Рішення № 35552088, 14.11.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/18137/13 14.11.13

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Сай А.С.

розглянувши справу № 910/18137/13

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАСФАНО УКРАЇНА»;

до ПЕСНЕРО ІНВЕСТМЕНТС ЛІМІТЕД;

про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів та визнання права

власності на цінні папери.

Представники сторін:

від позивача: Утіралов Т.Л., довіреність б/н від 04.10.2013р.;

від відповідача: Виговський І.О., довіреність б/н від 25.09.2013р.

обставини справи:

До Господарського суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «ЛАСФАНО УКРАЇНА» (надалі - позивач) з позовом до ПЕСНЕРО ІНВЕСТМЕНТС ЛІМІТЕД (надалі - відповідач) про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів та визнання права власності на цінні папери.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний Договір купівлі-продажу цінних паперів № 50БВ/49 від 16.04.2013р. був укладений сторонами без дотримання належної форми, що передбачена законодавством про зовнішньоекономічні договори та цінні папери. Зокрема, розділ 2 договору не містить всіх необхідних умов здійснення платежу, які визначені чинним законодавством України. У договорі відсутні строки та місце фактичної передачі цінних паперів і жодним чином не передбачається її документальне оформлення. Також умовами договору встановлюються санкції за невиконання зобов'язань виключно для продавця і не передбачається будь-якої відповідальності покупця за недотримання платіжних зобов'язань, що, на думку позивача, є несправедливим розподілом відповідальності між сторонами за виконання договору. Положення щодо порядку вирішення спорів між сторонами також відсутні у договорі. Позивач вказує, що зазначені дефекти форми договору слід вважати істотними порушеннями вимог чинного законодавства України щодо форми правочинів, які служать достатньою підставою для визнання договору недійсним з моменту його укладення з правовими наслідками, які встановлені чинним законодавством України. Отже, позивач просить визнати недійсним з моменту укладення Договір купівлі-продажу цінних паперів № 50БВ/49 від 16.04.2013р., укладений між позивачем та відповідачем, та визнати право власності товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАСФАНО УКРАЇНА» (код ЄДРПОУ 35850662) на цінні папери, які були предметом купівлі-продажу відповідно до зазначеного договору, а саме: 1 (одну) просту іменну акцію Публічного акціонерного товариства «Тисменицягаз» (код ЄДРПОУ 20538865), номінальною вартістю 0,25 грн., міжнародний ідентифікаційний номер (код ISIN) UA4000085674; 1 (одну) просту іменну акцію Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Севастопольгаз» (код ЄДРПОУ 03358305), номінальною вартістю 0,25 грн., міжнародний ідентифікаційний номер (код ISIN) UA4000102602; 1 (одну) просту іменну акцію Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Кримгаз» (код ЄДРПОУ 03348117), номінальною вартістю 0,61 грн., міжнародний ідентифікаційний номер (код ISIN) UA4000075766.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.09.2013р. порушено провадження у справі № 910/18137/13 та призначено її розгляд на 10.10.2013р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2013р. суд відклав розгляд справи на 14.11.2013р., у зв'язку з неявкою в судове засідання повноважних представників сторін та неподанням витребуваних судом доказів.

Присутнім у судовому засіданні 14.11.2013р. представником позивача підтримано позовні вимоги, з підстав наведених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні подав витребувані судом докази та відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов не визнає, посилаючись на дотримання вимог закону при укладенні спірного договору, на підтвердження чого надав суду юридичний висновок щодо застосування матеріальних норм права Англії та Уельсу.

