Рішення № 35552051, 26.11.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/10831/13 26.11.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кушнер»

До Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

Закрите акціонерне товариство «Оболонь»

Про стягнення 41 543,34 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники учасників судового процесу:

Від позивача: Тараненко Я.Ю. представник за довіреністю № 43 від 15.10.13.

Від відповідача: не з'явився

Від третьої особи: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кушнер» (далі - позивач) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення грошових коштів в розмірі 41 543,34 грн. Крім того, позивач просить суд витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 720,50 грн. покласти на відповідача.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилається на те, що укладений між сторонами Договір було достроково розірвано за ініціативою позивача, внаслідок чого у відповідача наявний обов'язок повернути використовуване останнім майно з суборендного користування. Проте, за твердженням позивача, оскільки спірне майно у відповідача відсутнє, стягненню з відповідача підлягає відшкодування вартості спірного майна з врахуванням ПДВ.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.13. порушено провадження у справі № 910/10831/13 та призначено її до розгляду.

В зв'язку з перебуванням судді Ващенко Т.М. у відпустці, справу № 910/10831/13 призначено до розгляду на 29.08.13.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.08.13., в зв'язку з неявкою в судове засідання представників сторін та невиконанням ними вимог ухвал суду, розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України відкладено на 19.09.13.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.09.13. на підставі ст. 27 ГПК України залучено до участі в даній справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Закрите акціонерне товариство «Оболонь» (далі - третя особа), на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 15.10.13.

15.10.13. представником позивача через відділ діловодства суду подано письмові пояснення по справі.

15.10.13. представником відповідача через відділ діловодства суду подано письмові пояснення, в яких Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 просить відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Кушнер» в задоволенні позову як ненанлежному позивачу, оскільки спірне майно належить третім особам.

Крім того, 15.10.13. представником відповідача через відділ діловодства суду подано заяву про застосування строку позовної давності на підставі ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України.

В зв'язку з неявкою в судове засідання 15.10.13. представника третьої особи та з огляду на невиконання учасниками судового процесу вимог ухвал суду в повному обсязі, розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України відкладено на 29.10.13., про що судом прийнято відповідну ухвалу.

В зв'язку з перебуванням судді Ващенко Т.М. у відпустці, справу № 910/10831/13 призначено до розгляду на 26.11.13.

В судовому засіданні 26.11.13. представником позивача підтримано свої позовні вимоги в повному обсязі.

Представники відповідача та третьої особи в судове засідання не з'явились, заяв чи клопотань не подали і не надіслали, про поважні причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Крім того, судом враховано, що клопотання про витребування доказів було подано відповідачем о 12:04 год. через відділ діловодства суду, в той час як розгляд справи відбувся об 11:30 год.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/10831/13.

В судовому засіданні 26.11.13. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

19.05.11. між позивачем (далі - Орендар) та відповідачем (далі - Суборенда) за погодженням з третьою особою (далі - Власник) укладено Договір суборенди майна № 20042-3233 (далі - Договір), відповідно до умов якого Орендар передав Суборендареві у строкове платне користування, а Суборендар прийняв торгово-рекламне обладнання (далі - Майно) та зобов'язався сплачувати орендну плату.

Відповідно до п. 1.2 Договору Майном є рекламне обладнання в кількості 32 одиниці загальною вартістю 37 766,67 грн. без ПДВ, про що між сторонами підписано та скріплено печатками Специфікацію до Договору.

Згідно з п. 2.2 Договору, факт передачі майна в суборенду підтверджується актом прийому-передачі, який підписується уповноваженими представниками сторін та скріплюється їх печатками.

На виконання умов Договору між позивачем та відповідачем за погодженням з третьою особою 19.05.11. підписано та скріплено печатками акт прийому-передачі майна в суборенду.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилається на те, що укладений між сторонами Договір було достроково розірвано за ініціативи позивача, внаслідок чого у відповідача наявний обов'язок повернути використовуване останнім майно з суборендного користування, а, оскільки спірне майно у відповідача відсутнє, стягненню з відповідача підлягає відшкодування вартості спірного майна з врахуванням ПДВ.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Договір вважається укладеним і набирає чинності з дати його підписання сторонами, погодження Власником (19.05.11.). Договір укладено терміном на один календарний рік (п. 7.1, п. 7.2 Договору).

Таким чином, строк дії Договору сторонами погоджено з 19.05.11. до 19.05.12.

