництва, затверджений Держкомпраці СРСР і Секретаріатом ВЦРПС.

На підставі договору повна матеріальна відповідальність можлива тільки зі збереження майна і інших цінностей, які передані працівнику.

Згідно ст. 138 КЗпП України, для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилався на накладну від 22.09.2011 року, якою підтверджено отримання ОСОБА_2 від ПВНЗ ««Західноукраїнський економіко-правничий університет» портативного комп'ютера ASUS X51 RL вартістю 3480,00 грн., що при звільненні не був ним повернутий, та на акт недостачі матеріальних цінностей в складських приміщеннях університету на суму 3402,46 грн., всього на суму 6882,46 грн. (а.с.9,10).

Перевіряючи доводи позивача щодо спричинення ОСОБА_2 шкоди внаслідок нестачі портативного комп'ютера ASUS X51 RL суд правильно виходив з того, що відомості, зазначені у цій накладній, не відповідають відомостям вказаним у копії накладної, що подана як доказ по іншій цивільній справі, і така оформлена з порушенням вимог до первинних документів. Крім того, будь-якими обліковими документами не підтверджено вартість цього комп'ютера, а звідси і розмір спричиненої шкоди.

Що стосується покладення на ОСОБА_2 відповідальності внаслідок недостачі матеріальних цінностей на суму 3402,46 грн., то суд обґрунтовано виходив з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що у зв'язку із звільненням з роботи завідувача складом університету ОСОБА_4 наказом №06-01-35 від 04.07.2011 року створено комісію для передачі матеріальних цінностей та документації складу (а.с.6).

Відповідно до акту прийому-передачі матеріальних цінностей ОСОБА_4 передала старшому інженеру ОСОБА_2 матеріальні цінності та документацію складу згідно інвентаризаційних описів (а.с.7). Однак, дані інвентаризаційні описи в матеріалах справи відсутні.

Як вбачається з акту про нестачу матеріальних цінностей в складських приміщеннях університету від 28 січня 2013 року в ході проведення інвентаризації майна університету на підставі наказу №01-07-44 від 28.12.2012 року «Про проведення інвентаризації» комісією виявлено нестачу матеріальних цінностей на суму 3402,46 грн. (а.с.10-11).

Однак, будь-яких належних доказів, що ОСОБА_2 отримав ці матеріальні цінності у встановленому законом порядку, що нестача основних засобів та товарно-матеріальних цінностей на суму 3402,46 грн. спричинена внаслідок порушення ОСОБА_2 трудових обов'язків позивачем не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи, що позивачем не доведено сукупності умов, за наявності яких відповідно до положень ст. 130 КЗпП України наступає матеріальна відповідальність, зокрема, заподіяння закладу ОСОБА_2 шкоди внаслідок порушення покладених на нього трудових обов'язків, встановлення відповідальності за пряму дійсну шкоду, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для покладення такої матеріальної відповідальності на ОСОБА_2, тому обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з'ясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Виходячи із змісту ч. 2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, що давало б підставу для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія судів,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Приватного вищого навчального закладу «Західноукраїнський економіко-правничий університет» відхилити, а рішення Івано-Франківського міського суду від 23 вересня 2013 року залишити без змін.

Стягнути з Приватного вищого навчального закладу «Західноукраїнський економіко-правничий університет» на користь держави (р/р 31212206780002, отримувач - Управління Державної казначейської служби України у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області, код ЄДРПОУ отримувача - 37952250, банк отримувача - Головне управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області, код банку отримувача (МФО) - 836014, код класифікації доходів бюджету - 22030001) недоплачений судовий збір у розмірі 0,70 грн.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Г.П. Мелінишин

Судді: В.Д. Фединяк

Л.В. Ясеновенко