Згідно зі ст.75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглянута за наявними у ній документами, яких достатньо для винесення рішення по суті.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

16.04.2013р. між позивачем (за договором - продавець) та відповідачем (за договором - покупець) був укладений Договір купівлі-продажу цінних паперів № 50БВ/49, предметом якого були:

- 1 проста іменна акція Публічного акціонерного товариства «Тисменицягаз» (код ЄДРПОУ 20538865), номінальною вартістю 0,25 грн., міжнародний ідентифікаційний номер (код ISIN) UA4000085674, за ціною 1 грн.;

- 1 проста іменна акція Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Севастопольгаз» (код ЄДРПОУ 03358305), номінальною вартістю 0,25 грн., міжнародний ідентифікаційний номер (код ISIN) UA4000102602, за ціною 1,90 грн.;

- 1 проста іменна акція Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Кримгаз» (код ЄДРПОУ 03348117), номінальною вартістю 0,61 грн., міжнародний ідентифікаційний номер (код ISIN) UA4000075766, за ціною 2,10 грн.

Загальна ціна цінних паперів за цим договором склала 5 грн.

Із матеріалів справи вбачається, що зазначений договір був укладений за участю торговця цінними паперами - публічного акціонерного товариства «Банк «КЛІРИНГОВИЙ ДІМ», що має ліцензію Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку на здійснення професійної діяльності на фондовому ринку - діяльності з торгівлі цінними паперами: брокерська діяльність серії АЕ №185077 від 19.10.2012 р., який діяв від імені товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАСФАНО УКРАЇНА» на підставі Договору доручення від 16 квітня 2013 року.

Як вказується у п. 3.1 договору, перереєстрація права власності на цінні папери здійснюється в Національній депозитарній системі України.

Згідно з п. 3.2 договору, продавець зобов'язується протягом 3 (трьох) банківських днів з дати підписання цього договору надати зберігачу продавця відповідні розпорядження на переказ цінних паперів зі свого рахунку в цінних паперах на рахунок у цінних паперах покупця у зберігача АБ «КЛІРИНГОВИЙ ДІМ». Покупець зобов'язаний протягом 3 (трьох) банківських днів з дати підписання договору надати зберігачу розпорядження про зарахування цінних паперів на свої рахунки в цінних паперах у зберігача АБ «КЛІРИНГОВИЙ ДІМ».

Документом, що підтверджує факт зарахування цінних паперів на рахунки в цінних паперах покупця у зберігача АБ «КЛІРИНГОВИЙ ДІМ», відповідно до п. 3.3 договору, є виписка з рахунків в цінних паперах покупця у зберігача покупця.

Пунктом 3.4 договору встановлено, що право власності на цінні папери, що є предметом цього договору, переходить до покупця з моменту їх зарахування на його рахунки у цінних паперах у зберігача.

При цьому, у п. 3.5 договору зазначається, що сторони дійшли згоди, що з моменту укладення цього договору сукупність прав з цінних паперів переходить до покупця, і що покупець має всі права акціонера, включаючи, але не обмежуючись, право на отримання дивідендів та будь-яких інших виплат, які оголошуються чи сплачуються за цінними паперами, та право на участь в управлінні емітентом цінних паперів. Крім того, продавець визнає, що до моменту перереєстрації права власності на цінні папери він володіє цінними паперами, але при реалізації прав з цінних паперів діє в якості довіреної особи покупця, і він буде здійснювати всі дії відносно цінних паперів, які покупець може уповноважити його здійснити.

Як зазначається у п. 8.2 договору, права та обов'язки сторін за цим договором, його дійсність, тлумачення, виконання та припинення, наслідки невиконання чи неналежного виконання регулюються матеріальним правом Англії та Уельсу.

Судом також встановлено, що 30.04.2013р. відбулися позачергові загальні збори акціонерів ПАТ «Севастопольгаз» та позачергові загальні збори акціонерів ПАТ «Кримгаз», на яких, зокрема, було прийняте рішення про обрання членів Наглядової ради кожного з цих товариств.

Відповідно до протоколу № 7 позачергових загальних зборів акціонерів публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Севастопольгаз» від 30 квітня 2013 року та протоколу № 16 позачергових загальних зборів акціонерів публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Кримгаз» від 30 квітня 2013 року, відповідача було обрано членом Наглядової ради ПАТ «Севастопольгаз» та членом Наглядової ради ПАТ «Кримгаз».