Відповідно до п. 7.3 Договору, якщо Суборендар продовжує користуватись Майном після закінчення терміну дії Договору, то за відсутності письмових заперечень сторони або Власника, заявлених не пізніше 10 (десяти) календарних днів до закінчення терміну дії Договору, то строк його дії продовжується ще на один календарний рік.

Статтею 764 ЦК України встановлено, що у разі, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку дії договору найму, то за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Вказана стаття може бути застосована тільки до договорів найму з визначеним строком користування майном. ЦК України передбачає можливість автоматичної пролонгації договору найму в разі відсутності заперечень як зі сторони наймодавця, так і зі сторони наймача.

При цьому пріоритетним критерієм при вирішенні питання пролонгації договору оренди є перш за все відсутність заперечення орендодавця.

За твердженням позивача, строк дії Договору було продовжено ще на один календарний рік до 19.05.13. Вказаного відповідачем не спростовано.

Далі, наказом позивача № 9 від 09.01.12. призначено комісію для проведення перевірок наявності та цільового використання торгово-рекламного обладнання та товарно-матеріальних цінностей клієнтами .

На підставі вказаного наказу було проведено перевірку Майна, яке перебувало в суборендному використанні відповідача та встановлено, що Майно відсутнє та не використовується (тобто відсутнє використання за цільовим призначенням), про що було складено акт контрольної перевірки від 05.11.12.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: розірвання договору.

Відповідно до ст. 188 ГК України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Згідно з п. 7.5 Договору, Орендар або Власник мають право достроково розірвати Договір шляхом письмового повідомлення Суборендаря за десять календарних днів до дати розірвання в разі, якщо, зокрема, Суборендар використовує Майно в порушення умов Договору та/або цільового призначення Майна.

На підставі вказаного, позивач звернувся до відповідача листом-претензією № 5/12-11 від 05.11.12. щодо дострокового розірвання Договору суборенди та повернення майна. Вказаний лист направлено відповідачу 14.12.12., що підтверджується відбитком поштового штемпеля на описі поштового вкладення та фіскальним чеком № 5931.

У відповідності до «Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів», затверджених Наказом Міністерства транспорту і зв'язку України від 12.12.2007 р. № 1149 (із змінами і доповненнями), нормативними строками пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) є Д+3, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єктів поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 3 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення.

Таким чином, враховуючи те, що з поштових адрес позивача та відповідача вбачається, що пересилка поштової кореспонденції, а саме листа-претензії № 5/12-11 від 05.11.12., відбувалася в межах Київської області, а в матеріалах справи відсутні докази із зазначенням конкретної дати отримання відповідачем вказаного листа, суд, при визначенні дати, з якої Договір є розірваним, вважає за доцільне додати чотири дні, встановлені для пересилання простої письмової кореспонденції в межах області.

Враховуючи викладене судом встановлено, що Договір розірвано з 27.12.12.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Майно повинно бути повернуто Суборендарем та прийнято Орендарем/Власником протягом 10 (десяти) робочих днів з дати закінчення дії Договору (в тому числі дострокового) (п. 2.3 Договору).

Відповідно до п. п. 5.1.13 Договору, Суборендар зобов'язаний протягом 10 (десяти) робочих днів після закінчення дії Договору (в тому числі дострокового) повернути Майно Орендарю (а в разі отримання відповідної вимоги Власнику) у діючому стані, технічно справне, комплектне з урахуванням нормального зносу.

Згідно з п. 2.4 Договору, факт повернення майна з Суборенди підтверджується актом прийому-передачі, який підписується уповноваженими представниками сторін, погоджується уповноваженою особою власника та скріплюється їх печатками. Обов'язок підготовки акта прийому-передачі Майна із суборенди належить Суборендареві.

Таким чином, відповідач мав повернути майно з суборендного користування до 15.01.13. включно (з врахуванням святкових та вихідних днів в січні 2013 року).

В силу ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Проте, як вбачається з матеріалів справи, підтверджується позивачем та не спростовано і не заперечується відповідачем, Майно за Договором відповідачем повернуто не було, акт приймання-передачі між сторонами не складено.

В пункті 7.9 Договору погоджено, що закінчення строку його дії не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії Договору. В частині виконання зобов'язань між сторонами, Договір діє до повного виконання таких зобов'язань.