На думку позивача, оспорюваний договір мав містити спеціальний розділ щодо умов здійснення платежу із зазначенням, серед іншого, валюти платежу, порядку фінансових розрахунків та гарантій виконання сторонами взаємних платіжних зобов'язань, окремий розділ щодо умов приймання-здавання цінних паперів, розмір штрафних санкцій, застосовних до покупця у випадку прострочення виконання або невиконання платіжних зобов'язань, а також окреме положення щодо порядку вирішення спорів між сторонами договору. Через відсутність цих положень зазначений договір слід визнати недійсним внаслідок недодержання форми згідно з чинним законодавством з правовими наслідками, передбаченими законодавством.

Відповідно, як вказується у позовній заяві, перехід права власності на цінні папери до відповідача слід визнати таким, що не відбувся, через відсутність правомірної підстави такого переходу.

Таким чином, права акціонера, що посвідчуються цінними паперами, з точки зору позивача, не були правомірно набуті відповідачем і, відповідно, відповідач не отримав статусу та прав акціонера акціонерних товариств-емітентів цінних паперів - ПАТ «Тисменицягаз», ПАТ «Севастопольгаз» та ПАТ «Кримгаз». Всі права акціонера, що посвідчуються цінними паперами, на думку позивача, залишалися протягом всього часу існування договору та залишаються зараз виключно у позивача.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.

У відповідності до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно із ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами ст. 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами п.1 роз'яснення Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій" № 04-5/608 від 31.05.2002р., правовідносини, пов'язані з усіма видами зовнішньоекономічної діяльності в Україні, регулюються положеннями Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", а питання, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом (хоча б один учасник правовідносин є іноземцем, особою без громадянства або іноземною особою; об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який впливає на виникнення, зміну або припинення правовідносин, мав чи має місце на території іноземної держави), у тому числі й питання підсудності судам України справ з іноземним елементом, вирішуються згідно із Законом України "Про міжнародне приватне право".

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право", суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, у тому числі, у випадках, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України.

Статтею 38 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" визначено, що спори, які виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право", суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у випадку, якщо дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України.

За змістом ч. 1 ст. 15 Господарського процесуального кодексу України, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо.

Враховуючи, що позивач є особою, яка є зобов'язаною передати акції за спірним договором № 50БВ/49 від 16.04.2013р. купівлі-продажу цінних паперів, що був укладений на території України, дана справа підлягає розгляду за місцезнаходженням позивача.

Крім того, за приписами ст. 5 Закону України "Про міжнародне приватне право", учасники правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин.

Згідно з п.8.2 договору, права та обов'язки сторін за цим договором, його дійсність, тлумачення, виконання та припинення, наслідки невиконання чи неналежного виконання регулюються матеріальним правом Англії та Уельсу.

За таких обставин, за висновками суду, спір у справі № 910/18137/13 щодо дійсності Договору № 50БВ/49 від 16.04.2013р. підлягає розгляду Господарським судом міста Києва на підставі норм матеріального права Англії та Уельсу.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У відповідності до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Згідно ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятись у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Пунктами 1, 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» передбачено, що цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК), Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (в редакції Закону від 1 грудня 2005 року № 3161-IV), Законом України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (в редакції Закону від 2 жовтня 2003 року № 1211-IV) та іншими актами законодавства.

При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 627 Цивільного кодекс України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).

Положеннями ст. 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Зі змістом вказаних норм вбачається, що сторони є вільними в укладенні договору, а його умови є обов'язковими до виконання.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, в редакції чинній на день укладення договору, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно абз. 13 ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», зовнішньоекономічний договір (контракт) - матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Як зазначається в преамбулі Закону України «Про міжнародне приватне право», цей Закон встановлює порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов'язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про міжнародне приватне право», іноземним елементом є ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.

Згідно із ст. 5 Закону України «Про міжнародне приватне право», у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин. Вибір права має бути явно вираженим або прямо випливати з дій сторін правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законом. Вибір права може бути здійснений щодо правочину в цілому або його окремої частини. Вибір права або зміна раніше обраного права можуть бути здійснені учасниками правовідносин у будь-який час, зокрема, при вчиненні правочину, на різних стадіях його виконання тощо. Вибір права не здійснюється, якщо відсутній іноземний елемент у правовідносинах.

Оскільки покупцем за вказаним Договором виступала іноземна юридична особа, у договірних відносинах, що виникають внаслідок укладення та виконання цього Договору, присутній іноземний елемент, а отже, сторони Договору були вправі здійснити вибір іноземного правопорядку - в даному випадку, матеріального права Англії та Уельсу. Цьому праву, відповідно до п. 8.2 Договору, були підпорядковані права та обов'язки сторін за Договором, їх дійсність, тлумачення, виконання та припинення, наслідки невиконання чи неналежного виконання, що повністю відповідає ч. 1 ст. 47 Закону України «Про міжнародне приватне право».

У відповідності до ст. 31 Закону України «Про міжнародне приватне право», якщо інше не передбачено законом, форма правочину має відповідати вимогам права, яке застосовується до змісту правочину, але достатньо дотримання вимог права місця його вчинення. Зовнішньоекономічний договір, якщо хоча б однією стороною є громадянин України або юридична особа України, укладається в письмовій формі незалежно від місця його укладення, якщо інше не встановлено законом або міжнародним договором України.

Як вбачається з матеріалів справи, спірний договір був укладений у письмовій формі, з усіма необхідними реквізитами, із дотриманням всіх основних вимог, які пред'являються чинним законодавством України до зовнішньоекономічних договорів та правочинів з цінними паперами, які укладаються за участю торговців цінними паперами. Ті положення, на відсутність яких посилається позивач у позовній заяві, не належать до числа істотних умов договору купівлі-продажу, а отже, їх відсутність не робить договір неукладеним. Таким чином, безпідставними є твердження позивача про те, що договір був укладений без дотримання належної форми, передбаченої законодавством про зовнішньоекономічні договори та про цінні папери.

Судом встановлено, що цінні папери за договором були поставлені позивачем відповідачу (зараховані на рахунки в цінних паперах відповідача) в повному обсязі, будь-яких скарг та претензій від відповідача з цього приводу заявлено не було.

Отже, право власності на цінні папери правомірно перейшло до відповідача з моменту зарахування цих цінних паперів на його відповідні рахунки в цінних паперах.

Фактів невиконання відповідачем своїх платіжних зобов'язань за договором також встановлено не було.

Пунктом 3.5 договору передбачено, що з моменту укладення договору сукупність прав з цінних паперів переходить до покупця, і що покупець має всі права акціонера, включаючи, але не обмежуючись, право на отримання дивідендів та будь-яких інших виплат, які оголошуються чи сплачуються за цінними паперами, та право на участь в управлінні емітентом цінними паперами. Крім того, продавець визнає, що до моменту перереєстрації права власності на цінні папери він володіє цінними паперами, але при реалізації прав з цінних паперів діє в якості довіреної особи покупця.

Як випливає з п. 8.2 договору, питання виконання договору за згодою сторін віднесено до сфери застосування матеріального права Англії та Уельсу.

У відповідності до ст. 8 Закону України «Про міжнародне приватне право», при застосуванні права іноземної держави суд чи інший орган встановлює зміст його норм згідно з їх офіційним тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі. Особи, які беруть участь у справі, мають право подавати документи, що підтверджують зміст норм права іноземної держави, на які вони посилаються в обґрунтуванні своїх вимог або заперечень, іншим чином сприяти суду чи іншому органу у встановленні змісту цих норм.

Відповідачем до матеріалів справи залучений юридичний висновок англійської юридичної фірми «Евершедс ЕлЕлПі» (Eversheds LLP) відносно особливостей переходу прав, посвідчених цінними паперами, відповідно до права Англії та Уельсу. Даний висновок належним чином обґрунтований посиланнями на акти законодавства та судову практику Англії у цій сфері (зокрема, в ньому представлені посилання на Закон про компанії 2006 року, Закон про передачу акцій 1982 року, Закон про майно 1925 року, судові рішення по справам "Лорінг проти Дейвіса" (1886), "Майклз проти Харлей Хауз Лтд" [1999], "Хоук проти МакАртура" [1951], "Масселвайт енд Сан Лтд" [1962], "Дж.Р.Р.Т. Інвестментс Лтд проти Хейкрафт" [1993]).