Не приймається судом до уваги надана відповідачем не засвідчена належним чином копія довідки від 02.04.13., в якій вказано, що внаслідок події 15.02.13. було викрадено особисті речі Суборендаря, чим останній завдано майнової шкоди, оскільки відповідно до п. 2.3 Договору, Суборендар несе ризик випадкової загибелі, пошкодження або втрати Майна до моменту його фактичного повернення Орендарю або Власнику (п. 2.3 Договору), а пунктом 5.1.12 Договору встановлено обов'язок Суборендаря самостійно і за свій рахунок забезпечувати належне збереження Майна.

Сторони не заперечують факт втрати відповідачем Майна.

При цьому, приписами п. 6.2 Договору встановлено, що у випадку втрати (повного знищення) Суборендарем Майна (окрім випадків, що мають підтвердження актами відповідних органів і які виникли внаслідок дії обставин непереборної сили) або неповерненні Майна у відповідності до п. 2.3 Договору Суборендар зобов'язаний відшкодувати Орендарю (або за письмовою вимогою безпосередньо Власнику) вартість Майна, вказану в п. 1.2 Договору або в Специфікації із врахуванням ПДВ, якщо інша сума не буде додатково узгоджена сторонами та власником.

Поняття та ознаки непереборної сили розкриваються у п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК. Непереборною силою визнається надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Як підстава звільнення особи, що порушила зобов'язання, від відповідальності непереборна сила характеризується двома ознаками. По-перше, це зовнішня до діяльності сторін обставина, яку сторони, хоча б навіть і передбачили, але не могли попередити. До таких обставин, як правило, відносять стихійні лиха (землетрус, повінь, пожежі) та соціальні явища (війни, страйки, акти владних органів тощо). По-друге, ознакою непереборної сили є її надзвичайність, що означає, що це не рядова, звичайна обставина, яка хоча і може спричинити певні труднощі для сторін, але не виходить за рамки буденності (таяння снігу в горах, щорічні сезонні мусонні дощі тощо), а екстраординарна подія, яка не є звичайною.

Обставини непереборної сили мають бути належним чином засвідченими.

В матеріалах справи відсутні жодні належні чи допустимі докази наявності дії обставин непереборної сили в розумінні ГПК України.

При цьому, має місце обставина неповернення відповідачем Майна в порядку п. 2.3 Договору.

Далі, за умовами Договору (п. 6.2, п. 2.3) встановлено обов'язок відповідача повернути майно Орендарю, і лише за наявності письмової вимоги - Власнику. Вказану вимогу матеріали даної справи не містять, а тому відповідач повинен був повернути майно позивачу (в даному випадку сплатити вартість Майна).

Вказане спростовую доводи відповідача стосовно того, що в позові слід відмовити в зв'язку з тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Кушнер» є неналежним відповідачем.

Як відзначалось судом, вартість Майна становить 37 766,67 грн. (без ПДВ) та 45 319,99 грн. (з ПДВ). Проте, в позовній заяві позивач просить суд стягнути з відповідача 41 543,34 грн. Жодних заяв про збільшення розміру позовних вимог чи виправляння описки від позивача до суду не надходило. Жодного клопотання про вихід за межі позовних вимог на підставі ч. 1 ст. 83 ГПК України від заінтересованої сторони так само не надходило.

Матеріалами справи підтверджується, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 41 543,34 грн. вартості Майна, яку відповідачем станом на час прийняття судового рішення не сплачено, внаслідок чого позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кушнер» про стягнення з відповідача 41 543,34 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно клопотання відповідача про застосування на підставі ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовної давності, суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Приписами ч. 5 ст. 261 ЦК України встановлено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

При цьому, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу (ст. 260 ЦК України).

Статтею 253 ЦК України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Таким чином, перебіг строку позовної давності в даному випадку розпочався 16.01.13. та станом на день звернення позивача з даним позовом до суду (04.06.13. згідно відбитку поштового штемпеля) не закінчився. Отже, в силу положень ч. 4 ст. 51 Господарського процесуального кодексу України та п. 2 ст. 255 Цивільного кодексу України, позивачем не пропущено строк позовної давності про звернення з даним позовом до господарського суду.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кушнер» (02192, м. Київ, вул. Мтропільська, б. 4; ідентифікаційний код 32559075) 41 543 (сорок одну тисячу п'ятсот сорок три) грн. 34 коп. - основного боргу, 1 720 (одну тисячу сімсот двадцять) грн. 50 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 27.11.13.

Суддя Т.М. Ващенко