Також до справи надані переклади рішень судів Англії по справам, на які подаються посилання у зазначеному юридичному висновку.

У вказаному висновку, зокрема, підтверджується, що положення п. 3.5 договору є чинним відповідно до права Англії (п. 3.1 висновку).

Як зазначається у п. 3.11 висновку, акціонер може передати права, посвідчені акціями (на які він має право) набувачеві до передачі права власності.

У п. 3.4 висновку також вказується, що за умови, якщо договір укладений у письмовій формі і належним чином оформлений сторонами, і не містить жодної відкладальної обставини, право власності на акції переходить від особи, яка передає акції, до набувача (ст. 53(1)(с) Закону про майно 1925 року) після виконання такого договору. Це означає, що права, посвідчені акціями компанії, переходять від особи, яка передає акції, до набувача до моменту переходу права власності на акції. Цей принцип права Англії відображений у судовій практиці.

Згідно п. 3.7 висновку, особа, яка передає акції, діє як довірена особа щодо реалізації прав набувача, посвідчених акціями, що передаються, до моменту переходу права власності на такі акції до набувача. Зокрема, у п. 3.8 висновку зазначено, що за умови, що набувач сплатив повну ціну переданих акцій особі, яка передає акції, особа, яка передає акції, повинна здійснювати всі належні їй права голосу за акціями, що передаються, як довірена особа набувача.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, відповідач довів обставини, на які він посилається у відзиві на позовну заяву, належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи.

Водночас, позивач не надав доказів, які б підтвердили обгрунтованність його вимог, викладених у позовній заяві.

Судом також було встановлено, що відповідач правомірно та на законних підставах набув правового статусу акціонера ПАТ «Тисменицягаз», ПАТ «Севастопольгаз» та ПАТ «Кримгаз» та всіх корпоративних прав акціонера щодо цих акціонерних товариств, які посвідчуються відповідними акціями ПАТ «Тисменицягаз», ПАТ «Севастопольгаз» та ПАТ «Кримгаз» згідно з чинним законодавством України, в тому числі право бути обраним до складу органів емітентів акцій, зокрема, бути обраним до складу Наглядової ради ПАТ «Севастопольгаз» та Наглядової ради ПАТ «Кримгаз», з моменту укладення Договору купівлі-продажу цінних паперів № 50БВ/49. Відповідно, обрання відповідача членом Наглядової ради ПАТ «Севастопольгаз» та членом Наглядової ради ПАТ «Кримгаз» на загальних зборах акціонерів ПАТ «Севастопольгаз» та ПАТ «Кримгаз» повністю відповідає вимогам чинного законодавства України, і відповідач є членом Наглядової ради ПАТ «Севастопольгаз» та Наглядової ради ПАТ «Кримгаз» з 16 квітня 2013 р.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту прав та інтересів, визначені у ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Отже, у данному випадку, обов'язок доведення порушення прав та необхідність їх захисту в судовому опрядку покладається законом на позивача.

Проте, позивачем не довідено належними та допустимими доказами невідповідність укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю «ЛАСФАНО УКРАЇНА» та ПЕСНЕРО ІНВЕСТМЕНТС ЛІМІТЕД Договору купівлі-продажу цінних паперів № 50БВ/49 від 16.04.2013р. вимогам чинного законодавства, як не доведено і порушення прав позивача, у зв'язку з укладанням спірного правочину та його виконанням.

З урахуванням викладеного вище, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги не грутуються на вимогах чинного законодавства, а відтак задоволенню не підлягають.

У відповідності до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір підлягає віднесенню на позивача.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 15.11.2013р. Суддя А.І. Привалов А.І. Привалов